Психологічні поняття «научання», «навчання» та «учіння» описують широке коло явищ, пов´язаних із набуванням досвіду, знань, навичок, умінь у процесі активних взаємин суб´єкта з предметним і соціальним світом - у поведінці, діяльності, спілкуванні.

Індивід набуває досвіду, знань і вмінь упродовж усього життя, отже, процеси навчання збігаються в часі з розвитком, дозріванням, оволодіванням формами групової поведінки, із соціалізацією, освоєнням культурних норм і цінностей, формуванням особистості. Періоди оволодівання професійними знаннями становлять одну з основ соціально валідних періодизацій життя людини: новачок, учень, компетентний фахівець, майстер, експерт (за Н. Решером).

Зазначимо, що уявлення про навчання в межах різних наукових напрямів, шкіл, парадигм можуть не збігатися.

Научання, навчання, учіння. Значення цих термінів значною мірою перехрещуються. Вони описують процес надбання знань, навичок і вмінь поведінки, спілкування й діяльності, їхніх адаптивних модифікацій, зміни ефективності та продуктивності.

Усі визначення містять уявлення про поступовість змін. Особливо підкреслено роль вправи. Акцентовано на відмінності розглянутих явищ від ефектів, які виявляються в інших станах, наприклад, під час втоми або впливу активних речовин. Деякі визначення дають формулювання співвідношення научання з ефектами дозрівання і розвитку, з «вродженими/набутими» індивідуальними характеристиками.

Зазначимо, що окремих наведених положень цих визначень не дотримуються. Оволодіння новим знанням, навичкою може відбуватися й у результаті інсайту, «схоплювання» ситуації. Встановлення співвідношення і розмежування ефектів научання/навчання/учіння і дозрівання/розвитку - одна з фундаментальних проблем психології.

Як співвідносяться ці терміни - научання, навчання та учіння?

Найширшим поняттям, на нашу думку, є НАУЧАННЯ - усвідомлювальний і неусвідомлювальний, організований і стихійний процес набуття досвіду, знань, навичок і вмінь упродовж усього життя.

Загалом це процес надбання досвіду, знань, навичок і вмінь поведінки, спілкування і діяльності, їхніх адаптивних модифікацій, заміни ефективності та продуктивності. З цих позицій научання містить і навчання, і учіння.

Навчання - це спільна діяльність тих, хто вчить (суб´єкти навчання) і тих, хто навчається (об´єкти навчання). Власне діяльність тих, хто вчить, доцільно назвати вченням, а тих, хто навчається учінням. Завдання суб´єктів навчання у процесі вчення - це навчати (научати), а об´єктів навчання - навчатися (научатися).

З процесуального боку НАВЧАННЯ - це доцільно організована, методично правильно побудована й змістовно насичена цілеспрямована діяльність суб´єктів та об´єктів педагогічного процесу, спрямована насамперед на свідоме, міцне й глибоке опанування системи професійних знань, навичок і вмінь, виховання, розвиток і формування певної сукупності морально-психічних, професійних і громадянських якостей, необхідних у процесі життєдіяльності.

Процес навчання охоплює підпорядковану загальній меті діяльність суб´єктів навчання (викладання, особистісне й групове відтворення), тобто вчення, і діяльність об´єктів навчання, тобто учіння, в їхній взаємодії та розвиткові.

Діяльність суб´єктів навчання не зводиться лише до викладання, тобто подання певним чином навчального матеріалу об´єктам навчання. Сьогодні, як підтверджує практика, потрібно говорити про інші аспекти діяльності суб´єктів навчання, а саме - їхнє особистісне й групове відтворення знань, навичок і вмінь під час дидактичного процесу, а також практичної діяльності та буденного життя.

Учіння є системою навчально-пізнавальної діяльності того, хто вчиться, спрямованої на сприймання, осмислення, засвоєння, оволодіння, відтворення й застосування знань, навичок і вмінь. Учіння є процесом усвідомленим і стихійним (неусвідомлюваним). Учень (студент, слухач) діє, і в цій дії у процесі вивчення конкретних предметів, самостійних пошуків, наслідування тощо самостійно закріплює, удосконалює, розвиває чи здобуває знання, навички і вміння. Ідеться про різні види учіння: сенсомоторний, психомоторний, розумовий тощо.

Сенсомоторна наученість виявляється в здатності регулювати психомоторні дії і рухи, спритно й безпомилково користуватися образами сприйнятої ситуації, доцільно діяти, керуючись уявленнями.

Психомоторна наученість дає змогу об´єднувати рухи тіла і думок, почуттів та уяви в цілісні образи - регулятори доцільних дій, а також точно диференціювати й систематизувати інформацію та енергію для розв´язання завдань.

Розумова наученість дає змогу подумки виконувати дії з предметами та явищами, не торкаючись їх руками.

