Хороший дипломат завжди пам´ятає, що він повинен забути.

гарольд Макміллан, британський політик

 

ДИПЛОМАТИЧНІЙ НАУЦІ і практиці мистецтво встановлювати потрібні контакти, підтримувати і розвивати їх, а також мистецтво вести дипло­матичні бесіди в різних умовах і на різних рівнях, як в діяльності зов­нішньополітичного відомства своєї країни, так І в роботі дипломатич­ного представництва за кордоном, має неоціненне значення. Тому що лише в результаті встановлення по­трібних та корисних контактів, з бесід під час цих контактів, з отри­маних відомостей, пропозицій, за­перечень, із висловлених поглядів і намірів створюється той загаль­ний потік інформації, аналіз якої значною мірою допомагає заклас­ти основу для вироблення про­позицій, які виносяться на розгляд директивних органів своєї країни. «Результат важливих справ,— пи­сав Г. Нікольсон, — може залежа­ти від того, які зв´язки він (посол чи дипломат.— авт.) має і підтри­мує під час свого перебування на посту, від того, наскільки йому до­віряють в країні перебування і від його вміння і такту...» (І)

Вже цитований вище Жюль Камбон з цього приводу писав: «Дипломат... повинен ставитися з повагою до особи, з якою хоче мати справу, говорячи інакше, по­винен рахуватися з почуттями країни, в якій він веде перегово­ри».(2)

Можна тут навести і поради відомого радянського дипломата І. М. Майського, який писав, що для дипломата дуже важливо:

—добре знати історію, культуру, літературу, мистецт­во, сучасне життя, пресу, телебачення, радіо, театр іт. ін. країни, в якій акредитований;

—добре практично знати країну (знайомитися з краї­ною, здійснювати поїздки по ній, відвідувати міста і села, порти, підприємства, культурні заклади, па­м´ятники старовини, політичні і громадські інсти­тути);

- мати хорошу сітку зв´язків в найрізноманітніших ко­лах країни перебування і не тільки серед чиновників МЗС і офіційних установ, але і серед політиків та журналістів, бізнесменів і громадських діячів, ліде­рів профспілкового руху і служителів церкви, діячів науки, культури і мистецтва, спортсменів. не боятися «інакомислячих». Дипломат повинен мати зв´язки, по можливості, зі всіма партіями, зі всіма групами, і чим ширші — тим краще. (3) Глибоке вивчення різноманітних факторів, що визна­чають внутрішньополітичне становище країни і впливають на ЇЇ зовнішню політику, тенденцій розвитку цих факторів, а також людей, які стоять біля керма великої політики, очолюють і беруть участь в різних опозиційних течіях і угрупованнях — всього багатогранного життя країни пе­ребування, можливе лише в тому випадку, коли диплома­тичне представництво здійснює це планомірно і комп­лексно, використовуючи всі законні форми і методи на­громадження інформації: офіційні зв´язки, ЗМТ, живі контакти з найвпливовішими особами країни перебуван­ня — тобто з тими, хто творить політику і бере участь у формуванні громадської думки.

Основні методи встановлення контактів загальноприй­няті — це візити, прийоми і т. п. Але, використовуючи ці методи, треба враховувати найтонші нюанси людських стосунків і специфіку кожної країни.

Хотілось би у цьому зв´язку навести приклад зі свого особистого досвіду. Приступивши до роботи Генеральним консулом ще колишнього СРСР в Кракові (тоді —ПНР), я вніс пропозицію вищим інстанціям про бажання і доцільність нанести візит одному з найвідоміших і найвпливовіших діячів польської католицької церкви митро­политу Краківському, кардиналу Ф. Махарському, особі дуже близькій до Папи Римського Іоанна-Павла II, але отримав категоричну відмову. Мовляв, не варто радянсь­кому дипломатові зустрічатись з високопоставленим релі­гійним сановником, якщо достатньо контактів з партійни­ми і державними діячами, які мають реальну владу. Але саме тоді ця «реальна влада» внаслідок незворотних про­цесів розвалу «комуністичної системи», в тому числі і за­непаду соціалізму в Польщі, вислизала з рук правлячої комуністичної бюрократії. На свій страх і ризик я вирі­шив нанести цей візит, не погоджуючи його з вищими інстанціями. Візит відбувся в цікавій обстановці (перед аудієнцією в митрополита я пройшов через кілька залів, де «випадково» знаходились представники духовенства, інтелігенції, молоді). Аудієнція тривала майже годину, а по завершенні її кардинал вийшов зі мною до присутніх і урочисто оголосив, що за понад як 40 років існування в Кракові радянського генконсульства — це перший ген-консул СРСР, який наніс візит митрополиту Краківсько­му і особисто провів мене до виходу з резиденції. Наступ­ного дня центральна і регіональна польська преса широко інформувала про цю зустріч як про новий крок у діяль­ності радянського диппредставниптва. Я чекав на реакцію «верхів», але вона, на моє здивування, була вельми пози­тивною і, навіть більше того, оцінена як новаторський крок у розвитку радянське-польських відносин.

