Всякий прийом, власне, влаштовується для тих, кого нам зовсім не хочеться на нього запрошувати.

Едвард Йокель, польський публіцист

 

ДИПЛОМАТИЧНИЙ ПРОТОКОЛ — це сукупність загально­прийнятих правил, традицій і умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордон­них справ, дипломатичними пред­ставництвами, офіційними особами і дипломатами при виконанні своїх функцій в міжнародному спілкуван­ні. (1)

Автори книги «Дипломатическая церемония й протокол» Джон Вуд і Жан Серре відзначають, що «в цілому протокол — це сукупність правил поведінки урядів та їх пред­ставників з офіційного і неофіційного.

Слово протокол походить від грецького «ргоіокоііоп» («ргоіоз» — перший, а «коїіа»— клеїти), тоб­то, дослівно — правила оформлен­ня документів. Пізніше це слово тривко увійшло в дипломатичну практику і крім оформлення до­кументів цією назвою стали озна­чати всі питання етикету і цере­моніалу.

Правила дипломатичного про­токолу ґрунтуються на принципі міжнародної ввічливості, тобто по­ваги до всього, що символізує чи представляє державу. Норми дип­ломатичного протоколу складали­ся протягом тисячоліть і ввібрали в себе ті умовності і традиції, які відповідали інтересам встановлен­ня і підтримання міждержавного спілкування. Окремі норми дипло­матичного протоколу мають особ­ливо парадний характер і назива­ються церемоніалом: наприклад, церемоніал вручення вірчих грамот,

 церемоніал зустрічі і проводів офіційної делегації, цере­моніал підписання міжнародних договорів і т. п.

Дипломатичний протокол має міжнародний характер і у всіх країнах дотримується приблизно однаково, хоча в деяких з них можуть мати місце свої невеликі відхилення, які випливають із соціального ладу, національних і релігій­них звичаїв. В Індії та Індонезії, наприклад, почесного гостя увінчують вінком (гірляндою) квітів. На Індоне­зійському острові Балі кожен гість, що прибуває на цю землю, проходить релігійний церемоніал вигнання «злих духів».

В історії людства, аж до початку нового часу, тобто до ХТХ ст., питанням церемоніалу надавалося велике значення (приїзд посла, його одяг, транспорт і т. д). Ось як описує Жюль Камбон в´їзд у Лондон в 1661 р. шведського посла, під час якого «слуги іспанського посла графа Ваттевіля посварилися з лакеями французького посла графа д´Ест-рада, перерізали постромки в його колясці; були пущені в дію шпаги, і багато французів, іспанців і англійців було вбито на місці. Треба дякувати богу, що тепер немає таких битв...». (3)

Часто в´їзди послів обставлялися з надзвичайною пиш­ністю, як, наприклад, в´їзд польського посла Яна Глінського в Стамбул (XVII ст.). Процесія розтягнулась через все місто, її відкривали 37 возів з особистим багажем посла, потім їхали 4 чудові карети з посольським оточенням, 40 польських шляхтичів в одязі з рожевого шовку, розши­того сріблом, йшли за загоном яничарів. За ними вели 28 коней в яскраво-пурпурових попонах, потім йшли 4 тру­бачі, 12 пажів у вишитому золотом одязі, рицарі і виблис­куючі золотом гусари. Одяг посла був обсипаний діаман­тами. Його оточували 12 гайдуків в шапках з султанами із пір´я павичів. Підкови коней посла були виковані з чис­того срібла і заледве тримались на двох ухналях, щоб під час церемонії навмисне могли загубитися, а присутні їх знайшли і дивувались з неймовірного багатства.

Московські царі під час церемонії прийому іноземних послів ледве тримались на ногах під вагою кількапудових царських шат. Але все це залишилось в минулому, хоча сам протокол продовжував існувати і отримав чіткі форми у спеціальних постановах Віденського (березень 1815р.) та Аахенського (листопад 1818 р.) конгресів. Цими двома документами дипломати держав всього світу керувались протягом майже 150 років аж доки у квітні 1961 р. не була прийнята Віденська конвенція про дипломатичні зноси­ни, що визначила дипломатичний протокол як процедуру визнання держав і встановлення дипломатичних відносин, призначення глав дипломатичних представництв, їх акре­дитацію та початок діяльності (про це йшлося у попе­редніх розділах роботи).

Дипломатичний протокол кожного диппредставництва включає в себе, насамперед, організацію прийомів. Бага­то зусиль з боку співробітників диппредставництва потре­бує протокольне забезпечення офіційних візитів найви­щих осіб держави — від зустрічі до проводів. При цьому завжди слід пам´ятати, що будь-який прийом має велике політичне значення як для господарів-організаторів, так і для присутніх на ньому, а особливо під час візитів висо­ких офіційних осіб.

