Пареміографія — це частина фольклору, яка об´єднує найкоротші жанри, що в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності: прислів´я, приказки (приповідки) та їх жанрові різновиди — вітання, побажання, прокльони, порівняння, прикмети, каламбури, тости. Це — словесні мініатюри, що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені формули, образні кліше. Побутуючи, частина з них втратила своє первісне значення, або набула нового, більш сучасного сенсу. Однак в багатьох прислів´ях і приказках міцно зафіксовані елементи давніх міфічних уявлень, риси доісторичної епохи, що засвідчує їхнє давнє походження і дає підставу відносити цей жанр до найдавніших утворень усної словесності. Показовий і той факт, що віддавна прислів´я і приказки виробили основні жанрові ознаки, виконували відповідні образно-мовленнєві функції і виокремлювались як певне словесне явище. Так, приклади прислів´їв і приказок зафіксовані уже в Руському літописі, де вони називаються «притчами». Зокрема, розповідаючи про обрів (аварські племена), літописець завершує свою розповідь: «И єсть притча в Руси и до сего дне: погибоша аки обре». Слово «притча» мало тоді те ж значення, що сучасне «прислів´я», оскільки його етимологія виводиться із значення «приткати, приточити до слова». Тому в сучасній науці паралельно із термінами «прислів´я» і «приказка» на означення жанру вживається термін «паремія» (від гр. рагоітіа — притча).

Від цього слова утворились назви «пареміографія» — записування, збирання прислів´їв та «пареміологія» — наука про прислів´я, їх дослідження, пояснення. Проте обидва терміни часто вживаються паралельно чи взаємозамінюють один одного. Окрім фольклористики прислів´я і приказки вивчає мовознавство (фразеологія). Але між цими дослідженнями існує істотна різниця. Фольклористи розглядають паремії як жанр народної словесності, аналізують їх з точки зору композиції, художньо-образної структури, ідейного навантаження. Мовознавці розглядають лише лінгвістичний аспект: відносять їх до розряду мовних фразеологізмів, пояснюють лексичне значення (пряме і переносне), вивчають вживання у живому мовленні та ін.

Прислів´я і приказки — невеликий за обсягом жанр, але розмаїття паремій за формою і змістом, походженням і художньо-образною структурою творить ряд труднощів при їх збиранні, вивченні, класифікації. Вони вимагають багатоаспектного дослідження, бо, хоч і невеликі за розміром, дуже влучні, відображають найширіні обрії побуту народу, його історію, культуру, традиції, звичаї, вірування, і водночас особливості світосприймання, психіки, самого способу мислення, національної ментальності.

Першою складною проблемою є визначення жанру і жанрових різновидів, оскільки вони дуже різноманітні, і часто між ними не можна провести чіткої межі. Більшість дослідників не розмежовують прислів´я і приказки, а відносять їх до одного жанру. Прислів´я і приказки — це стійкі афористичні вислови, що у стислій, точній формі висловлюють думку про певні життєві явища, реалії дійсності, людські риси, вчинки і т. п. у їх характерних і специфічних ознаках. Узяті з різних джерел народної словесності на основі безпосередніх спостережень над навколишнім життям, вони відзначаються влучністю вислову і згущеністю думки; увібравши світогляд народу і його багатовіковий досвід, становлять невід´ємний пласт народної філософії — скарбницю мудрості.

Відносячись до одного жанру, прислів´я і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислів´я — довершений за змістом вислів, який становить граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення, що має двочленну структуру: «Поженешся за двома зайцями — жодного не здоженеш». За визначенням В. Даля, прислів´я — це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, — це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Приказка — це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, їі вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: «Гнатися за двома зайцями». Прислів´ям властиве повне вираження думки, приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів´я.

Прислів´я   Приказки

Кров людська — не водиця, Кров людська — не водиця,

проливати не годиться.

Найшла коса на камінь:        Найшла коса на камінь,

коса не втне, камінь не подасться.

Береженого Бог береже,       Береженого Бог береже,

а козака шабля стереже.

Старість — не радість,         Старість — не радість,

похорон — не весілля.

Або пан, або пропав —        Або пан, або пропав,

двічі не вмирати.