Потім були наступні зустрічі з ієрархами католицької церкви, контакти з керівництвом регіональної «Солідар­ності», з лідерами різноманітних молодіжних організацій, з представниками опозиційної преси, що давало мож­ливість отримувати цікаву і неординарну інформацію.

Однак було б помилкою, якби контакти і зв´язки бу­дувалися лише за одним чи кількома обмеженими на­прямами, вони повинні бути багатосторонніми, давати можливість співставляти і перепровіряти інформацію з метою правильної оцінки і внесення обґрунтованих про­позицій. Брак таких зв´язків неминуче звужує базу отри­мання інформації і негативно впливає на її якість та про­позиції по тій чи іншій проблемі.

Завдання кожного посольства — визначити, виходячи з поставлених завдань та наявних можливостей, найнеобхідніше коло зв´язків і контактів з подальшим відслідко­вуванням їх стану. Звичайно, життя на місці не стоїть і в міру отримання нових завдань чи виникнення нових проблем постає необхідність встановлення все новіших і но­віших контактів, але завжди основним повинно залиша­тись коло зв´язків, які належно продумані, давно встанов­лені і добре закріплені.

На першому місці серед контактів диппредставництва, зважаючи на його статус, стоять контакти з офіційними особами країни перебування на всіх рівнях.

Надзвичайно важливими для посла є особисті контак­ти з главою держави та прем´єром, з міністром закордон­них справ і членами кабінету, главами найважливіших департаментів, ключовими чиновниками країни перебу­вання. Подібні стосунки залежать у першу чергу від ха­рактеру відносин з державою, рівня взаємних контактів і довіри між керівництвом держав і урядів, від співпадання поглядів на оцінку тих чи інших міжнародних подій і, врешті-решт, від особистих симпатій. Треба враховувати і той факт, що в багатьох країнах їх глави важкодоступні для послів (скажімо, навіть вірчі грамоти, які адресуються лідеру Лівії приймаються не ним особисто, а секретарем Народного комітету Народного бюро по зовнішніх зв´яз­ках Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії, який прирівнюється до міністра закордонних справ). Говорити про можливість контактів посла з гла­вою держави в таких умовах досить проблематично. В де­мократичних країнах, за рідким винятком, це виглядає інакше. Автору цих рядків за чотири роки перебування на посаді Посла України в Республіці Польща довелося брати участь у підготовці і проведенні одинадцяти візитів і зу­стрічей президентів України Л. Кучми і Республіки Польща А. Кваснєвського, і при цьому особисті контакти з главою польської держави були досить частими.

Треба враховувати і наявність негативних факторів, які можуть мати місце у відносинах між країнами, що вима­гає неабиякого дипломатичного хисту та дипломатичного мистецтва для подолання цих бар´єрів і налагодження доб­рих стосунків з офіційними особами держави. Наприк­лад, незважаючи на відоме ставлення багатьох держав до режиму С. Мілошевича в СРЮ, посол цієї країни у Вар­шаві Зоран Новаковіч і його сім´я мали велику популярність і повагу як серед офіційних осіб, так і дипломатичного корпусу Варшави.

Отже, регулярні позитивні контакти з офіційними особами країни перебування — запорука успіху в роботі кож­ного дипломатичного представництва.

Важливе значення, особливо в країнах з розвиненим парламентаризмом, мають контакти диппредставництва з лідерами парламенту — керівниками парламентських ко­мітетів і комісій, головами партійних фракцій, активними парламентаріями. Бесіди з ними дають можливість глиб­ше зрозуміти внутрішньополітичне життя країни, причини і суть протиріч та громадських процесів, краще збагнути соціальну, політичну і економічну механіку парламент­ського організму країни перебування. При встановленні контактів з парламентаріями треба бути уважним, щоб не дати підстав для звинувачень у надмірній підтримці тих чи інших партій, зокрема опозиційних, у розпалюванні негативних пристрастей, особливо стосовно складних пи­тань міжнародних відносин. Суттєвою особливістю кон­тактів з парламентаріями є те, що більшість з них пов´яза­на з діловими колами своєї держави, а тому під час бесід вони часто звертаються до обговорення економічних про­блем двосторонніх відносин, що в умовах економізації дип­ломатичної служби України має далеко не другорядне зна­чення. Такими контактами співробітники посольств мо­жуть посприяти активізації економічного співробітництва. При цьому слід враховувати і активно використовувати членів так званих двосторонніх парламентських груп (на­приклад, польське-українська, німецько-українська і т. д.) там, де вони існують.

Корисно мати тісні контакти з парламентаріями, що представляють найважливіші регіони країни, бо це знач­но розширює географію отримання інформації.

