У вищих навчальних закладах України впродовж десятиріч склалися певні форми науково-дослідної роботи студентів:

—участь у різних видах навчальної аудиторної роботи (лекції, семінари, лабораторні заняття) з елементами наукових досліджень;

—індивідуальна робота викладачів зі студентами, які займа­ються науковими дослідженнями;

—науково-дослідна робота студентів у наукових гуртках, кон­структорських бюро тощо;

—участь студентів-дослідників у постійних наукових про­блемних групах;

—участь студентів у науково-практичних конференціях, на­укових читаннях, семінарах та ін.;

—проведення наукових пошуків у процесі виконання різних видів практики в навчально-виховних закладах та на вироб­ництві.

Кожна із зазначених форм науково-дослідної роботи є своєрід­ною і потребує творчого підходу до її організації. Бажано, щоб більшість студентів на засадах власного інтересу була охоплена тими чи тими формами науково-дослідної роботи. І знову ж таки ця діяльність повинна мати чітку організацію й достатнє еконо­мічне забезпечення.

Багаторічний досвід діяльності вітчизняних ВНЗ дає підста­ви виокремити такі види науково-дослідної роботи студентів:

—аналіз наукової літератури;

—систематизація матеріалів опрацювання літературних джерел;

—добір наукової літератури, складання бібліографій з ви­значених тем;

—підготовка наукових повідомлень і рефератів;

—наукові доповіді, тези;

—наукові статті;

—методичні розробки з актуальних питань професійної діяль­ності;

—наукові звіти про виконання елементів досліджень під час практики;

—конструкторські розробки приладів, пристроїв та ін.;

—дослідні комп´ютерні програми;

—курсові;

—кваліфікаційні;

—дипломні;

—магістерські роботи та ін.

До кожного із зазначених видів наукових досліджень став­ляться певні вимоги. Зупинимося, передусім, на загальних ви­могах до педагогічних досліджень. Хоча вони можуть стосувати­ся наукових досліджень і з інших наук.

Як слушно зауважує професор О.Г. Мороз, провідна мета пе­дагогічних досліджень полягає у відкритті об´єктивних законо­мірностей навчання, виховання і розвитку особистості, у свідо­мому і цілеспрямованому використанні вже відомих закономірно­стей у практиці навчально-виховної роботи. Педагогічні дослі­дження мають бути спрямовані на вивчення конкретної діяльності, студентів, викладачів. Не можна задовольнятися лише пізнан­ням зовнішніх сторін навчально-виховного процесу. Необхідно проникати у внутрішні процеси, явища, розкривати їх сутність, закономірності. Потрібно всебічно вивчати внутрішні супереч­ності явищ і процесів, досліджувати науково доцільні шляхи і засоби подолання виявлених суперечностей.

Суттєвим завданням методології педагогіки є забезпечення оптимальних організаційних форм педагогічних досліджень, до­тримання системи і послідовності протікання дослідної роботи. Тому важливо визначити умови, за яких педагогічні досліджен­ня можуть бути ефективними. З погляду методології досліджен­ня педагогічних явищ варто, передусім, забезпечити такі умови:

1.  Вибір актуальної і перспективної проблематики досліджен­ня, яка б допомагала розкривати суттєві закономірності навчаль­но-виховної роботи з погляду формування всебічно розвиненої особистості, була б спрямована на перспективу розвитку суспіль­ства в умовах дієвості нових інформаційних технологій і довкіл­ля, де людина має залишатися в центрі всіх сфер суспільної й економічної діяльності.

2.Спрямованість методів і методик організації досліджень на обґрунтування нових теоретичних і методологічних засад удоско­налення навчально-виховного процесу на всіх етапах навчання.

3.Широке використання нових підходів до аналізу суспіль­них явищ, зокрема, системно-структурного підходу, який дає можливість досліджувати явища комплексно, з позицій діалек­тики їх розвитку.