Традиція прийомів має глибоке коріння. Так звані князівські і королівські (царські) учти відомі з глибокої давнини, і продовжувалися вони інколи по кілька днів. Ще Великий князь Київський Володимир Всеволодович Мономах у заповіті-повчанні своїм дітям писав: «...ша­нуйте гостя, звідки б вам він не прийшов; якщо не можете вшанувати його подарунком, —то їдою і питтям». (4)

Прийоми поділяються на денні і вечірні. До денних прийомів відносяться «келих шампанського», «келих вина», сніданки. Прийоми такого типу набувають все більшого поширення, оскільки це вимагає менших затрат часу на їх організацію і проведення.

«Келих шампанського», як правило, розпочинається о 12-00 і триває годину. Приводом до його проведення може бути річниця національного свята, перебування в країні офіційної делегації, від´їзд посла, відкриття виставки, фес­тивалю і т. п. На таких прийомах крім шампанського гос­тям можуть запропонувати вино, соки, мінеральну воду. Подача закусок необов´язкова, але якщо вони і подають­ся, то тільки у вигляді канапок. Закуски і напої розносять офіціанти. По такій же схемі проходить і прийом типу «келих вина».

Сніданки — дуже поширена форма дипломатичних прийомів, і влаштовуються з нагоди приїзду та від´їзду посла, річниць укладення договорів чи інших ювілейних дат, на честь високих іноземних гостей, для підтримки контактів з колегами-дипломатами.

Сніданок, як правило, розпочинається між 12 і 15 го­динами, а найчастіше — в 12-30 або о 13-00 і продовжується 1,5 — 2 години з розміщенням гостей за столом. Меню може складатися з урахуванням традицій національної кухні і включає одну-двІ холодні закуски, одну рибну або м´ясну страву і десерт. Перед сніданком гостям пропону­ються соки, під час сніданку сухі виноградні вина, після сніданку — шампанське, кава, чай. Сніданок складається ніби з двох частин: годину — за столом, а потім півгодини за кавою або чаєм (за тим же столом, або в іншому при­міщенні). На сніданок гості приходять в повсякденному одязі, якщо інакше не обумовлюється напередодні.

В міжнародній дипломатичній практиці більш престиж­нішими вважаються вечірні прийоми. До них відносяться «коктейлі» і прийоми типу «а ля фуршет». Коктейлі роз­починаються між 17 і 18 годинами і продовжуються про­тягом двох годин. Офіціанти розносять напої і холодні закуски. Можуть подаватися і гарячі страви. Часто влаш­товується буфет, де бажаючі замовляють напої на свій смак.

Прийом «а ля фуршет» проводиться подібно до «кок­тейлю». Під час цього заходу можуть накриватися столи з холодними й гарячими закусками, і гості самі підходять до них. Підкреслюючи особливу урочистість прийому, коктейлі і фуршети проводять стоячи. Наприкінці може подаватись морозиво, кава, фрукти. Під час таких прийо­мів, особливо, якщо вони проводяться з нагоди націо­нального свята або на честь високого гостя, може орга­нізовуватися концерт за участю вітчизняних артистів. Урочистість прийому може підкреслюватися певною фор­мою одягу.

І все ж найвищою формою прийомів вважаються обід і вечеря. Обід, як правило, розпочинається о 20-00, але не пізніше 21 години, і проводиться з розміщенням гостей за столами. Меню обіду— дві-три холодні закуски, перша страва, гаряча рибна або гаряча м´ясна страва, десерт. По­даються міцні алкогольні напої (горілка), сухі виноградні вина. Обід продовжується дві-три години, після чого гості переходять до іншого приміщення, де їм пропонують ко­ньяк, каву, чай. Під час обіду часто передбачається спеці­альна форма одягу (фрак, смокінг, вечірня сукня).

Вечеря — прийом, подібний до обіду, але розпочинаєть­ся він після 21 години. Інколи, особливо під час візиту глави держави або іншої високоповажної особи, для гос­тей влаштовується коктейль (уже не з метою подання но­вих закусок, а скоріше задля забезпечення можливості провести бесіду, розмову).

Під час таких заходів як концерти, перегляди фільмів практикується менш урочисті прийоми — обід-буфет, коли гості розміщуються довільно і самі вибирають собі закус­ки і напої на спеціально накритих столах.

До вечірніх прийомів відносяться і прийоми «чай», які зазвичай проводять дружини послів. Для цього накрива­ються один або кілька столів (в залежності від кількості учасників), подаються канапки, десерт, напої.

Можуть бути також музичні, літературні, танцювальні дипломатичні прийоми, під час спортивних змагань тощо.

До кожного прийому необхідно уважно готуватися, враховуючи мету організації прийому, місце його прове­дення. Для цього заздалегідь складаються списки запро­шених, своєчасно надсилаються запрошення (як правило, за 10—12 днів до прийому), складається меню і план роз-садки, якщо йдеться про сніданок, обід або вечерю.

Найкраще влаштовувати прийоми в диппредставництві або в резиденції посла, але це не завжди можливо, тому нерідко доводиться орендувати приміщення спеціальних залів прийомів або ресторанів з якісною кухнею і висо­кою культурою обслуговування. Для забезпечення прийомів у диппредставництві можуть також запрошуватись про­фесійні офіціанти.