 

Моя хата скраю — я нічого не знаю.                        Моя хата скраю

Баба з воза — коням легше.                    Баба з воза

Прислів´я — судження, яке дає узагальнений висновок, що може бути застосований при характеристиці аналогічних фактів або явищ. Приказка — частина судження, позбавлена узагальнюючого характеру, що передає лише якийсь психологічний момент чи образний натяк. Не всі приказки побутують паралельно з прислів´ями, як наведені вище. Багато існують відокремлено. Окрім цих основних жанрових понять виділяються піджанри: народні порівняння, побажання, вітання, прокльони, прикмети, каламбури та ін., які будуть аналізуватися пізніше.

 

Виникнення і розвиток жанру

Про виникнення прислів´їв і приказок у фольклористиці існує багато позицій, які умовно можна звести до двох теорій. Найпоширенішою в наявних підручниках і дослідженнях є думка, побудована на матеріалістично-історичному принципі вивчення фольклору, яка формулює причину виникнення прислів´їв як прагнення людей до організації трудового досвіду в словесних формах, які найлегше і найміцніше закріплювалися в пам´яті (наприклад, М. Горький називав прислів´я «трудовими лозунгами давнини»). Однак, важко погодитись, що прислів´я створювались людьми, подібно до творів інших жанрів. Неможливо уявити також навмисне вкладання життєвого досвіду у певні словесні формули, легкі для запам´ятовування.

Природніше виглядає друга точка зору, висловлювана представниками міфологічної школи фольклористики. Вона пояснює прислів´я як «уламки» інших жанрів народної творчості: замовлянь, байок, казок, легенд, пісень тощо. Таким чином, розуміючи етимологію чи походження паремій, можна простежити період їх виникнення, асоціативне поле, історичні впливи, а загалом — дослідити розвиток усього жанру.

Проникаючи у зміст кожної приказки, можна побачити, що всі вони належать до різних періодів національної культури, відтворюють еволюцію світогляду народу, фіксуючи не лише історичні, а й етнопсихологічні, релігійні, світоглядні риси різних епох.

Найдавніші за походженням ті вислови, в яких збереглись залишки первісного дохристиянського світогляду: анімізму, тотеміз му, зооморфізму. Вони є відголосками давніх жанрів та магічних обрядів (замовлянь, ворожінь), вірувань, забобонів. Риси анімізму простежуються в прислів´ях і приказках, пов´язаних із людською душею та одухотворенням неживих предметів: «вкласти душу», «витрясти душу», «залізти в душу», «як тіло без душі», «душа втекла в п´яти» і т. п. Збереглися й елементи язичницького політеїзму — «який бог намочив, такий і висушить».

Ряд висловів пов´язаний із древніми магічними діями. «Заговорювати зуби» походить від звичаю замовляти зубний біль; «перемивати кісточки» — від обряду перезаховання покійників, під час якого мили кістки, а також перемивання кісток у жертовному могильнику, де вони зберігалися для ворожіння та інших ритуальних дій (люди, що здійснювали цей ритуал, пили міцний напій, а тому говорили багато зайвого, лихословили). З обрядами ворожіння пов´язані приказки «викапаний батько» (для певних магічних дій викапували з воску фігурки людей, з якими здійснювались різні маніпуляції); «сказав, як у воду дивився» (пов´язано з ворожінням по воді, кидаючи в неї камені чи інші предмети — вовну, віск), а також «вилами по воді писано» (первісне значення слова «вила» — кола, що утворювались на воді під час ворожіння, за якими і передбачали майбутнє); «пішло за водою», «як скупаний у мертвій воді», «як вкопаний» та ін. теж пов´язано з різними магічними маніпуляціями. У прислів´ях відобразилась і магія чисел — 3, 7,13,100: «Сім разів відмір, а один відріж».

Від давніх вірувань беруть початок вислови, суміжні із забобонами: «Переступити поріг», «не пускати на поріг» (поріг — за уявленнями — притулок померлих душ, сакральне місце); «сказав би слівце, та піч у хаті» (піч — місце існування духу дому, родинного вогню); «ні пуху, ні пера» (так говорили мисливці перед полюванням, щоб «ввести в оману» духів і тварин і тим самим посприяти вдалому полюванню).