В учінні можна виокремити такі складові: отримання готових знань, навичок і вмінь (від інформаційного (формуючого) навчання)), неусвідомлювальне научання, самостійне оволодіння, вправляння, наслідування.

Інформаційне (формуюче) навчання - свідомий цілеспрямований процес, який здійснюється у певній формі під керівництвом педагога та спрямований на отримання від нього готових знань, навичок і вмінь.

Активним і законодавчим аспектом навчання при цьому є суб´єкт навчання. А від учнів (як об´єктів навчання) вимагають сумлінного виконання завдань, передбачених навчальною програмою. Активність під час таких занять, як правило, невисока. Вона залежить від майстерності педагога, визначається його натхненням і складністю вимог програми. За такої форми переважає передавання знань, умінь і навичок, ніби силою примусу. А це призводить до зниження рівня мотивації.

Неусвідомлювальне научання - учні неусвідомлювано набувають: а) психомоторних, сенсомоторних і розумових здібностей; б) нових форм поведінки і спілкування; в) нових якостей.

Довільний процес у складі учіння - засвоєння. Він починається від моменту народження й усіляко здійснюється впродовж життя.

Самостійне оволодіння знаннями, навичками і вміннями, як вид свідомого цілеспрямованого учіння, полягає в пошуку, добуванні, виокремленні, осмисленні та оволодінні знаннями, формуванні самостійно спланованих навичок і вмінь, які необхідні і для військової діяльності, і для свого розвитку, удосконалення, освіченості тощо.

Оволодіння - здатність користуватися заученим матеріалом у практичній дії, матеріалізувати його в предметні конструкції - речові або знакові системи. У такому процесі оволодіння засвоєним матеріалом породжує прагнення до подальшого саморозвитку.

Оволодіння передбачає такі практичні дії. Діючи з предметами учіння або праці, людина відкриває діями в цих предметах для себе невідоме і засвоює його, робить його власним здобутком - предметом трансформації, а здібності - новоутвореннями.

Вправляння - частина спеціально організованого учіння. Через тренування людина набуває певних усталених прийомів дій, навичок, рис характеру, злагодженості, згуртованості тощо.

Наслідування є універсальним способом засвоєння чужого досвіду, здатністю мимовільно відтворювати рухи і дії, логіку мислення, поведінку, перебіг думок, цінності, пережиті почуття, манери діяльності тощо. Наслідуючи навіть неусвідомлено, людина може відтворювати пережиті напливи почуттів, збуджувати нові образи силою своєї уяви. Завдяки цьому механізму психіки воїн успадковує все навколишнє, майже не витрачаючи на цю величезну роботу свою енергію.

Одним з різновидів наслідування є моделювання. У моделюванні як наслідуванні головним є те, що регуляторами дій, поведінки або діяльності людей, зокрема їхніх розумових і психомоторних дій, стають стандартизовані й чужі образи, почуття й думки, які без опору надходять від зовнішніх зразків, продуктів діяльності інших людей. Спостерігаючи за індивідуальними й груповими діями інших, людина усвідомлено чи неусвідомлено наслідує їх.

Крім того, розрізняють:

• психомоторне наслідування - уміння людини відтворювати дії, пов´язані з рухами, які вимагають перед тим думки, образу, символу, уяви. Отож, головне у психомоторному наслідуванні те, що рухи і дії супроводжує, стверджує й випереджує образна думка;
• наслідування опредметненням почуттів стосується дій у процесі діяльності, різних ситуацій. Діючи, наприклад, в екстремальній ситуації, людина переносить чужі почуття відповідальності, тривоги, страху та інші на себе. Отже, вона переживає додаткові відчуття, які й стають живим джерелом пізнання та усвідомлення особистих почуттів;
• наслідування буквальне - це процес, система дій людини, що відтворюють який-небудь зовнішній взірець. Буквальне наслідування відбувається через копіювання дій інших;
• спонтанне наслідування (або відтерміноване копіювання) відбувається під впливом безпосереднього сприймання дій та їхніх причин. Вони реактивно відтворюються в тому чи іншому вигляді, а спонтанне наслідування діє тривалий час. Часто це відбувається без критичного аналізу наслідків. Наприклад, людина, осліплена привабливим образом кумира (авторитета), діє під його впливом навмання, бездумно. У неї почуття (чужі) беруть гору над мисленням, тому вона наслідує спонтанно образ, що виник у голові, без урахування умов ситуації. Мимовільне наслідування здебільшого призводить до негативних наслідків. Цінніший напрям спонтанного наслідування - примірювання. Воно - позитивне, навіть украй необхідне в процесі навчання. Цінність його не в запозиченні образу і почуття (дій, поведінки), а в тому, що цей спосіб регуляції, проходячи крізь особисті почуття й мислення, фільтрується, осмислюється й засвоюється в позитивних формах. Тобто замість механічного, сліпого копіювання відбувається активне сприймання, критичне мислення і дії під контролем почуттів;
• розумове наслідування полягає у відтворенні знакових систем - засобів спілкування, зокрема символів, понять, формул або правил дії з ними. Вони містять відображення предметного світу в абстракціях: властивості або ознаки предмета - основні й найзагальніші. У результаті відбувається спрощене відображення. Абстрактне відображення визначається здебільшого умовними позначеннями, які, у свою чергу, вимагають розумових зусиль для розшифровування знаків, що замінюють слова, словосполучення або поняття;
• творче наслідування виявляється в перенесенні механізмів і продуктів уже відомої творчості в нову творчість. У творчому наслідуванні людина шукає невловимі течії почуттів, думок та уяви і пропускає їх крізь свою психіку, прямуючи до нових творчих досягнень.

