Ставлення — "молекула" виховання. За Л. Рубінштейном, у струк­туру особистості входять спрямованість (погляди, переконання, світог­ляд, ідеали), знання, вміння, навички та індивідуально-типологічні якості (задатки, здібності, інтереси, нахили). Виховання як процес веде до змін кожної із цих складових або, принаймні, в одній з них. У чому ж виявляються ці зміни?

Перший висновок, який можна зробити щодо цього, такий: вихо­вання — це процес привласнення змін кожного із структурних компо­нентів особистості, тобто це інтеріоризовані зміни, зміни, які є над­банням конкретної особистості. Однак вони мають різну форму.

Поставивши себе в центр свого життя, людина вибудовує свою лінію поведінки щодо суспільства, членом якого вона є, щодо рідних, близь­ких і далеких людей, щодо самої себе і т.д. Вона формує своє, власне ставлення до свого ж оточення. Сукупність різних ставлень людини у їх взаємозв´язку визначає її лінію поведінки у різних життєвих ситуац­іях. Саме тому ставлення є своєрідною "молекулою" виховання.

Як випливає з вищезазначеного, ставлення — це власне надбання людини, за своєю суттю — це внутрішня позитивна реакція на внутрішні і зовнішні впливи на свідомість і психіку людини, підсилена емоціями. Ставлення (відношення) — це особлива особистісна, індивідуальна пси­хічна конструкція, у структуру якої входить розуміння (без нього лю­дина не зможе виробити свого ставлення) і заснована на ньому го­товність до дії. Ставлення обов´язково емоційно забарвлене і засно­вується на тих знаннях, які є в розпорядженні людини, на інформації, переведеної у блок актуальної пам´яті.

Виявляючи те чи інше ставлення до природи, суспільства, до лю-Дей, до самої себе, людина виражає, чи, можливо, навіть пред´являє якості свого "Я". Таких якостей сотні, це — чесність, справедливість, добросовісність, мужність тощо.

Ставлення є однією з "молекул" виховання і разом з тим формою вираження, а точніше, однією з форм вираження результату вихован­ня як процесу. Ще однією формою вираження результату процесу ви­ховання є вміння застосовувати, отже, прикладати це ставлення до но­вих ситуацій поведінки. Третя форма вираження — вміння, доведене ДО автоматизму, тобто звичка.

Ставлення, вступаючи у взаємодію з іншими характеристиками особистості, складають основні погляди і переконання.

Погляди є формою вираження свого ставлення до тих чи інших явищ, процесів, фактів, об´єктів. Погляди завжди засновуються на знаннях, але крім знань у структуру поглядів входить ставлення до цих знань. Як бачимо, у структурі поглядів відсутня активна складова, тому вони мають пасивний характер: людина не завжди діє так, як це вип­ливає з її поглядів. Активнішою характерною рисою володіють пере­конання. Крім знань і ставлення до них у структуру переконань вхо­дить психологічна готовність до дії. Таким чином, результати виховання можуть бути представлені у формі ставлення, умінь його реалізовувати в різних поведінкових ситуаціях, у звичках поведінки, у різноманітних людських якостях (тобто якостях, які позитивно оцінює суспільство і людське оточення).

Матриця цілей виховної групи. Виховання - багатоаспектне явище, отож, результат його теж має багато аспектів, зокрема, розумовий, фізичний, естетичний, моральний, трудовий, громадянський, естетич­ний. На основі цієї думки можна скласти матрицю цілей виховання, наведену вище. Кожне з позначень, яке стоїть на перетині горизонталь­них рядків і вертикальних стовпчиків таблиці, якщо його розшифру­вати, виражає конкретну виховну мету.

Таблиця 5.4.

Чому потрібно визначати цілі виховної групи? Ні навчання, ні ви­ховання, будучи складовими діалектичної єдності, якою є освіта, не існують в абсолютно чистому вигляді. У навчанні завжди є якась доля виховання, а у вихованні — навчання. Суть навчання - у передачі і зас­воєнні певних знань, утому числі світоглядних, моральних, правових, естетичних та ін. Суть виховання - в іншому, а саме, у формуванні ставлення, звичок соціально-ціннісної поведінки, вчинків. їх вироблення передбачає спеціальний поведінковий тренінг, систему поведінкових вправ, що адекватна загальнолюдським, моральним цінностям.

Як усяка складова діалектичної єдності, ні навчання, ні вихован­ня не існують у чистому вигляді. У навчанні завжди присутні елемен­ти виховання, а у вихованні — елементи навчання. Тому вираз "вихо­вуюче навчання" - своєрідна логічна помилка, адже виховує всяке навчання.

Виховання (частина освіти) — педагогічний процес, в якому шко­лярі оволодівають знаннями основ наук, одержують моральні, правові, естетичні, екологічні та інші уявлення.

Систему цілей виховної групи можна визначити, глибоко аналізу­ючи наведену вище матрицю.

Наприклад, С₁— сформувати санітарно-гігієнічні звички, звичку виконувати ранкову зарядку, А₄ — виробити ставлення до символів дер­жави і нації і т.д.

Інколи можна почути таку думку: оскільки навчання виховує, то для чого окремо, спеціально планувати так звані виховні цілі.

