Наслідки міжнародної міграції капіталу для країн — експортерів та країн — імпортерів прямих закордонних інвестицій (ПЗІ) різноманітні та суперечливі. Для аналізу скористаємось схемою, зображеною на рис. 1.8.3, та зробимо такі припущення:

Рис. 1.8.3. Економічні ефекти ПЗІ

1. Головною та єдиною причиною міжнародного руху капіталу є різна прибутковість його вкладання у різних країнах.

2. У світі існує дві країни: країна 1, яка має у своєму розпорядженні відносно надлишковий капітал у розмірі О₁К та відносно малопривабливі внутрішні інвестиційні можливості; країна 2, яка має недостатній капітал у розмірі О₂К та численні можливості для прибуткового його вкладення (наприклад, у нові технології, багаті природні ресурси).

3. Криві граничної продуктивності капіталу S₁ та S₂ показують зростання вартісного обсягу виробництва залежно від обсягів вкладення капіталу відповідно у країні 1 та країні 2.

4. Якщо міжнародного руху капіталу не існує, то країна 1 інвестує весь наявний в неї капітал всередині країни і отримує дохід з нього (наприклад, відсоток, дивіденд тощо) у розмірі О₁А₁ ,а країна 2, інвестуючи весь свій капітал у себе, отримує від цього дохід у розмірі

5. Всього країни мають у розпорядженні капітал у розмірі О₁О₂

Розглянемо спочатку ситуацію, коли з яких-небудь причин міжнародна міграція капіталу неможлива, тобто усе інвестування здійснюється у національних межах. Інвестори у країні 1 повинні погодитися на низьку прибутковість вкладання капіталу через те, що пропозиція реальних активів така, що дорівнює кривій граничної продуктивності капіталу S, яка знижується. Конкуренція змушує інвесторів у країні 1 приймати низьку відсоткову ставку О₁А₁ у точці С. Водночас нестача коштів у країні 2 не дає змоги здійснювати які-небудь реальні капіталовкладення ліворуч від точки D, оскільки вона має капітал у розмірі О₂К. Конкуренція за право використання капіталу в обмежених обсягах О₂К підштовхує рівень реального відсотка до О₂.О₂, у точці D.

Обсяги національного продукту, що вироблений за рахунок використання національних капіталовкладень у країні 1 — О₁А₁ (у країні 2 — О₂К), дорівнює сумі сегментів у країні 1 — а + b + с + d + е + f (у країні 2 — і + h + g). Прибуток власників капіталу в країні 1 становить а + f (у країні 2 — і + h). Решта — дохід власників інших факторів виробництва. Відповідно світовий продукт (обсяг випуску продукції обох країн) визначається кривими граничної продуктивності капіталу (S₁ та S₂) та рівнем прибутковості в кожній з них (точка С на кривій S, та точка D на кривій S₂). Те, що О₁.А₁ < О₂.А₂ означає, що прибутковість вкладання капіталу в країні 1 нижча, ніж у країні 2.

Тепер припустимо, що обмеження на рух капіталу між країнами 1 та 2 повністю ліквідовані. Оскільки прибутковість інвестицій у країні 2 вища за таку в країні 1, інвестори із країни 1 будуть вкладати свій капітал у країну 2. Рух капіталу із країни 1 до країни 2 буде продовжуватися під впливом механізму попиту та пропозиції на ринках обох держав доти, доки прибутковість інвестицій в них не збалансується на рівні ER. У цій ситуації із країни 1 до країни 2 мігрує капітал у розмірі ЕК. Внаслідок додаткових капіталовкладень в економіку країни 2, які здійснюються на вигідніших умовах, ніж у країні 1, максимізується світовий продукт. Сукупний продукт, на виробництво якого затрачений той самий обсяг капіталу О₁.О₂, збільшується 3(a + b + c + d + e + f) + (i + h + g) до (a + b + + c + d) + (e + f+k + j + i + h + g), тобто на розмір суми сегментів (k + j). З них k належить країні 1 та виникає внаслідок ефективнішого використання капіталу країни 1 в результаті його інвестування у країну 2, а j належить країні 2 та виникає внаслідок зростання обсягу капіталу завдяки його припливу з країни 1.

Вигоди між двома країнами розподіляться так:

1) національний продукт країни 1 дорівнює сумі площі (а + b + с + d), яка сформувалась внаслідок інвестицій всередині країни, та площі (k + є + f), що утворюється за рахунок ПЗІ у країну 2. Отже, внаслідок ефективнішого використання капіталу за рахунок його інвестування у країну 2 (це позначилось на зростанні прибутковості його вкладення з О₁.А₁ до О₁В = ER) сукупний продукт, отриманий за допомогою того самого обсягу капіталу, виявляється більшим, ніж у попередній ситуації, на сегмент h. Дохід власників капіталу зросте до (а + b + d + е + j + k), а дохідність решти факторів виробництва скоротиться до сегмента с;

2) національний продукт країни 2 дорівнює сумі площі (у + і + h + g), яка утворилася за рахунок власного капіталу, та площі (k + е + f), що виникла внаслідок ПЗІ з країни 1. Але оскільки сегменти (k + е + f) — це продукт ПЗІ, то його треба віддати у вигляді прибутку іноземним інвесторам з країни 1. Отже, чисте зростання внутрішнього виробництва — лише сегмент j. Через падіння прибутковості вкладення капіталу з О₂.А₂ до О₂В = ER доходи власників капіталу скоротяться з і + h до і, а доходи власників інших факторів виробництва зростуть з g до g + j + h.

Отже, структура вигод та втрат від міжнародної міграції капіталу ідентична структурі вигод та втрат від міжнародного руху товарів та міжнародної міграції робочої сили: усунення бар´єрів вигідне світу в цілому та тим групам, для яких свобода переміщення означає додаткові можливості, але завдає шкоди групам, для яких свобода означає жорсткішу конкуренцію.

Крім розглянутого прямого ефекту ПЗІ, може виникати вторинний (непрямий) ефект, який виявляється у розвитку супровідних виробництв. Розмір цього ефекту може у декілька разів перевищувати розміри прямого ефекту. Суттєва додаткова вигода країн — експортерів капіталу може виявитися у створенні нових ринків збуту, гарантованому забезпеченні своїх підприємств дешевою сировиною, можливості обійти тарифні та нетарифні бар´єри.

Для країн — імпортерів капіталу вторинний ефект має багато проявів, часто суперечливих. Імпорт капіталу супроводжується виникненням численних внутрішніх та зовнішніх проблем. На нього впливають структура та спеціалізація виробництва, стан фінансових ринків, рівень конкуренції, становище у соціальній сфері, курс національної валюти. Залежно від цих чинників імпорт капіталу може приводити до тіснішого співробітництва та виступати однією з його форм або загострювати існуючі економічні суперечності між державами, особливо тими, що знаходяться на різних ступенях економічного розвитку. Тому ефективне використання ПЗІ залежить від відповіді на такі принципові запитання:

1. В яких масштабах доцільно використовувати ПЗІ?

2. В які галузі та в яких формах необхідно залучати іноземні фірми?

3. Як спрямувати діяльність цих фірм на вирішення внутрішніх соціальних проблем?

4. Як оптимально поєднувати форми економічного та соціального регулювання?