Дуже уважно треба підходити до дати проведення прийомів. Виключаються святкові і неробочі дні. В му­сульманських країнах в релігійне свято Рамадан прийоми не проводяться. Ці заходи недоречні і в дні національного трауру.

Велике значення має складання списків запрошених, бо, як правило, бажаючих або й тих, кого справді треба було б запросити, завжди виявляється більше, ніж дозво­ляють можливості. Але, в будь якому разі, на великі прийо­ми з нагоди національних свят обов´язково запрошуються керівники держави, представники відомств І громадських організацій, діячі культури і науки, журналісти, релігійні лідери, колеги з дипломатичного корпусу. Треба бути дуже уважним при запрошенні представників опозиційних партій, особливо тих, які не популярні в країні перебу­вання.

При складанні кошторису прийому завжди треба вра­ховувати і «відсоток відсіву» — тобто тих осіб, які, можли­во, не зможуть взяти участі у прийомі. «Відсоток відсіву» значною мірою залежить як від ставлення до нашої дер­жави взагалі, так і від авторитету посольства в конкретній країні. Як свідчить практика, прийоми в українських диппредставництвах в переважній більшості країн користу­ються особливою популярністю.

Сучасна міжнародна протокольна практика свідчить про тенденцію до організації скромних прийомів, які б ви­ключали елементи непотрібної пишності, надмірної кількості спиртного або дорогих страв. Бажано, щоб в меню прийомів враховувалися як національний колорит своєї країни, так і національні та релігійні особливості країни перебування. Мабуть немає в світі країни, де б не цінува­лися український борщ або вареники. В той же час було б вкрай некоректно пропонувати в мусульманських країнах вироби з свинини.

Велике значення має підбір посуду, особливо націо­нального виробництва. Особливий затишок придають квіти, бажано робити композиції з поєднанням національ­них кольорів своєї країни і країни перебування. В орендо­ваних залах, як правило, виставляють прапори обох країн, а також, якщо це необхідно, — портрети президентів.

Запрошення на прийом виготовляються друкарським способом, а заповнюються лише від руки красивим по­черком. Запрошення розсилаються посильними і кур´єра­ми, і лише в окремих випадках — поштою.

На запрошенні на прийом з розсадкою, як правило, в правій нижній частині ставляться літери КЗУР (геропсіег, з´іі уоиз ріаїї — прохання відповісти (франц.)}. На такі за­прошення треба давати негайну відповідь, бо затримка з нею — це свідчення неповаги. Відповіді можуть бути пись­мовими і по телефону. В деяких країнах Існує практика Давати обов´язкову письмову відповідь на запрошення на прийом глави держави. Ось зразок такої відповіді:

«Надзвичайний і Повноважний Посол України і пані (ім´я і прізвище дружини Посла) мають честь підтвердити отримання люб´язного запрошення пана Президента і пані (ім´я та прізвище дружини Президента) на сніданок (обід, вечерю) у вівторок, 15 квітня, о 18 годині, яке вони із задоволенням приймають».

Зразок відповіді-відмови:

«Надзвичайний і Повноважний Посол України і пані (ім´я і прізвище дружини Посла) у зв´язку з від´їздом у найближчі дні до України, на жаль, не зможуть прийняти люб´язне запрошення пана Міністра та його дружини на обід в п´ятницю 11 липня цього року».

Важливе значення має розсадка гостей за столом. Тре­ба завжди пам´ятати, що місця за столом поділяються на більш і менш почесні. Найпочесніші місця — праворуч від господині (за відсутності господині — праворуч від госпо­даря). Потім ідуть місця зліва від господині та господаря і т. д. На прийомі, де присутні лише чоловіки, головному гостю, як правило, пропонується місце за столом навпро­ти господаря. Головне при розсадці — на найпочесніших місцях повинні сидіти найпочесніші гості, бо неврахування цього може розцінюватись як навмисне ігнорування гостя і нанесення образи престижу держави, яку він пред­ставляє.

Для розсадки за столом готуються спеціальні розсадочні картки — невеликі прямокутні картки з твердого паперу, де від руки або друкарським способом зазначені прізвища учасників прийому (англійською мовою, або мовою країни гостя — для гостей, і своєю мовою — для співвітчизників).

Перед прийомом гості знайомляться з планом розсад­ки.» який виставляється на окремому столику, або отриму­ють картки з зазначенням відведеного місця.

Прийом, як і театр, починається з гардеробу. Тому треба продумати, де будуть паркуватися автомобілі гостей, де буде влаштовано вішалки для одягу, хто буде зустрічати і супроводжувати гостей до зали.

Ввійшовши до зали прийому, гості чекають на гос­подарів і лише після запрошення господині (господаря) сідають за стіл. Чоловіки допомагають дамам сісти. Офі­ціанти розносять блюда, починаючи з головного гостя і закінчуючи господарями прийому. Розпочинає трапезу гос­подиня (господар).