Для диппредставництва дуже важливо підтримувати добрі і регулярні контакти з лідерами і керівниками різних партій (в т. ч. і опозиційних), бо без цього неможливе про­гнозування результатів парламентських виборів, голосу­вання того чи іншого питання, особливо коли воно має значення для розвитку двосторонніх відносин, формуван­ня складу уряду та його можливої практичної діяльності тощо.

Треба мати на увазі, що важливими є не тільки кон­такти з партіями, які мають більшість в парламенті, але й з партіями, які представлені невеликою кількістю депу­татів, бо інколи в кризових ситуаціях саме їх голоси мо жуть бути вирішальними для розв´язання тієї чи іншої гострої проблеми. Як уже зазначалося, важливу роль відіграють контакти і зв´язки з представниками опозицій­них партій, бо саме вони можуть дати більше інформації стосовно прорахунків і проблем в програмній та практичній діяльності правлячої партії (чи коаліції партій).

Не можна собі уявити диппредставництва, яке не при­діляло б належної уваги питанням розвитку науки, куль­тури, освіти, охорони здоров´я, не цікавилося проблема­ми духовного життя країни перебування.

Виходячи з цього, необхідно особливу увагу приділяти представникам інтелектуальної еліти нації, до кола якої належать в першу чергу: професори вузів та керівники науково-дослідних інститутів, вчені-практики, письмен­ники, художники, артисти, музиканти. З ними важливо мати добрі стосунки, адже вони відіграють важливу роль не тільки в інтелектуальному, а й політичному житті, часто входять до складу урядів, а то й очолювали або очолюють важливі міністерства і відомства. Наприклад, професор Б. Геремек — Міністр закордонних справ Польщі, компо­зитор Р. Паулс — Міністр культури Латвії, актор Б. Ступ­ка — Міністр культури і мистецтв України та багато інших. В сучасному світі роль діячів науки і культури та їх значення в державних справах будуть постійно зростати, і про це треба пам´ятати. Міждержавні контакти по лінії науки і культури є одними з найперспективніших, вони і в майбутньому будуть відігравати важливу роль у загальній схемі міжнародних відносин.

Особливе місце в діяльності диппредставництва зай­мають контакти з представниками засобів масової інфор­мації, т. зв. четвертої влади: головними редакторами газет та журналів, ведучими програм радіо і телебачення, відоми­ми журналістами. Кожен дипломат повинен знати інформа­ційне середовище країни перебування, постійно контакту­вати з представниками ЗМГ, як з діючими журналістами, так і з «грандами журналістської ниви», які в певний час тимчасово перебувають в тіні, але можуть не раз давати надзвичайно цікаві аналітичні оцінки окремих подій і явищ, прогнозувати їх вплив на життя країни.

У зв´язку з глобалізацією світових економічних відно­син виникає необхідність відповідної, якщо можна так сказати, економізації дипломатичної служби. Ось чому згідно з дорученням Президента України Л. Кучми вирі­шального значення у плані поглиблення і розширення торгове-економічного співробітництва надається контак­там і зв´язкам диппредставництва з представниками діло­вих кіл країни перебування. Розширення і активізація зв´язків диппредставництв з промисловцями і банкірами, представниками торгівлі і бізнесменами, збільшують шанси викликати в останніх інтерес до розвитку ділових кон­тактів з нашою країною. Тому, як правило, під час офі­ційних візитів Міністра закордонних справ України су­проводжує велика група українських бізнесменів. Це зобов´язує наші посольства організовувати для них окре­му програму контактів з представниками ділового світу країни перебування, що безумовно справляє тільки пози­тивний вплив на розвиток економічного співробітництва.

Встановлюючи контакти з представниками бізнесу, слід завжди пам´ятати, що вони помітно впливають не тільки на загальну економічну ситуацію, але й на політичний клімат у країні. Тому постійні, жваві контакти з ними сут­тєвим чином поліпшують не лише стан економічного співробітництва, але й двосторонніх відносин між держа­вами взагалі. Взяти для прикладу щорічні економічні польсько-українські форуми за участю Президентів Ук­раїни та Польщі в Жешуві, форум «Польща-Схід» в Кри­ниці. Такі форми спілкування ділових кіл проводяться не тільки в Польщі.

Всі співробітники диппредставництва, а особливо тор­говельно-економічної місії, повинні мати регулярні кон­такти в бізнесових колах і використовувати їх для підви­щення результативності економічного співробітництва з країною перебування.

Контакти з лідерами і активістами профспілок — важ­лива складова зв´язків з громадськістю країни перебуван­ня. Вони допомагають глибше вивчати суспільно-політичну і соціально-економічну обстановку в країні перебування, становище тих чи інших верств населення, зрозуміти со­ціально-трудове законодавство країни.

Необхідно також налагоджувати відповідні контакти з громадськими організаціями, в першу чергу молодіжними і жіночими. В цьому середовищі можна отримати цікаву інформацію про молодіжну політику країни, про станови­ще жінок і дітей, їх боротьбу за належне місце в суспільстві.

Величезне значення в роботі диппредставництва має встановлення добрих контактів з дипломатами інших країн на різних рівнях — від посла до аташе. Потрібно надавати цим стосункам якомога більш товариського, довірливого характеру. Під час таких контактів можна отримати ціка­ву інформацію про оцінку і ставлення дипломатів інших держав до тих чи інших важливих подій як внутрішнього, так і міжнародного характеру, а також інформацію про найважливіші моменти становища в країні, яку представ­ляє диппрацівник. Спілкування з представниками дипло­матичного корпусу дає можливість відчувати, як в місце­вому «мікрокліматі» відбивається хід внутріполітичних і світових подій, як оцінюються перспективи їх розвитку, розглядаються позиції з найважливіших проблем міжна­родного життя. Спілкування такого роду дозволяє співставляти різні точки зору і різні оцінки тих чи інших фактів, уточнювати отриману інформацію з метою вироблення найоб´єктивніших пропозицій і прогнозів.

Надзвичайно важливими і продуктивними можуть і повинні бути контакти дипустанов з українською діаспо­рою і громадянами України в кожній з країн перебування, а особливо там (в Канаді, США), де вони мають помітний вплив на формування суспільної думки, беруть участь у діяльності законодавчих, виконавчих і судових органів влади, впливають на прийняття важливих рішень. Україн­ська громада в будь-якій країні, де вона існує, якщо з нею постійно і розумно співпрацювати, може надавати велику допомогу в роботі наших диппредставництв як в мате­ріальному, моральному, так і в інформаційному плані. Українські громади в Канаді, США, Великобританії прак­тично допомогли у створенні належної матеріальної бази посольств України у цих державах. Працюючи з українця­ми за рубежами нашої держави, слід пам´ятати, що серед них є як громадяни країни, де знаходиться диппредставництво, так і особи, що, зберігаючи громадянство Украї­ни, перебувають там постійно чи тимчасово, а тому фор­ми роботи і контактів з ними потребують різного підходу. Інформація, яку можна отримати від спілкування з ними, допомагає скласти уявлення про деякі, так би мо­вити, підводні течії політичного і економічного життя в країні, про які не пише преса і не говорять офіційні особи країни перебування. Контакти з представниками україн ської громади повинні бути важливою складовою части­ною загальної роботи диппредставництва.

Корисними для кожного диппредставництва можуть бути стосунки з представниками громадських організа­цій, діяльність яких спрямована на поглиблення зв´язків з Україною, наприклад різних товариств шанувальників Ук­раїни, дружби з Україною, допомоги жертвам Чорнобиля тощо.

Окрім встановлення, підтримки і розвитку вищезазна­чених контактів диппредставництву необхідно активно використовувати зв´язки з тими службами держави пере­бування, які покликані допомогати у нормальному його функціонуванні (відповідні підрозділи МЗС, МВС, мит­ної, прикордонної та імміграційної служб).

Зв´язки такого роду допомагають у своєчасному отри­манні віз, дозволів на проживання або тимчасове перебу­вання в країні, у розгляді різного роду судових справ, роз­в´язанні інших питань, які виникають в ході консульської роботи. Іноді, на перший погляд, дрібниці у цих справах можуть створювати серйозні проблеми для нормального функціонування диппредставництва.

Велике значення мають контакти зі службами, що за­ймаються питаннями захисту прав та інтересів громадян України, котрі постійно проживають або тимчасово зна­ходяться на території країни перебування, особливо у пи­таннях отримання спадщини, інших майнових справ.

Співробітникам консульських відділів посольств над­звичайно важливо мати добрі стосунки з адміністрацією аеропортів, залізничних і автобусних вокзалів, морських портів, митниць, готелів і т. п.

В сучасній міжнародній дипломатичній практиці збе­рігся і використовується так званий «історичний» етикет, який сформувався впродовж століть, але наш бурхливий час вносить свої корективи, викликані появою на міжна­родній арені нових держав, загальною демократизацією, запровадженням в життя народної дипломатії тощо.

На сьогодні візит — найпоширеніша форма контактів у дипломатичній практиці. Стосовно них існує дещо штуч­ний поділ: візити протокольні і ділові. Тривають візити, як правило, 20—30 хвилин, але ділові можуть інколи три­вати і годину, Ініціатива завершення візиту завжди зали­шається за гостем. Тривалість візиту треба узгоджувати з нормами етикету і загальноприйнятої ввічливості. В жод­ному разі не слід поглядати на годинник, тому що це може бути трактоване як некоректність.

Візити всіх дипломатичних працівників — від посла до аташе — це важлива складова роботи дипломатичного пред­ставництва, бо вони дають можливість донести до спів­розмовників те, що вважається за доцільне і потрібне, і водночас отримати необхідну інформацію. Порядок ор­ганізації візитів у різних країнах складається по-своєму. Є держави, де всі візити організовуються тільки через протокольну службу МЗС, а є такі, де зацікавлені особи домовляються безпосередньо самі. За наслідками візиту чи зустрічі в обов´язковому порядку оформляється запис бесіди.

