Третя група жанрів дитячого фольклору найбільш «дитяча» за своєю суттю. Це — твори, складені самими дітьми. Перший з них — важливий передетап до гри, який полягає у справедливому розподілі ролей серед її учасників. Окрім інших способів призначення на ролі (вгадування, в якій руці захований предмет, витягування паличок різної довжини), діти найчастіше використовують лічилки — невеликі віршовані твори, якими визначаються роль і місце у грі кожного з її учасників. В основі багатьох лічилок лежить лічба, часто у вигляді переінакшених числівникових форм: «Одіян, двіян, тріян, четирен, платан, латан, сукман, друкман, деривей, декса, півень, Олекса». Ряд дослідників звертають увагу на те, що «у багатьох лічилках лексика — це так званий «заум», слова, позбавлені сенсу, всуміж зі спотвореними іноземними словами». Це явище, очевидно, є наслідком генетичної спорідненості лічилок з давніми магічними формулами ворожіння, більшість з яких теж не мали чіткого лексичного значення, або ж воно було втрачене. Особливо це стосується формул, ніяк не пов´язаних зі зрозумілими словами:

Ені-бені, рікі-такі         Або:  Онци, банци,

Цим-бум-буль,   Колі шванци,

Калякі шмакі      Шіндір віндір,

Еус, беус, касмадеус,   Коначіндір,

Баца! Шворц!

 

Чимало лічилок, що складаються з окремо осмислюваних слів, в загальному теж не зрозумілі: «Одинчики, драбинчики, поїхали по зайчики, задком, передком, навколішках, хвостиком».

Однак, у багатьох лічилках є прямі натяки на зв´язок із ворожінням. Наприклад, обряд провіщення майбутнього по храмовому коні (під час якого теж лічили, на якому кроці чи етапі спіткнеться кінь, чи впаде, чи заірже), зафіксований у дитячому тексті:

Бігли коні під мостами          Дзень, брязь,

З золотими копитами. Вийшов з мосту старий князь.

Зустрічаються й інші обряди ворожіння, зокрема, по коливанні голки (чи іншого предмета), повішеної на нитці над посудиною з водою:

Голочка, ниточка, склянка води, Ниточка, голочка, синя соколочка,

Першим вийдеш, напевно, ти.       Щука, карась, а ти убирайсь.

В минулому так ворожили дівчата, котра з них першою вийде заміж, або в якому віці (в залежності від того, скільки разів голка стукне до краю посудини, над якою висить).

Сюжетні лічилки — сучасніші за походженням, вони є звичайними віршиками на різні теми:

Котилася торба з високого горба, В тій торбі хліб-паляниця, З ким хочеш, з тим поділися.

За аналогією до найдавніших зразків, діти часто наповнюють їх деякими незрозумілими словами, щоб надати їм таємничості, магічності у призначенні гравців на ролі. Але часом вони пристосовують до лічби твори інших жанрів — пісеньки, віршики, заклички.

Найбільш імпровізованим жанром дитячої творчості є прози-валки — невеликі римовані твори, що є дитячою реакцією в момент сварки чи суперечки на якусь образу чи дію. Вони можуть супроводжуватись різними жестами, гримасами, або й діями, і є проявом безпосередності дитячого самовираження, її ставлення до іншої людини: гніву, незадоволення, ворожості, розпачу і т. ін. Прозивалки є двох видів. У першому дошкуляється неприятелю, приписуючи йому різні безглузді дії та вчинки:

Коля колючий    У борщі намочив,

Котика замучив, А з борщу у кашу,

Волочив, волочив,       Полюбив Наташу.

Другий вид прозивалок — це твори-звертання, в яких пропонується виконати недоладну дію:

Антоне, Антоне, Тягни за вушка:

Собака втоне,     Буде добра юшка.

Як правило, прозивалки будуються на обігруванні імені висміюваного, а також на акцентуванні якоїсь негативної його риси: боягузтва, хвалькуватості, неохайності та ін.:

Гриць миші злякався,  Бороною вкрився,

В кропиву сховався,    Щоб не пожалився.