Багато паремій ґенетично пов´язані з обрядовою творчістю. Так, з весільного обряду походять вислови «підсунути гарбуза», «годувати гарбузами» (знак відмови при сватанні); «сидить, як засватана», «подати рушники», «розплести косу», «зав´язати хустку» та ін.; з похоронного — «врізати дуба» (труну робили, як правило, з дуба). З календарної обрядовості — «убратися в колодки» (від дня Колодія, яке справляли як свято змужнілих хлопців).

Не менше приказок виокремилось з пізніших жанрів:

байок:       

Пожалів вовк кобилу, лишив тільки хвіст та гриву;

Добрий борщик, та малий горщик;

Вовкові овечі сльози та ін.;

казок:        

За царя Хмеля, коли було людей жменя;

Скоро казка мовиться, та нескоро діло робиться;

За тридев´ять земель;

Хто не робить, той не їсть та ін.;

 

легенд:       Товчеться, як Марко по пеклу (Марко пекельний);

І ззаду знать, що Хомою звать (Хома невірний);

анекдотів:

Не мала баба клопоту — купила порося;

Купити кота в мішку;

Бачили, очі, що купували — їжте, хоч повилазьте;

народних оповідань:

На злодієві шапка горить; Кожен коваль свого щастя;

пісень:       

А в суботу на роботу — то хай іде мама,

а в неділю на музику то вже піду сама;

А в козака кудрі в´ються, а в дівчини сльози ллються.

 Гей, хто в лісі, озовися;

Сам п ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю та ін.;

демонології:       

В чорта на кулічках;

Вовкулака, а не людина;

Продав чорту душу; До чорта в зуби та ін.

Однак, можна виділити групу прислів´їв, які утворились осібно від інших жанрів фольклору. Шляхи їх виникнення можуть бути дуже різними. Так, багато висловів з´явилось на основі спостереження за різними життєвими явищами: поведінкою тварин («як кіт із псом», «на задніх лапах», «закусити вудила», «як мухи до меду», «битися, як риба об лід», «мовчати, як риба» та ін.); явищами природи («вода камінь точить», «нема диму без вогню», «яблуко від яблуні далеко не падає», «з великої хмари малий дощ», «причепився, як реп´ях до кожуха» та ін.). Чималий пласт пареміографії утворився на основі розвитку ремесел і суспільних відносин. Ці вислови виникли порівняно пізно, а тому стосуються переважно побуту і відображають реалії матеріального світу: «клин вибивається клином», «все перемелеться», «коса найшла на камінь», «товкти воду в ступі», «передати куті меду», «на один кшталт» або «на один штиб» (дерев´яні колодки, що використовувались для виготовлення взуття), «на один аршин» (кравецька міра); «урвалася нитка», «вивести на чисту воду» (рибу, щоб легше витягнути сітку, не зачепити за водорості); «і кінці в воду» (коли судно відпливає, обрубують линви, кінці падають у воду) та ін.

Частина прислів´їв і приказок виникла на основі певних історичних подій чи епох: «гість не в пору — гірше татарина», «пусто, як Мамай пройшов», «Добриня хрестив мечем, а Путята — огнем», «свої люди — не татари, не дадуть пропасти», «не розуміє, як турок», «степ та воля — козацька доля», «козак з бідою, як риба з водою», «пропав, як швед під Полтавою» та ін. Деякі з них відображають давні закони та звичаї: «з ним каші не звариш» (в часи Київської Русі на знак укладання мирного договору два ворожі табори сходились і разом варили в одному котлі і їли кашу; а на деяких територіях подібний звичай існував під час укладання шлюбного договору); «піднести печеного рака» (знак відмови); «залити за шкіру сала», «здерти шкіру» (способи катування) та ін. На окремих приказках позначились і деякі міжнаціональні взаємини і впливи. Наприклад, вислів «підсунути свиню» походить з часів історичних зв´язків українців із мусульманами, яким Коран забороняє їсти свинину, — їм підсували свинину, щоб з них насміятись.

Найближчі до сучасності приказки, в яких зафіксовані певні суспільні відносини, реалії соціального життя, абстрактні поняття: «правда і в морі не потоне», «доля чумацька гірка, щастя щербате», «срібло-злото заведе в болото», «двоє б´ються — третій користає», «один за всіх і всі за одного», «як замість судді гроші, не чекай правди», «за добре діло стій до кінця сміло» та ін. До найновішого пласту належать ті зразки жанру, в яких ідеться про моральні якості людей, психічні стани тощо: «совість спати не дає», «сльозами горю не поможеш», «що в тверезого на думці, те в п´яного на язиці», «краще з мудрим загубити, ніж з дурним знайти» та ін.

