Кожен хоче, щоб інформували чесно, неупереджено, правдиво — і в повній відповідності з його поглядами.

Гільберт Честертон, англійський письменник

 

ВАЖЛИВОЮ СКЛАДОВОЮ діяльності закордонних дипустанов є поширення в країні перебування різноманітної інформації про свою країну: її історію і культуру, внутрішню і зовнішню політику, місце і роль в світовому товаристві. «Забезпечен­ня суттєвого підвищення ефек­тивності інформаційного забезпе­чення зовнішньополітичної діяльності,— наголошується в одному з циркулярних листів МЗС Украї­ни,— вважати одним із основних показників роботи закордонних ус­танов». (1)

Вся інформаційно-роз´ясню­вальна робота в країні перебуван­ня проводиться під безпосереднім керівництвом глави дипломатично­го представництва, на якого покла­дається персональна відповідаль­ність за її стан. Глава дипломатич­ного представництва повинен: — координувати всю інформацій­но-роз´яснювальну роботу в країні перебування або в міжна­родній організації, залучаючи до цього представників інших ук­раїнських організацій, акреди­тованих в даній країні;

- забезпечувати поточне і перс­пективне планування такої роботи;

- вивчати ефективність роботи в даному напрямі;

- надавати допомогу дружнім ор­ганізаціям країни перебування (товариства, земляцтва, спілки журналістів і т. п.) в організації роз´яснювальної роботи про Україну.

З метою забезпечення системності в організації інформаційно-роз´яснювальної роботи складаються річні (квар­тальні або місячні) плани. В першу чергу при складанні планів треба враховувати політичну обстановку в країні перебування, рівень двосторонніх відносин, ставлення до України. Потім уже визначається конкретний перелік за­ходів з відміткою про час і місце їх проведення, відпові­дальних осіб.

В планах інформашйно-роз´яснювадьної роботи став­ляться завдання по вивченню існуючих форм і методів інформаційної діяльності в країні перебування, передба­чаються заходи щодо надання допомоги дружнім товари­ствам і організаціям у справі проведення такої роботи шляхом забезпечення їх своїми друкованими, відео- та аудіоматеріалами про сучасну Україну. При складанні планів інформаційно-роз´яснювальної роботи необхідно враховувати можливості інших відомств України (зокрема Міністерства культури і мистецтв, Комітету з питань спорту, молоді і туризму, товариства «Україна» і т. п.).

В час бурхливого розвитку електронних засобів пере­дачі інформації, особливо через Інтернет, відбулася справ­жня революція щодо можливостей їх використання, в тому числі і кожним окремим дипломатичним представницт­вом. Проте жоден електронний засіб не замінить живого слова і широких можливостей його впливу на безпосе­редніх споживачів інформації. Тому найефективнішим залишається пряме спілкування з представниками країни перебування. З цією метою використовуються реферати, лекції, диспути, бесіди. Саме під час такого спілкування можна давати зважені відповіді на різноманітні запитан­ня, в тому числі на складні, а то і болючі питання дво­сторонніх відносин. Це потребує серйозної теоретичної підготовки і глибокого знання політичної ситуації в країні перебування.

При проведенні такої роботи слід враховувати насам­перед склад аудиторії, з якою відбувається обмін інфор­мацією. Один характер може мати спілкування з людьми, які доброзичливо налаштовані до нашої держави, яких цікавлять в основному позитивні приклади відносин між країнами як в історичному, так і в сучасному аспекті. Такі зустрічі, як правило, відбуваються в атмосфері доб­розичливості і взаєморозуміння. Часто учасники подібних заходів вносять багато цікавих пропозицій щодо поліпшен­ня стосунків між країною перебування і Україною, про­понують свої послуги у розповсюдженні інформаційних матеріалів (звичайно, в певних межах, які не дають підстав звинувачувати диппредставництво у втручанні у внутрішні справи країни перебування). Так, наприклад, в позитив­ному руслі проходять зустрічі в Республіці Польща з акти­вістами Об´єднання українців в Польщі (ОУП), товариств «Польща—Україна», «Польща—Схід», ветеранських орга­нізацій учасників другої світової війни і т. п. І зовсім інший характер носять зустрічі з аудиторіями, які заздалегідь не­гативно налаштовані на розмову, готові тільки до кон­фронтаційної дискусії і, як правило, вважають слушною лише свою точку зору. Для розмови з такою аудиторією треба бути добре підготовленим і налаштованим на мож­ливість провокаційних, а то і образливих випадів стосов­но нашої країни, уміти стримувати себе, не піддаватись емоціям. Ефект від таких зустрічей буває двояким: або сторони залишаються на своїх супротивних позиціях (і зрозуміло, що в такому випадку майбутні контакти з такою аудиторією досить проблематичні), або лід, як ка­жуть, починає танути, і тут треба робити все можливе, аби домогтися його остаточного зникнення. Це вважається апо­геєм інформаційної діяльності диппредставництва, зокре­ма кожного дипломата. Особливо, коли вдається мало не на очах присутніх зламати спотворені стереотипи про наш народ і державу, ілюструючи це конкретними прикладами з історії І сьогодення.

