§ 2. Питання теорії змісту освіти
Суперпозиція інтересів особистості та суспільства. У визначенні змісту освіти виходять з того, що необхідною умовою життя людини є її взаємодія з природою, а необхідною умовою реалізації особистості є її взаємодія із суспільством. Однак ця взаємодія має особливий характер, оскільки ініціювати її може й особистість, і суспільство.
З огляду на суб´єктивну природу взаємодіючих елементів, взаємодія, що розглядається, має характер взаємодії інтересів особистості та суспільства. Тому для визначення змісту освіти з´ясуємо суб´єктивні інтереси особистості та суспільства, здійснимо своєрідну суперпозицію (накладання) цих інтересів. При цьому найкращий варіант суперпозиції буде тоді, коли між інтересами суб´єктів взаємодії виникне гармонія, тобто коли інтереси особистості повністю збігаються з інтересами суспільства. У цьому випадку зміст освіти визначається суттю власне інтересів суспільства й особистості.
Якщо виникне ситуація, коли інтереси суспільства й особистості прямо протилежні в якій-небудь площині діяльності, то доведеться включати додаткові чинники, але при цьому варто пам´ятати, що інтереси особистості не менш варті, ніж інтереси суспільства.
Оскільки й особистість, і суспільство є одночасно суб´єктом і об´єктом взаємодії, то необхідно окремо розглядати інтереси особистості стосовно самої себе й інтереси особистості стосовно суспільства. Саме так: інтереси суспільства стосовно особистості та інтереси суспільства стосовно самого суспільства.
В оцінці інтересів особистості будемо виходити з того, що її структуру складають функціональні механізми психіки, досвід, типологічні якості. Очевидно, інтереси особистості і лежать у цих трьох площинах структури особистості. Змістовий аналіз кожного з названих боків особистості дає можливість визначити інтереси особистості стосовно самої себе і стосовно суспільства.
Розроблення проблеми змісту освіти відбувається в двох аспектах. Перший аспект. Оскільки перед системою освіти стоїть стратегічне завдання всебічного гармонійного розвитку особистості, то, очевидно, зміст освіти має бути таким, щоб його наповнення і реалізація не тільки сприяли, а й забезпечували формування всебічно розвиненої особистості кожної людини (кожного школяра). Реалізація цього аспекту пов´язана з аналізом структури особистості і має особистісне спрямування.
Другий аспект. Людина живе в суспільстві і не ізольована від нього. Очевидно, її підготовка до життя включає перш за все засвоєння і розвиток того досвіду, який людство нагромадило за період свого існування. Тільки за цієї умови суспільство буде "приречене" на розвиток, оскільки людина як учасник суспільного розвитку поставлена в такі умови, за яких не використання досвіду минулих поколінь неможливе. Ці дві думки є вираженням положення, яке ставить певні вимоги до розроблення змісту освіти: це — принцип органічного поєднання особистісного і суспільного.
Той відрив суспільного від особистісного, який був запланований суспільством у недалекому минулому, коли зміст освіти визначався тільки суспільними інтересами, сьогодні дуже серйозно шкодить рухові вперед, тому врахування даного положення має визначальне значення для окреслення шляхів вирішення проблеми змісту освіти. У контексті цього принципу ми й будемо аналізувати дану проблему.
Розглянемо спочатку, що таке особистість і яка її структура. Як пишуть дослідники проблеми особистості, сучасна наука дедалі повніше охоплює різноманітне ставлення і зв´язки людини зі світом. У системі тих або інших зв´язків людина вивчається наукою то як продукт біологічної еволюції, то як суб´єкт і об´єкт історичного процесу — особистість, то як природний індивід з притаманною йому генетичною програмою розвитку і певним діапазоном рухливості.
Різні автори, даючи визначення особистості, відзначають, що це людина — свідома, розумна істота, яка володіє мовою і здатністю до трудової діяльності. Поза суспільством особистості немає, оскільки кожна людина формується як особистість тільки в суспільстві, в колективі і виявляється в спілкуванні з іншими людьми. Особистість — це людина як носій свідомості. Особистість — це людський індивід як продукт суспільного розвитку, суб´єкт праці, спілкування і пізнання, детермінований конкретно-історичними умовами життя суспільства. Особистість - продукт суспільного розвитку, суб´єкт суспільних відносин, не ізольованої, не самої по собі людини, а лише як частина соціального колективу. Людина не народжується особистістю, а стає нею. Особистість є цілісністю.