Хибна думка, що прислів´я та приказки — це дуже стійкий жанр, що майже не піддається жодним змінам і впливам. Як бачимо з наведених прикладів, цей жанр більше, ніж інші, відкритий для запозичень з різних сфер людського життя; з плином часу наповнювався новими формами, темами, художніми засобами.

 

Жанрові різновиди паремій

У залежності від змісту, форми, часу, місця і нагоди використання паремії поділяються на жанрові різновиди, що більшою чи меншою мірою відрізняються між собою. До найдавніших піджанрів відносяться ті, що пов´язані з вірою в магічну дію слова.

Вітання — сталі вислови-кліше, які говорять при зустрічі знайомої людини: «Доброго дня!», «Дай, Боже, щастя», «Бог в поміч!» (Коли зустрічають людину в полі чи за якоюсь роботою), «Ласкаво просимо», «Чим багаті, тим раді» (зустрічаючи гостя у себе вдома). Деякі вітальні формули побудовані у вигляді питання: «Скільки літ, скільки зим?» (коли довго не бачились), «Яким вітром занесло?», «Чи вас сюди хвилею прибило, чи духом тихим прикотило?» (коли зустрічають когось, хто далеко живе), «Як ся маєте?». Окрему групу становлять святкові вітання, тобто усталені фрази, якими вітають один одного лише у певні свята. Ці словесні формули, як правило, передбачають не тільки стале вітання-звернення, а й відповідь на нього. Такими, наприклад, є різдвяні вітання "Христос рождається!" — "Славімо Його!", великодні — "Христос воскрес!" - "Воістину воскрес!". У деяких регіонах побутують також водохресні вітання типу "Христос хрещається!" — "У ріці Йордан!" та ін. У час свят висловлюються вітання-віншування: «Віншую вас на новий рік, щоб були здорові цілий рік!» Вони тісно пов´язані з побажаннями — словесними мініатюрами зичення добра, щастя, матеріального статку: «Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати», «Дай, Боже, сто кіп, де був торік один сніп», «Жити вам, поживати та добра наживати», «Щоб ви і ми щасливі були! Щоб в вас і в нас все було гаразд!», «Великий рости» (дитині у відповідь на подяку), «Здоровий носи, скачучи порви» (даруючи одяг), «Щоб вам онуків діждатись», «Многая літа» та ін. Подібними за структурою та змістовим навантаженням є тости — застільні побажання, висловлені господарям дому або гостям. Вони походять від давнього звичаю пити міцні напої в час укладання угоди між двома сторонами на знак домовленості у якійсь серйозній справі, щоб задумане сповнилося. Зараз цей звичай відійшов у минуле, але використання сталих висловів при застіллі збереглося: «Братику перепою, перепий щастя і долю!», «На здоров´я!», «Пиймо до дна за літа молодії!», «Пиймо до дна, щоб не лишилось на сльози!» (цей тост межує із забобоном, що залишити на дні недопитий напій — поганий знак, віщує біду). Побутують також віршовані тости, типу:

Ой, випиймо, родино, І житечко, і овес,

Щоб нам жито родило.         Щоб збирався рід наш весь.

Вони споріднені з обрядовою лірикою.

Після застілля висловлюються побажання-подяки: «Хай Бог заплатить за обід, що наївся дармоїд!», «Щоб вам пилось та їлось, та назавтра схотілось!» Форму побажань мають також прощання: «Щоб нам ще сто літ зустрічатись!», «Щоб нам добре жилося, щоб колосся велося!», «Щоб ви міряли гроші мискою, а діти колискою!», «Хай дім ваш біди минають, а вороги не знають» і більш традиційні на сьогодні «Доброї ночі!», «Щасливої дороги» та ін. Є сталі формули-побажання до певних нагод. Наприклад, з нагоди народження дитини («Щоб вона здорова росла на радість батькам», «Дай їй, Боже, добру долю, довгий вік ряст топтати»), батькам новонародженої дитини — «Дай вам, Боже, і внуків дочекатись». Сталі словесні фрази використовують і в похоронному обряді як примовляння до покійника: «Хай йому земля буде пухом», «Нехай йому легко лежати, землю держати», «Нехай йому буде вічна пам´ять», «Нехай з Богом спочиває». Вітання, побажання, прощання великою мірою пов´язані із древніми жанрами, що будувалися на вірі у магічну дію слова. Так побажання перед розлукою «Скатертю дорога», тобто «Щасливої дороги, гладкого шляху» пов´язане із замовляннями і з ворожінням (кому випаде платок — тому їхати в дорогу), і з похороном (покійнику у труну кладуть полотно, що стелеться як дорога у потоийбіччя). Тепер це колись серйозне побажання набуло негативного відтінку.

