Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт (Adam Smith, 1723—1790). У своїй книзі "Дослідження про природу та причини багатства народів" (Aninquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations), що вийшла у 1776 p., А. Сміт критикував твердження меркантилістів про те, що багатство країни залежить від володіння скарбами у вигляді золота або коштовностей, які надходять до країни внаслідок перевищення експорту над імпортом. Він проголосив замість того, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. А. Сміт поставив запитання: "Навіщо громадяни країни повинні купувати вітчизняні товари, якщо вони можуть купувати такі ж за кордоном за нижчими цінами?" Найпростіше цього можна досягти в умовах, коли виробники будуть економічно вільні та зможуть самостійно у межах чинного законодавства вибирати рід своєї діяльності. Така політика отримала назву "лессе-фер" (laissez-faire), що означає політику державного невтручання в економіку та свободи конкуренції. Завдяки цій політиці ресурси кожної країни перетечуть у рентабельні галузі, тому що країна не зможе конкурувати на світовому ринку в нерентабельних галузях. Для визначення того, на виробництві якої продукції слід спеціалізуватися країні, А. Сміт пропонував враховувати природні переваги (nature advantage) та набуті переваги (acquired advantage) країни. Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природними ресурсами. Клімат може визначати, наприклад, яку сільськогосподарську продукцію країна може виробляти з найбільшою вигодою, а наявність значних запасів руди, нафти, інших природних ресурсів — яку промислову продукцію. Набуті переваги країна може мати внаслідок розвитку технології виробництва та високої кваліфікації робочої сили. Перевага у технології виробництва пов´язана зі здатністю, по-перше, виготовляти різноманітну або складну продукцію з меншими затратами, по-друге, ефективніше виробляти однорідну продукцію.

Відмінності у природних та набутих перевагах країн зазвичай мають досить сталий, довгостроковий характер, що пов´язано з низькою мобільністю факторів виробництва. Тому витрати виробництва тих самих товарів будуть відрізнятися в різних країнах. Саме відмінності у витратах формують базу для взаємовигідної торгівлі між країнами. Відмова від виробництва товарів, у яких країна не має абсолютних переваг, та концепція зосередження ресурсів на виробництві інших товарів, у яких вона їх має, приводить до збільшення загального обсягу виробництва, зростання обміну між країнами.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).

Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1)єдиним фактором виробництва є праця;

2)зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів;

3)всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами;

4)витрати виробництва — постійні, а їх зниження збільшує попит на товар;

5)ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого;

6)транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю;

7)зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

Відповідно до поглядів А. Сміта:

1)урядам не треба втручатись у зовнішню торгівлю: вони мають підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;

2)нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та торгувати ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких мають інші нації;

3)зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням ринку за межі національних кордонів;

4)експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;

5)субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані.

Розглянемо положення теорії А. Сміта на умовному прикладі взаємної торгівлі двох країн — України та Індії та двох видів товарів — цукру та чаю.

Припустимо, що кожна з двох країн має однакову кількість торгових ресурсів (100 одиниць), які можуть бути використані для виробництва або цукру, або чаю. Оскільки праця, за А. Смітом, є єдиним фактором виробництва, умова абсолютної переваги у витратах означає, що одній країні потрібно менше часу на виробництво одиниці товару, ніж іншій. В Україні на виробництво тонни чаю потрібно 20 одиниць ресурсів, а на виробництво тонни цукру — 5 одиниць ресурсів. В Індії необхідні 4 одиниці ресурсів для виробництва тонни чаю та 10 одиниць ресурсів — для тонни цукру. Отже, Україна має абсолютну перевагу у виробництві цукру, оскільки на виробництво 1 тонни їй необхідно витратити тільки 5 одиниць ресурсів (часу, наприклад, робочих днів) порівняно з 10 одиницями (наприклад, робочими днями) в Індії. Індійські виробники мають абсолютну перевагу у виробництві чаю, оскільки вони витрачають на його виробництво 4 одиниці ресурсів (часу, робочих днів) порівняно з Україною, яка витрачає 20 одиниць ресурсів (робочих днів). Виробничі можливості України та Індії за абсолютної переваги з урахуванням зроблених припущень наведені у табл. 1.5.7 та на рис. 1.5.8.

Таблиця 1.5.7. Виробничі можливості України та Індії

Припущення

Рис. 1.5.8. Можливості виробництва за абсолютної переваги

Розглянемо ситуацію, коли обидві країни не торгують одна з одною. За умовами і Україна, і Індія виділяють по 50 одиниць ресурсів на виробництво кожного продукту. Оптимальною структурою виробництва для України є 2,5 т чаю та 10 т цукру (точка В на рис. 1.5.8), а для Індії — 12,5 т чаю та 5 т цукру (точка А на рис. 1.5.8). Оскільки кожна з країн має тільки 100 одиниць ресурсів, жодна з них не може збільшити виробництво чаю без зниження виробництва цукру та навпаки. Без зовнішньої торгівлі сукупний обсяг виробництва України та Індії становитиме 15 т чаю та 15 т цукру.

В іншій ситуації припустимо, що кожна країна буде спеціалізуватися на виробництві товару, щодо якого вона має абсолютні переваги. Україна зможе виробити 20 т цукру (точка D на рис. 1.5.8.), відмовившись повністю від виробництва чаю, а Індія — 25 т чаю (точка С на рис. 1.5.8.), скоротивши повністю виробництво цукру. Отже, внаслідок спеціалізації сукупне виробництво обох товарів може зрости: чаю — з 15 т до 25 т, цукру — з 15 т до 20 т, і внаслідок торгового обміну обидві країни зможуть мати більше і цукру, і чаю, ніж за його відсутності.

Достоїнством теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

Висновки

1.Згідно з теорією абсолютних переваг міжнародна торгівля вигідна, якщо країни торгують такими товарами, які кожна з них продукує з меншими витратами, ніж країна-партнер. 

2.Країни експортують ті товари, у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу, і імпортують ті, щодо яких абсолютна перевага — у їх торгових партнерів.