Зазвичай фінансування зовнішньоторговельних операцій прямо або опосередковано здійснюється комерційними банками, а експортер (або імпортер) виступає ініціатором і є особою, яка відповідає за своєчасне погашення кредиту і пов´язаних із цим витрат. Найпоширенішими формами банківського кредитування ЗЕД є факторинг та форфейтинг.
Факторинг — це комісійно-посередницька діяльність, пов´язана з поступленням банкові клієнтом-постачальником не-оплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, послуги і, відповідно, права одержання платежу за ними, тобто з інкасуванням дебіторської заборгованості клієнта (одержанням коштів за платіжними документами). Мета факторингу — усунення ризику, що є невід´ємною частиною будь-якої кредитної операції. Факторинг уперше виник у США наприкінці XIX ст., потім він набув поширення в промислово розвинених країнах Західної Європи. Особливо широко факторинг почав застосовуватися у практиці комерційних банків в останні десятиліття.
Банк стає власником неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їх несплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо перевіряється. Відповідно до договору банк зобов´язується сплатити суму переданих йому платіжних вимог незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники. В цьому і полягає відмінність між факторингом та банківською гарантією. При банківському гарантуванні банк зобов´язується у разі несплати клієнтом у термін належних сум здійснити платіж за свій рахунок. Метою ж факторингового обслуговування є негайне інкасування коштів (або одержання їх на визначену у факторинговому договорі дату) незалежно від платоспроможності платника. Вартість факторингу вища на 5—20 % за звичайну банківську позику чи банківську гарантію, оскільки включає не тільки оплату кредиту, але і ціну інших послуг. Джерелами формування коштів для факторингу є власні кошти банку (прибуток, фонди), залучені і позичкові кошти.
Факторингові компанії, які зазвичай є структурними підрозділами комерційних банків, крім власне факторингу, надають ще низку сервісних послуг, таких як ведення бухгалтерського обліку для підприємств-клієнтів, аудит, підготовка статистичних звітів тощо. Слід також враховувати, що факторинговому обслуговуванню не підлягають:
— підприємства з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких виражається невеликою сумою;
— підприємства, що займаються виробництвом нестандартної або вузькоспеціалізованої продукції;
— будівельні й інші фірми, що працюють із субпідрядниками;
— підприємства, що реалізують свою продукцію на умовах післяпродажного обслуговування, або практикують компенсаційні (бартерні) угоди;
— підприємства, що укладають зі своїми клієнтами довгострокові контракти і виставляють рахунок після завершення відповідних етапів робіт або до здійснення поставки (авансові платежі);
— приватні особи.
Факторинг передбачає постійні відносини між банком і постачальником, оскільки вимагає нагляду і контролю за фінансовим становищем постачальника, а також платоспроможністю покупців. Як правило, у факторингових операціях беруть участь чотири сторони:
— експорт-фактор, тобто факторингова компанія (або факторинговий відділ банку), що купує рахунки-фактури в експортерів;
— імпорт-фактор, тобто факторингова компанія (або факторинговий відділ банку) в країні імпортера;
— клієнт (постачальник товару, кредитор) — промислове або торгове підприємство, що уклало угоду з факторинговою компанією;
— покупець — імпортер товару.
У міжнародній торгівлі застосовуються чотири моделі факторингу: двофакторний; прямий імпортний; прямий експортний; "бек-ту-бек" (back-to-back).
Двофакторна модель дозволяє розділити функції і ризики між імпорт-фактором, розташованим у країні імпортера, і ек-спорт-фактором, розташованим у країні експортера. Головна мета цієї моделі — зменшити ризики кредитування підприємства-імпортера, передавши частину робіт імпорт-фактору, зменшивши накладні витрати в адміністративній сфері.
Друга модель міжнародного факторингу — прямий імпортний факторинг. Його головна мета — забезпечення платежів через імпорт-фактора, тобто факторингову компанію в країні імпортера. Прямий імпортний факторинг має сенс лише в тому випадку, коли експорт здійснюється в одну або дві країни. Якщо експортер має контрагентів у багатьох країнах, то укладання однієї угоди з факторинговою компанією своєї країни буде зручнішим, ніж значна кількість прямих угод із факторинговими компаніями інших держав.