Тости господаря і головного гостя, як правило, виго­лошуються на початку прийому (сніданку, обіду, вечері), хоча часто це робиться і в кінці прийому. Тексти тостів готуються заздалегідь.

Головне під час прийому — увага до гостей, особливо до жінок, уміння зав´язати цікаву бесіду, уникаючи при цьому будь-яких суперечок. Треба завжди пам´ятати, що за рівнем організації прийомів і манерами дипломатів часто оцінюють країну, яку вони представляють.

Перша заповідь дипломата — точність. Треба своєчас­но з´явитись на прийом і своєчасно його залишити, як цього вимагають правила ввічливості. Тому поява на прийомі перед його завершенням — це ознака неввічли­вості. Буде більш виправданим своєчасно прийти на прийом і, у разі необхідності, залишити його через 15— 20 хвилин, вибачившись перед господарями. Залишення прийому без попередження може розцінюватися господа­рями як недружня демонстрація.

Звичайно, про жодне запізнення не може бути і мови, коли йдеться про прийом з розсадкою. Протягом 5—7 хви­лин гості прибувають і розмішуються за столом, але часто пропонується кількахвилинний аперитив, під час якого гості вітаються і ведуть короткі вступні бесіди.

На прийом першими з´являються нижчі за рангом гості, потім вищі, а розходяться у зворотному порядку, як пра­вило поступово, таким чином, щоб на момент закінчення прийому з господинею і господарем попрощалися останні з них. Затримуватись на прийомах некоректно. Вітатися на прийомах за руку слід лише з господинею і господа­рем, а іншим присутнім можна просто вклонитися. На знак особливої уваги до гостей в запрошеннях може вка­зуватися форма одягу: «фрак» (\УЬіІе Ііе), «смокінг» (Віасіс іїе), «темний костюм», «вечірня сукня». На прийом гості можуть з´являтися і в святковому національному одязі, що характерно для гостей з Азії та Африки, скандинавсь­ких країн.

Зовнішній вигляд і манери гостя, його вміння поводи­ти себе за столом чи на фуршетному прийомі, ініціювати і підтримувати цікаві бесіди — надзвичайно важливі еле­менти етикету і їх в жодному разі не можна ігнорувати.

Етикет (франц. еІі§иеІІе — ярлик, етикетка) — це су­купність правил поведінки, включаючи манери, одяг, форму привітань і звертань, або все те, що пов´язане з зовнішніми проявами ставлення до оточуючих.

Важливе значення має одяг дипломата. На прийоми, які розпочинаються до 20 години, чоловікам можна одя­гати костюм будь-якого кольору, але, звичайно, не яскра­вого. На прийоми, які влаштовуються з нагоди національ­ного свята або на честь (чи від імені) глави держави або уряду, міністра закордонних справ, а також на ті, які розпочинаються після 20 години, рекомендується одягати чорний костюм або костюм темного кольору (темно-си­нього, темно-сірого, темно-коричневого). Коли одягати смокінг — спеціально зазначається в запрошенні. Одяг повинен бути добре випрасуваним, найкраще одягати свіжий костюм. До костюма, як правило, одягається біла сорочка з неяскравою (і в жодному разі не з чорною) кра­ваткою. Чорна краватка одягається лише на знак трауру.

Взуття повинно бути, як правило, чорного кольору, класичної форми. В літню пору до світлого костюма мож­на взувати кольорові туфлі (але в жодному разі не санда­лети). Лаковані туфлі одягають лише до смокінга. Взуття повинно бути в ідеальному стані. Шкарпетки повинні бути в тон взуттю. На голову одягається, як правило, капелюх, світлого тону — весною і влітку і темнішого — восени і взимку, щоб пасував до верхнього одягу. Не рекомендується одягати капелюха чорного кольору.

Хоча форма одягу чоловіків досить консервативна, все ж часом трапляються курйози. Так, на прийом від імені глави держави на честь Президента України Л. Кучми під час офіційного візиту до Республіки Польща в 1996 р. чо­ловіки запрошувалися у смокінгах. Як виявилось, крім Президента та його найближчого оточення всім іншим членам делегації довелось в аварійному порядку купувати цей необхідний предмет етикету, що, зрештою, в майбут­ньому стало при нагоді в багатьох подібних випадках.

На королівські прийоми, як правило, вимагається фор­ма одягу «фрак», тоді доводиться брати цей одяг на про­кат в спеціальних ательє.

Дещо складніша справа з одягом для жінок, враховую­чи закони мінливої жіночої моди. На прийоми, які розпо­чинаються до 20 години, одягається коротка або серед­ньої довжини сукня, сукня-костюм або костюм, а на честь національного свята або офіційного візиту одягається еле­гантна сукня середньої довжини або сукня-костюм.

На прийоми, які розпочинаються о 20 годині і пізніше обов´язково одягаються напівдовгі вечірні сукні, які на 15—20 сантиметрів не сягають підлоги, або довгі—до підлоги. В сучасній практиці найчастіше одягаються напівдовгі сукні.

