Об´єкт і предмет дидактики. Людина, щоб досягти соціальної зрілості та індивідуального зростання, прилучитися до практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають істо­рично досягнутий рівень розвитку людства і втілюються у результати продуктивної діяльності, має пройти процес удосконалення своїх здібностей і поведінки, тобто пройти шлях освіти, досягнувши пев­ного її рівня.

Дидактику цікавить шлях, у процесі якого людина набуває знань, виробляє вміння й навички, формує своє ставлення до них. Цей шлях, як про це йшлося вище, називають навчанням, а за формою органі­зації - це система. Тому об´єктом дидактики є система навчання. Про­цес навчання перебігає за об´єктивними законами і закономірностя­ми, отже, предметом дидактики є закони і закономірності функціону­вання системи навчання, тобто закони і закономірності побудови змісту і перебігу процесу навчання.

Те, що кожен учень засвоює навчальний матеріал індивідуально, залежно від своїх задатків і здібностей, а кожен учитель організовує навчання відповідно до своєї психолого-педагогічної підготовки, до свого власного розуміння предмета вивчення та від низки зовнішніх умов, підтверджує, що такі закономірності важко встановити, однак це не означає, що вони взагалі відсутні.

Системний підхід у дидактиці дає змогу трактувати предмет дидак­тики як процес взаємодії учителя й учнів за допомогою дидактичної системи.

Учитель, унаслідок свого суспільного призначення, взаємодіє з уч­нем через дидактичну систему, іншими словами, ця система є своєрід­ним простором, у якому забезпечується взаємодія вчителя й учнів.

Предмет дидактики - це не просто елементи дидактичної системи, які дають відповідь на запитання: "Чому?", "Що?", "Як?", "Чим?", "В якій формі?" вчити, це в першу чергу ті закономірності, які виникають у ході її функціонування. Як бачимо, основу дидактики складають не тільки закономірні зв´язки між такими елементами дидактичної сис­теми як цілі навчання, зміст навчання, методи навчання, засоби й організаційні форми навчання, а й закономірності функціонування всієї дидактичної системи в середовищі "вчителі — учні".

Зв´язок дидактики з іншими науками. Дидактика має зв´язок із багатьма науками. Вона повною мірою використовує знання з філо­софії, психології, педагогіки, математики, кібернетики, анатомії, фізіо­логії та інших наук. Це означає, що дидактика має інтегративний ха­рактер і найкраще в цьому можна переконатися, розглянувши аспекти дидактики.

Оскільки предмет дидактики складний і багатоплановий, його по­вне і безпосереднє пізнання відразу як цілого є нелегким. Водночас, у науці немає іншого шляху глибокого пізнання складних явищ, крім виокремлення цілком певних позицій для аналітичного розгляду - ас­пектів предмета вивчення. Виокремлення для спеціального вивчення будь-якого одного аспекту предмета вивчення не лишає поза увагою й інших. Саме цілісний підхід до вивчення предмета дослідження, в да­ному випадку дидактики, вимагає поєднання аспектного вивчення, що проходить під певним кутом зору, з багатоплановою, багатоаспектною інтерпретацією його результатів. Виникає необхідність співвіднести результати вивчення одного аспекту з результатами інших. У разі збе­реження зазначених умов аспектність не перетворюється на од­нобічність, а виступає умовою повного і цілісного вивчення.

Під час вивчення дидактики виокремлюють філософський, психо­логічний, соціологічний, кібернетичний, математичний та педагогіч­ний аспекти. Розглянемо кожен з них окремо.

Філософський аспект дидактики. Навчання — це специфічний про­цес пізнання. Отже, якщо закономірності процесу пізнання розгляну­ти крізь призму предмета дидактики, то можна отримати важливу інформацію про закономірності процесу навчання. Однак, прямо ви­вести дидактичні закономірності із закономірностей процесу пізнан­ня не можна, оскільки в них не будуть представлені інші аспекти ди­дактики, саме тому вони (одержані дидактичні закономірності) не бу­дуть повністю відображати реального процесу навчання. Водночас підкреслимо, що вивчення філософського аспекту дидактики в по­єднанні з іншими аспектами дає можливість глибше вникнути в істин­ну суть навчання.

Психологічний аспект. Ще К.Ушинський вказував на те, що за своїм використанням у педагогіці серед інших наук про людину перше місце належить психології.

Психологія — наука про психіку, тобто про властивість високоор-ганізованої матерії (мозку) відбивати об´єктивну реальність і на основі психічного образу, що сформувався, цілеспрямовано регулювати діяльність суб´єкта і його поведінку. Психологія - це наука, яка вивчає процеси активного відображення людиною реальної дійсності у формі відчуттів, сприймань, мислення, почуттів та інші процеси й явища пси­хіки.

