Серед нетарифних методів регулювання важливу роль відіграють приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму. До методів прихованого протекціонізму належать декілька сотень різноманітних бар´єрів немитного характеру, які створюються на шляху експорту та імпорту товарів органами державної центральної та місцевої влади.

Основними з цих методів є такі:

—технічні бар´єри;

—внутрішні податки та збори;

—державні закупки;

—вимоги про вміст місцевих компонентів.

Технічні бар´єри — усі державні заходи контролю та обмежень, пов´язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використані як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни.

Технічні бар´єри різноманітні за своєю природою та формами прояву. Вони можуть встановлюватись у вигляді:

—стандартів;

—технічних норм і правил;

—вимог до безпеки товарів;

—вимог до упакування, маркування та інших технічних характеристик продукції.

За юридичною формою розрізняють технічні бар´єри:

—у вигляді відповідних законодавчих актів даної країни, які мають універсальний характер та застосовуються до даного товару в цілому, коли він реалізується на території країни незалежно від того, вироблений він всередині країни чи імпортований. Ці акти можуть мати форму закону чи підзаконних актів (наприклад, вимоги до вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування) згідно з законодавством про захист прав споживачів;

—у вигляді нормативних актів у рамках чинного митного законодавства, прийнятих до виконання відповідних нормативних актів загального характеру;

—у вигляді міжнародних угод. Це пов´язано із розширенням міжнародного співробітництва у сфері стандартизації та захисту навколишнього середовища. Наприклад, угоди про захист озонового шару, які передбачають вимоги щодо використання речовин, які не руйнують озоновий шар, та угоди з торгівлі промисловими відходами.

Технічні бар´єри передбачають застосування заборон, обов´язкової інспекції товарів, спеціальних дозволів на ввіз, інспекції підприємств-постачальників, спеціальних вимог до маркування та пакування, а також фактично сформованих технічних параметрів. Заборони існують на ввезення продукції, яка не відповідає технічним вимогам. Наприклад, у США заборонено ввіз автомобілів, які не відповідають вимогам національного законодавства щодо безпеки автомобілів (стандартам безпеки):

1)якщо автомобіль був виготовлений після набуття сили відповідними законодавчими актами;

2)якщо імпортер не надасть доказів того, що автомобіль був приведений у відповідність до цих правил, або зобов´язання забезпечити відповідність стандартам безпеки протягом максимум 180 днів з моменту ввозу автомобіля;

3)якщо автомобіль ввозиться зі спеціальною метою, наприклад для реекспорту.

Обов´язкова інспекція товару застосовується до товарів, які можуть створювати небезпеку розповсюдження захворювань людей та тварин, забруднення навколишнього середовища. Наприклад, м´ясо та м´ясопродукти, які ввозять у США, мають обов´язково пройти контроль, який здійснюють відповідні органи США; при ввезенні інших товарів до США може бути пред´явлений сертифікат, який засвідчує відповідність необхідним стандартам, а інспекція здійснюється у разі відсутності такого сертифіката. Спеціальні дозволи на ввезення деяких товарів видаються компетентними органами країни-імпортера. Наприклад, у США заборонений ввіз бджіл, якщо вони походять з країни, яка не кваліфікується владами США як безпечна з точки зору захворювання бджіл. Інспекція підприємств-постачальників — дозвіл на ввіз товару лише продукції виробленій на підприємствах, які успішно пройшли процедуру спеціальної інспекції спеціалістами країни-імпортера. Ця інспекція має підтвердити: умови виробництва такі, що підприємство дійсно може забезпечити необхідну якість товару (наприклад, зберігання продовольчої сировини та необхідні гігієнічні умови виробництва консервованої продукції). Спеціальні вимоги до маркування та пакування вводяться з метою захисту прав споживачів. Наприклад, законодавства багатьох країн, зокрема України, вимагають робити написи на продуктах харчування, косметичних, парфумерних та медичних товарах національною мовою, із зазначенням відповідних важливих характеристик. Фактично сформовані технічні параметри виникли внаслідок технічної політики фірм, спрямованої на закріплення своєї присутності на ринку та на створення перешкод конкурентам для проникнення на ринок. Наприклад, розробка та застосування в окремих країнах різних стандартів кольорового телебачення, систем радіомовлення, параметрів мережі електропостачання тощо.

Серед технічних бар´єрів виділяють декілька специфічних областей — санітарні, ветеринарні, фітосанітарні норми та правила. Ці сфери регулювання пов´язані не тільки зі стандартами на ті чи інші товари, а й із забезпеченням безпеки населення, сільськогосподарських тварин та рослин.