Найпоширеніша тема — висміювання плакс:

Рева плаче та кричить,         Стали реву сватати,

Рева крутиться й сичить,      Стала рева плакати.

Рева реве, як корова,   А я реви не віддам,

Гика, хника, кисне, слинить, а здорова. Нехай рева реве нам.

Часто об´єктом дитячих насмішок є дорослі, які певним чином виходять за рамки дитячого уявлення про звичне, нормальне — дуже сварливі, п´яниці, люди з фізичними вадами чи непривабливою зовнішністю.

Подібні до прозивалок дражнилки — ритмізовані словесні формули, якими діти виражають негативне ставлення до іншої дитини, пробуючи викликати в неї певну реакцію. Вони коротші, ніж прозивалки і не називають імені висміюваного, мають більш узагальнений характер: «Сірка-мірка, сірчин брат, роздер штани аж до п´ят». Часто звернені до того, хто розплакався в час суперечки чи від образи: «Рьова, корова, дай молока».

Окрім текстів, завчених у своєму середовищі, діти проявляють фантазію, творячи нові прозивалки і дражнилки під час сварок з ровесниками, на ходу римуючи лексично віддалені слова, щоб досягнути ефекту безглуздості. Тут використовується той же принцип, що і в небилицях: поєднання віддалених предметів, невідповідність у їх співвіднесенні. За змістом ці твори є імпровізованими дітьми небилицями.

Протилежним до дражнилок та прозивалок є жанр мирилок. Мирилки — короткі віршовані твори, які говорять діти, що посварилися, на знак примирення:

Мир миром,        Ми — дружечки красні,

Пироги з сиром, Поцілуймося.

Вареники в маслі,

Цей жанр споріднений зі словесними формулами під час кумування в обрядовій творчості. Мирилки виявляють бажання дітей помиритися і є своєрідним обрядом «укладання мирної угоди», як це робили дорослі (його імітацією). Не випадково тут згадуються пироги з сиром, які віддавна вважалися ритуальною їжею, і могли готуватися на святкову трапезу на честь укладання договору між двома сторонами.

Усі дитячі поетичні жанри характеризуються чітким ритмом, як правило, точною (часто дієслівною) римою та економністю ху дитячого сприймання. Слова вживаються лише в їх прямому лексичному значенні, зрідка з´являються пестливі форми, синонімічні чи тавтологічні пари. Основна риса — звукова оболонка тексту, гра мовою в її милозвучності чи співзвучності. Звідси — використання алітерацій, асонансів, звуконаслідувань, імітація звуків та шумів природи.

 

Дитячий епос

Поширений у дитячому середовищі жанр з великою мірою імпровізації — страшилки. Якщо не враховувати казок (які перейшли у дитячу творчість із загальної народної словесності, і не є власне дитячим фольклором, бо їх розповідають дітям дорослі), страшилки — єдиний жанр дитячого епосу. Страшилки — короткі розповіді про страшні неймовірні події з рисами містики та фантастики, які розповідають діти ровесникам, щоб викликати в них страх. У страшилках збережено основні риси епічних жанрів. Оповідь, як правило, ведеться від третьої особи, розгортається простий сюжет з усіма його компонентами (подекуди кульмінація збігається з розв´язкою). Найпоширеніша тема — загадкова смерть чи вбивство, спричинені або викликані незвичайними обставинами чи речами, які пагубно впливають на людське життя. Основне в характері страшилок — таємничість, яка створюється передусім елементами пейзажу («в чорному-чорному лісі був чорний-чорний дім») і описом надприродних явищ (наприклад, діють тільки руки в рукавицях, але не видно самої особи). Ефект переляку досягається не лише за допомогою незвичайного, містичного змісту, але й формальними чинниками: повторами, ретардаціями і т. п. Атмосфера нагнітається шляхом використання відповідних епітетів. У кольористиці переважають чорний і червоний — кольори смерті та крові; в також вживаються інші означення — темна кімната, отруйна їжа, страшний чоловік. Події драматизуються екзотичними елементами побуту (карета з кучером, незвичайний інтер´єр, одяг).

