Репродуктивна діяльність. У кожному продукті людської діяльності втілена та діяльність, здійснення якої привело до появи цього продук­ту. Отже, засвоєння конкретного знання передбачає і засвоєння пев­ної діяльності — діяльності з їх отримання й застосування.

Як уже згадувалось, у знаннях втілені не тільки певні уміння, а й здібності, якими повинен володіти учень, щоб засвоїти ці знання. Якщо такими здібностями він не володіє, то ні про яке засвоєння знань не може йтися.

Діяльність, яку ми мали на увазі вище, називають репродуктивною діяльністю. Вона передбачає формування вмінь застосовувати знання в навчальній, типовій ситуації, тобто такій, яка безпосередньо випли­ває зі змісту матеріалу, що вивчається.

Знання — продукт людської діяльності, і в ньому, як і в будь-якому іншому, втілена та діяльність, яка привела до появи цих знань. Таким чином, засвоєння виробленого старшим поколінням забезпечує не тільки володіння певною фактологією, певною інформацію, а й забез­печує зберігання цієї інформації в пам´яті людини.

Оволодіння способами її отримання дає надійний спосіб зберіган­ня знань, адже в будь-який момент їх можна отримати знову, здійснив­ши всю діяльність з одержання знань. Застосування знань у типових ситуаціях є перенесення і прикладання певного алгоритму дій до даної ситуації. У будь-яких інших ситуаціях, видозмінених, але близьких до типової, застосування знань теж є перенесенням і прикладанням алго­ритму дій, що був засвоєний раніше. Хоча спочатку задану ситуацію змінюють так, щоб вона була аналогічна типовій.

Творча діяльність. Застосування знань у типовій ситуації — необхід­не, але недостатнє для повного їх засвоєння. Мало ймовірно, щоб у своєму житті людина зустрічалася тільки з ситуаціями такими самими або майже такими, як і навчальні. Безумовно, будуть і такі ситуації, які мало схожі або навіть зовсім нові, і ці ситуації необхідно буде розв´язу­вати. Якщо людина не буде готова психологічно до їх розв´язання, чи не володітиме хоча б загальними способами їх розв´язання (назвемо ці ситуації нетиповими, нестандартними), то її розвиток, а в кінцевому Результаті й розвиток людської культури, розвиток соціального досвіду просто припиниться.

Маючи необхідність у застосуванні знань у нетипових, нестандар­тних ситуаціях, кожне покоління освоює такі способи здійснення діяльності і в таких ситуаціях, які йому залишило попереднє покоління, і розробляє, конструює свої способи, збагачуючи тим самим людську! скарбницю досвіду.

Таким чином виникає необхідність передачі ще й досвіду здійснен­ня творчої діяльності.

Творчість привертала до себе увагу мислителів усіх епох розвитку | світової культури. Свідченням цього є хоча б чисельні спроби створи­ти чи розробити теорію творчості. До середини XX ст. дослідженням творчості не надавалося істотного значення: суспільство просто не мало гострої потреби в цьому.

Стихійність здійснення відкриттів, зроблених людьми, які теж сти­хійно з´являлися на горизонті науки, цілком задовольняла і науку, і темпи розвитку суспільства. З часом прийшло розуміння того, що сус­пільству необхідно втручатися в хід наукового прогресу і що для цього необхідні знання теорії розвитку творчості.

Творчістю називають процес створення людиною об´єктивно чи суб´єктивно якісно нового за допомогою спеціальних творчих проце­дур. До них належать такі, як самостійне перенесення раніше засвоєних знань і умінь у нетипову ситуацію, бачення проблем, бачення нової функції об´єкта і його структури, бачення альтернативи способу вирі­шення проблеми і самого рішення.

Деякі вчені вважають, що процес творчості відбувається в кілька ] етапів, фаз, стадій. Виділяють у ньому: бажання, знання, уміння і такі фази.

Перша фаза - народження ідеї. Ця фаза розпочинається з інтуїтив­ного пошуку ідеї (проблиску). У кінці цієї фази маємо лише принцип, гіпотезу, задум.

Друга фаза - розроблення плану, схеми, деталізація і конкретиза­ція ідеї, намагання зрозуміти всі наявні зв´язки, послідовність окре­мих етапів, моментів. Подальша робота з об´єктом творчої діяльності вже не вимагає ніякої творчості. Це логічне оформлення ідеї пошуку.

Третя фаза - конструктивне або просто практичне виконання за­думу.

Поки існує лише ідея винаходу, його як такого, ще немає: спільно зі схемою (друга фаза) винахід виступає як уявлення, а третя фаза дає йому реальне існування. У першу фазу винахід передбачається, у другу - доводиться, у треттю - реалізується.

