Які дослідження називають дидактичними? Дидактика, як і кожна наука, має свої об´єкт і предмет дослідження, отже у добуванні знань про навчальний процес і його закономірності вона використовує спе­цифічні для неї методи дослідження. Однак, з´ясуємо спочатку, які науково-педагогічні дослідження можна назвати дидактичними, а вже відтак — якими методами оперує дидактика.

Як відомо з попереднього, у дидактичній системі суттєвими є не лише її компоненти, а й зв´язки між ними. Оскільки закони, законо­мірності — суть зв´язки, істотні, необхідні, стабільні, то зрозуміло, що пошук дидактичних законів та закономірностей відбувається на тих лініях зв´язків, які функціонують в організмі самої дидактичної сис­теми. Скажімо, існує певна залежність вибору методів навчання від цілей навчання, змісту навчання — від цілей, зумовленість вибору засо­бів навчання методами навчання тощо. Однак, взаємодія "учитель-учень" — процес, де діючими особами є учитель та учень — і тому ре­зультативність цього процесу залежить від того, які знання, вміння і навички отримує учень, як змінюється рівень його розумового роз­витку.

Це, зрештою, означає, що існування самої залежності, зв´язків між елементами дидактичної системи оцінюється за результативністю впливу цих зв´язків на особистість учня. Отже, критерієм дієвості й ефективності зв´язків між різними елементами дидактичної системи є результативність впливу цих зв´язків на знання, вміння, навички учня та рівень його розумового розвитку. Тому й дидактичними назвемо ті дослідження, які вивчають ефективність процесу навчання залежно від впливу різноманітних чинників.

Які методи називають методами дидактичного дослідження? Метод дидактичного дослідження — це взаємопов´язана сукупність дій, спря­мованих на встановлення і вивчення дидактичних фактів, явищ, про­цесів та їхніх закономірностей. Без фактів не може бути наукових знань. За висловом І.Павлова, факти — це повітря вченого, це необхідна умо­ва самого наукового дослідження. Але наука полягає не в тому, щоб накопичувати факти, автому, щоб їх описувати, аналізувати, поясню­вати, узагальнювати, передбачати, прогнозувати.

Дидактика спирається на низку дуже важливих у педагогічному відношенні фактів. Наприклад, таким є факт залежності ефективності навчання від вибору методів навчання (він у народній педагогіці відо­мий у такому формулюванні: "Повчання намучить, приклад научить"; "Краще один раз побачити, ніж сто разів почути" тощо).

Що таке дидактичне явище? Наприклад, урок — дуже складне пе­дагогічне явище. Для виникнення того чи іншого явища необхідно ство­рити належні умови, бо лише за таких воно виникає в усій своїй по­вноті і цілісності. Скажімо, навчання за методикою В. Шаталова, яке приводить до обов´язкового засвоєння навчального матеріалу, при­наймні на репродуктивному рівні, вимагає певної побудови процесу навчання і своєрідних засобів вираження інформації, яка пропонуєть­ся для засвоєння. Крім того, явищем є і те, що матеріал, який вивчаєть­ся, учень обов´язково запам´ятовує після семикратного підкріплення, тобто його семикратного повторення.

Процес — це розгортання явища в часі. Наприклад, процес опану­вання будь-якого практичного вміння чи навички, процес засвоєння навчального матеріалу за програмованого навчання, чи за проблемно­го навчання тощо.

Вивчення того чи іншого факту, явища, процесу, закономірностей, які діють, у будь-якому випадку спрямоване на те, щоб надати нової якості знанням, умінням, навичкам учнів, піднести їх розумовий роз­виток.

Рівні пізнання. Процес дослідження здійснюється двома шляхами. Один — це сходження (рух) від часткового, конкретного, даного у сприйняттях і уявленнях, до абстрактного, загального; другий — рух від абстрактного до конкретного.