У випадку прямого імпортного факторингу факторингова компанія країни-імпортера укладає угоду з експортером про переступлення їй боргових вимог по цій країні, здійснюючи страхування кредитного ризику, облік та інкасування вимог, які є для неї внутрішніми.
Третя модель міжнародних факторингових операцій — прямий експортний факторинг, при якому факторингова компанія в країні імпортера не задіяна. Недоліком цієї моделі є труднощі в оцінці кредитоспроможності підприємств-імпортерів, які знаходяться в іншій країні. Тому для оцінки ризику або для перестрахування експорт-фактор може підключити товариство зі страхування кредитів у країні імпортера або підстрахувати себе гарантіями відповідної державної організації. При використанні цього варіанта факторингу можна отримати вигідні умови фінансування експортних поставок при покритті з боку державної страхової компанії.
Останній тип міжнародного факторингу — "бек-ту-бек". У трьох розглянутих вище моделях міжнародних факторингових операцій фінансування вимог концернів не передбачається. Цю функцію виконує факторинг "бек-ту-бек". Реалізація угоди за цією технологією схожа на комбінацію двофакторної схеми і звичайного внутрішнього факторингу.
Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота. Отримавши заявку від підприємства, факторингова компанія вивчає економічне і фінансове становище потенційного клієнта, характер його ділових зв´язків. Якщо підприємство стало клієнтом факторингової компанії, то клієнт направляє останній усі рахунки-фактури, виставлені на покупців. За кожним документом клієнт повинен дістати згоду на оплату (за аналогією з акцептом платіжних вимог). Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи при цьому платоспроможність покупців.
Факторингова компанія може оплатити рахунок у момент настання терміну платежу або достроково. В останньому випадку вона виконує функції банку, тому що дострокове надання коштів клієнтові рівноцінне видачі йому кредиту. Найважливішою послугою тут є гарантія платежу клієнтові. Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій: факторингова компанія зобов´язана сплатити клієнтові всі акцептовані рахунки-фактури, навіть у випадку неплатоспроможності боржників. При цьому банк визначає максимальну суму за операціями факторингу, у межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без ризику неотримання платежу.
Основою факторингових операцій є договір факторингу, який фіксує умови здійснення таких операцій: реквізити платіжних вимог, частки сум платежу від суми за операціями факторингу, розмір компенсаційної винагороди, умови розриву факторингового договору та інші умови за домовленістю сторін. Також у ньому визначається відповідальність кожної зі сторін у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов´язань. При цьому обидві сторони відповідальні одна перед одною. Якщо факторинговий відділ не може виконати прийняті зобов´язання, то майнову відповідальність несе банк, при якому він створений. Але сам відділ не несе відповідальності за невиконання договірних зобов´язань за поставками.
Розрізняють два види факторингу — конвенційний (широкий) і конфіденційний (обмежений). Історично першим виник конвенційний факторинг. У сучасних умовах це універсальна система фінансового обслуговування клієнтів, що включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками і покупцями, страхове кредитування, представництво тощо. За клієнтом зберігається тільки виробнича функція. Така система дає змогу підприємству-клієнту скорочувати витрати виробництва і реалізації продукції.
Таке факторингове обслуговування звичайно здійснюється з "дисконтуванням фактур". Це означає, що банк купує у свого клієнта право на одержання грошей від покупців, при цьому відразу ж зараховує на його рахунок близько 80 % вартості відвантаженого товару, а іншу частину суми — в обумовлений термін незалежно від надходження грошей від дебітора. По суті це кредит під відвантажені товари, за які клієнт сплачує визначений процент.
В останні роки значного поширення набув конфіденційний факторинг, що обмежується виконанням тільки деяких операцій: поступка права на одержання грошей, оплата боргів тощо. Він є формою надання постачальникові — клієнту факторингу — кредиту під відвантажені товари, а покупцеві — клієнту факторингу — платіжного кредиту. За проведення факторингових операцій клієнти вносять передбачену в договорі на обслуговування плату, що за своїм економічним змістом є процентом за кредит.
Розрізняють відкритий і закритий факторинг. При відкритому факторингу покупця повідомляють про те, що в угоді бере участь фактор (посередник). У випадку ж закритого факторингу покупцю не повідомляють про наявність факторингового договору.