Застосовуючи системний підхід до аналізу феномена особистості, приходимо до висновку, якщо людину як продукт біологічного розвитку розглядати як біологічну систему, то необхідно визнати, що ця система перебуває в певних зв´язках із її оточенням — суспільством. З цього видно, що особистість — це інтегративна системна якість системи - біологічної істоти — людини, поставленої в умови соціального розвитку. Це результат складної взаємодії внутрішніх (біологічних) і зовнішніх (суспільних) зв´язків.
Над проблемою структури особистості працює і працювало багато вчених. Узагальнююча модель структури включає в себе три групи компонентів.
Перша група — функціональні механізми психіки, до нього належать механізми сприймання інформації (сенсорні механізми), механізми мислення, які здійснюють перероблення інформації; механізми пам´яті; механізми психомоторики; механізми, які забезпечують управління психічними процесами і поведінкою людини, включаючи механізми емоцій, уваги, волі та ін.
Друга група структури особистості — досвід особистості, він включає знання, вміння, навички, спрямованість особистості, пізнавальні, естетичні та інші її якості.
Третя група структури включає характер, темперамент, здібності, онтогенетичні особливості розвитку.
Перебуваючи під впливом суспільних відносин, людина як біологічний індивід взаємодіє із суспільством, тобто з тими інститутами, які визначають характер суспільства, та з іншими людьми, які є носіями суспільних відносин. Однак характер цієї взаємодії особливий. Ця особливість зумовлена в першу чергу тим, що взаємодіючі об´єкти (людина і суспільство) самі можуть ініціювати взаємодію. Отже, розглядаючи факт взаємодії суспільства і людини, ми повинні взяти до уваги, що ініціювати вплив (взаємодію) може не тільки суспільство. Ініціювати взаємодію може і сама людина.
Таким чином, особистість є не тільки продуктом суспільного впливу, не тільки результатом біологічного дозрівання, але й суб´єктом активної взаємодії із середовищем, у т.ч. і. з суспільством.
Якщо взаємодію ініціює суспільство в особі суспільних інститутів, воно, звичайно, задає мету, зміст і форми цієї взаємодії, які випливають з природи та історії самого суспільства, з його інтересів, його тактичних і стратегічних планів. Оскільки людина живе в суспільстві, вона змушена сприймати цей вплив, переносити його на себе, певним чином діяти, сприймати його чи відкидати, пристосовуватися, активно сприяти чи активно протидіяти або просто сприяти, чи просто нехтувати. Але якщо вплив ініціює сама людина, то її ініціатива має тільки індивідуальне забарвлення, вона діє в своїх інтересах, в інтересах власного "Я", в інтересах розвитку всіх структурних елементів особистості. Тут можливі такі моменти: інтереси особистості й інтереси суспільства збігаються; ці інтереси прямо протилежні.
Без сумніву, гармонія буде тоді, коли інтереси суспільства й особистості збігаються і коли ініційовані впливи йдуть назустріч один одному та накладаються. Очевидно, зміст освіти є основою, на якій будується взаємодія. Які інтереси суспільства щодо окремого члена суспільства? Освоїти досвід попередній і підготувати таку особистість, яка б розвивала цей досвід, рухала прогрес суспільства. Отже, освоєнням досвіду попереднього етапу суспільства є рух, розвиток, прогрес суспільства.
З´ясуємо суть досвіду, його складових. Зрозуміло, що суспільство щодо кожного індивідума повинно сформулювати мінімум вимог, своєрідний стандарт, який був би основою для здобуття професії, для продовження навчання. Суспільству потрібні фізично здорові, розумово розвинені і духовно багаті людські особистості.
Які інтереси суспільства стосовно кожної конкретної особистості? Це залежить від природи самого суспільства. Суспільство виходить з того, що ті, хто зараз навчається у школі, через 10—15 років будуть вести активне суспільне життя, і суспільство хоче, щоб віддача від них була якомога більшою. Можна зробити висновок, що суспільство задає таку мету, яка випливає з необхідності підготовки молодого покоління до життя через 10—15 років. Але конкретне суспільство розвивається не відособлено від інших, воно залучено до світового суспільного процесу. Тобто необхідно ще врахувати тенденції розвитку суспільства в світовому масштабі.
Таким чином, на зміст освіти впливають такі чинники: природа і характер суспільства; необхідність підготовки до життя дітей, які активно працюватимуть через 10—15 років; тенденції світового, культурного і наукового розвитку.