Іншою загальноприйнятою формою діяльності зовніш­ньополітичного відомства є дипломатичні прийоми. Вони проводяться, як правило, з нагоди національних свят (День незалежності України, День Збройних Сил України та ін.), з нагоди роковин встановлення дипломатичних відносин або підписання найважливіших міжнародних договорів, візитів глави держави або уряду, перебування в країні ви­соких делегацій.

Невеликі прийоми для офіційних осіб країни перебу­вання та для членів дипломатичного корпусу практику­ються І в повсякденній діяльності дипустанови.

Останнім часом в дипломатичній практиці популяр­ною є діяльність так званих клубів дипломатів (послів, військових аташе, молодих дипломатів). Так, наприклад, під час мого перебування на посаді посла України у Вар­шаві я був членом Клубу послів держав Нейтрально-Євро­пейської ініціативи (12—15 чол.), Клубу польськомовних послів (40 чол.), співробітник нашого посольства очолю­вав Клуб молодих дипломатів. Для членів цих клубів по­сольства почергово (зазвичай один раз на місяць) органі­зовували сніданки, обіди або коктейлі з метою надання можливості неформального спілкування у дружній об­становці.

Дипломатичні прийоми сприяють налагодженню, підтримці і розвитку контактів. На прийомах дипломати роз´яснюють політику своїх країн, збирають інформацію про ситуацію в країні перебування, обмінюються думка­ми з важливих міжнародних проблем. Кожен подібний захід, таким чином, несе певне політичне навантаження і має діловий характер. На великі прийоми запрошуються офіційні особи, представники наукових кіл, культури, ЗМІ, громадських організацій, ділового світу, дипломатичного корпусу країни перебування.

В прийомах, як правило, бере участь еліта країни, дипкорпус і кожен, хто вважає себе представником цієї еліти, але не запрошений, не раз почуває себе ображеним, на­лежним чином не оціненим. Тому при складанні списків запрошених треба бути особливо уважним. А оскільки ба­жаючих завжди є більше, ніж можливості запросити їх, то, звичайно, тут доводиться застосовувати дипломатичний хист і такт.

Під час прийомів співробітники посольства «закріпля­ються» за певним гостем або групою гостей. Це робиться як з метою виявлення особливої уваги, так і обміну інфор­мацією.

Періодично диппредставництва організовують коктейлі, які не обов´язково пов´язуються з якоюсь датою чи при­їздом делегації, а присвячуються зустрічі з представника­ми однієї або кількох споріднених професій: письменни­ками, акторами, журналістами тощо. Списки запрошених на коктейлі також серйозно зважуються, щоб не знизити їх рівня, а отже, престижу посольства.

Порівняно з великими прийомами на коктейлях панує розкугіша атмосфера, не обмежена протокольними рам­ками, учасники їх мають можливість встановити більш тісні контакти між собою, а також з працівниками по­сольства.

Найвагомішими серед прийомів є сніданки і обіди, які влаштовуються або з якоїсь поважної причини, або про­сто для зміцнення стосунків. При цьому створюється найкраща атмосфера для контактів, в тому числі індивіду­альних стосунків. Запрошені сприймають такий вид прийо­му як виявлену до них особливу честь. Сніданки та обіди — найдорожча форма прийомів, а тому ними ко­ристуються, як правило, посол, радник-посланник або аташе з питань оборони.

Ефективною і раціональною формою прийомів є орга­нізація переглядів цікавих відеоматеріалів про свою краї­ну, концертів артистів і музикантів, виходячи з можли­востей посольства (наявності залу).

Практикуються і такі форми контактів, як запрошення на чай, виїзди на природу, спортивні зустрічі, виступи в різних аудиторіях, особливо в студентських.

Особливою формою контактів є прийом в посольстві чи в консульському відділі відвідувачів з особистих пи­тань. При цьому важливо проявляти ввічливе і чуйне став­лення до кожної людини, що звернулася. Треба робити все для того (і це вже верх дипломатичної майстерності і такту), щоб навіть у випадку неможливості позитивного розгляду того чи іншого питання відвідувача він залишав посольство задоволеним виявленою до нього увагою.

Корисною формою спілкування з громадянами країни перебування є листування. Разом з іншими формами кон­тактів і зв´язків працівників посольства воно є важливою складовою загального плану роботи дипустанови.

Відомо, що надзвичайно важливим джерелом інфор­мації є ЗМГ країни перебування, але досягнути повної ясності з того чи Іншого питання, яке висвітлюється (або замовчується), можна лише в процесі бесіди з офі­ційними особами, представниками преси, членами дипкорпусу.

