Образотворча діяльність дозволяє досягти стану психічного комфорту, при цьому художник перетворюється на «глядача». Незалежно від того, малює дитина чи вигадує історії, вона здійснює «переклад» інформації з емоційного на когнітивний рівень. Одночасно з цим змінюється її відношення до минулого, травматичного досвіду і власних психічних недоліків.
      Число методів, що полегшують дітям вираження своїх почуттів при використанні малювання нескінченно. Незалежно від того, які саме техніки дитина і арт-терапевт вибирають для своїх занять, основна мета арт-терапевта полягає в тому, щоб допомогти дитині почати усвідомлювати себе й існування у своєму світі. Робота з дитиною - процес, що вимагає обережності і делікатності; процес, при якому те, що відбувається в душі арт-терапевта, взаємодіє з, тим, що відбувається в душі дитини. Малювання, навіть без втручання арт-терапевта, - це могутній засіб самовираження, що допомагає здійснити самоідентифікацію і забезпечує шлях для прояву почуттів дитини. При цьому арт-терапевтичний процес може проходити наступні стадії:
        - арт-терапевт намагається, щоб дитина ділилася своїми відчуттями та враженнями, виникаючими при малюванні. В результаті дитина починає краще усвідомлювати себе;
        - на більш глибокому рівні самопізнання дитини заглиблюється завдяки обговоренню питань, що відносяться до розробки частин малюнка, їх більш чіткому виділенню, досягненню більшої ясності шляхом опису форми, кольору, образів, предметів, людей;
        - арт-терапевт просить дитину описати картинку так, начебто картинкою є вона сама, з використанням слова “Я”;
        - вибираються специфічні предмети на картинці, для того щоб дитина їх ідентифікувала з чим-небудь;
        - у разі потреби ставлять дитині запитання, щоб полегшити їй виконання завдання: “Що ти робиш?”, “Хто користається тобою?”, “Хто тобі ближче всіх?”. Це допомагає “входити” в малюнок разом з дитиною і відкривати різні шляхи встановлення відносин між дитиною і арт-терапевтом;
        - на цьому етапі досягається подальша концентрація уваги дитини, проводиться робота зі специфічними частинами малюнка, особливо якщо в дитини досить енергії чи натхнення;
        - дитині пропонується вести діалог між двома частинами її малюнка, двома дотичними або протилежними крапками (такими, як дорога і автомобіль, або лінія навколо квадрата, щаслива і сумна сторона образу);
        - арт-терапевт просить дитину звернути увагу на кольори, пропонуючи власний варіант малювання картинки;
        - здійснюється спостереження за зовнішніми проявами поведінки дитини: особливостями відтінку голосу, положенням тіла, вираженням обличчя, жестами, подихом, паузами. Мовчання може означати контроль, обмірковування, пригадування, репресію, тривогу, страх чи усвідомлення чого-небудь;
        - арт-терапевт працює над ідентифікацією, допомагаючи дитині “віднести до себе” те, що вона говорить, описуючи картинку чи її частини;
        - на цьому етапі малюнок відкладається, і “проробляються” реальні життєві ситуації чи розповіді, що “випливають” з малюнка;
        - арт-терапевт з’ясовує, чи немає пропусків або порожніх місць на малюнках, і звертає на це увагу;
        - арт-терапевт зупиняється на тих речах, що виходять на перший план для дитини, чи загострює увагу на тому, що йому самому здається найбільш важливим.
      Складовою частиною робочої моделі Вайолет Оклендер є сприяння нормальному розвитку й особистісному росту дитини. Здоровий безупинний розвиток відчуттів, тіла, інтелекту дитини — це основа її почуття “Я”, яке дозволяє встановлювати контакти з оточенням і людьми в цьому оточенні. При цьому діти вчаться переборювати труднощі і використовувати свої компенсаторні можливості.
      С.Валкер перелічує 5 основних форм гри, що справедливі стосовно до арт-терапевтичної роботи і можуть використовуватися з метою:
        - психологічної оцінки і постановки діагнозу;
        - встановлення відносин з дитиною;
        - вербалізації усвідомленого матеріалу і пов’язаних з ним переживань;
        - осмислення символічного матеріалу, який сприймається як небезпечний;
        - формування в дитини нових інтересів, на які вона зможе спиратися в повсякденному житті і які можуть допомогти їй в подальшому психосоціальному розвитку.