На прийоми, що розпочинаються до 20 години може одягатися невеликий капелюшок, на вечірні прийоми ка­пелюшок не одягається.

На прийоми до 20 години взуваються туфлі на будь-якому зручному каблуку; після — легкі туфлі на високому каблуку.

До вечірньої сукні без рукавів обов´язкові рукавички, з рукавами — рукавички не одягаються. До цього обов´яз­кова невеличка вечірня сумочка. Для виготовлення одягу на прийоми до 20 години використовується шерсть, шовк, креп; на вечірні сукні — шовк, креп, тафта, муар та інші види матерій.

Не рекомендується одягати велику кількість ювелір­них виробів.

Готуючись Іти на будь-який прийом, бажано знати склад присутніх, тим більше, якщо прийом відбувається в неве­ликому товаристві.

При зустрічі молодший дипломат завжди першим вітає старшого. Якщо ви зайшли в приміщення, де вже є багато гостей, то повинні першими привітатись з присутніми. Відходячи — першим прощаєтеся з тими, що залишають­ся. Вітаючись з чоловіком, необхідно першим подати руку, а з жінкою — лише в тому випадку, коли вона першою це зробить, в іншому випадку можна обмежитися лише по­клоном. Останнім часом у нас починає відроджуватися звичай цілувати жінкам руку. Треба поклонитись і підне­сти руку жінки на якомога ближчу відстань до своїх губ. При поцілунку руки необхідно чітко знати, де, як і коли це доречно.

Перебуваючи у товаристві, чоловік завжди встає, коли до нього наближається жінка. Жінка може розмовляти з чоловіком сидячи, але обов´язково повинна встати, якщо до неї самої підходить інша жінка. Якщо господиня прийо­му привітала гостя і не сідає, то і гостеві також не слід сідати. При зустрічі гостей рівного службового і суспільного становища першим, звичайно, вітається той, хто краще вихований і ввічливіший. Вітаючись, чоловіки знімають рукавички, жінки — ні.

Не потиснути протягнуту руку — означає образити людину. Обмінюючись рукостисканням, особливо з жінкою, не слід тиснути руку до болю, хоча не можна подавати і «шматоподібну» руку. Вітаючись, не забудьте усміхнутись. Цей акт ні до чого не зобов´язує, але значно зігріє атмосферу зустрічі.

Якщо на прийомі вас нікому представити особі, яка вас цікавить, ви спокійно можете зробити це самі, пред­ставившись і вручивши свою візитну картку.

Вживаються, як правило, звертання «пані» або «пан», до кількох чоловіків — «панове», до жінок і чоловіків — «панство». Все частіше у вітчизняній дипломатії входять в ужиток звороти: «Ваша Величність», «Ваша Високоповажність», «Ваша Святість», «Ваше Преосвященство».

Дипломатам слід пам´ятати і твердо дотримуватись форм звертання, які характерні для країни перебування, не допускаючи фамільярності, яка нібито зовні й поши­рена в західному світі. Якщо, скажімо, в Польщі особи високого рангу, спілкуючись, називають один одного прос­то Ян чи Марек, то це зовсім не означає, що так можемо чинити і ми.

До високих офіційних осіб звертаються не за ім´ям, а «пан Президент», «пан Прем´єр-міністр», «пан Міністр», «пан Генерал» (але не «пан Генерал-майор» чи «Генерал бригади»). «Владика» — звертання до релігійного діяча ви­сокого рангу (від митрополита до єпископа), «пан профе­сор», «пан доктор» —до представників наукових кіл. На заході, звертаючись до офіційної особи, її ніби «підвищу­ють» і ніколи не скажуть «віце-прем´єр», «віце-міністр», «підполковник», «посланник», а вживають «прем´єр», «міністр», «полковник», «посол». До жінок варто зверта­тися по імені: «пані Марія», «пані Галина» або по прізви­щу чоловіка «пані Іваненкова», «пані Глібова...».

Дуже уважним при звертанні до осіб треба бути в краї­нах, де шануються шляхетські титули.

На завершення теми хочеться навести поради, викла­дені у своєрідній пам´ятці відомого «протоколіста» колиш­нього Радянського Союзу Федора Молочкова. «Хороший тон,— пише він, — це не результат застосування завчених порад і інструкцій, а наслідок довгого процесу виховання людини і в першу чергу її моральних якостей». Важко з цим не погодитися. Наведемо деякі конкретні поради.

За столом.

Не запізнюйтесь, якщо вас запросили на сніданок, обід, вечерю, чай.

Не сідайте за стіл, поки господар чи господиня не за­просять зайняти місце і поки не сядуть жінки.

Не пропонуйте жінці, яку супроводжуєте до столу, спиратись на вашу ліву руку (завжди треба пропонувати праву).

Не забувайте, що жінка, яка сидить праворуч від вас, має право на вашу увагу.

Після того як гості сіли за стіл недоречні будь-які знайомства.

Не сидіть занадто близько до столу або досить далеко від нього.