Велика кількість вітань та побажань носить гумористичний характер: «Бодай вас Бог любив, а мене молодиці!», «Віншую, віншуіую бо пироги чую!», «Жеби сь мав тілько дівок, як на решеті дірок!», з роси, і з води, і з усьої лободи!», «На здоров´я, на сто літ свині пасти!», «Щоб старі вороги рачки лазили, а молодим очі повилазили!»

Наступна група паремійних піджанрів теж пов´язана з вірою у магічність висловлювань, але у їх зворотну дію: здатність завдавати зло, шкоду, забрати добробут, спричинити хвороби чи навіть заподіяти смерть. Це — прокльони — своєрідні форми вираження почуття незадоволення, обурення, досади, гніву з висловленням побажання зла чи загибелі іншій людині. Вони перегукуються з заклинаннями — подібними формулами прокляття, якими супроводжуються ворожіння чи інші магічні маніпуляції. Переважна більшість прокльонів побудована на сталих кліше, що починаються словами «А щоб...», «Хай...», «Нехай...», «Бодай...»: «А щоб тебе перевернуло», «Бодай тебе нагла кров залила», «Бодай-єс мав як голий у терені», «Бодай йому три рази по сім біда була», «Бодай тобі добро поза кожне ребро!», «Щоб воно тобі боком вилізло», «Гнала би сі за тобою лиха доля», «Землі б ти наївся», «А щоб йому руки всохли», «Щоб йому заціпило» та ін. У них явно зафіксовані риси дохристиянського світогляду: «А щоб тебе Перун (грім) побив!» (варіанти «А Перун би ті ясний тріс!», «Шляк би ті ясний трафив!»). Згадуються й інші божества: «Цур (Сур) тобі й Пек!», «Ой лихо, ой Леле!», а також натяки на давні ритуальні обряди: «А щоб тебе грець в діжі спік», «Бодай тебе грець взяв» (грець співвідноситься з «жрець»), «Іди до дідька!»; звичаї: «Іди на всі чотири сторони» («Іди на штири вітри і п´ятий шум» — звичай виганяти людину за провину з племені без права повертатись назад). Подекуди зустрічаються й жартівливі погрози або доброзичливі побажання, висловлені у формі прокльонів: «А щоб тобі добро було!», «Бодай тобі сто літ жити!», «А щоб ви здорові були!». Ними може висловлюватися почуття захоплення, захвату якоюсь несподіванкою, приємною звісткою чи дією. Але у переважній більшості висловлювання проклять сприймали дуже серйозно, як одне з найбільших можливих покарань.

Наприклад, в «Чорній раді» П. Куліша подається картина, як старі козаки виголошують прокльони зраднику-гетьману Брюховецькому: «І зараз первий, обернувшись, плюнув на свій слід да й каже: — Щоб же тебе побив несвітський сором, як ти нашу старість осоромив! І другий плюнув да й каже: — Щоб на тебе образи падали! І третій: — Щоб тебе пекло та морило! Щоб ти не знав ні вдень ні вночі покою! І четвертий: — Щоб тебе, окаянного, земля не прийняла! І п´ятий: — Щоб ти на страшний суд не встав! І, вийшовши з радного колеса, забрали свої коні з чурами та й рушили до Низу».

Дуже наближеними до прокльонів є присяги — словесні формули, якими людина підтверджує правоту своїх слів із зазначенням, Що у разі обману чи невиконання обіцяного, лихо чи нещастя повинно впасти на неї: «Щоб мені під землю провалитись», «Щоб мені добра не було!», «Щоб я до ранку не дожив» та ін. Вони теж мають дуже давнє коріння і пов´язані з древніми ритуалами.