Учень навчається й одночасно виховується. Під час навчання він спілкується з учителями, зі своїми товаришами. Усе це залишає пев­ний слід у його емоційно-вольовій і розумовій сферах. Емоції закріп­люють або відкидають, не сприймають того чи іншого зовнішнього чи внутрішнього впливу на учня, а отже, ту чи іншу реакцію. Виробляєть­ся ставлення до того, що засвоюється, до всього, що пов´язане із зас­воєнням. Оскільки виникло ставлення, його можна підсилити, закрі­пити або ж дати йому просто згаснути. Ось чому важливо, знаючи мож­ливості матеріалу, сформулювати ті цілі виховної групи, які можуть бути реалізовані через підсилення, підкріплення відповідних реакцій.

Щоб розвіяти думку щодо надуманості виділення виховних цілей навчання як окремого компонента цілеспрямованої діяльності учите­ля на уроці, то варто зауважити, що всім відомо, що будь-яка робота в класі, на уроці є виховною. Разом з тим, ще А. С. Макаренко вважав, що зводити виховання до навчання не можна.

Ідея єдності навчання і виховання полягає не у відкиданні специфі­ки цих процесів, їх особливостей і своєрідності. Навчання і виховання не два ізольованих, взаємодіючих тільки у певних умовах процеси, а єдиний процес, який забезпечує поряд із засвоєнням знань, умінь і навичок формування характеру та моральних рис школяра.

Для забезпечення єдності цих двох процесів необхідне глибоке пізнання суті, функцій, організації, засобів, форм і методів навчання і виховання в їх специфіці, кожного з них окремо. Але не для того, щоб розвести та ізолювати ці процеси, а для того, щоб глибше проникнути в суть кожного з них і знайти ті істинні діалектичні зв´язки між ними і взаємопереходи, без розуміння і знання яких неможливо буде органі­зувати ефективний навчально-виховний процес.

Учитель виховує учня в класі на уроці всією своєю особистістю, всім своїм "Я", своїми діями, вчинками, мовою, зовнішністю, своїм став­ленням, своїми знаннями і переконаннями і т.ін. Але виховання здійснюється і всією дидактичною системою навчання: змістом, мето- | дами, засобами, формами організації навчання. Звичайно, у змісті різних навчальних предметів закладено різні можливості для вихован­ня. Але при цьому потрібно визнати, що ці можливості не тільки різні в кількісному плані, а й, що дуже важливо, у плані якісному. Ми маємо на увазі, що специфічність змісту навчального предмета породжує спе­цифічність можливостей виховних завдань, які можна розв´язати при вивченні цього предмета.

Як приклад візьмемо математику, оскільки, якщо йдеться про літературу, народознавство, історію, музику, фізичну культуру, то всім або, принаймні, більшості, зрозуміло, які потенційні можливості для здійснення цілеспрямованого виховання має кожен із названих пред­метів. Проте коли йдеться про математику, фізику, хімію, біологію, тех­нічну чи обслуговуючу працю або навіть іноземну мову, то вважають, що виховні можливості змісту цих предметів невисокі.

Сам зміст математики, її спрямування до логічної точності і визна­ченості понять та висновків маютьвикликати внутрішню потребу в чес­ності і правдивості. А це вже тісно пов´язано з мораллю.

Навіть одного цього достатньо, щоб зняти таке звинувачення, що оскільки математика не вчить моралі, не виховує моральних принципів, не сприяє вихованню у школярів патріотизму, то у шкільному навчаль­ному плані потрібно переглянути питому вагу математики, природни­чих предметів, а звільнені години передати на більш значимі в цьому плані предмети. На щастя, такі думки стають історією. Звичайно, за абстрактністю свого предмета математична наука не може давати уч­неві тих образів, картин, емоцій, якими володіють, скажімо, уроки літе­ратури. Було б, однак, дуже поверхово робити звідси висновки, що в справі виховання особистості кожного учня уроки математики, фізи­ки, хімії, біології не мають взагалі братися до уваги.

Кожному вчителеві відомо, що вивчення цих предметів сприяє вихованню у школярів таких рис людини, як чесність, правдивість, наполегливість, мужність.

Кожен учитель засобами свого предмета вирішує завдання форму­вання особистості конкретного учня. Під виразом "засобами свого предмета" ми розуміємо зміст, методи, засоби, форми організації на­вчання з навчального предмета.

Однак виховання, як і навчання, має діяльнісну природу. Тільки в діяльності людина може освоїти досвід попередніх поколінь. Тому під вихованням розуміють цілеспрямований і свідомо здійснюваний пе­дагогічний процес організації і стимулювання активної діяльності осо­бистості з оволодіння суспільним досвідом: знаннями, уміннями і на­вичками, способами творчої діяльності, соціальними і духовними цінностями. Таким чином, конкретні цілі виховної групи можуть бути визначені на основі наведеної вище матриці, ґрунтуючись на змісті конкретної навчальної теми.

У загальному вигляді, у згорнутій формі цілі виховної групи можна сформулювати так: сформувати у школярів науковий світогляд, нау­кові погляди і переконання, наукову картину світу, виробити звички культури поведінки, сформувати позитивні людські якості.

Підсумок. Цілі виховної групи можуть бути виражені через резуль­тати виховання. Цими результатами є: ставлення, погляди, переконан­ня, звички культури поведінки, позитивні людські якості, світогляд. Виділення цілей навчання виховної групи можна здійснити матрич­ним способом, що ілюструє наведена вище таблиця.