Авторові цих рядків доводилося свого часу виступати перед досить поважною аудиторією викладачів і студентів Варшавського університету в рамках діяльності товариства «Польща—Україна». Слід відзначити, що слухачі в основній масі були налаштовані не надто позитивно до сприйняття інформації. Протягом півторагодинної лекції вдалося ви­класти картину українсько-польських відносин в ретроспективі, з багатьма конкретними прикладами від доби середньовіччя і до наших днів. Слухачі з величезною ува­гою і здивуванням довідувались про спільну боротьбу ук­раїнців і поляків проти своїх ворогів: турків, татар, північних сусідів. Слухачі, судячи з усього, вперше чули про спільну оборону Хотина козацькими полками гетьма­на Петра Конашевича-Сагайдачного і військами польського гетьмана Ходкевича в 1620 р. Про участь українських козаків разом з поляками в обороні, а точніше у врятуванні Відня під час турецької облоги в 1683 р. Про героїчну обо­рону Замостя українськими дивізіями під командуванням генерал-хорунжого Марка Безручка під час більшовиць­кої навали на Польщу в серпні 1920 р. і т. д. Після завер­шення зустрічі група студентів підійшла до виступаючого, повідомила про те, що записала на магнітофон весь виступ і просить дозволити використовувати його для прослуховування своїм колегам, які ніколи не чули про ці факти.

Під час зустрічі з членами так званої «Катинської ро­дини», нащадками тих польських офіцерів та інтелігентів, які в 1939—1940 рр. стали жертвами сталінського терору в Катині, Харкові, Осташкові, Мєдноє, виступаючому вдало­ся переконати присутніх, що мільйони громадян України різних національностей також стали жертвами цієї дия­вольської машини терору і лежать разом з польськими офіцерами в лісі на околиці Харкова, де в червні 2000 р. відкрито Меморіал пам´яті жертв тоталітарного комуніс­тичного сталінського режиму. Закінчилося тим, що роз­чулені учасники зустрічі, багато з яких до 1945 р. про­живали на території Західної України, заспівали кілька українських народних пісень, згадуючи події далекого ми­нулого.

Особливої підготовки потребують виступи в молодіж­них, студентських аудиторіях. Правди і тільки правди, об´єктивності очікують вони від виступаючого, навіть якщо вона і гірка для нього чи слухачів. Саме тоді встановлюється атмосфера взаємної довіри і досягається позитивний інфор­маційний результат.

Слід звернути увагу і на такі моменти як кількість слу­хачів і місце виступу. Кожному дипломату в його дипло­матичній практиці доводиться виступати перед групами від кількох осіб до сотень слухачів, і до цього треба бути готовим. Доводиться виступати в клубах і залах громад­ських організацій, в кінотеатрах, в студентських і гімна­зійних аудиторіях, на відкритих майданчиках. Особливу увагу слід приділяти виступам в церквах, соборах, інших культових місцях. Тут потрібен особливий такт, глибока повага до релігійних почуттів, вміння не переступити не­видимої межі між звичайною залою і культовим примі­щенням, щоб не зачіпити сакраментального.

Таким чином, живий контакт з людьми, безпосередня і щира розмова з ними були і залишаються одним із най­важливіших засобів спілкування і впливу на аудиторію.

Ще однією важливою формою роботи диппредставниц­тва є розповсюдження в різних громадських колах країни перебування інформаційних матеріалів про Україну (дру­кованих видань, відео- та аудіозаписів і т. п.). Ми добре пам´ятаємо наші мізерні можливості в цьому напрямі діяль­ності в перші роки незалежності України. Але з року в рік ситуація змінюється на краще. Видаються десятки пре­красних альбомів, книг, туристичних проспектів, буклетів, листівок, які належно представляють нашу державу і діста­ють високу оцінку за кордоном.

До акцій найбільшого інформаційного впливу слід віднести Дні культури України, Дні українського кіно, участь українських колективів у фестивалях духовної (ре­лігійної) пісні, інші подібні заходи.

Так, наприклад, протягом трьох місяців (з 15 вересня до 15 грудня) проходила в 1999 р. велика інформаційно-куль­турна імпреза — Дні культури України у Франції. Заходи, що проводилися в її рамках охопили 10 регіонів країни і 34 великих міста, зокрема Париж, Ліон, Лілль, Тулуза, Марсель. Посольство України у Франції повідомляло, що за висновками представників французьких офіційних кіл і фахівців, Дні культури України у Франції за своєю мас­штабністю та різноманітністю стали першою і найбільшою культурно-мистецькою офіційною маніфестацією України в Західній Європі. Широкі верстви населення Франції мали можливість ознайомитись з культурними та мистецькими здобутками нашої країни, переконатися в тому, що Украї­на становить органічну частку європейської спільноти, яка розвивається в руслі і контексті світової культури.