Не заправляйте серветку за комір і не розкладайте її на грудях. Серветка повинна лежати на колінах (виняток — страви з панцирних продуктів моря).

В першу чергу необхідно обслуговувати жінок!

Не нагинайтеся над тарілкою, а тримайтеся прямо.

Не беріть хліб виделкою, це необхідно робити рукою.

Не кусайте від цілої скибки хліба, а відламуйте його шматочками.

Не намазуйте маслом цілої скибки хліба (тільки кусочки).

Не підносьте ніж до рота.

Беріть на виделку стільки, скільки там вільно по­міщається.

Не їжте надто швидко.

Не наповнюйте рот великою кількістю їжі.

Не розставляйте лікті, вони повинні бути притиснуті до боків.

Не піднімайте склянку чи фужер надто високо.

Не їжте ложкою те, що можна наколоти виделкою.

Не намагайтеся з´їсти залишки супу чи останній шма­точок м´яса.

Добавку можна прийняти, коли це пропонує прислуга, але в жодному разі не просити самому.

Фруктові кісточки необхідно класти на ложку.

Не просіть сусіда щось подати, коли поруч є прислуга.

Не грайтеся виделкою, серветкою чи іншими речами зі столу.

Не витирайте серветкою лице, можна лише злегка про­мокнути губи.

Не повертайтеся спиною до сусіда і не розмовляйте у нього за спиною.

Не розмовляйте з наповненим ротом.

Не робіть проблему, якщо у вас впала виделка або ніж, просто попросіть іншу, не надаючи цьому великого зна­чення.

Не користуйтеся за столом зубочисткою, якщо в цьо­му немає крайньої потреби (користуватись бажано не­помітно).

Не намагайтеся пригощати сусіда, особливо в плані споживання спиртного.

Не просіть другу чашку чаю чи кави, поки інші гості не отримали по першій.

Не робіть жодних зауважень до страв, що подаються, особливо у плані критики.

Не відмовляйтеся від якоїсь страви, посилаючись на те, що вона вам не подобається, чи шкодить, зробіть це без пояснення.

Не розповідайте за столом про свої хвороби.

Не залишайте чайну ложечку в склянці або чашечці, помішавши чай чи каву, покладіть ложку на блюдце.

Не складайте серветку після того, як ви закінчили їсти, а покладіть ЇЇ просто на стіл.

Не забудьте піднятися з-за столу, якщо встали жінки. Залишайтеся стояти, поки вони не вийдуть з кімнати, а тоді можете присісти, якщо ви маєте намір залишитися і запатити за столом.

Не читайте листів і документів за столом.

Намагайтеся за столом завжди бути спокійним.

Краще зробити якусь помилку, ніж з усіх сил намага­тися її не зробити, привертаючи увагу присутніх.

Перебуваючи в ролі господаря чи господині, не закін­чуйте свою страву першими, а зачекайте, коли це зроб­лять гості, особливо, коли подається останнє блюдо.

Під час візитів, в товаристві, в гостях.

 

Знімайте верхній одяг перед тим, як зайти до вітальні чи кабінету.

Не заходьте без стуку.

Не заходьте в кабінет з сигаретою чи сигарою.

Не подавайте руки першим жінці, а також особі, яка старша від вас за посадою чи віком, до того, поки вона не зробить це сама.

Не дивіться пильно на меблі, картини чи інші речі.

Не забудьте встати, якщо в кімнату заходить жінка.

Не представляйте жінку чоловікові. Чоловік, незалеж­но від рангу, повинен сам представитися жінці. Молод­ших за віком чоловіків і жінок варто представляти стар­шим, а не навпаки. Перш ніж знайомити когось з гостей, переконайтеся, що вони цього хочуть.

Входячи до кімнати, чи виходячи з неї, необхідно про­пускати вперед жінку.

Сідаючи в автомобіль, пропустіть вперед жінку, вихо­дячи з автомобіля першим, подайте руку і допоможіть вийти жінці. Те ж саме в ліфті.

Не торкайтеся до співрозмовника, намагаючись при­вернути його увагу.

Не розмовляйте в товаристві про справи, які стосують­ся тільки вас і співрозмовника, або про речі, які зрозумілі тільки вам двом.

Не розмовляйте пошепки. Якщо про щось не варто гово­рити вголос, облиште обговорення до більш вдалого випадку.

Не розповідайте про себе і про свої справи, особливо невдачі, хвороби і т. п.

Не намагайтеся нав´язувати тільки свою тему розмови.

Не ведіть розмови про людей, яких в товаристві не знають.

Не жартуйте гостро з присутніх у товаристві і не ви­сміюйте нікого. Якщо хтось ненароком чхнув, залиште це без уваги.

Не переривайте співбесідника.

Не вступайте в дріб´язкові суперечки.

Не намагайтесь глузувати.

Не розповідайте старих (бородатих) історій, жартів чи анекдотів.

Не хизуйтесь своїми знаннями в мистецтві чи техніці.

Не відмовляйтеся зробити щось приємне, коли у вас про це просять, а ви це можете.