Рух пізнання в разі першого шляху пов´язаний з виділенням ок­ремих елементів об´єктадослідження, зв´язків його боків. Кожен з них вивчається ізольовано один від одного, і на цій основі формулюються поняття і залежності. Після цього виявляється їхня внутрішня єдність, об´єкт вивчення відтворюється як єдність усіх його боків, як цілісність, розкриваються закони його функціонування і розвитку. Все це дає підставу для виділення елементарної структурної одиниці, від якої здійснюється сходження до більш розвинутих і різноманітних форм досліджуваного об´єкта чи процесу. Таким чином, пізнання відбу­вається як рух від чуттєво сприйнятого, конкретного, від явища, емп­іричних фактів до абстрактного, загального, понять, моделей, теорій, принципів і далі від абстрактних категорій — знову до конкретного, але вже "освітленого" науковим аналізом і до науково організованої практики.

Виокремлюють два рівні пізнання — емпіричний та теоретичний. Як один, так і другий, дають наукові знання, але знання, отримані на кожному з них мають істотні відмінності.

Знання, отримані на емпіричному рівні — емпіричні знання. Ха­рактерною ознакою емпіричного об´єкта дослідження є його дос­тупність для чуттєвого сприймання. Як емпіричний об´єкт виступають такі властивості, зв´язки і відношення речей і явищ, які виявляються в ході спостережень, експерименту, в ході практичної діяльності.

Результати емпіричного дослідження виражаються як у формі вста­новлення фактів, так і у вигляді емпіричних узагальнень, емпіричних залежностей. Такими залежностями є залежність міцності запам´ято­вування від числа повторень, залежність успіху в навчанні — більше від працездатності, ніж від здібностей школяра тощо. Емпіричні залежності фіксують загальне, те, що повторюється у доступних чуттєвому сприй­няттю явищах.

Обмеженість емпіричного пізнання у тому, що за його допомогою не можна розкрити причинно-наслідковий зв´язок, проникнути в гли­бинну суть факту, явища чи процесу, виявити рушійні сили тощо.

Теоретичний рівень пізнання дає теоретичне знання, яке дає змогу досліднику проникати в суть об´єкта вивчення, розкриває його внутр­ішню структуру, механізм функціонування і розвитку. Теоретичні знан­ня мають велику пояснювальну силу, тобто з їх допомогою можна по­яснити хід явища чи процесу, закони і закономірності, передбачувати і прогнозувати нові факти й залежності.

Логічна структура дослідження. Першим кроком дослідника є вибір ним галузі дослідження. Цей вибір визначається актуальністю, новиз­ною, перспективністю цієї галузі, а також суб´єктивними чинниками: інтересами, нахилами, освітою, характером професійної діяльності дослідника. Наступний крок — визначення проблеми і формулювання теми дослідження. Далі визначаються об´єкт і предмет дослідження. Об´єкт дослідження - це певна сукупність властивостей і відношень, яка існує незалежно від дослідника, але ним відображається. Словом, об´єкт — це те, що об´єктивно існує і на що спрямована увага дослідни­ка. Предмет дослідження — це певний бік об´єктадослідження, тобто, це ті елементи, відношення, зв´язки об´єкта, які підлягають вивченню У даній роботі. Із предмета вивчення безпосередньо випливають зав­дання дослідження. Наступний етап — розроблення теоретичної кон­цепції даного дослідження, а потім і формулювання робочої гіпотези. Гіпотеза — це форма прогнозування, форма очікуваного результату при виконанні певних умов. Тобто, у формулюванні гіпотези зазначаються умови, при виконанні яких можна очікувати того чи іншого результату. Наступний крок — розроблення програми уточнення і перевірки гіпотези. Далі розробляється методика, методи проведення досліджен­ня і, нарешті, проводиться саме дослідження. Його результати дають можливість сформулювати практичні і теоретичні висновки. Останній крок — впровадження у практику розроблених ідей і методів.

Підсумок. Критерієм дієвості й ефективності зв´язків між різними компонентами системи навчання є результативність впливу цих зв´язків на знання, вміння, навички та рівень розумового розвитку учнів. Тому дидактичними називають такі дослідження, які вивчають ефективність процесу навчання залежно від впливу різноманітних чинників. Пізнан­ня відбувається як рух від чуттєво сприйнятого, емпіричного до загаль­ного, абстрактного, теоретичного, і навпаки.

Отже, так і виокремлюють два рівні пізнання дидактичних явищ, процесів, фактів: емпіричний і теоретичний. Емпіричне знання фіксує загальне, те, що повторюється у доступному чуттєвому сприйнятті явища, за допомогою теоретичного знання дослідник проникає у суть об´єкта вивчення.