До переважної більшості заходів був виявлений знач­ний інтерес з боку французької громадськості та фахівців у різних галузях культури та мистецтва. У багатьох з них брали участь члени уряду, депутати Сенату, Національних зборів Франції та Європарламенту. В цілому французька сторона приділила велику увагу підготовці та проведенню цієї комплексної акції. Дійова допомога була надана з боку МЗС Франції, Міністерства культури і комунікації, регіо­нальних органів влади, української діаспори та мерій міст, де провадилися заходи.

В рамках програми Днів відбулися концерти майстрів мистецтв України, різноманітні виставки, літературні ве­чори, театральні виступи, були проведені тижні українсь­кого кіно, колоквіуми, симпозіуми, конференції тощо. Загалом, під час Днів культури було здійснено близько 300 заходів, у яких взяли участь 550 представників україн­ської культури -- артистів, художників, письменників, діячів театру і кіно з Києва, Харкова, Одеси, Львова, Івано-Фанківщини, Тернопільщини, Криму, Закарпаття, Чер­кащини.

Для їх проведення надавались престижні сцени, най­кращі концертні та виставкові зали, відомі музеї Франції. Зокрема, в Парижі, де загалом було організовано близько 100 різноманітних акцій, основні з них відбулися в таких відомих закладах, як театрально-виставковий комплекс «Еспас П´єр Карден», концертні зали «ГТлейєль», «Сен-Рок», «Аудіторіум Сен-Жермен», кінозал Палацу Шайо, Музей Людини та інші.

Поряд з мистецькими акціями проходили зустрічі, круглі столи з питань торговельно-економічних відносин та туризму, наукові колоквіуми та конференції. Такі захо­ди значно доповнювали програму Днів і сприяли поглиб­ленню економічних, наукових та творчих зв´язків України з окремими регіонами Франції.

Під час Днів були підписані угоди про співробітництво між Національною музичною академією України та Ви­щою музичною консерваторією Парижа, Київським лінгвістичним університетом та університетом Париж Ш, про поріднення міста Вишгорода з містом Сане (Бургун­дія); встановлені партнерські зв´язки між Львовом та Ліо­ном, історичні центри яких внесені до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Заходи Днів культури України супроводжувались від­повідним рекламно-інформаційним забезпеченням, їх по­стійно висвітлювали у засобах масової інформації Франції. 15 грудня у Парижі в Палаці Шайо відбулось урочисте закриття Днів, в якому взяли участь представники загаль­нодержавних інституцій Франції, місцевих та регіональ­них органів влади, закладів культури, особи відповідальні за їх підготовку і проведення. Крім підведення підсумків зробленого були обговорені перспективи подальшого співробітництва, можливість реалізації нових культурно мистецьких проектів, що мають знайти своє відображення у новій програмі культурного, наукового і технічного співробітництва між Урядом України і Урядом Франції на 2000-2002 рр.

Аналіз проведеної роботи дає підстави зробити висно­вок, що здійснення такої комплексної та широкомасш­табної акції, як Дні культури України у Франції, сприяло суттєвому доповненню політичних відносин між Украї­ною І Францією, поширенню знань про нашу державу та подальшому поглибленню взаєморозуміння між народа­ми двох країн.

Важливе політичне значення мав той факт, що перебіг Днів співпав з періодом підготовки та проведення прези­дентських виборів в Україні. За оцінкою французької сто­рони, культурно-мистецькі маніфестації певною мірою нейтралізуваїи деяку негативну інформацію про Україну, яка поширилася в цей час у ЗМІ Франції. Привабливість цих заходів зосереджувала увагу французької громадськості на позитивних моментах розвитку нашої країни.

20—26 січня І 999 р. у Празі за сприяння Посольства України в Чеській Республіці та у співпраці з Міністер­ством культури і мистецтв України, Союзом кінемато­графістів України відбулися Дні українського кіно у рам­ках міжнародного кінофестивалю «Фебіофест». Близько 20 українських кінофільмів (художні, документальні, анімаційні) були вперше показані в Празі. Чеський глядач мав змогу познайомитися з повнометражними художніми фільмами із «золотого фонду» українського кіно, зокрема такими, як «Земля» О. Довженка, «Тіні забутих предків» С. Параджанова, «За двома зайцями» В. Іванова, докумен­тальними кінострічками, а також з роботами сучасних ук­раїнських кінорежисерів Ю. Іллєнка, Р. Балаяна, В. Криштофовича.

З лекціями про сучасний стан кіномистецтва України виступив перед чеською аудиторією відомий український кінокритик Олександр Рутковський. Він розповів про тен­денції розвитку українського кінематографа, зупинився на мистецьких пошуках вітчизняних режисерів, зокрема на проблемі національної ідентичності в школі «українсько­го поетичного кіно».

Під час Днів українського кіно в одному із найбільших кінотеатрів Праги відбулася благодійна акція, організована оргкомітетом фестивалю «Фебіофест»,— безкоштовний перегляд української кінострічки для україномовного глядача, на якій були присутні представники українсь­кої діаспори, журналісти, дипломати.

Свідченням успішного проведення Днів українського кіно в Празі був значний глядацький інтерес до робіт ук­раїнських майстрів, активність чеських журналістів і кіно-критиків під час обговорення фільмів.