У світовій практиці вартість факторингових послуг складається з двох елементів: плати за обслуговування (комісії) і плати за надані в кредит кошти. Плата за обслуговування стягується за звільнення від необхідності вести облік, за страхування від появи сумнівних боргів і розраховується як певний процент від суми рахунків-фактур. Розмір цієї плати може варіювати залежно від масштабів виробничої діяльності постачальника і надійності його контрактів, а також від експертної оцінки факторинговим відділом ступеня ризику неплатежу і складності стягнення коштів з покупців і становить у середньому 0,5—3 % від вартості рахунків-фактур. Розмір плати за обслуговування може визначатися не тільки у процентах від суми платіжних вимог, але і шляхом встановлення фіксованої суми. Наприкінці кожного місяця банк підраховує належні йому комісійні проценти, а також виявляє залишок неінкасо-ваних фактур, на який виписується рахунок, що передається клієнтові.
Плата за надані у кредит кошти. Якщо проводиться попередня оплата, то розмір її розраховується за період між викупом платіжної вимоги і датою інкасування. Плата за кредит у більшості країн зазвичай на кілька відсоткових пунктів перевищує ставки, що застосовуються банками при короткостроковому кредитуванні підприємств. Це пов´язано з необхідністю компенсації додаткових витрат і ризику факторингового відділу банку.
Існує ряд причин, з яких факторинговому відділу невигідно попередньо сплачувати повну вартість боргових зобов´язань. Насамперед можливі спірні моменти і помилки у рахунках. Якщо постачальник припиняє свою діяльність або з будь-яких причин порушує умови факторингового договору, то факторинговий відділ не має іншого страхового покриття попередньо сплачених сум, окрім самих платіжних вимог. Таким чином, різниця в 10—20 % від вартості рахунків-фактур потрібна для того, щоб за необхідності можна було компенсувати попередньо оплачені суми. Це цілком відповідає факторинговій практиці країн з розвиненою ринковою економікою.
Отже, факторинг — це особливо вигідна для підприємств дрібного і середнього бізнесу форма фінансування, що дає змогу експортерам сконцентруватися на виробничих проблемах. Вона прискорює одержання більшої частини платежів, гарантує повне погашення заборгованості і знижує витрати на ведення рахунків. Факторинг дає гарантію платежу і звільняє постачальників від необхідності брати додаткові і дуже дорогі кредити в банку. Все це сприятливо впливає на фінансове становище підприємств.
Операцією, подібною до факторингу, є форфейтинг — одна з форм короткострокового й середньострокового кредитування зовнішньоторговельних угод у формі придбання банком платіжних зобов´язань, поданих у формі векселів, без права зворотної вимоги до продавця. На відміну від факторингу форфейтинг виключає регрес до експортера. Основними учасниками такої угоди є продавець (експортер, який приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів і звільняється від усіх ризиків, пов´язаних з отриманням платежу за векселями), а також покупець (імпортер), форфейтер (покупець векселя чи той, хто здійснює плату за векселем при кредитуванні у формі форфейтинга) і гарант.
При форфейтуванні продавець вимоги, наприклад, переказ-ного векселя, захищає себе від будь-якого регресу (регрес — зворотна вимога відшкодування сплаченої суми) включенням до індосаменту слів "без обороту". Продавцем векселя, що фор-фейтується, зазвичай є експортер; він акцептує його як платіж за товари чи послуги і прагне передати всі ризики і відповідальність за інкасування форфейтера (тобто банк, що обліковує векселі) в обмін на негайну оплату готівкою. Форфейтер, придбавши платіжні зобов´язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов´язання.
Предметом угоди форфейтування є дебіторська заборгованість покупців товарів, як правило, у формі переказних чи простих векселів. Використання векселів як форфетованих платіжних зобов´язань зумовлене їх широким застосуванням у кредитуванні торговельних операцій, простотою оформлення, уніфікованістю й стандартизованістю вексельного обігу в більшості країн світу. Рахунки дебіторів і розстрочки платежів, які використовуються при акредитивній формі розрахунків, також можуть бути предметом угоди форфейтування, але ці документи застосовуються значно рідше.