Які ж інтереси людини щодо самої себе ? Якщо вести мову про зміст освіти однієї людини, то матимемо один результат, а якщо про все суспільство, то потрібно на перший план поставити питання про загальність освіти. Отже, особистість є не тільки продуктом суспільного впливу, не тільки результатом біологічного дозрівання, а й суб´єктом активної взаємодії із середовищем, у т.ч. із суспільством.
Інтереси особистості стосовно самої себе та шляхи їх урахування
Структурний елемент особистості № |
Зміст структурного елемента |
Інтереси особистості |
Шляхи врахування інтересів особистості |
1 |
Механізми сприймання |
Розвинути органи відчуттів, виробити уміння організовувати перцептивну діяльність, створювати образи сприйняття |
У процесі навчання створювати умови для активної сенсорно-перцептивної діяльності, для роботи різних органів відчуттів, для створення образів сприймання |
2 |
Мова |
Навчитися правильно, чітко і зрозуміло висловлювати свою думку вголос і письмово, вести спілкування рідною мовою, володіти великим словниковим запасом |
Вести шкільний курс навчання рідною мовою, запровадити цілу систему граматико-мовної підготовки учнів на весь період їхнього навчання в школі. Створювати різні форми спілкування, вивчати мови інших народів, світові мови |
3 |
Мислення |
Виробити уміння здійсню-вати аналіз, синтез, абстракт-цію, порівняння і т.д. Сформувати культуру розумової праці. Розвинути образне, логічне і діалектичне мислення. Розвинути індивідуальні особливості мислення |
Увести науки, які найбільшою мірою сприяють розвитку мислення. При вивченні всіх інших наук найбільшою мірою використовувати можливості їх змісту для розвитку мислення. Максимально збагатити розвивальне навчання. Розвивати просторову і творчу уяву кожного учня |
4 |
Пам´ять |
Розвинути пам´ять механічну і смислову, довільну і мимовільну, оволодіти мнемонічними способами запам´ятовування. Збільшувати обсяг пам´яті, засвоїти закономірності пам´яті |
У змісті навчання відповідно до віку учнів виділяти те, що має бути обов´язково відтворено, вивчати спосіб легкого запам´ятовування і відтворення |
5 |
Психомоторика (сенсо-моторика) |
|
|
6 |
Підсистема управління «Я» |
Навчитись бачити свою ближню мету, визначати напрям саморуху. |
Формування умінь самоосвіти, самооцінки, саморозвитку, самовдосконалення. |
Визначимо далі інтереси суспільства стосовно самого суспільства та стосовно кожного члена суспільства і шляхи їх урахування
Таблиця 6.2.
Інтереси |
Шляхи врахування |
Зацікавленість у суспільній спрямованості поведінки членів суспільства |
Вивчення в школі суспільствознавства, моральних норм поведінки, організація морально-правового тренінгу |
Вироблення в членів суспільства різноманітних ставлень (до праці, до бережливості, до виконання обов´язків, до інших людей, до себе) і якостей (колективність, чесність, справедливість, скромність, товариськість, дружба, совість, чесність тощо) |
Процес освіти наповнювати інформацією про суть відносин та організувати відповідний практичний тренінг, у ході навчання і виховання змусити працювати відповідні ідеали |
Суспільство зацікавлене в тому, щоб у ньому діяли принципи добра і справедливості, загальнолюдські цінності |
У ході освіти принципи добра і справедливості, загальнолюдські цінності мають одержати своє практичне втілення (як на рівні знань, так і на рівні практичного використання) |
Суспільству важливо, щоб кожен його член умів жити і працювати в колективі |
Життєдіяльність школярів має бути організована у формі колективу |
Кожен член суспільства має бути психологічно готовим до праці, до вибору чи зміни професії, має володіти загальнотрудовими навичками і уміннями |
Має діяти система професійної орієнта-ції, весь процес навчання і виховання має бути побудований на безпосередній участі кожного школяра у розумовій і фізичній праці, на його участі в продуктивній праці. Об´єкти праці мають носити продуктивний характер |
Суспільству потрібні фізично здорові, морально і духовно багаті. |
Зміст і процес освіти мають сприяти зміцненню здоров´я школярів та розширення і збагачення моральних і духовних цінностей |
В інтересах суспільства кожен його член має працювати над самоосвітою та самоудосконаленням |
В організації процесу освіти має бути значною частка самоосвіти і самоудосконалення |
Суспільству важливо, щоб кожен член суспільства освоїв той досвід, який він спроможний освоїти і який дасть змогу йому зайняти чільне місце в суспільстві, щоб одержати від нього максимальну віддачу |
Вивчення основ наук та навчальних дисциплін об´єктивної та аспектної форми вираження досвіду |
Суспільство має забезпечувати не тільки освоєння, збереження і передачу досвіду, а й розвиток |
Зміст і процес навчання та виховання мають сприяти накопиченню індивідуального досвіду творчої діяльності учнів. Введення дисциплін, які б розкривали методологію творчості |
Якщо Японія ставить за мету створити такі умови, за яких кожна людина, котра переступила поріг школи, повинна отримати вищу освіту, то тут підхід до того, що вивчати, один. Якщо ми перебуваємо на рівні країн, які розвиваються, то вирішення цього питання буде зовсім іншим.
Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді і стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху.
Аналіз структури особистості, її складових компонентів веде до появи переліку тих напрямів і шляхів, через які можлива зміна структурних елементів особистості та всієї особистості в цілому. До них належать: виховання спрямованості особистості, розумове виховання, трудове виховання, естетичне виховання, виховання комунікативності, фізичне виховання, моральне виховання, виховання духовних начал, розвиток індивідуальних здібностей, інтересів і нахилів. Виховання спрямованості має на меті сформувати об´єктивне ставлення людини до суб´єктивних цінностей. У вихованні спрямованості особистості головним є виховання її ставлення до людей, до суспільних інститутів. Це ставлення виражається в її переконаннях, у моралі і моральності, у її поглядах. Базою для виховання спрямованості можуть бути всі навчальні предмети.
Завдання фізичного виховання зводяться, у першу чергу, до зміцнення здоров´я школярів, їх фізичного розвитку. За допомогою тренувань і фізичних вправ можна стимулювати фізичний розвиток людини і зміцнювати її здоров´я. Тому такий навчальний предмет, як фізична культура, є обов´язковим у шкільній практиці. Це доведено багатовіковою шкільною практикою. Але фізичне виховання представлене не тільки самостійною навчальною дисципліною, воно входить в усі інші навчальні предмети в якості їх невід´ємного компонента. Річ у тому, що учіння — це діяльність, у т.ч. і фізична. До того ж загальноосвітня підготовка відбувається у період інтенсивного розвитку організму дитини. Тому навчальний процес треба організувати так, щоб він сприяв фізичному розвиткові дітей.
Крім того, у систему фізичного виховання входять й інші базові компоненти загальної освіти: трудове, естетичне, розумове виховання, виховання спрямованості й комунікативності.
Розумове виховання полягає в розвитку пізнавальних сил і здібностей школярів, їх творчого розуму, в озброєнні школярів певним обсягом систематичних знань, у формуванні наукового світогляду, у розвитку пізнавальних інтересів і потреб, у формуванні культури розумової праці. Зрозуміло, що в розв´язанні цього завдання беруть участь усі предмети, які охоплюють всю оточуючу людину реальність, у т.ч. і людину як цілісний об´єкт. Одне слово, розумове виховання реалізується в процесі вивчення основ наук.
Естетичне виховання передбачає розвиток емоційно-почуттєвої сфери людини. У школі на це спрямоване вивчення певного циклу навчальних предметів: літератури, музики і співу, образотворчого мистецтва.
Основу комунікативної діяльності становить мова. Тому вивчення рідної мови та іноземних мов — необхідний елемент змісту загальної освіти.
Не продовжуючи дальшого аналізу всіх інших базових компонентів загальної освіти, сформулюємо такий висновок: між структурою досвіду особистості і структурою змісту освіти існує певний зв´язок, певна відповідність; зміст загальної освіти поділяється на групи навчальних предметів, які за своєю домінантною спрямованістю відповідають кожному з компонентів досвіду особистості:
- розумове виховання — основи наук;
- виховання спрямованості — предмети соціального циклу;
- естетичне виховання - предмети естетичного циклу;
- виховання комунікативності - предмети мовного циклу;
- трудове виховання — трудове навчання;
- фізичне виховання — фізкультура.
Ще раз зауважимо, що формування кожного компоненту досвіду особистості здійснюється не тільки в циклах навчальних предметів, виділених на основі домінантної ознаки, а й у всіх інших навчальних дисциплінах
Підсумок. В основу підходу визначення змісту освіти покладено суперпозицію (накладання) інтересів суспільства та інтересів особистості за необхідної умови - гармонізації цих інтересів. Між структурою досвіду особистості і структурою змісту освіти існує відповідність.
|
:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика