Для Європи XVIII ст. характерний освітній абсолютизм, коли в політичній ідеології, філософії і культурі значне місце займають ідеї просвітительства. Просвітительство – одна із багатьох форм боротьби зі старими середньовічними порядками, представники якої вважали виховання і освіту головною рушійною силою і засобом досягнення людством рівності і свободи. Воно виникло в Англії у XVII ст. (Дж.Локк) і в наступному столітті знайшло широкого розповсюдження в інших країнах, зокрема у Франції (Монтеск’є, Вольтер, Руссо, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Кондільяк, Ламетрі та ін.).

Просвітителі піддали нищівній критиці тогочасне суспільство, державний лад, саме розуміння природи, релігію. Але вони виступаючи проти насильного перетворення існуючого суспільного устрою. Абсолютизуючи роль освіти і виховання у суспільстві, просвітителі стверджували, що “світом правлять судження“. Через це необхідно переконати весь народ у доцільності ліквідації старих порядків.

Відомим проявом діяльності французьких просвітителів було видавництво “Енциклопедії або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел“, який являв собою зведення усіх позитивних знань, висвітлених з точки зору найпередовіших для того часу поглядів. Редакторами “Енциклопедії“ були Дідро та Д’Аламбер.

Гельвецій Клод Адріан (1715-1784) – французький філософ-просвітитель. Свої погляди виразив у творах “Про розум“, “Про людину, її розумові здібності та її виховання“. Перший твір був заборонений і спалений церквою.

Гельвецій заперечував вирішальну роль спадковості і природжених ідей, доводив, що виховання робить людину тим, чим вона є. Мета виховання за Гельвецієм полягає у тому, щоб розкрити серце дитини до гуманності, а розум – для правди, щоб виховати патріотів, у свідомості яких ідея особистого добра тісно пов’язана з ідеєю добра для всіх.

На його думку, всі люди мають однакові здібності і кожна людина може навчитися усього. Але відмінності людей за розумовим розвитком, що спостерігаються, є наслідком різниці в умовах життя і виховання. Рушійною силою індивідуального розвитку і діяльності людини є особистий інтерес, зацікавленість.

Дені Дідро (1713-1784) – один із відомих французьких філософів. Він разом з Д’Аламбером є засновником і редактором відомої “Енциклопедії“. Перший його твір “Філософські думки“ був спалений за рішенням уряду, за наступний “Листи про сліпих“ Дідро був заарештований.

Дідро високо оцінював роль виховання у формуванні людини, але не вважав його таким всемогутнім, як Гельвецій. Освіта і виховання пом’якшують характер людини, роз’яснюють її обов’язки, зменшують вади, прищеплюють любов до порядку, справедливості й добродійності, сприяють розвиткові доброго смаку.

Існуючу систему освіти він критикував за її вербалізм. З великою силою у Дідро прозвучала думка про зв’язок освіти з потребами життя. Пориваючи з традицією віків, він висував у вивченні на перший план фізико-математичні і природничі дисципліни. Над школами не повинно бути, на його думку, опіки духовенства. Навчання у початкових школах треба зробити обов’язковим і безплатним для дітей усіх верств населення.

Для відбору вчителів Дідро радив оголошувати конкурси. Вимагав доброго матеріального забезпечення учительства. Серед необхідних учителю якостей називав глибоке знання предмета, добра і чутлива душа.