З усіх жанрів дитячого фольклору найбільш поширені в літературі колискові пісні. Твори цього жанру написали Т. Шевченко («Ой люлі, люлі, моя дитино...»), С. Руданський («Над колискою»), Я. Щоголів («Баю-баю»), Леся Українка («Колискова» («Місяць яснесенький»), О. Маковей («Сон»), О. Олесь («Над колискою» (Пісня матері), В. Самійленко («Вечірня пісня»). П. Карманський різні мотиви жанру опрацював у збірці поезій «Ой люлі, смутку!». Цікавою трансформацією жанру є також його «Пісня заколисна» зі збірки «Пливем по морі тьми», філософські поезії Б.-І. Антонича «Колискова», «Пісенька до сну». Цей жанр не обійшли увагою і поети-модерністи. Не зважаючи на індивідуальний стиль М. Йогансена, у його «Колисковій» збережена природа народної традиції:

Моє, моєньке миле, ясне-мі  Коли б не ко-ні ні-ж-ні і смут-ні

Спи, золотава вовно,   Тебе не по-не-сли в осонні,

Летить-леліє літень в ви-со-ті,        Спи, сину мій тоненький, на ясній

— Кімната весен повна...      На сонячній долоні...

Навіть футурист Гео Шкурупій створив колискову пісню «Уо!.. Маленький хлопчику». Форму народних колискових використав В. Бобинський у поезії, присвяченій незнайомій ув´язненій з сусідньої камери «Тюремна колисанка», пізніше у ще одному творі — «Ніч на дворі, ніч з камінним серцем».

Починаючи з кінця 30-х років 20 ст. колискова стає дуже популярним жанром. Серед їх авторів — В. Поліщук («Ой у кота-вурко-та», «А ми підем до ріки»), М. Бажан («Колискова»), Н. Забіла («Казка колискова»), В. Сосюра («Колискова») та ін.

Інші жанри дитячого фольклору використали М. Шашкевич (цикл «Пісеньки і грачки діточії»), Л. Глібов (дитячі поезії), І. Франко («Киця»), М. Вороний («Сніжинки»), П. Тичина («А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків», «Осінь така мила»), Н. Забіла (цикл забавлянок «Про дівчинку Маринку»), А. Малишко («Оженився горобець», «Бігла кізка по мосту», «Кіт-воркіт біля воріт», «Зайцю довговухий» та ін.), М. Сингаївський («Як приходить вечір», «Про що говорили птахи і звірі»), І. Калинець (цикли «Дивосвіт» чи «Перша книжечка для Дзвінки», «Калинова сопілка» чи «Друга книжечка для Дзвінки», «Веселка» чи «Третя книжечка для Дзвінки» та ін.). Серед сучасних поетів найбільшою популярністю користуються дитячі твори І. Малковича.

Дослідження жанрів дитячого фольклору

З усіх жанрів дитячого фольклору перше привернули увагу збирачів, а пізніше дослідників колискові пісні. Вперше колискова пісня з´явилась на сторінках альманаху «Русалка Дністровая» у 1837 році, і з того часу цей жанр є об´єктом зацікавлення фольклористів. До найдавніших записів належать публікації у виданнях «Сборник украинских песен, издаваемый Михайлом Максимовичем. Часть 1» (1849), у його праці «Дни и месяцы украинского селянина» (1856), збірниках А. Метлинського «Народные южнорусские песни» (1854), П. Чубинського «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский коай» (1872, Т. 3; 1877, Т. 4), Я. Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (1878) та ін.

У 19 ст. вони стали предметом вивчення у статті М. Левицького «Народные колыбельные песни» («Харьковский сборник», 1888), де автор розглядає 15 поданих зразків колискових пісень, звертаючи увагу на зміст, окремі мотиви. Наступним етапом у вивченні жанру стала праця О. Вєтухова (Москва, 1892), в якій аналізується значну кількість українських, російських та білоруських колискових. У ній здійснено першу спробу класифікувати матеріал за основними темами.

Особливо активно колискові публікувалися наприкінці 19 — початку 20 ст. в часописах «Киевская старина» (1893, Т. 42; 1898, Т. 61), «Этнографическое обозрение», «Етнографічний збірник», «Харьковский сборник», «Матеріали до українсько-руської етнології». У цей час починають досліджуватися й інші жанри дитячого фольклору. «Игры крестьянских детей в Купянском уезде» П. Іванова (1889) і досі залишаються найбагатшим зібранням українських народних ігор, а його добірка дитячого фольклору Харківщини («Этнографическое обозрение», 1897, № 1) — праця, де вперше представлено це явище у всій його багатомірності. Найвизначнішою добіркою колискових пісень були записи В. Милорадовича з Полтавщини «Народные обряды и песни Лубенского уезда, Полтавской губернии, записанные в 1888 — 1895 гг.» (1897). У перші десятиріччя 20 ст. жанри публікують відомі фольклористи-музикознавці К. Квітка, Ф. Колесса, М. Гайдай.

У радянський період з українських вчених суттєвий внесок у дослідження жанру зробили Н. Заглада («Побут селянської дитини», 1929), І. Пільгук («Народна колискова пісня. Фольклор жінки-матері», 1936). Дослідником, який серйозно ставився до вивчення жанру, був російський вчений Г.С. Виноградов, який чітко розмежував «дитячий фольклор» і «поезію пестування», обґрунтувавши різницю між ними. В українській фольклористиці помітне місце займають статті В.Г. Бойка «Дитячий фольклор — важливий засіб трудового й естетичного виховання наймолодших» (1962) та передмова до збірника «Український дитячий фольклор» (К., 1962).

Із сучасних дослідників найвагоміший внесок належить Г. Довженок та К. Луганській, які є авторами вступних статей до академічних збірників «Дитячий фольклор» (К.: Наук, думка, 1984) та «Дитячий фольклор» (К.: Дніпро, 1986).

 Література

Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. — К.: Наук. думка, 1984. — 472 с

Дитячий фольклор / Вступ, ст. Г.В. Довженок. — К.: Дніпро, 1986. — 304 с.

Довженок Г.В., Луганська KM. Українські народні колискові пісні та забавлянки // Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. — К.: Наук, думка, 1984. — С 11—44.

Закувала зозуленька: Антологія української народної поетичної творчості. — К., 1998. — С 529—560.

Кіліченко Л.М., Лещенко П.Я., Проценко ЇМ. Народнопоетична творчість для дітей // Українська дитяча література. — К.: Вища школа, 1979. - С 29-51.

Українська дитяча література: Хрестоматія / Упоряд.: П.В. Вовк, B.C. Савенко. — К.: Вища школа, 1976. — С 3—37.

Український дитячий фольклор / Вступ, ст. В.Г. Бойка. — К., 1962. — 247 с

Українські приказки, прислів´я і таке інше / Уклав М. Номис. — К.: Либідь, 1993. — С 635—663.