Із вірою в магічний вплив слова пов´язані й приказки-застере-ження — формули, якими один співрозмовник спиняє іншого (або й самого себе), щоб не сказати зайвого: «В добрий час сказать, а в лихий мовчать»; «Не згадуй проти ночі», «Не наврочи», «Мовчи, бо піч в хаті» та ін. Деякі з цих висловлювань супроводжують елементи магічних дій («Тричі плюнути через ліве плече», «Постукати по дереву» і т. п.). Дещо спорідненими є примовляння: «Нехай то буде межи нами», «Якби твої слова та й Богові в вуха» і т. п.

Окремий жанр пареміографії становлять прикмети — сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до зміни пір року пов´язуються з кліматичними чи погодними змінами, які впливають на наслідки хліборобської праці: «Грім гримить — буде хліб родить», «Два дощики у маю — певно бути врожаю». Такі прислів´я про пори року та місяця переважно вживаються у їх прямих значеннях, без підтексту чи надмірної художньої образності. Це спостереження за явищами природи і поради щодо господарської діяльності у відповідності з поміченими прикметами — своєрідна народна агрономія.

Деякі з них зосереджують увагу на зміні погоди без порад щодо господарювання: «Чайка сіда на воду — чекай доброї погоди», «Ластівки низько літають — дощ обіцяють». Не знаючи природних законів, люди не розуміли до кінця, чому певні причини викликають завжди ті ж наслідки, але спостерігали залежність між різними явищами, укладаючи ці спостереження у словесні формулювання, поради. Ці явища поступово прив´язувалися до дня, що запам´ятовувався (здебільшого якогось свята). Так поступово утворився народний календар — перелік прикмет на кожен день року і пов´язана з ним народна мудрість: «На Василя (14 січня) на деревах біло, то буде і в коморі мило», «На Юрія (5 травня) роса — не треба коням вівса», «Догодуй бджолу до Івана (7 липня), то нарядить тебе, як пана», «Минув Спас (19 серпня) — держи рукавиці про запас», «Прийшла Покрова (14 жовтня) — сиди, чумак, дома», «Міхал (21 листопада) білим конем приїхав» та ін. Народний календар мав практичне застосування і багато в чому впливав на господарську діяльність селян-хліборобів.

Усі названі вище жанрові різновиди паремій дуже давні; в них відбитий прадавній світогляд. Наступна група — більш сучасні словесні утворення, пов´язані з розвитком абстрактного мислення, ускладненістю мови. Найпоширенішими з них є народні порівняння. За будовою вони близькі до власне приказок як тип незамкненого кліше з основними ознаками — незакінченість думки, та властивість приєднуватись до різних фраз, збагачуючи їх змістом та колоритністю вислову. Порівняння — стійкі словесні формули, в яких одні предмети, явища або дії зіставляються з іншими предметами, явищами або діями на основі спільності, подібності, спорідненості. Класичне порівняння складається з трьох частин: 1) слово, яке несе відповідну ознаку, рідше — характеризує предмет, явище, дію; 2) порівняльне слово; 3) зчеплювальний сполучник: «працює як віл», «ласий, як кіт на сало», «ніс, як за сім гривень сокира», «сидить як на голках». Але можуть бути й інші, похідні формули, коли означу-вальна частина вживається в орудному відмінку без прийменника: «в´ється гадюкою» («в´ється як гадюка»), «крадеться вовком» («крадеться як вовк»). Порівняння є важливим засобом характеристики, у них закладена велика внутрішня експресія, різні відтінки значення.

Афоризми — короткі влучні оригінальні вислови, в яких узагальнена, глибока думка висловлена у стислій лаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній. Наприклад, «Біда розуму навчить». Афоризми будуються у формі філософських узагальнень, на їх розвиток в усній словесності вплинула книжна писемність.