Не будьте похмурими тому, що вам здається, наче вас не помічають.

Не демонструйте неприхильність до нудних і набрид­ливих людей. Не показати цього — вищий рівень вашої ввічливості.

Будьте завжди уважними до старших людей. На прийомі, де відбуваються танці, не забудьте запро­сити господиню і її дочок.

Не зловживайте гостинністю господарів, затримуючись у гостях.

Не поглядайте часто на годинник. Навчіться правиль­но визначати час, коли доцільно відбути з прийому. А коли необхідно відійти раніше, то можна це зробити, вибачив­шись перед господарями.

Якщо ви буваєте гостем в домашній обстановці, то обов´язково виясніть, чи можна палити в приміщенні, особ­ливо в спальні. Коли лягати спати і вставати. Не запіз­нюйтесь до столу. Не забудьте в таких випадках прихопи­ти з собою свої предмети туалету: прилад для гоління, зубну щіточку.

 

В громадських місцях та на вулиці.

 

Будьте завжди ввічливими з оточуючими і перехожи­ми. Не забудьте вибачитись, якщо ви причинили комусь незручність.

Не дивіться надто пильно на оточуючих. Не показуйте пальцем на людей та предмети.

Не обертайтесь і не дивіться услід комусь.

Не їжте, йдучи вулицею.

Не забувайте зняти капелюх, якщо випадок заставить вас звернутись до незнайомої жінки.

У театрі, проходячи між рядами, тримайтесь спиною до сцени.

Здійснюючи якусь колективну поїздку, обов´язково поцікавтесь формою одягу.

Перебуваючи за кордоном, пам´ятайте, що по вашій поведінці судять про вашу країну. Дотримуйтесь завжди правил поведінки і поважайте звичаї країни перебування.

Від´їжджаючи поїздом, не затуляйте собою вікно ваго­ну, бо ваші супутники можливо також хочуть з кимось попрощатися. Не відкривайте вікно в купе, не отримавши згоди сусідів.

За кермом автомобіля думайте не тільки про дотри­мання правил руху, але й про зручності для ваших па­сажирів. Проїжджаючи мокрою брудною вулицею, не за­бувайте про перехожих.

 

Зовнішній вигляд і звички.

 

Ніколи не забувайте про свій зовнішній вигляд, охайність і чистоту. Не будьте байдужими до свого туале­ту, але ці проблеми вирішуйте лише вдома або в місцях, де нема сторонніх. Ніколи не можна зачісуватись, чисти­ти нігті чи поправляти костюм під час прийому, в гро­мадських місцях і навіть на вулиці.

Не носіть одягу яскравих кольорів чи візерунків. Стри­мані тони і фасони подобаються всім.

Не зловживайте прикрасами і коштовностями, особ­ливо це стосується жінок.

Не кладіть в зовнішні кишені ручки, олівці, окуляри, гребінці та інші предмети.

Не виходьте на вулицю в нечищеному взутті.

Не носіть зім´ятого костюма, не випрасуваної сорочки або краватки.

Не носіть капелюх, насуваючи його на очі або зсуваючи на потилицю.

Слідкуйте за своєю ходою. Не рухайтесь, перевалюю­чись, а твердо і прямо, не горблячись, і з гідністю.

Не жестикулюйте без потреби. Контролюйте свої руки. Не тримайте їх в кишені.

Не одягайте піжаму чи халат, домашні туфлі ніде, крім власної спальні чи ванної кімнати.

Не насвистуйте на вулиці чи в інших громадських місцях.

Не смійтесь надто голосно.

Не паліть, якщо це неприємно хоча б одному з ото­чуючих.

Ніколи не забувайте, що на ваш зовнішній вигляд і на ваші манери звертають увагу оточуючі. (5)

«Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму» — стверджує старовинна приказка.

Тут викладені, звичайно, не всі рекомендації, а лише найактуальніші з них. Основне, що ще треба пам´ятати, це: «Ніщо не ціниться так дорого і не коштує так дешево, як ввічливість».

В дипломатичній практиці широко застосовуються візитні картки, які повинні мати всі дипломати посоль­ства, як для безпосереднього, так і для заочного знайом­ства. За допомогою візитної картки можна поздоровити з національним святом чи іншою видатною подією, з днем народження, підвищення на посаді, сімейним торжеством, передати подяку, зав´язати знайомство. З візитною карт­кою можна передати сувенір, книгу, квіти, висловити співчуття.

Для цього існують міжнародні символи, що набули за­гального поширення в процесі дипломатичної практики:

Р.ґ—поздоровлення (роїіг Геїісіїег);

р.ґ — вираз вдячності (роиг гетегсіег);

Р. с, — вираз співчуття (роиг сопсіоіеапсе);

Р. ґ. N. А — поздоровлення з Новим роком (роиг геїісіїег моііуєі Ап);

Р. р. — заочне представлення, замість особистого візи­ту (роиг рге´зепіег);

Р. р. с. — вираз прощання у зв´язку з остаточним від´їздом з країни, коли не наноситься прощальний візит (роиг ргепйге соп§е).