Дитячою уявою на основі певного життєвого досвіду (почуте від дорослих, побачене в реальності чи сні) створюються різноманітні сюжети і картини жахів, де, крім людей, (які, як правило, виступають жертвами), діють вигадані істоти. Не обходиться без згадок про магічні дії чи об´єкти (ворожіння, чаклування, заклинання; зачаровані люди, магічні предмети і т. п.). За своїм змістом і впливом на слухача страшилки найбільше подібні до бувальщин, в яких розповідаються події, пов´язані з впливом «нечистої сили», незвичайні обставини життя. Споріднює ці два жанри і установка на достовірність розказуваних подій: завжди наголошується, що це було насправді. Також є спільні риси з казковим епосом, замовляннями, ворожіннями, прокляттями та іншими жанрами. Страшилки синтезували багато елементів дитячої вигадки, уяви і фантазії. Крізь призму дитячої свідомості і психології простежуються елементи сприймання світу первісною людиною, яка, не розуміючи багатьох явищ і не маючи змоги їх пояснити, створювала відповідні міфи, табу та ін. Не зважаючи на поширення жанру серед дітей, він чи не найменше досліджений у фольклористиці, хоч міг би викликати зацікавлення і у психології, медицині (зокрема психіатрії) та ін.

 

Дитяча пареміографія

Дитячих малих жанрів небагато. Особливості дитячого мислення обмежують використання дітьми мудрувань, афористичних висловів, метафоричних порівнянь тощо. Як і у фольклорі дорослих, дитяча усна творчість має свої сталі словесні формули, що використовуються з певною метою у конкретних ситуаціях. Такими є зокрема примовки — короткі висловлювання, що вживаються дітьми на певних етапах гри чи у повсякденному спілкуванні. Ці формули часто містять відгомін інших жанрів чи навіть давніх культових уявлень. Діти нерідко користуються різними табу, що супроводжується твердженнями (напр., «Я запекав»). Особливо це стосується вибору і обмеження території гри, за межі якої не можна виходити (порушення заборони означає вихід з гри чи загрожує покаранням). Подібні словесні формули доповнюють гру. Наприклад, заборона говорити під час гри висловлюється умовною фразою «Хто заговорить — ковтнув жабу». Гра відшукування схованого предмета коментується лексично зміщеними формулами «холодно» — «тепло» — «гаряче» та ін. У повсякденному спілкуванні діти використовують різні примовки у специфічному значенні. Наприклад, почуття образи висловлюється словами «Яз тобою не дружу», бажання помсти — «Я тобі покажу» або «я тобі дам». У подібних фразах проявляється безпосередність, емоційність, особливості дитячої психології.

Суто дитячим паремійним жанром є скоромовки — короткі віршики чи окремі вислови, суть яких полягає не у змістовому навантаженні, а в такому розміщенні слів та звуків, що їх вимова вимагає певних зусиль артикуляції. За змістом вони подібні до небилиць, бо поєднання співзвучних слів не завжди має логічний зв´язок. Але це не применшує їхньої популярності серед дітей, які сприймають скоромовки як своєрідну гру, розвагу. Тексти легко запам´ятовуються, бо вони, як правило, ритмізовані, або й римовані:

Бабин біб розцвів у дощ, Буде бабі біб у борщ.

Летів горобець через безверхий хлівець,

Вхопив гороху без червотоку,

Без червоточини, без прачервоточини.

На дворі трава, на траві дрова, Не рубай дрова на траві двора.

Трудність вимови ускладнена навмисним розташуванням звуків. Вправляння у вимовлянні скоромовок є мовною вправою, що розви ває артикуляцію, впливає на вироблення культури мовлення, тому використовується народною педагогікою.

Ще один малий жанр — загадки. Маючи колись практичне чи навіть магічне значення, вони тепер майже повністю перейшли з «дорослого» фольклору в «дитячий», зберігши окремі риси попередніх віків і звичаїв. Вони використовуються при вихованні дітей для формування їх мислительних навиків, вміння аналізувати, зіставляти явища і факти.