Розглядають різні форми арт-терапії при роботі з дітьми, підлітками і дорослими. І проте більш розповсюдженими є два основні варіанти арт-терапевтичної роботи - індивідуальної і групової арт-терапії. Кожна з них, у свою чергу, має різновиди.
      Індивідуальна арт-терапія
      Індивідуальну арт-терапію можна використовувати для широкого кола клієнтів. Так, деякі клієнти (олігофрени, люди похилого віку з порушеннями пам’яті та ін.) у ряді випадків можуть досить успішно займатися з арт-терапевтом як індивідуально, так і в групі: маючи порушену здатність до вербальної комунікації, вони нерідко виражають свої переживання в образотворчій формі. Навіть якщо деякі з них і не можуть створювати художні образи, проста маніпуляція і гра з матеріалами часом виявляється дуже важливим фактором їхньої активізації, тренування сенсомоторних навичок, мислення, пам’яті.
      Особливу цінність арт-терапевтична робота має для дітей і дорослих, які мають певні труднощі у вербалізації своїх переживань, наприклад, через мовні порушення, малоконтактність, а також складність цих переживань та «невимовність» (в осіб з посттравматичним стресовим розладом).
      Необхідною умовою для початку індивідуальної роботи є встановлення психотерапевтичного контакту. Він відбувається вже при перших зустрічах, коли в пацієнта й арт-терапевта виникають реакції один на одного, що визначають атмосферу їхньої подальшої спільної роботи. При цьому детально обговорюються мета, характер і умови роботи. Складається психотерапевтичний контракт, що «захищає» клієнта і самого фахівця, причому не тільки юридично, але і психологічно, формуючи певну міру відповідальності обох сторін за прийняті ними зобов’язання. Зокрема, фахівець бере на себе відповідальність за використання конкретного виду роботи, забезпечення для неї належних умов і оснащення, регулярності сесій. Пацієнт зобов’язується відвідувати арт-терапевта у встановлений час, оплачувати його послуги.
      На самому початку арт-терапевт пояснює клієнту, у чому буде полягати їхня спільна робота, що клієнт може і чого не може робити. Як правило, підкреслюється, що ця робота не припускає спеціальних художніх здібностей чи навичок і не ставить своєю метою створення “високомистецьких творів», наголошується на вільному самовираженні клієнта за допомогою будь-яких матеріалів і засобів, що маються в його розпорядженні. Пояснюється, що «вільне самовираження» буде необхідно для того, щоб допомогти клієнту подолати прояви його хвороби, вирішити «внутрішні» (пов’язані із самопочуттям і настроєм) чи «зовнішні» (пов’язані з взаєминами з навколишніми) проблеми, поліпшити його загальний стан і т.п.
      Арт-терапевт враховує схильність клієнта до індивідуального, властивого для нього темпу діяльності. Далеко не всі клієнти здатні відразу включитися в образотворчу роботу. Іноді повинно пройти кілька сесій, перш ніж клієнт зможе перебороти свій страх і стереотипи звичної поведінки, яка проявляється в сприйманні арт-терапевтичної роботи як невартої дорослої людини «дитячої гри» або, навпаки, як щось, що дуже нагадує «художню діяльність» з необхідним для неї створенням «правильних» чи «красивих» малюнків. І та й інша тенденція виявляються в клієнтів досить часто на початку роботи.
      Поступово, в міру того, як формуються психотерапевтичні відносини, у клієнта виникає відчуття захищеності, внутрішнього комфорту, а атмосфера арт-терапевтичного кабінету сприймається їм як особлива, відмінна від тієї, що його як правило оточує. Клієнт починає працювати більш природньо з захопленням. У процесі роботи виникають найрізноманітніші асоціації, почуття і спогади. Можуть проявлятися сильні переживання, у тому числі негативного характеру, такі як почуття гніву, провини, втрати і т.п.
      Весь цей час арт-терапевт знаходиться поруч із клієнтом. Він намагається не заважати його роботі зауваженнями чи коментарями і прагне не перешкоджати прояву сильних, у тому числі й негативних емоцій. Арт-терапевт, час від часу ставлячи різні питання, прагне не пояснювати, але «прояснювати» все, що робить клієнт. Тим самим він звертає увагу на прихований зміст його власних дій. Встановлюється закономірний зв’язок між характером образотворчої діяльності клієнта, досвідом його дитинства, актуальними взаєминами з навколишніми і проблемами на даному етапі життя.
      Іноді арт-терапевтичний процес може проходити з деякими труднощями. Часом клієнт може виявлятися розгубленим, коли не знає, з чого почати роботу. Він перебирає і досліджує різні образотворчі матеріали, якийсь час не знаходячи для себе необхідних. У певні моменти він може не виявляти бажання що-небудь створювати. Іноді, створивши за певний проміжок часу кілька робіт, він припиняє подальшу діяльність і відчуває потребу звернутися до того, з чого він почав, чи переглянути послідовно всі свої малюнки. Також він може намагатися знищити свої роботи - як закінчені, так і незакінчені.