Якщо імпортер не є першокласним позичальником, який користується безсумнівною репутацією, будь-яка заборгованість, що форфейтується, обов´язково має гарантуватися у формі авалю або безумовної безвідкличної банківської гарантії, прийнятної для форфейтера. Виконання цієї умови є особливо важливим, якщо розглядати угоду як незворотну, тому що у випадку неплатежу з боку боржника форфейтер може покластися тільки на цю форму банківської гарантії як на свою єдину гарантію.
Форфейтування зазвичай є середньостроковою угодою на термін від шести місяців до 5—6 років. Проте кожен форфейтер установлює свої часові межі, виходячи, головним чином, із ринкових умов для визначеної угоди.
При форфейтуванні купівля векселів здійснюється з відрахуванням (дисконтом) процентів авансом за весь термін кредиту. Експортер, таким чином, фактично перетворює свою кредитну операцію з торгової угоди на операцію з готівкою. У цьому випадку він відповідає одноразово лише за задовільне виготовлення і постачання товарів, а також за правильне оформлення документів за зобов´язаннями. Ця остання обставина разом із наявністю фіксованої процентної ставки, стягнутої за всю операцію на самому її початку, робить форфейтування цілком прийнятною послугою для експортера і порівняно недорогою альтернативою іншим сучасним формам комерційного рефінансування (погашення заборгованості за рахунок нових кредитів).
Процес оформлення угоди форфейтування має кілька етапів. На першому з них експортер звертається до форфейтера, бо не має можливості надати імпортеру відстрочення платежу. Форфейтер збирає й аналізує інформацію про учасників угоди, вивчає фінансовий стан імпортера. На другому етапі експортер має короткий проміжок від часу отримання пропозиції фор-фейтера про надання кредиту до прийняття кінцевого рішення про укладення договору. Після його підписання учасники угоди повинні виконати взаємні зобов´язання: форфейтер — придбати векселі за фіксованою процентною ставкою, а експортер — надати такі векселі.
Таким чином, у результаті цієї угоди складається така ситуація:
1. Форфейтер втрачає право регресу до експортера і отримує вкладені кошти в міру погашення покупцем простих чи переказних векселів.
2. Покупець отримує кредит строком до 5 років.
3. Експортер відразу отримує кошти від обліку простих чи переказних векселів.
Оскільки договір про форфейтування підписується задовго до фактичного відвантаження товару, між укладанням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням угоди може минути досить тривалий період. Експортер виплачує форфей-теру в цей період комісійні за зобов´язанням, які становлять певний процент від суми угоди (від 0,075 до 0,125 % щомісячно). Комісійні щомісяця сплачуються авансом. Це викликано тим, що форфейтер зобов´язаний у цей період у будь-який момент виконати свої зобов´язання і неможливістю використати кошти на інші інвестування. Крім того, форфейтер несе валютний і процентний ризики, оскільки повинен залучати кошти із грошового або валютного ринку для фактичного обліку векселів.
Форфейтування з погляду ризикованості кредиту передбачає для експортера і переваги, і недоліки. До переваг належать:
— звільнення експортера від боргів, які мають бути сплачені іноземним покупцем;
— поліпшення стану ліквідності експортера, оскільки він негайно отримує готівку;
— зростання шансів експортера отримати банківську позику, оскільки форфейтинг не впливає на інший кредит, що надається банком;
— зменшення можливості втрат, пов´язаних з частковим державним або приватним страхуванням, і можливих ускладнень з ліквідністю, неминучих у період пред´явлення застрахованих раніше вимог;
— відсутність ризиків, пов´язаних із коливанням процентних ставок;
— відсутність ризиків, пов´язаних з курсовими коливаннями валют і зміною фінансового становища боржника;
— відсутність ризиків і витрат, пов´язаних з діяльністю кредитних органів і стягненням грошей за векселями та іншими платіжними документами.
Основним недоліком форфейтингу є його вартість — це досить дорогий вид банківських послуг, що пояснюється ризикованістю цієї операції для форфейтера. Але, використовуючи форфейтування, підприємство-експортер керується стратегічними міркуваннями, згідно з якими форфейтування може виявитись дуже вигідним для нього.