В неофіційних випадках на візитних картках можуть робитися написи (внизу картки, від третьої особи):

Поздоровляє з національним святом;

Поздоровляє з Новим роком;

Дякує за поздоровлення;

З найкращими побажаннями (при передачі сувеніра або квітів).

Якщо картка передається адресату особисто (без нане­сення візиту), то вона загинається справа по всій ширині (в залежності від місцевої практики може загинатися лівий чи правий кут). Грубе порушення етикету — передача за­гнутої картки через кур´єра чи водія. З ними, але в жодно­му разі не поштою, можуть посилатися незагнуті картки. Для друкування візитних карток використовується ви­сокоякісний папір. Розмір візиток не регламентується, але найпоширенішим є: для чоловіків — 90 х 50 мм; для жінок — 80 х 40 мм. На візитній картці друкується лише ім´я, по батькові і прізвище дипломата (в українській дип­ломатичній практиці — лише ім´я і прізвище), може дава­тися науковий ступінь «доктор», «професор», «магістр» і в правому куті — назва столиці країни перебування. На візитці часом дають номер службового або навіть домаш­нього телефонів, хоч це абсолютно не обов´язково. В лівому верхньому куті візитки може друкуватися герб держави. Для зручності користування візитка друкується рідною мовою дипломата і мовою країни перебування (або анг­лійською). Звертається увага на шрифт друку, розташу­вання тексту, колір і т. п.

При отриманні візитки слід давати відповідь візитни­ми картками протягом 24 годин з часу надходження.

Протокольна служба диппредставництва або дипломат, що відповідає за цю ділянку роботи, повинні тримати під постійною увагою заходи в країні перебування, які вима­гають протокольного реагування на рівні глави своєї дер­жави, глави уряду, міністра закордонних справ чи посла. Практика свідчить, що увага до важливих подій в країні перебування, відповідне реагування на них, будь це по­здоровлення або співчуття, завжди сприймаються пози­тивно і сприяють зміцненню двосторонніх відносин.

Протокольна служба диппредставництва отримує інформацію і вносить пропозиції щодо рівня участі його керівництва в тому чи іншому протокольному заході. На­вряд чи доцільно брати участь у заходах, пов´язаних з за­гостренням політичної боротьби в країні перебування.

Особливий характер мають протокольні заходи дип­представництва у зв´язку з початком діяльності його но­вого керівника, про що вже йшлося вище.

Протокольна служба диппредставництва повинна бути організатором контактних заходів свого керівника, вести їх облік, забезпечувати зміст і характер, враховуючи найдрібніші деталі: зустріч і проводи гостей, розсадку і меню, підготовку сувенірів і т. п.

У разі оголошення трауру у своїй країні диппредставництво повідомляє про це МЗС і представництва інших держав, інформує, якщо це передбачається, про відкриття «Книги співчуття» І прийом відвідувачів.

Над приміщенням диппредставництва приспускається державний прапор до половини флагштока, в приміщенні обладнується спеціальна траурна зала, дипломати, одяг­нуті в чорні костюми з траурною пов´язкою на лівому ру­каві, зустрічають і проводжають відвідувачів. В залі може неголосно звучати траурна музика.

Особлива увага приділяється протокольному забезпе­ченню візитів глави держави і уряду, спікера парламенту і міністра закордонних справ. За допомогою представницт­ва розробляється і погоджується програма візиту, готують­ся всі необхідні матеріали з урахуванням конкретної ситуації в країні перебування, особливостей місцевого про­токолу.

Особливо уважно і скрупульозно опрацьовуються пи­тання зустрічі і проводів високого гостя, покладання вінків, участі в офіційному обіді, відвідання пам´ятних місць. Останнім часом під час візитів вищого керівництва Украї­ни організуються його зустрічі з представниками ділових кіл держави перебування, української діаспори.

Під час офіційного візиту Президента, як правило, пе­редбачається його виступ перед парламентаріями країни перебування.

Головна вимога протоколу — безумовне дотримання часових рамок програми, бо відступ від неї може мати негативні наслідки і зіпсувати атмосферу візиту. Не мож­на допускати і експромту в програмі, що також може обер­нутися неочікуваними наслідками.

Отже, чим активніші двосторонні контакти на різному рівні, тим більше роботи протокольній службі диппредставництва і тим більша її відповідальність за досягнення бажаних результатів візиту.

 

Використана література

 

1. Дипломатический словарь.— Т. II.— С. 433. Див.: Мояочков Ф. Ф. Дипломатический протокол й дипломатическая практика — М, 1979.

2. Вуд Джон й Серре Жан. Дипломатический церемонная й протокол: Принципи, проце­дура, практика.— М., 1974.— С. 18.

3. Камбон Жюль. Дипломат.— С. 54.

4. БорунковА. Ф. Дипломатический протоколРоссии.- С. 97.

5. Див.: Молочков Ф. Ф. Дипломатический протокол дипломатическая практика.— С. 246-251.