Поняття «дипломатична бесіда» надзвичайно широке. Бесіди відрізняються між собою як тематично, так і кон­кретними умовами, в яких вони відбувалися, цілями, які ставилися, складом співрозмовників і багатьма іншими чинниками. Тому важко дати диференційовані рекомен­дації для кожного виду бесід, але є певні загальні законо­мірності, на яких доцільно зупинитися.

Зрозуміло, що результати будь-якої бесіди залежать від рівня професійної підготовки дипломата, його вміння мобілізувати і правильно спрямувати свої знання і досвід, уміння слухати співрозмовника, виділити головні аргументи положень, які він висуває, і бути готовим виставити свої контраргументи та доводи.

Конкретні умови, в яких відбувається бесіда, безумов­но, впливають на її характер, тривалість. Навряд чи вда­сться провести змістовну, глибоку бесіду на офіційному прийомі, на концерті, в театрі, коли навколо багато сто­ронніх людей і хтось може втрутитись у вашу бесіду. Тому в таких випадках відбувається короткий обмін інформа­цією (інколи достатньо і кількох речень, щоб вияснити якесь конкретне питання) або досягається домовленість про ґрунтовнішу зустріч з питань, які представляють вза­ємний інтерес.

Бесіда проводиться з метою передати співрозмовнику інформацію чи повідомлення або отримати інформа­цію від нього. Передача інформації офіційним особам часто здійснюється за дорученням Центру і проводить­ся вона, як правило, послом або одним із старших дип­ломатів.

Що стосується бесід з представниками неурядових кіл, то вони ведуться на всіх дипломатичних рівнях, і теми вибираються на свій розсуд. Правда, слід пам´ятати, що дипломат повинен уникати нудних і «порожніх» бесід, які не можуть принести бажаний результат.

Слід бути дуже уважним до співрозмовника, проявля­ти максимальну чемність, при необхідності переводити розмову на нейтральні теми.

Крім отримання інформації диппрацівник повинен уміти передавати і власну, вигідну для своєї країни інфор­мацію. Необхідно робити це тактовно, щоб вона сприй­малася не як нав´язування своїх поглядів, оцінок, переко­нань, а як доречне доповнення під час обговорення тієї чи іншої теми.

Як готуватись до запланованої бесіди? По-перше, ви­значивши для себе тему, треба уважно, в деталях вивчити всі обставини, документи, пов´язані з нею, щоб досягти чіткого власного бачення по ній.

По-друге, слід підготувати вагому аргументацію для захисту своїх думок та поглядів щодо тієї чи іншої події, одночасно готуючись до можливого спростування аргу­ментів свого співрозмовника.

По-третє, доцільно заздалегідь опрацювати тактику ведення бесіди. Необхідно зважити на те, що співрозмов­ник, часто не зацікавлений в поглибленому розгляді пи­тання, може уникати розмови і зводити вас на манівці.

Дуже важливо розраховувати час, щоб мати його вдос­таль для обговорення основного питання і забезпечення ділової частини бесіди, а не тільки її протокольного оформ­лення.

Особливо важливо мати попередню уяву та необхідну інформацію про вашого співрозмовника, знати основні моменти йото біографії, політичні погляди, особисті інте­реси, уподобання, склад сім´ї і т. п. Уміле використання цієї інформації безумовно сприятиме встановленню доб­рих особистих стосунків із співрозмовником.

Розробивши план проведення бесіди, треба домагати­ся його повної реалізації. Для цього потрібен досвід, що напрацьовується роками. Дипломат повинен добре відчу­вати «біг часу» під час бесіди, не спостерігаючи за годин­ником, уміти його правильно розраховувати від початку і до завершення. Дипломатичній практиці відомо багато курйозних випадків «перетяжок» або «недотяжок» в по­дібних ситуаціях.

Але бувають і протилежні крайнощі, коли співрозмов­ник розпочинає бесіду з «лобової атаки», відразу засипа­ючи партнера питаннями, які його цікавлять. Це, як пра­вило, викликає негативну реакцію протилежної сторони, і розраховувати в такому випадку на позитивний результат більш ніж проблематично. «Класичний» дипломат вміє, враховуючи час, непомітно перейти від етикетної частини бесіди до ділової, зберігаючи такт і ввічливість при поста­новці питань, і за реакцією на відповіді відчувати настрій співрозмовника та його бажання чи небажання продов­жувати бесіду.

Французький дипломат Франсуа де Кальєр, автор відо­мої праці «Проведення переговорів з монархами» пише: «Дипломат повинен мати швидкий і врівноважений ро­зум, вміти добре слухати, бути уважним і ввічливим. Перш за все хороший дипломат повинен мати достатню ви­тримку, щоб гасити в собі бажання висловитися до того, як сам обдумав те, що треба сказати». (4)

Ніколи не можна ставитися упереджено до свого співрозмовника, спираючись на інформацію, отриману від інших осіб, бо вона далеко не завжди буває об´єк­тивною.