      Індивідуальна арт-терапевтична робота може продовжуватися досить довго. У багатьох випадках - кілька місяців чи навіть років. Підставами для завершення індивідуальної роботи, поряд із зовнішніми факторами, є зміни в стані і характері образотворчої діяльності клієнта, що відбивають позитивну динаміку арт-терапевтичного процесу.
      Групова арт-терапія
      Групові форми арт-терапевтичної роботи в даний час використовуються дуже широко, причому не тільки в охороні здоров’я, але й в освіті, соціальній сфері.
      М.Лібманн наголошує, що групова арт-терапія:
        - дозволяє розвивати ціннісні соціальні навички;
        - пов’язана з наданням взаємної підтримки членами групи і дозволяє вирішувати загальні проблеми;
        - дає можливість спостерігати результати своїх дій і їхній вплив на навколишніх;
        - дозволяє опановувати нові ролі, а також спостерігати, як рольова поведінка впливає на взаємини з навколишніми;
        - підвищує самооцінку і призводить до зміцнення особистої ідентичності;
        - розвиває навички прийняття рішень.
      Відмінності групової арт-терапії від індивідуальної полягають у тому, що вона:
        - припускає особливу «демократичну» атмосферу, пов’язану з рівністю прав і відповідальністю учасників групи, менший ступінь їхньої залежності від арт-терапевта;
        - у багатьох випадках вимагає певних комунікативних навичок і здатності адаптуватися до группових норм.
      Основна мета групової арт-терапії полягає у визначенні змін в стані і соціальному поводженні учасників групи. Існує кілька варіантів групової арт-терапії, що розрізняються між собою, головним чином, за ступенем групової взаємодії і структурованості:
        - студійна відкрита група (переважно неструктурована);
        - аналітична закрита група (різний ступінь структурованості);
        - тематично орієнтована група (різний ступінь відкритості і структурованості).
      Учасники неструктурованих арт-терапевтичних груп хоча і зустрічаються у певний час у загальному приміщенні, працюють зовсім самостійно, їм не пропонується ніяких загальних тем та інструкцій для виконання роботи. Структуровані групи припускають наявність інструкцій чи правил, що додають образотворчій роботі учасників визначену спрямованість.
      Студійна відкрита група
      Слово «відкрита» у назві цієї групи позначає відсутність постійного складу. На будь-якому етапі до групи можуть приєднатися нові учасники. «Студійною» ця група називається тому, що умови її роботи чимось нагадують художню студію. Вона є однією з найбільш ранніх форм арт-терапевтичної роботи; як правило, припускає використання недирективного підходу, що надає максимум “свободи” кожному учаснику і врахування його індивідуальних особливостей. Заняття в таких групах проводяться від одного до декількох разів у тиждень. Тривалість сесій варіюється в середньому від півтора до двох з половиною годин.
      Аналітична закрита група
      Аналітична закрита група орієнтована в основному на роботу з неусвідомлюваними психічними процесами її учасників. Слово «закрита» у назві означає, що протягом усього часу склад групи залишається постійним.
      Аналітична група є комплексним видом роботи, що сполучає у собі як образотворчу діяльність клієнтів, так і вербальну комунікацію. Групові аналітичні сесії дуже динамічні і містять у собі на різних стадіях глибоке занурення учасників у самостійну роботу і колективне обговорення. Учасників такої групи відрізняє високий рівень незалежності та вміння зберігати власну ідентичність. Вони мають можливість самостійно контролювати свої дії, а іноді й хід групової роботи, самостійно вирішуючи, у якій формі і коли в неї включатися.
      Група розрахована, головним чином, на роботу з особами, що мають певні психологічні чи соціальні проблеми; з сім’ями, різними невеликими співтовариствами людей, об’єднаними за якою-небудь ознакою (расовою, етнічною, статевою, віковою і т.п.), у роботі з правопорушниками, у ряді випадків з особами, що проходять лікування від алкогольної чи наркотичної залежності.
      Роботу аналітичної групи можна розділити на 4 основних етапи. Перший етап відрізняється пасивністю учасників, що орієнтуються на лідера (арт-терапевта). Образотворча продукція виконує захисну функцію, що виявляється, зокрема, у потребі учасників високої оцінки своїх робіт з боку лідера та у прагненні використовувати “образотворчі кліше”.
      Другий етап характеризується підвищенням тривожності і психічного дискомфорту учасників. Може проявлятися ворожість окремих клієнтів одне до одного так само, як і симпатія та ідеалізація; спостерігатися імпульсивні реакції, агресивні випади проти лідера і навіть спроба окремих учасників залишити групу. Самооцінка учасників групи знижується, деякі можуть заперечувати власні творчі можливості.