Отже, научання-навчання-учіння - процеси надбання суб´єктом нових способів здійснення поведінки і діяльності, їхньої фіксації і/або модифікації. Зміна психологічних структур, яка відбувається внаслідок цього процесу, забезпечує можливість подальшого удосконалювання діяльності. Уточнимо поняття досвід, знання, навичка і вміння.

Досвід (experience): а) зовнішня активність суб´єкта, його стосунки зі світом - предметним і соціальним; б) сукупність знань про світ, а також навичок та вмінь, які суб´єкт накопичив у своїй індивідуальній історії стосунків зі світом.

ЗНАННЯ - це сукупність засвоєних людиною відомостей, понять та уявлень про предмети і явища навколишнього світу, їхню сутність, зв´язки й відношеннями між ними.

Теоретичні знання розкривають сутність предметів і явищ, зв´язки й відношення між ними. Безумовно, вони є тим підґрунтям, на якому розгортається практична діяльність.

Знання (knowledge): суб´єктивна модель навколишнього світу, яка фіксує все різноманіття стосунків, яке суб´єкт реалізує в процесі своєї життєдіяльності; система індивідуальних та особистісних змістів.

Навичка: a) (skill) дія, сформована для розв´язання певного завдання, що використовує зовнішній засіб. Навичка забезпечує досягнення мети дії в широких межах зміни умов. В основі цієї властивості навичок - варіація внутрішніх і зовнішніх умов у процесі научання. Формування навички починається з розгорнутого використання конкретного правила до згорнутого (автоматизованої, інтеріоризованої) дії, яка не вимагає ні артикуляції правил, ні розгорнутого контролю, котрий актуалізується лише в разі ускладнення під час розв´язання завдання; б) (habit) стійкі адаптивні патерни дій, сформовані в процесі научання, що дають змогу ефективно взаємодіяти зі світом (предметним і соціальним).

НАВИЧКА - це дія, доведена до автоматизму, яку виконують без безпосереднього контролю свідомості. Вона формуються шляхом повторень і має високий ступінь засвоєння, який не потребує елементної свідомої регуляції та контролю. Навичка формується на базі отриманих знань і простих умінь через вправляння. Виокремлюють такі види навичок:

• сенсорні - здатність автоматично виокремлювати сигнали, які надходять з навколишнього середовища (наприклад, бачити, чути);
• сенсомоторні - здатність автоматично реагувати рухами на подразники (сигнали);
• психомоторні - здатність автоматично поєднувати думку із живим рухом, втілювати образ, уяву, символ і відчуття в живий рух;
• перцептивні - здатність автоматично сприймати предмети та явища;
• розумові (інтелектуальні) - здатність автоматично розв´язувати розумові операції, що траплялися раніше;

В умовах діяльності формується багато навичок, які у своїй основі мають різні психічні механізми. Саме їхній зв´язок з відповідними психічними утвореннями може спричинити такі негативні явища, як інтерференцію (наявна навичка гальмує формування нової) і деавтоматизацію (руйнування навички внаслідок тривалої перерви у тренуваннях, страху, перевтомлення тощо). Але навички формуються, як правило, одночасно з виробленням умінь. Вони разом зі знаннями становлять психічну передумову формування складного уміння.

УМІННЯ - це надбання здатностей якнайдоцільніше й творчо користуватися своїми знаннями та навичками у практиці поведінки, спілкуванні і діяльності.

За ступенем складності виокремлюють прості і складні вміння. Прості вміння формуються на основі здобутих дискретних знань, які не потребують під час їхнього застосування на практиці складних мисленнєвих операцій. Складні вміння є наслідком втілення й поєднання в них повних знань і надбаних умінь у нових ситуаціях та в процесі виконання складних завдань діяльності. Вони формуються на основі знань, простих умінь і навичок шляхом тренувань, вправ, практичного виконання різних завдань.