Головна риса всіх технічних бар´єрів — це те, що вони офіційно застосовуються не як засіб обмеження імпорту, а для забезпечення цілісності національної системи стандартизації безпеки використання товарів.

Цей захід охоплює близько 1/3 товарів світової торгівлі. Відмінність у національних та внутрішньофірмових стандартах, а також у системах вимірювання при виробництві та оцінюванні параметрів цілеспрямовано використовується державами для створення нетарифних бар´єрів проти імпортної продукції.

Одним із шляхів полегшення доступу на зовнішні ринки у зв´язку зі зростанням технічних бар´єрів та скороченням витрат, які ними викликаються, є досягнення на офіційному або фірмовому рівні угоди про взаємне визнання результатів технічних випробувань виробу та його сертифікації. Іншим шляхом є виготовлення продукції, призначеної для експорту, з урахуванням міжнародних стандартів, передусім розроблених Міжнародною організацією зі стандартизації (ІСО), або з урахуванням стандартів країни-імпортера.

Метою міжнародної стандартизації є сприяння успішному розвитку взаємовигідного товарообміну між країнами шляхом узгодження національних стандартів та технічних умов, розроблення єдиних вимог до технічних даних та якості і прийняття відповідних рекомендацій. Величезне практичне значення мають стандарти ЄС, на базі яких побудовано понад 80 % усіх міжнародних стандартів та рекомендацій.

Іншим завданням міжнародної стандартизації є розробка уніфікованих принципів використання національних лабораторій та служб при інспектуванні імпортних товарів та встановлення довіри до цих служб з боку подібних органів інших країн — міжнародне визнання національних лабораторій з випробувань та інспектуючих органів.

Внутрішні податки та збори — приховані методи торгової політики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару й скорочення внаслідок цього його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони не є предметом міжнародного регулювання, а знаходяться цілком у компетенції національних органів влади, як центральних, так і місцевих.

Внутрішні податки та збори виконують фіскальну функцію — поповнення державного бюджету з метою наступного фінансування, зокрема, державних органів, які відповідають за регулювання, контроль та спостереження за зовнішньоторговою діяльністю.

Внутрішні податки та збори поділяються на дві групи:

1)  зрівнювальні податки та збори — еквівалентні непрямим податкам та зборам, які збираються у країні-імпортері з національних товарів у формі податку на додану вартість (ПДВ), податку на продаж, податку на споживання, акцизу. Мета цих податків та зборів — створення єдиного податкового режиму для іноземних та вітчизняних товарів. Згідно правилами ГАТТ, імпортні податки не повинні перевищувати розміру оподаткування аналогічних товарів внутрішнього виробництва, не повинні утворювати додаткового бар´єра, який захищає товари вітчизняного виробництва. Проте на практиці це часто не дотримується, зокрема тому, що імпортні податки та збори нараховуються на ціну товару СІФ, яка включає суму виплачених мит. Багато країн використовують оподаткування для стимулювання експорту національних товарів шляхом повернення податків, заплачених за товар, призначений для експорту;

2)  податки та збори, які збираються з імпортера у зв´язку із митним оформленням і переміщенням товару через кордон. У США, наприклад, збір за митне оформлення товару становить 0,17 % вартості (але не менше 21 і не більше 400 доларів США). До цієї групи крім збору за митне оформлення товару належать:

—імпортний депозит-форма застави, яку імпортер має внести на певний строк, — безпроцентний внесок, що дорівнює всій або частині вартості товару. Внаслідок цього з обороту забирається значна частина капіталу експортера, цим обмежується його платоспроможність;

—кредитні обмеження для імпортера, які полягають в обмеженні максимальної суми кредиту, строку видачі, збільшенні процентної ставки при наданні у кредит грошових коштів, зумовлені їх цільовим використанням (імпорт товарів);

—консульські збори — плата за надання консульської фактури; характерні для країн Латинської Америки;

—прикордонні збори фіскального характеру;

—обмеження стосовно іноземних вино-горілчаних виробів;

—дискримінаційні збори з автомобілів;

—статистичні та адміністративні збори, які здійснюються з метою забезпечення ретельного статистичного обліку зовнішньоторгових вантажів;

—спеціальні збори на імпортні товари (наприклад, в ЄС установленні спеціальні збори при імпорті оцинкованого заліза);

—муніципальні збори;

—поштові збори;

—портові збори;

—збори на розвиток експорту;

—збори на доброчинні цілі (Туреччина, Ірак, Іран).