У центрі процесу навчання стоїть учень зі своїми задатками, здібно­стями та інтересами, із власним баченням навколишнього світу, своїм власним життєвим та навчальним досвідом, із тільки йому притаман­ною організацією пам´яті, мислення, уяви. Неврахування всього цього у навчанні означало б, що ми намагаємося навчити будь-кого, чи будь-що, тільки не живу людину. Науково обґрунтоване конструювання процесу навчання без урахування психологічних закономірностей зас­воєння матеріалу неможливе. У наш час увага до психологічного ас­пекту дидактики надзвичайно велика у зв´язку з тим, що великого по­ширення набувають розвивальне, а також особистісно-орієнтоване навчання не тільки у початкових, а й у середніх та старших класах. А воно, як відомо, ґрунтується на прямому використанні закономірнос­тей розумового розвитку в організації навчання. Однак, не слід вважа­ти, що дидактика чи навіть вся педагогіка — це прикладна психологія. І та, і друга мають свій предмет дослідження, атому це різні науки. Зв´я­зок дидактики з психологією — це органічний, глибинний та істотний зв´язок.

Соціальний аспект. Навчання у школі завжди відбувається в умовах спілкування з учителем, з учнями, в умовах учнівського колективу. І хоча засвоєння того чи іншого змісту — процес чисто індивідуальний, він, проте, відбувається за участю інших учасників процесу навчання. Педагогічна наука і шкільна практика розробляють саме такі системи і форми організації навчання, які передбачають наявність середовища, своєрідного фону, на якому конкретний учень здійснює засвоєння ма­теріалу, бачить свої успіхи чи-то невдачі у навчанні. Взаємодії типу "учень — учень", "учень - учитель", "учень — група", "учень - клас" тощо, а також урахування закономірностей цих взаємодій є необхід­ною умовою успішного навчання.

Математичний аспект. Тенденція у розвитку світової науки така, що чим більше кожна наукова галузь використовує математичні знан­ня, математичні методи дослідження, іншими словами, чим краще за­безпечена її математизація, тим більше ця наука є наукоподібною. Але математика користується абстрактними моделями. Очевидно, що для впровадження математики у педагогіку потрібно створити такі мате­матичні моделі педагогічного процесу, які можуть бути використані у педагогіці. Розвиток педагогіки останнім часом свідчить, що матема­тичний аспект педагогіки і, зокрема, дидактики, дуже важливий, і тут усе залежить від створення добрих математичних моделей навчання і виховання.

Суть кібернетичного аспекту дидактики розкривається положен­ням про те, що процес навчання — це процес взаємодії учителя і учнів, під час якого вчитель керує діяльністю учнів, тобто здійснює управлін­ня процесом засвоєння ними знань. А основу управління становить цикл управління. Тому розроблення цього циклу і його практична ре­алізація мають важливе значення для теорії і практики навчання. Цикл управління відбувається у такій послідовності: визначення цілей діяль­ності — розроблення і реалізація способів діяльності, спрямованих на досягнення цих цілей — отримання інформації про ступінь досягнен­ня цілей діяльності — корегуючий вплив на способи діяльності з метою зменшення різниці між запланованим і реальним ступенем досягнен­ня цілей діяльності. Оскільки цикл управління є одним з основних по­нять кібернетики, то даний аспект називають кібернетичним.

Педагогічний аспект. У процесі навчання учень не тільки засвоює знання, виробляє певні уміння і навички. Паралельно, а точніше од­ночасно з навчанням йде процес виховання і процес розвитку його ро­зумових здібностей. Побудова навчального процесу таким чином, щоб на його виході ми отримали не тільки високий рівень засвоєння знань, умінь і навичок, але й високий рівень розумового розвитку, високу ступінь вихованості учнів — непроста справа. Побудова не просто про­цесу навчання, а навчально-виховного процесу вимагає глибокого вра­хування закономірностей і навчання, і розвитку, і виховання.

Підсумок. Отже, дидактика, як і вся педагогіка, має багато аспектів. Це — філософський, психологічний, соціальний, педагогічний, матема­тичний, кібернетичний аспекти. Кожен з них на різних ступенях розвит­ку виявляється і розвивається по-різному. Наприклад, спочатку педагог­іка, а в тому числі і дидактика, почала розвиватися в площині соціального аспекту. К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський своїми праця­ми і репрезентували цей аспект педагогіки. Розвиток дидактики в наш час характеризується інтенсивним розробленням інших аспектів, зокрема таких, як психологічний, математичний, кібернетичний. Об´єднання всіх аспектів дидактики в єдине ціле дає змогу отримати цілісні, всебічні і гли­бокі знання про об´єкт і предмет вивчення дидактики.