      На третьому етапі формується «культура» групи, що сприяє продуктивній роботі.
      Четвертий етап нерідко характеризується посиленням тривожності, захисних тенденцій учасників групи. Можуть мати місце депресивні переживання чи, навпаки, ейфорія. Клієнти, прагнучи перебороти страх розставання, формують пари.
      Приміщення для роботи аналітичної групи має, як правило дві зони: «брудну», призначену для образотворчої роботи, і «чисту» - для обговорень.
      Тематично орієнтована група
      Тематично орієнтована група у порівнянні зі студійною й аналітичною, як правило, припускає великий ступінь структурованості, що досягається, головним чином, за рахунок використання тем, які торкаються загальних інтересів і проблем учасників. У більшості випадків тематично орієнтовані групи є напіввідкритими: деякі учасники на певному етапі можуть залишати групу, у будь-який момент вона може поповнюватися новими членами.
      Існують різні причини надання переваги тематично орієнтованим групам, а саме:
        - клієнти мають певні труднощі і розгубленість, особливо на початку роботи;
        - багато клієнтів взагалі не мають досвіду арт-терапевтичної роботи, орієнтуються на свої враження від шкільних уроків малювання;
        - клієнти почувають себе занадто напружено в групі;
        - маються тимчасові обмеження для арт-терапевтичної роботи, які змушують більш чітко формулювати завдання і теми роботи, що відбивають специфічні проблеми групи;
        - необхідно згуртувати групу;
        - потрібно надати групі вибір, для того, щоб налаштувати її на вирішення тих чи інших проблем і завдань роботи;
        - потрібно активізувати взаємодію між учасниками групи;
        - треба вивести людей із занурення у свої проблеми і спонукати до більш активної спільної роботи.
      Група структурується не тільки за рахунок використання тем, що мають характер індивідуальних чи групових «завдань» з відповідними інструкціями для їхнього виконання, але і за рахунок розподілу загального часу сесій на окремі етапи:
        - введення і «розігрів» (займає приблизно від 10 до 25% часу сесії);
        - образотворча діяльність - «виконання» теми (від 30 до 40%);
        - обговорення і завершення сесії (від 35 до 40%).
      Введення і «розігрів» припускають знайомство і підготовку учасників до роботи, створення атмосфери довіри і безпеки. Арт-терапевт повинен пояснити основні правила поведінки в ході сесій, іноді він може погоджувати ці правила з групою (він просить не спізнюватися і відвідувати всі сесії, виявляти взаємну повагу, утримуватися від розмов і зауважень, що можуть перешкоджати іншим). Арт-терапевт пояснює основний характер арт-терапевтичної роботи, її мету і завдання.
      Наступний «розігрів» представляє собою різні способи налаштування на образотворчу діяльність.
      Етап образотворчої діяльності припускає вибір теми та її наступну розробку за допомогою образотворчих прийомів. Вибір теми може здійснюватися різним способом і визначатися характером групи. Так, арт-терапевт може запропонувати одну чи декілька тем на вибір, орієнтуючись на склад групи.
      Звичайно теми розподіляються за декількома основними групами:
        - теми, пов’язані зі знайомством з образотворчими матеріалами;
        - «загальні» теми, що дозволяють досліджувати широке коло проблем і переживань учасників групи;
        - теми, пов’язані з дослідженням системи відносин образа «Я»;
        - теми, що мають особливу значимість при парній роботі учасників групи, а також теми, призначені для роботи з сім’ями;
        - теми, що припускають спільну образотворчу діяльність учасників групи.
      У деяких випадках тема вибирається або пропонується самими учасниками групи. Після вибору теми учасники приступають до її «розкриття» та «розробки» за допомогою образотворчих засобів як правило не розмовляючи. Передчасні оцінки робіт один одного небажані, оскільки можуть вивести автора зі стану занурення у творчий процес і перешкодити щирому вираженню його почуттів.
      Етап обговорення і завершення сесії. Обговорення відбувається в «чистій» зоні арт-терапевтичного кабінету. Воно являє собою розповідь учасників про свою образотворчу діяльність чи коментарі до неї. Клієнти не просто описують намальоване, вони намагаються розкрити свої почуття, асоціації, думки, пов’язані з образотворчим продуктом та його змістом. При цьому кожному надається можливість висловитися, іноді увага фокусується на одній чи декількох роботах. Доцільно влаштовувати ретроспективні обговорення (при постійних заняттях один раз в два тижні) з показом і коментарями серії робіт того чи іншого учасника, виконаних за певний період часу, що може стимулювати групу до вибору чергової теми, а автора - до глибокого осмислення свого досвіду.
      При розповіді учасника про свою роботу інші, як правило, утримуються від коментарів і оцінок, але можуть ставити автору запитання. Іноді, при загальній згоді групи, учасники переходять до більш докладного обговорення робіт один одного з висловленням власних вражень, почуттів, думок.