Безумовно, що проведення таких заходів дає можли­вість у комплексі продемонструвати досягнення і рівень української культури, її місце на європейській та світовій аренах.

Велике значення має організація художніх вернісажів та фотовиставок, участь у туристичних та книжкових яр­марках.

5 листопада 1999 р. у Празі під час саміту Глав урядів країн-учасниць Центрально-Європейської ініціативи від­булось відкриття міжнародної виставки сучасного мис­тецтва «Ознаки доби». Організаторами цього культурного заходу були Міністерство культури Чеської Республіки, Посольства 13 країн-членів ЦЄІ, акредитованих в Чехії.

На урочистому відкритті міжнародної художньої ви­ставки, яке проходило у приміщенні Італійського Куль­турного Центру, були присутні глави урядів Албанії, Біло­русі, Болгарії, Чехії, Угорщини, Польщі, Австрії, Хорватії, Словенії, Румунії, Словаччини, України, а також члени Уряду Чеської Республіки, члени Палати депутатів і Се­нату Парламенту ЧР, посли іноземних держав, акредито­вані в Чехії, представники чеської творчої інтелігенції, журналісти.

Міністр культури ЧР П. Достал привітав присутніх з відкриттям у Празі міжнародної виставки сучасного мис­тецтва. Він зазначив, що завданням цього мистецького заходу є показ різноплановості і багатства творчих пошуків художників молодшої генерації, яким випало на долю тво­рити єдиний європейський культурний простір XXI сто­ліття.

Члени української делегації з інтересом оглянули тво­ри 26 митців з ІЗ країн Європи. Вони ознайомилися та­кож з роботами двох юних українських художниць, ви­пускниць Київської академії образотворчого мистецтва і архітектури Юлії Майстеренко та Уляни Львової. Було відзначено, що обидві учасниці виставки добре обізнані з тенденціями розвитку сучасного європейського мистецт­ва, традиціями української художньої школи, їхнім тво­рам притаманні оригінальність художнього вирішення, майстерність виконання.

Традиційними є щорічні фестивалі православної ду­ховної музики в Гайнувці (Республіка Польща), на яких колективи з України практично завжди отримують наго­роди.

Подібні заходи проводяться в більшості країн світу, де функціонують посольства України, і є неоціненним дже­релом пізнання України, її історії, культури, традицій.

Величезний позитивний заряд і організаційні можли­вості несуть у собі такі важливі організаційні інституції, як культурно-інформаційні центри України за кордоном. Правда, через скрутне економічне становише сьогодніш­ньої України ми не можемо поки що дозволити собі мати їх в багатьох країнах, та процес їх створення, хоча і дуже поволі, але йде. Першим з них став Культурний центр України в Москві, найближчим часом подібні заклади бу­дуть створені в Ізраїлі та Республіці Польща. І це тільки початок.

Своєрідним джерелом інформації про наш культурний потенціал є робота наших земляків у наукових і культур­них закладах зарубіжних країн, навчання молоді в універ­ситетах та інших вузах за кордоном. Українські диппред-ставництва не повинні забувати про цих людей, бо багато хто з них потребує нашої уваги, і взагалі спілкування з представниками Батьківщини надихає їх на творчу пра­цю, дає можливість не поривати зв´язків з рідним краєм. Це дуже тонка робота, в якій недопустимий чиновниць­кий формалізм, а тим більше байдужість чи бездушність.

Без перебільшення можна сказати, що величезний, щирий інтерес в зарубіжних країнах викликають виступи українських дитячих художніх колективів, які є свідчен­ням того, що наш народ, попри всі сучасні негаразди, в тому числі і проблеми підростаючого покоління, має пре­красну молодь і дітей, а відтак народ має своє майбутнє. Диппредставництва України за кордоном повинні всіляко сприяти організації таких виступів, залучаючи до цього спонсорів і меценатів, бо, з одного боку, це є дієвою фор­мою позитивної інформації про Україну, а з іншого - наближує нашу молодь і особливо дітей до цінностей ци­вілізованих зарубіжних країн, до пізнання культури інших народів.

Неоціненну допомогу українським диппредставництвам за кордоном надають організації української діаспо­ри, які сьогодні діють практично у всіх країнах світу, де проживають українці. За різними даними сьогодні за ме­жами України проживає близько 20 мільйонів українців або вихідців з України.

Найбільшою українською діаспорою є діаспора в Росії, українські поселення в ній є найдавнішими і за приблиз­ними даними, що іноді з´являються в пресі, чисельність українців на теренах Росії сягає 10—15 мільйонів чоловік. Такі цифри виводяться авторами публікації шляхом екст­раполяції показників приросту українського населення та масових міграційних припливів до Росії наприкінці XIX та протягом XX ст. Однак відсутність глибоких і автори­тетних досліджень з цього питання представниками етно­логічної, демографічної та статистичної наук на сьогодні не дають можливості оперувати зазначеними показника­ми офіційно.

За офіційними ж даними, за підсумками перепису 1999 р. в Російській Федерації проживало 4 362 782 українці, що становило 2,96 % усього населення.