Найскладнішими за образністю і найпарадоксальнішими за висловом є каламбури — сталі фрази, побудовані на зіставленні чи поєднанні непоєднуваних, несумісних понять та явищ, що набуває форми нісенітниці. Вони вживаються здебільшого в сатиричному, іронічному контексті. Наприклад: «Ти йому про образи, а він тобі про гарбузи», «На городі бузина, а в Києві дядько», «Були вареники, та на вербу повтікали». Ними підкреслюються людські вади, гумористично передаються думки, коли хочуть висміяти когось за брехню («Обіцяє, як груші на вербі виростуть», «Як рак на дубі свисне»), безпідставні чутки («Чули, як говорили, що бачили, як їли»), надмірну наполегливість («Дайте пити, бо так хочу їсти, що не маю, де переночувати»). Цілий цикл становлять каламбури на означення рідні, свояцтва:

Андрій бабці рідний Федір;

Така рідня, як чорт козі дядько;

Твоя бабка, моя бабка продавали разом ябка;

Така рідня, як десята вода на киселі;

Наші собаки їли, а ваші на них через пліт гавкали; та ін.

Можуть висловлюватися й інші невідповідності: нездійсненні бажання («Дай боже, нашому теляті вовка з´їсти»), спонукання чи виконання невідповідної дії: («Ви мовчіть, а ми будемо потакувати», «Вставай, бо вода горить», «На злість ворогам корову продам, щоб діти молока не пили», «Куплю хрону до лимону», «Не бійся собаки — хазяїн на прив´язі», «Не співаєш басом, то хоч басом дивись», «Або ви, тату, йдіть в ліс по дрова, а я буду вдома, або я буду вдома, а ви, тату, йдіть в ліс по дрова», «І в поле мене не беріть, і вдома мене не лишайте»), невідповідність ознаки чи якості («Наговорив сім мішків гречаної вовни», «Трошки гречки, трошки проса, трошки взута, трошки боса») та ін.

В пареміографії окремо виділяють групу діалогічних каламбурів чи стягнених анекдотів, які в лаконічній формі в кількох репліках передають комічну ситуацію. Як й інші каламбури, вони побудовані на мовних парадоксах чи використанні прийому невідповідності: «— А що вони роблять? — Пообідали та хліб їдять», «Дай молока. — Ще не здоїли бика», «їдьмо. — Та ще не запряжено. — Нічого, по дорозі запряжем», «— Сідай, бабо, підвезу. — Нема часу, треба йти!», «— Який сьогодні празник? — Баба діда дразнить», «— Дівчат любиш? — Люблю. — А вони тебе? — І я їх». Усі ці фрази побудовані здебільшого на іронії, а не гуморі, і використовуються у розмові, щоб підкреслити якусь одну рису характеру чи дію, і цим відрізняються від анекдотів, основне призначення яких просто розсмішити слухачів.

Дехто з дослідників до пареміографії відносить казкові зачини і кінцівки. Така думка є слушною, бо у народному мовленні побутує велика кількість формул із казкового епосу, але зараз важко сказати, який жанр первинний, а який похідний (чи вони перейшли із казок в приказки, чи навпаки; цікавим тут є також лексична та етимологічна спорідненість назв жанрів). До таких приказок належать казкові зачини: «Було то за царя Гороха, як людей було троха», «За царя Хмеля, як людей була жменя», «За царя Панька, як земля була тонка: пальцем землю проб´єш та й води сі нап´єш», «За тридев´ять земель», «В тридев´ятому царстві, тридев´ятому государстве та ін; кінцівки: «Тобі казка, а мені — бубликів в´язка», «І я там був, мед-вино пив, по бороді текло, та в роті не було», «Наша казка гарна, нова, починаймо її знову»; казкові кліше (медіальні формули): «Ні в казці сказати, ні пером описати», «Скоро казка мовиться та нескоро діло робиться» та ін.

Окремі жанрові різновиди паремій складають дитячі примовки, скоромовки, дражнилки. Вони виникли на тому етапі розвитку народної творчості, коли вона втрачала суто утилітарне призначення, почала виконувати естетичну та виховну функції, а у дитячому фольклорі набула рис гри, забавки. Оскільки названі жанри дитячої пареміографії мають дещо інше призначення, ніж власне паремійні жанри, а також відрізняються поетико-стильовими та змістовими характеристиками, то вони детальніше аналізуються у розділі «Дитячий фольклор».