Іноді всі збори можуть бути об´єднані в єдиний консолідований імпортний податок. Наприклад, в Уругваї та Сирії він становить від 5 до 40 % митної вартості імпортованого товару.

Про різноманітність цього інструмента нетарифного регулювання свідчить спектр усіх імпортних податків та зборів, які застосовуються в ЄС. Згідно зі ст. 20 Митного кодексу ЄС, при імпорті в ЄС крім мит товари оподатковуються:

—митними доплатами на окремі товари;

—внутрішніми податками та зборами;

—компенсаційними зборами на деякі сільськогосподарські продукти. У рамках усього ЄС додатковим митом оподатковується борошно, деякі види цукру та деякі товари, що містять цукор. У Греції з будь-якої імпортної угоди вартістю понад 200 тис. драхм стягується імпортний збір за ставкою 1 %, але не вище 5 тис. драхм. У Великобританії з імпортного автомобіля збирається податок у розмірі 10% його оптової вартості. У Данії — збір на охорону навколишнього середовища (з вартості посуду, виделок, ложок одноразового використання — за ставкою 50%, з хімікатів, що використовуються для виготовлення торгового упакування для рідини — 20 %, з озоноруйнуючих речовин — за специфічними ставками). Оподатковуються також товари, що виділяють вуглекислий газ (виключаючи деякі види палива); дослідницьким збором оподатковуються маргарин та його вітамінні модифікації. При імпорті автомобілів та прогулянкових суден сплачується реєстраційний збір.

Найважливішим із внутрішніх податків, якими оподатковуються імпортні товари в ЄС, є ПДВ. З 1 січня 1993 р. мінімальна ставка ПДВ в усіх країнах ЄС становить 15 %, але їм дозволено зберігати нульові та понижені ставки, які існували до 1 січня 1991 р. Тому фактичне розкидання базових ставок ПДВ у різних країнах ЄС досить значне. Занижені ставки ПДВ, які мають бути не менше 5 %, можуть встановлюватись на продукти харчування, напої (крім алкогольних), послуги та товари, які застосовуються у сільському господарстві (крім машин та обладнання), ліки, книги, газети, соціальне житлове будівництво, послуги у прикордонній справі. В усіх державах ЄС збираються й акцизні збори, система збирання яких в різних державах різна. З 1 січня 1993 р. введені єдині мінімальні ставки цього податку. З метою збереження соціальної рівноваги ЄС підтримує на певному рівні ціни на продукцію, яка продукується європейськими фермерами. Для забезпечення підвищення цін на імпортну продукцію до потрібного рівня застосовуються ковзні збори. Ними оподатковуються живі тварини, м´ясо, молочні продукти, зернові, деякі овочі та фрукти, продукти з них, олійне насіння і деякі інші сільськогосподарські продукти. У додаток до імпортного збору з деяких товарів, зазначених в інтегрованому тарифі, збирається сільськогосподарський збір. Ним оподатковуються деякі живі тварини, м´ясо, молочні продукти, жир свиней та пташиний жир. Цей збір збирається за специфічними ставками, які встановлюються регламентами ЄС. Ще один вид додаткових платежів у зв´язку з імпортом аграрної продукції — компенсаційний збір. Він збирається зі свіжих овочів, фруктів, деяких рибопродуктів. Державні закупки — прихований метод торговельної політики, який вимагає від державних органів та підприємств придбати певні товари лише у національних фірм, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за імпортні. Найчастіше така політика пояснюється вимогами національної безпеки. Наприклад, американський уряд за законом 1933 p., який отримав назву "Акт "Купуй американське", платив на 12 % більше, а для оборонних товарів — на 50% більше американським постачальником порівняно з іноземними. У країнах ЄС, де донедавна засоби зв´язку були державними, практично не було торгівлі обладнанням зв´язку, оскільки від державних фірм вимагалось купувати таке обладнання лише у своїх виробників.

Вимоги про вміст місцевих компонентів — прихований метод торговельної політики держави, який законодавчо встановлює частку участі національних виробників у виробництві імпортованого товару. Зазвичай вимога про вміст місцевих компонентів використовується країнами, що розвиваються, у рамках політики імпортозаміщення, яке передбачає створення та нарощування національної бази виробництва імпортних товарів, з метою наступної відмови від їх імпорту. Уряди розвинених країн використовують вимогу про вміст місцевих компонентів з метою запобігання переміщення виробництва у країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти тим самим рівень зайнятості. Наприклад, США зобов´язують іноземних постачальників автомобілів на американський ринок, зокрема японських, розширити використання комплектуючих частин американського виробництва, робочої сили та послуг у сфері реклами.