Географія української діаспори в РФ, як відомо, склада­лася історично, чим визначається нерівномірність її розсе­лення. На сьогодні українці проживають в усіх без винят­ку регіонах Російської Федерації, найбільша кількість — в Центрально-Чорноземному районі (Воронезька, Бєлгородська, Курська області), на Дону, Кубані, в Ставро­польському краї, в Поволжі, Москві та Московській об­ласті, Санкт-Петербурзі, в північних областях європейсь­кої частини РФ, на Уралі та в Сибіру, на Далекому Сході.

Показники територіальних демографічних змін кількості українського населення в РФ протягом декіль­кох останніх десятиріч свідчать про значне скорочення його частки в східних етнічних територіях (Центрально-Чорноземні області, Північний Кавказ) і збільшення їх абсолютної чисельності та частки серед усіх жителів північних і північно-східних регіонів Росії.

Перша обставина пояснюється цілеспрямованою по­літикою денаціоналізації українства на його історичних етнічних територіях, рішучою ліквідацією діючої тут у 20-х роках системи українських культурно-освітніх, ін­формаційних, наукових закладів, а також репресіями та масовим виселенням українців у роки колективізації, цілко­витим нехтуванням національно-культурних потреб авто­хтонного українського населення в наступні десятиріччя.

Збільшення ж кількості українського населення у північно-східних та північних регіонах РФ пояснюється тим, що, по-перше, починаючи з 30-х років, вони були місцем масових заслань українців, частина яких там і за­лишилася; по-друге, значна кількість українців працює в цих регіонах РФ на високооплачуваних нафто- та газопромислах, видобутку золота, кольорових металів тощо.

Посольство України в Російській Федерації постійно відстежує й аналізує процеси та тенденції в середовищі української діаспори в РФ, сприяє вирішенню різного роду організаційних питань. Керівники багатьох регіональних українських об´єднань (зокрема, Республіканського това­риства українців Республіки Комі, Республіканського на­ціонально-культурного центру українців Башкортостану «Кобзар», Іванівського товариства української культури «Мрія», Товариства українців Тюменської області «Єдина родина» та інші), підтримують постійні контакти з По­сольством.

З ініціативи та за участі Посольства керівництво Об´єд­нання українців Росії та Федеральної національно-куль­турної автономії «Українці Росії» започаткувало щомісячні інформаційні зустрічі з керівниками українських органі­зацій Москви, а 22—23 квітня 1999 р. провело Конферен­цію керівників українських організацій Росії (в приміщенні Культурного центру України в Москві), вітальне слово учасникам якої надіслав Міністр закордонних справ Ук­раїни.

Щорічно, до Дня Незалежності України, Українським історичним клубом за сприяння Посольства проводяться науково-практичні конференції з українознавчої пробле­матики.

Посольство приділяє особливу увагу розширенню меж вивчення української мови в російських освітніх закладах. Так, на основі двосторонньої угоди про співробітництво між дипломатичними академіями України та РФ до Дип­ломатичної академії МЗС Росії, де третій рік викладається українська мова, було передано навчально-методичну літе­ратуру та підручники.

Завдяки проведеній Посольством роботі встановлено контакти з керівництвом Московського державного лінгвістичного університету, в результаті чого з початку 1998/99 навчального року було розпочато вивчення украї­нської мови як іноземної. Посольство сприяло пошукові для роботи в університеті висококваліфікованого вик­ладача української мови.

Посольство постійно переймається вирішенням питань становлення та початку діяльності Українсько-російсько­го інституту, створеного при Московському державному відкритому педагогічному університеті, надання особли­вого статусу та окремого приміщення Бібліотеці українсь­кої літератури, завершення будівництва пам´ятника Т. Шев­ченку в Санкт-Петербурзі, встановлення в Москві мемо­ріальної дошки М. Грушевському тощо.

Велике значення для закордонних українців має відзна­чення їх державними нагородами і почесними званнями України. Нагородами Президента України відзначені президент товариства «Славутич» космонавт П. Попович, голова товариства українців Тюменської області «Єдина родина» П. Клименко, голова культурно-просвітницького товариства м. Сургут «Українська родина» Г. Литвин, ху­дожник, ветеран Ю. Дгоженко. Почесні звання «Заслуже­ний артист України» отримали солістка Кубанського ко­зачого хору Т. Бочтарьова та художній керівник Театру української музики «Чуєш, брате мій» О. Сьомака, звання «Заслужений діяч мистецтв України» — етномузикознавець і композитор І. Мацієвський, звання «Заслужений працівник культури України» — засновник та керівник Хорової української капели Москви та «Українського му­зичного салону» В. Скопенко та багато інших.

Розробка та затвердження Державної програми «Ук­раїнська діаспора на період до 2000 р.» засвідчили небайдужість Української держави до проблем світового україн­ства. Багато позицій цієї Програми було реалізовано в Росії. Це й укладення міжнародних договорів з урахуванням інте­ресів діаспори, і зустрічі вищих посадових осіб України зі співвітчизниками, і обговорення питань становища ук­раїнців в РФ на українське-російських переговорах різних рівнів тощо.