 

Класифікація паремій

Українська пареміографія досить широко вивчається у сучасній фольклористиці: видано десятки друкованих збірок, здійснено ряд теоретичних досліджень. Однак на сьогодні ще остаточно не розв´язане питання наукової класифікації прислів´їв і приказок. Це пов´язано з тим, що, незважаючи на стислість форми, паремії — явище багатоаспектне, їх вивчення ведеться під різними кутами зору. Важливими є проблеми дослідження їх внутрішнього змісту (пошуки джерел їх походження, еволюція форми і змісту, вивчення історичного підґрунтя, тематична характеристика, семантика, визначення жанрових різновидів та ін.). Не менш важливе питання форми (композиція прислів´їв, поетика). Мало вивчена й проблема варіантності приказок (їх розгалуження і зміна значення на різних територіях, утворення тематичних гнізд і т. п.), полісемантичності значень, міжнаціональних запозичень (етнічні, типологічні зіставлення) та ін.

З огляду на багатогранність фольклорного матеріалу та багато-аспектність дослідження постає нелегка проблема його впорядкування та класифікації. Традиційно у вітчизняній фольклористиці утвердилось кілька принципів класифікації паремій.

1.      Алфавітний, найдавніший і бере початок від найперших збірок. Він для упорядкування матеріалу найпростіший, але його недолік в тому, що руйнується цілісність тематичних макро- і мікрополів; упорядник вимушений близькі за змістом тексти розміщати у різні частини книги (Наприклад, «Щоб тебе грім побив» і «Бодай тебе Перун тріснув»). Зараз цей принцип використовується переважно у лінгвістичних дослідженнях, при створенні словників фразеологізмів.

2.      Тематичний, вперше застосований М. Номисом у книзі «Українські приказки, прислів´я і таке інше. Збірники О.В. Марковича і других. СПб., 1864». Всі прислів´я групуються за темами (напр., віра, війна, братство, сім´я, страх). Переваги тематичного групування в тому, що воно дає можливість скласти уявлення, як те чи інше явище життя знайшло своє відображення у цьому фольклорному жанрі. Недоліки такого підходу пов´язані з тим, що прислів´я групуються за якоюсь одною ознакою, хоча багатозначність ряду вимагає розгляд одного і того ж прислів´я в кількох тематичних аспектах. Крім того є паремії, які тематично не вписуються в жодну з визначених груп, і укладачі вимушені подавати їх окремо у розділі «Різні». Чим більше матеріалу систематизується, тим більше паремій, які можна помістити в кілька груп, як і тих, які виходять за тематичні рамки всіх груп. Це ускладнює користування книгою і вказує на недосконалість такої класифікації.

3.      Опорно-гасловий (опорно-стрижневий), за яким упорядкована праця І. Франка «Галицько-руські народні приповідки» (Львів, 1901—1910). За цією системою формуються паремійні гнізда — усі варіанти одного стрижневого слова чи висловлювання. Наприклад:

За вовка промовка, а вовк іде;... а вовк і тут;... а вовк у хату; За вовка промовка, а то лис кобилу стис; На вовка промовка, а вовк спідтишка; Про вовка промовка, а чорт пана несе; Про вовка промовка, а ведмідь назустріч; Про вовка річ, а вовк навстріч та ін.

Така система класифікації науково обґрунтована і практично зручна, одержала підтримку сучасних пареміологів.

4.      Історико-тематичний, характерний для більшості видань радянського часу, де поділ на теми здійснений не за суто історичним, а суспільно-ідеологічним принципом (наприклад, про панщину, атеїстичні і т. п.).

5.      Структурний, на основі якого виникли спроби міжнародних класифікацій паремій — за відповідними моделями-формулами. Наприклад:

Прямі стверджувальні з формулою А=Б:

«Час — гроші», «Розум — скарб людини»;

Заперечні — А не= Б: «Одна ластівка не робить весни», «Гордість не прикрашає людини»;

Причинно-наслідкові — де є А, там і Б: «Де голка, там нитка»;

Подібності — яке А, таке й Б: «Яка хата, такий тин, який батько, такий син»; «Яка прядка, така й нитка».

Частина А впливає на все Б: «Паршива вівця все стадо псує»;

З одного А різні Б: «З одного дерева хрест і лопата» та ін.

Цей принцип виник у мовознавстві на основі синтаксичної побудови паремій. Окрім перелічених є й інші принципи класифікації, але вони не набули поширення.

У найсучаснішому найповнішому тритомному виданні «Прислів´я та приказки» (К.: Наук, думка, 1989, 1990, 1991), упорядкованому М. Пазяком, поєднуються опорно-стрижневий та тематичний принципи.