Проілюструємо викладене вище конкретним прикладом. Вивчаю­чи математику, учні засвоюють способи визначення площ таких фігур: прямокутника, трикутника, ромба, паралелограма, трапеції. Але ось вчитель на одному з уроків дає учням завдання, визначити площу ділян­ки, шо має форму неправильного шестикутника. Сторони цього шес­тикутника можуть бути практично виміряні. Накресливши фігуру на папері в певному масштабі, частина учнів приходять до висновку, що площі фігури, подібної до накресленої, вони ще не вміють визначати, бо й фігури самої ще не вивчали.

Проте частина учнів, уважно роздивившись малюнок, вносять ціка­ву пропозицію: зробити додаткову добудову малюнка, тобто розбити фігуру шестикутника на низку відомих для них фігур, площу кожної з яких можна легко визначити, якщо провести додаткові вимірювання. Тоді площа шестикутника дорівнюватиме сумі площ одержаних фігур.

Народження ідеї ділити всю фігуру на простіші й уявлення про те, що площа загальної фігури є сума площ простіших фігур — це і є перша фаза, перший акт, стадія творчого розв´язання завдання.

Друга фаза передбачає вибір такого способу добудови малюнка, та­кого розчленування на прості фігури, щоб якнайлегше визначити пло­щу кожної.

Третя фаза — реалізація самої ідеї і практичне визначення площі кожної фігури, а потім і всієї фігури.

Цей приклад ілюструє той факт, що творчість треба розуміти як механізм продуктивного розвитку, де центральною ланкою є інтуїція, підсвідома робота. Інтуїція трактується як відображення підсвідомої діяльності, яка превалює у першій фазі творчої діяльності.

Окремі спеціалісти вважають, що процес творчості може бути ал­горитмізованим. Автор такого алгоритму ( його скорочено називають АРВЗ - алгоритм розв´язування винахідницьких задач) Г.С.Альтшуллер уважає, що такий алгоритм винахідникові-початківцю конче по­трібен, він допомагає зібратися з думками, вказує напрям для пошуків.

Формування досвіду здійснення творчої діяльності, як ми вже зга­дували вище, пов´язане з розвитком здібностей людини.

На думку академіка В. Обручева, здібності, як і мускули, ростуть тільки в разі тренування, хоча зрозуміло, що факт природної обдарова­ності людини є незаперечним. Художник І.Рєпін, розпочавши в три роки вирізувати коників із паперу, у шість років прекрасно малював аквареллю. Моцарт, почавши грати в три роки на клавесині, уже в 12 років написав свою першу оперу. С. Прокоф´єв, відомий російський композитор, створив свої перші музичні твори у вісім років, а І. Нью­тон уже в семирічному віці конструював порівняно складні механізми.

Для розвитку творчих задатків учнів велику користь дають так звані конструкторські задачі, розраховані на тривалий час виконання. Одна з їхніх особливостей полягає в тому, що вони здебільшого можуть мати декілька розв´язків, справедливість яких не завжди очевидна. Регуляр­не застосування їх приводить до розвитку здібностей школярів, до інтуї­тивної здогадки. Крім того, створюють у них важливу психічну уста­новку: знання потрібні не для того, щоб їх запам´ятати, а для пояснен­ня незнайомих явищ, з´ясування механізму їх перебігу, для отримання нових знань.

У розвитку творчих здібностей школярів велике значення має їх активність. Тому потрібно використати всі засоби, щоб перейти від творчих вправ до стимулювання творчої активності учнів. Цьому спри­яють екскурсії на виробництво, домашні завдання дослідницького і конструкторського характеру, факультативні заняття, а також творча діяльність у гуртках, виступи з доповідями, конструювання приладів, досліджування явищ природи і техніки, участь у роботі МАНу.

Особливе значення для розвитку творчих здібностей учнів має гра­мотна реалізація школою базового навчального плану, особливо його шкільного, варіативного компоненту.

Запровадження великої кількості навчальних курсів за вибором, тобто посилення їх тематичної різноманітності, об´єктивно сприяють тому, що більшість учнів будуть сповна задовольняти свої наміри у вузькій навчальній спеціалізації. А ця спеціалізація, особливо на дру­гому ступені навчання, разом із серйозною загальноосвітньою підго­товкою, створює важливу основу для розвитку творчих здібностей учнів.

Підсумок. Знання — продукт людської діяльності, і в ньому, як і в будь-якому іншому, втілена та діяльність, яка призвела до появи цих знань. Оволодіння цією діяльністю істотно полегшує зберігання отри­маної людиною інформації. Однак застосування знань у типовій ситу­ації — це лише необхідний етап у засвоєнні знань, виникає необхідність передачі ще й досвіду творчої діяльності, розвитку задатків, здібнос­тей, формування інтересів і нахилів учити. Формування в учнів досвіду творчої діяльності — це в першу чергу формування в них психологічної готовності до застосування знань у нетипових ситуаціях.