Водночас досить відчутною є відсутність в Україні кон­цептуально виваженої та стратегічно далекоглядної дер­жавної політики щодо визначення пріоритетів та напрямів такої роботи. Практика використання Україною можли­востей міжнародних організацій, таких як ООН, ОБСЄ, Рада Європи, структур СНД для захисту прав і інтересів та задоволення національно-культурних потреб українсь­кої діаспори тільки-но започатковується.

Дуже важливо ефективніше використовувати, зокре­ма, потенціал КЦУ в Москві, вчасно заповнювати відкриті «ніші» російського інформаційного простору, особливо в регіонах РФ, де масово проживає українське населення, як з метою духовно-політичної підтримки українства, так і поширення необхідних для нашої держави інформацій­но-культурних впливів.

На це ж має бути націлена й освітня програма, яка сфокусована на послідовному створенні системи українсь­ких освітніх центрів у Росії (дошкільних дитячих закладів, шкіл з українознавчим ухилом, українознавчих студій і кафедр тощо).

Потребують підтримки українські періодичні видання в РФ, зокрема газета «Український вибір» Об´єднання українців Росії, а також розвиток телерадіотрансляцій ук­раїнською мовою як на федеральному, так і на регіональ­них рівнях, налагодження бібліотечного обслуговування, забезпечення українського населення книгами та періоди­кою.

Зовсім в інших умовах працюють організації україн­ської діаспори в Америці, Європі, Австралії. За даними перепису населення США 1990 р. в країні проживають близько 750 тис. американців українського походження, що становить 0,4 процента від загальної кількості насе­лення країни. Відомо понад 70 місць компактного прожи­вання американців українського походження. Найбільше їх мешкає у штатах Пенсільванія (130 тис.), Нью-Йорк (120 тис.), Нью-Джерсі (75 тис.), Каліфорнія (55 тис.), Мічиган (45 тис.), Огайо (43 тис.), Іллінойс (38 тис.), Фло­рида (34тис.), Коннектікут (28 тис.), Массачусетс (17 тис.). Близько 80 % українців сконцентровано у 10 штатах.

За час перебування в Північній Америці українці роз­будували широку мережу громадсько-політичних, релі­гійних, професійних, а також фінансових установ — касвзаємодопомоги, банків та страхових товариств, сумарний оборотний капітал яких оцінюється в 1 млрд. доларів. Зага­лом в США діють ІЗ політичних українських організацій, 12 професійних товариств, 29 кредитних спілок, 4 стра­хові товариства, 3 молодіжні організації, 3 жіночі спілки. Здійснюється видання однієї щоденної газети, до десяти тижневиків та значної кількості щомісячних журналів.

Найчисельнішими організаціями української громади США на сьогодні є Український конгресовий комітет Америки (УККА) і Українська американська координацій­на рада (УАКР).

Питаннями поширення освіти серед української гро­мади займається головним чином Шкільна рада Україн­ського конгресового комітету Америки, яка здійснює ад­міністративне керівництво шкільною системою, розроб­ляє програми навчання, готує та видає шкільні посібники та підручники, здійснює контроль за діяльністю шкіл (че­рез колегію шкільних інспекторів), видає журнал «Рідна школа», проводить освітні конференції та літні семінари. Розглядаючи одним із своїх завдань забезпечення всіля­кої підтримки української діаспори в США та сприяння її адаптації до культури цієї країни із збереженням і розвит­ком власної духовної самобутності, Посольство України в США надає організаціям та окремим представникам ук­раїнської громади посильну допомогу у задоволенні їх культурно-інформаційних потреб, проведенні спільних ма­сових заходів, спрямованих на збереження і розвиток ук­раїнської культури.

З цією метою постійно практикується участь дипло­матів Посольства у заходах, які проводяться українською діаспорою. Набули регулярного і цілеспрямованого харак­теру їх зустрічі з керівниками та активістами українських організацій країни перебування: УККА, УАКР, Вашинг­тонської групи, Фундації Україна—США, Українського народного союзу, Українського братського союзу, Фонду допомоги дітям Чорнобиля та інших.

Посольство продовжує активно сприяти міжрегіона­льним контактам, зокрема в реалізації програми «Парт­нерство громад», започаткованої Фундацією Україна-США.

Співпраця у сфері культури залишається пріоритетом у стосунках з нашими земляками. Посольство сприяє про веденню і бере участь у заходах, які організовуються ук­раїнськими громадськими організаціями США, зокрема Культурним фондом Вашингтонської групи та художніми галереями Джорджтаунської гільдії. У Посольстві по­стійно проводяться виставки робіт українських худож­ників, концерти ансамблів та митців з України. На сталій основі підтримуються контакти з представниками пра­вославної і греко-католицької церков США.