Дуже важливо вести бесіду спокійним тоном, в жодно­му разі не підвищуючи голосу і не показуючи навіть ознак якогось незадоволення чи роздратування; не переривати співрозмовника. Нетактовність під час бесіди може бути використана проти вас.

«Спокій ідеального дипломата,— пише Г. Нікольсон,— повинен проявлятися в наступному: по-перше, він пови­нен бути в хорошому настрої або, в крайньому випадку, вміти не показувати свого поганого настрою, по-друге, він повинен бути винятково терпеливим». (5)

В той же час ввічливість і коректність не повинні заважа­ти дипломату добитись реалізації поставленого завдання.

Для більш переконливого ходу бесіди важливо підкріп­лювати її посиланням на факти, джерела яких повинні бути тільки офіційними. Часто трапляється, що одне і те ж явище чи подія оцінюються по-різному, і тому важливо вміти довести правильність своєї оцінки.

В бесідах дуже часто вживаються формулювання «в неофіційному плані», «моя особиста думка» і т. п. Ці вирази сприймаються співрозмовником, як правило, умов­но і трактуються скоріше як натяк на довірливість, бо дипломат будь-якого рангу — особа офіційна, і все сказа­не ним в тому чи іншому плані сприймається як офіційна точка зору.

Коли ж дипломат заявляє про те, що йому доручено зробити офіційну заяву, то цим тільки підкреслюється важ­ливість інформації, яка має бути передана співрозмовни­кові. Це буває, наприклад, тоді, коли дипломат відвідує МЗС і робить «офіційну заяву» з приводу, скажімо, статті чи виникнення якогось інциденту, спрямованих проти його країни.

Дуже вміло і уважно треба користуватися категорич­ними формулюваннями відповіді «так» або «ні». З цього приводу навіть існує дипломатичний каламбур: «Якщо дипломат каже «так», то це значить «може бути», якщо каже «може бути», це значить «ні», якщо ж каже «ні» — це не дипломат». Якщо ж співрозмовник дуже вперто доби­вається однозначної відповіді, то можна відповісти «на мою думку» або утриматись від відповіді взагалі.

Треба бути дуже уважним і обережним щодо можли­вого отримання дезінформації. Ваш співрозмовник може це робити навмисно, і тоді з ним краще не спілкуватись, аби не стати знаряддям у чужих руках.

Можна спостерігати три типові випадки отримання ін­формації під час бесід з громадянами країни перебування:

1) коли співрозмовник все подає в позитивному плані;

2) коли він критично ставиться до оцінки ситуації в своїй країні, але обґрунтовує це конкретними фактами;

3) коди намагається очорнити загальну ситуацію або дії своїх політичних противників.

Перший випадок рідко може бути носієм джерела на­дійної інформації. Щодо другого і третього, то дипломату треба бути обережним, щоб його не звинуватили в недру­желюбності, а то й у втручанні у внутрішні справи країни перебування.

Після проведення бесіди в обов´язковому порядку не­обхідно зробити запис бесіди або занотувати в документах іншої форми.

Підготовлений за результатами бесіди документ може бути корисним як засіб отримання оперативної інформації для МЗС та інших установ, зацікавлених у співпраці з да­ною країною. Він повинен містити докладну інформацію про зміст розмови, розкривати суть основних питань, що обговорювалися, показати досягнуті результати та існуючі розбіжності. Але виклад власної позиції під час бесіди дається стисло, без зайвої деталізації. Рекомендується за­пис бесіди оформити відразу після її закінчення, як виня­ток — наступного дня. Під час бесіди робляться нотатки, особливо тоді, коли йдеться про конкретні дати, прізви­ща, назви тощо. Нотатки робить або сам учасник бесіди, або ж спеціально призначений для цього працівник.

Запис бесіди повинен бути викладений ясно, чітко без двозначностей, перекручень і натяків, особливо коли це стосується суті отриманої інформації.

У супровідному (до запису бесіди) листі чи службовій записці робляться висновки та вносяться пропозиції щодо результатів розмови.

Якщо бесіда відбулася за межами України, то пору­шені на ній важливі і термінові питання за наявності відповідних технічних можливостей передають в Центр шифрованою телеграмою. Більш докладна інформація, яка не має термінового характеру, пересилається дипло­матичною поштою.

Запис бесіди проводиться з дотриманням певної фор­ми, згідно з якою в обов´язковому порядку необхідно:

а) вказати країну, місце, дату і тривалість бесіди, за чиєю ініціативою вона відбулася;

б) перерахувати кожного з учасників бесіди із зазна­ченням їх посад.

Доречно вказати, проводилася ця бесіда безпосеред­ньо чи через перекладача; чи вручалися (передавалися) при цьому якісь документи, їх копії, інші матеріали.