Таким чином, регулярна співпраця Посольства з ук­раїнськими громадськими організаціями США, помітні зрушення у налагодженні гуманітарних та культурно-освітніх зв´язків, посилена увага представників Посоль­ства до політичних, соціально-економічних та правових аспектів співробітництва сприяли поглибленню та вста­новленню тіснішої співпраці з українцями, які прожива­ють у СІЛА. (2)

Останні роки активізують свою діяльність українські громади в Польщі, Словаччині, Румунії, Білорусі, Литві, Молдові, де українці проживають історично. Слід сказа­ти, що вони дуже допомагають дипломатичним представ­ництвам України в розповсюдженні правдивої інформації про свою етнічну батьківщину, у налагодженні тісних еко­номічних та культурних контактів.

Українські дипломати не повинні забувати, що в умо­вах нинішнього духовного та релігійного відродження в Україні треба якомога активніше використовувати і мож­ливості Українських релігійних організацій за кордоном для надання допомоги в цьому важливому процесі. Однак при проведенні інформаційно-роз´яснювальної роботи необхідно пам´ятати, що в окремих країнах існують певні обмеження щодо подібної діяльності, а тому слід суворо дотримуватись вимог місцевого законодавства і не входи­ти з ним у будь-які протиріччя.

Величезна роль у забезпеченні ефективності інформа­ційно-роз´яснювальної роботи належить друкованим і електронним засобам масової інформації. Тому кожен дип­ломат повинен добре знати, вивчати і використовувати засоби масової інформації країни перебування, бо вони є значним доповненням до усної інформації. Саме через ЗМІ можна найбільш ефективно і масштабно впливати на фор­мування громадської думки про Україну у вигідному для нас напрямі.

Робота дипломатичного представництва з представни­ками ЗМІ складається з трьох основних частин:

—опрацювання матеріалів ЗМІ (преси, передач радіо і телебачення, матеріалів з Інтернету, бюлетенів, книг і т. п.);

—робота з журналістами всіх видів ЗМЇ;

- підготовка спеціальних матеріалів для ЗМІ.

Про підготовку оглядів преси в диппредставництві вже йшлося вище, а тому зупинимося лише на окремих пи­таннях, на яких слід зосередити особливу увагу.

При підготовці огляду преси насамперед необхідно опра­цювати оціночні матеріали, тобто ті, у яких викладаються коментарі подій, особливо, коли це стосується України.

Дуже важливе значення має формування тематичних досьє — матеріалів (вирізок, ксерокопій) з точним зазна­ченням назви друкованого видання та дати опублікуван­ня, бо неточності в пій справі можуть зумовити помилку в посиланнях. При посиланні на пресу доцільно коротко вказувати орієнтацію того чи іншого друкованого органу: офіціоз, орган якоїсь партії чи громадської організації, незалежна і т. ін.

Потрібним матеріалом, крім щоденних оглядів, є оці­ночні характеристики ЗМІ (яку лінію веде та чи інша газета щодо уряду, опозиції, хто її власник, яка ЇЇ репута­ція в країні, хто найбільше її читає і т. п), довідки про відомих журналістів та їх орієнтації.

В деяких диппредставництвах практикуються щоденні усні огляди місцевої преси за участю усіх дипломатів, особ­ливо там, де вони недостатньо володіють мовою країни перебування. Там, де диплрацівники можуть знайомити­ся з періодикою самостійно, така необхідність відпадає. Друковані ЗМГ діляться на такі основні категорії:

—офіційні видання (газети, бюлетені, прес-релізи, звіти і т, п.), які видаються парламентом та урядовими структурами;

—офіціоз — газети, які не будучи офіційним органом уряду, практично виражають його точку зору, отри­мують від нього регулярну інформацію і часто дру­кують матеріали на замовлення уряду;

—опозиційні ЗМІ, які критикують правлячу партію, коаліцію, уряд шляхом публікації викривальних ма­теріалів;

— незалежна преса, що існує за рахунок власних доходів;

—т. з. «незалежна» преса, яка насправді відстоює інте­реси певних політичних чи економічних угруповань та існує за їх рахунок;

—спеціальні видання (військово-технічні, наукові, куль­турологічні);

—регіональна преса.

Зважаючи на те, що кожна дипустанова працює в умо­вах, характерних лише для конкретної країни, то дуже важ­ко давати якісь уніфіковані поради, крім однієї — якомога уважніше вивчати ЗМІ, активно використовувати їх для активізації інформаційно-роз´яснювальної роботи диппредставництва.

Велике значення має встановлення, розширення і підтримка постійних контактів з власниками і керівника­ми ЗМІ, провідними журналістами, спеціалістами, які пишуть на українську тематику, з метою забезпечення виходу неупереджених публікацій та передач про Україну, її внутрішню та зовнішню політику.

Цікавою (і дуже ефективною) формою роботи є органі­зація поїздок в Україну прихильно налаштованих до на­шої держави журналістів, забезпечення їх відповідними матеріалами, влаштування зустрічей з представниками різних верств суспільства. Необхідно ініціювати встанов­лення безпосередніх контактів між редакціями вітчизня­них і зарубіжних теле- і радіокомпаній, інформаційних агентств, друкованих видань.

При повсякденному спілкуванні з журналістами треба мати на увазі, що в кожній країні вони поділяються на класи чи категорії. Найвище стоїть журналістська еліта, ті, хто має доступ до важливих джерел інформації, вико­нує парламентські чи урядові замовлення і формує гро­мадську думку на високому професійному рівні. Поряд з ними зустрічаються спеціалісти «середнього» рівня, але також високої кваліфікації. І нарешті основна маса жур­налістів — часто безіменні інформатори і хронікери, сто­сунків з якими дипломатам бажано уникати.

Не треба забувати, що, як було сказано, ЗМІ часто діють на замовлення окремих політичних сил, різних угрупо­вань і часто подають свідомо упереджену, сфальсифіко­вану інформацію.

Форми спілкування з журналістами можуть бути най різноманітнішими — від прес-конференцій, брифінгів до прийомів, коктейлів, які влаштовуються спеціально, або запрошення на прийоми з певної нагоди (національне свято, приїзд делегації і т. п.).

3 іншого боку, не треба зловживати кількістю контактів зі ЗМІ, особливо якщо їх представляють малозначущі фігури.

Робота зі ЗМІ — справа глибокого і всебічного аналізу, яка потребує ґрунтовних знань і напруженої праці. Як приклад, хотілось би привести щомісячний аналіз повідом­лень зарубіжних ЗМІ, який здійснюється службою інфор­мації МЗС України.

Так, у травні 2000 р. в проаналізованих англомовних електронних та друкованих ЗМІ, випусках німецьких агентств «ОеиїзсЬе \¥е!Іе» та «\¥е1ї», французької агенції «Ргапсе Ргез8» мали місце 165 повідомлень на українську тематику у порівнянні з 80 — у січні, 124 — у лютому, 149 — у березні і 173 — у квітні. Спостерігалось зростання інте­ресу до зовнішньоекономічної діяльності України (від 11 % у квітні до 27 % у травні). Передусім це пов´язано з тим, що головним завданням на міжнародній арені, яке стояло перед Україною у травні, було вирішення питань щодо відновлення кредитування України з боку МВФ. Зберігся у порівнянні з попереднім місяцем інтерес до зовнішньо­політичної проблематики. Зокрема, активізація відносин з Австрією, ФРН, Казахстаном, Азербайджаном та Мол­довою відповідним чином позначилась на тематиці по­відомлень західних ЗМІ (22 %). У відображенні внутріш­ньополітичних процесів (13 %) переважало висвітлення подій навколо кримського парламенту, тема «війни компроматів», результати аудиту діяльності Національного банку України, та час від часу нагадувала про себе «справа Наза­ренка».

Продовжувався спад у висвітленні внутрішньо економічних процесів в Україні (від 13 % у квітні до 10 % у травні), де акцент робився на аналізі стану справ на ринку зернових культур. При цьому зріс інтерес до процесу при­ватизації у галузі телекомунікацій. З питань гуманітарної та екологічної політики основну увагу у травні зарубіжні ЗМІ продовжували зосереджувати на темі закриття Чор­нобильської АЕС, повідомленнях про підвищення радіа­ційного фону у зв´язку з лісовими пожежами та надзви­чайними подіями в Україні (24 %).

Лідером висвітлення української тематики протягом п´яти місяців 2000 р. залишалось британське інформацій­не агентство Рейтер, повідомлення якого охоплюють прак­тично весь спектр інформації про Україну. Агентство ВВС, українська та російська служби ВВС збільшили обсяг інформування про нашу країну. У повідомленнях німець­ких агентств, таких як «Оеиїкспе \Уе11е» та <ЛУеИ>, голов­ним чином висвітлюються питання українське-німецько­го двостороннього співробітництва. У травні британське друковане видання «РіпапсіаІ Тітез» зосередило увагу на питаннях щодо відновлення кредитування України з боку МВФ. Публікації в «№\у Уогіс Тітек» присвячувались зде­більшого питанням екологічної ситуації в Україні, що свідчило про упереджене сприйняття України як держави з несприятливою екологією. Американські друковані ви­дання «\Уа8Ьіп§Топ Р08І» і «\¥айгііп§іоп Тіте5» в основному публікували матеріали стосовно відносин Україна—США та Україна—НАТО.

Подібні аналізи повинні (на своєму рівні) здійснюва­тися в кожному дипломатичному представництві, бо вони дають можливість робити висновки про певні тенденції в ЗМТ країни перебування щодо України. У цьому відно­шенні слід завжди реагувати на появу статей наклепниць­кого або антиукраїнського спрямування і давати їм гідну відсіч у т. ч. і в ЗМІ.

При контактах з журналістами треба пам´ятати, що це особливі люди, з гострим розумом та чудовим вмінням висловлювати свої думки, оцінки, погляди, а тому вони дуже іронічно реагують на чиновницький формалізм, шаблонність і консерватизм. Отже, стосунки дипломата з представниками ЗМІ — дуже важлива форма роботи, що вимагає ґрунтовних знань і уважного творчого підходу до неї.

 

Використана література

 

1. Поточний архів МЗС України: Документ №52/19-14-020 від 18.01.2000р.

2.  Див.: Поточний архів МЗС України.