Згідно з давніми традиціями запис бесіди оформляєть­ся як такий, що зроблений «з щоденника» дипломата. Свого часу від дипломатів вимагалося постійне ведення щоден­ника, в який заздалегідь записувався зміст бесіди, який згодом оформлювався для ознайомлення керівництва, інших дипломатичних установ. Всі записи бесід мають гриф «зі щоденника (прізвище дипломата)», який пишеться в верхньому лівому куті аркуша. Крім традицій, він свідчить також про те, що зміст документа не є в цілому терміно­вий, не призначений для негайного ознайомлення, хоч окремі його частини можуть розсилатися терміново. Як правило, бесіда записується від третьої або від першої особи.

Залежно від посадового рівня осіб, які вели бесіду, змісту і кола порушених питань, обсяг документа, який готується за її підсумками, може коливатися у межах від 1 до 5 сторінок. Чим нижчий посадовий рівень співроз­мовників, тим коротшим має бути відповідний документ. У ньому має йтися лише про ті питання, які керівник доручав дипломату порушити під час бесіди.

Однією з робочих форм переговорного процесу е теле­фонна розмова, На відміну від виробничих, комерційних та інших структур, де у ряді випадків офіційні переговори проводити не обов´язково і домовленість може бути до­сягнута по телефону, у дипломатичній практиці теле­фонна розмова, як правило, проводиться для з´ясування чи уточнення окремих питань.

Телефонна розмова є специфічним видом усного мов­лення: виключається передача інформації через міміку, жести, вираз очей та ін. Тому при веденні телефонної роз­мови особливо важливо широко використовувати лексичні можливості ділової мови. Слід брати до уваги, що досить часто неякісний зв´язок, зовнішній шум, дефекти вимови співрозмовника тощо ускладнюють спілкування, призво­дять до появи надлишкової інформації (перепитування, повторення). Спілкування може ускладнитися також че­рез невміння співрозмовників висловлюватися стисло, простими реченнями. При спілкуванні по телефону слід намагатися говорити не дуже швидко і, по можли­вості, чітко, ясно. Тон має бути спокійним, витриманим, ввічливим.

Виклад справи слід здійснювати лаконічно, без зайвих подробиць. Короткі фрази легше сприймаються на слух, ніж довгі, тим більше ускладнені зайвими мовними конструкціями. Розмова по телефону не повинна перетворю­ватися у монолог. Викладаючи багатоаспектне питання, слід передавати інформацію дозовано, вчасно робити па­узи. Загалом, уміння вести телефонну розмову значною мірою полягає у тому, щоб своєчасно зробити паузу і тим самим дати можливість співрозмовнику висловити своє ставлення до питання, що обговорюється.

У розмові про третю особу її слід називати на ім´я та по батькові або за прізвищем (повторювати увесь час лише «він» — не ввічливо).

Ініціатива закінчення розмови належить, як правило, тому, хто зателефонував, але якщо дипломатичний ранг співрозмовника вищий, то слід дати можливість закінчи­ти розмову саме йому.

У телефонних розмовах дипломати звичайно обмежу­ються короткими виявленнями ввічливості, які є обов´яз­ковими. Розмова по телефону з офіційними особами іншої держави прирівнюється до особистої бесіди. До її запису ставляться ті ж вимоги, що І до запису бесіди чи інфор­мації про бесіду.

Запис телефонної розмови, як і усної бесіди, повинен бути викладений ясно, чітко, без двозначностей, особли­во щодо суті викладеного співрозмовником. Цьому мають сприяти нотатки, які робляться під час розмови, зокрема коли йдеться про конкретні дати, прізвища, цифри тощо. Він також супроводжується службовою запискою чи лис­том, що містять висновки та конкретні пропозиції щодо ефективного використання отриманої інформації в опе­ративній роботі.

Запис телефонної розмови проводиться з дотриман­ням певної форми, згідно з якою в обов´язковому порядку необхідно вказати:

- посаду, прізвище, ім´я, по батькові співрозмовника;

— країну, місце, дату, тривалість розмови, за чиєї ініціа­тиви вона відбулася.

Бесіди дипломатів були і залишаються важливим інструментом дипломатичної практики, тому що мета дип­ломатії — усунення розбіжностей, протиріч і сприяння розвитку дружнього співробітництва між державами. За словами англійського дипломата Е. Сатоу— «це застосу­вання розуму і такту до ведення офіційних відносин між урядами незалежних держав». (6)

Мистецтво дипломатичних бесід полягає в тому, щоб шукати розв´язання складних проблем міжнародних відно­син мирним шляхом. В процесі дипломатичної практики кожен дипломат має виробити власну манеру ведення бесід з позицій високого професіоналізму та компетенції.

 

Використана література

 

1.Никольсон Г. Дипломатическое искусство.—С. 98.

2.Камбон Ж. Дипломат.— С. 19.

3.Див.: Майский Й. М. Воспоминания советского посла: Кн. 2. Мир йди война.— С. 52—53.

4.Никольсон Г. Дипломатическое искусство.—С. 82-83.

5.Никольсон Г. Дишіоматия.— С. 73.

6.Там же.— С. 38.