Використання різноманітних методів, які б забезпечували об´єктивність, адекватність, перспективність досліджень; особли­ву увагу треба приділяти експериментальним методам і методикам.

Структура дослідження має містити такі основні компонен­ти: обґрунтування актуальності й доцільності дослідження кон­кретної теми; визначення об´єкта, предмета, мети, гіпотези, за­вдань дослідження; зазначення методологічних основ досліджен­ня; виділення новизни, теоретичного і практичного значення проведеного дослідження. Між указаними компонентами має простежуватися тісний логічний зв´язок.

Педагогічне дослідження має бути логічно послідовним:

1. Розв´язання окремих теоретичних завдань, які входять у структуру загальних наукових проблем.

2. Вивчення стану дослідження теоретичних і практичних аспектів визначеної проблеми.

3. Обґрунтування наукових засобів для вирішення поставле­них завдань.

4. Експериментальна перевірка гіпотез і умов розв´язання окремих завдань.

5. Розробка педагогічних рекомендацій для запровадження результатів дослідження в практику.

Навчальними планами спеціальностей передбачено виконан­ня студентами курсових, кваліфікаційних, дипломних і магі­стерських робіт. Курсові роботи є складовими опрацювання окре­мих навчальних дисциплін і сприяють узагальненню та поглиб­ленню знань. У процесі підготовки курсових робіт студенти оволо­дівають уміннями добору літератури з обраної теми, опрацювання її, логічного структурування цього виду наукового дослідження. Тематика курсових робіт розробляється кафедрою відповідно до змісту навчальної дисципліни. Студент обирає тему курсової ро­боти з урахуванням своїх інтересів. Після завершення курсової роботи передбачено її захист перед комісією, яка складається із 2—3 викладачів. Праця над курсовою роботою, її захист — важ­ливий етап наукового становлення майбутнього фахівця.

Обсяг курсової роботи залежить від обраної теми, але має ста­новити не менше 20 сторінок друкованого тексту через два між­рядкових інтервали.

Виконання курсової роботи має кілька етапів:

—обрання теми;

—пошук і добір літератури, складання бібліографії щодо об­раної теми;

—складання плану-проспекту роботи;

—опрацювання наукової літератури, систематизація резуль­татів аналізу джерел відповідно до складеного плану-проспекту;

—написання тексту курсової роботи, формування висновків і рекомендацій.

Наступним рівнем наукових досліджень студентів є підготов­ка кваліфікаційних і дипломних робіт. У процесі їх виконання та оформлення потрібно дотримуватися єдиних вимог, які пода­ються нижче.

 

Загальні положення

Назва дипломної (кваліфікаційної) роботи (надалі роботи) має бути стислою і лаконічною, відповідати обраній спеціальності та суті вирішуваної наукової проблеми (завдання), вказувати на мету дослідження і його завершеність. Іноді для більшої конкре­тизації до назви слід додати невеликий підзаголовок (4—6 слів).

У назві не бажано використовувати ускладнену термінологію псевдонаукового характеру. Треба уникати назв, що починають­ся зі слів "Дослідження питання", "Дослідження деяких шля­хів...", "Деякі питання...", "Матеріали до вивчення...", "До пи­тання..." і т. ін., у яких не відображено достатньою мірою суть проблеми.

При написанні роботи студент повинен обов´язково посилати­ся на авторів і джерела, з яких запозичено матеріали або окремі результати.

У роботі необхідно стисло, логічно і аргументовано виклада­ти зміст і результат досліджень, уникати загальних слів, бездо­казових тверджень і тавтологій.

Роботу до захисту подають у вигляді спеціально підготовле­ного рукопису в твердій обкладинці.

 

Структура і правила оформлення роботи

Дипломна (кваліфікаційна) робота має містити:

—титульний аркуш;

—зміст;

—перелік умовних позначень (за необхідності);

—вступ;

—основну частину, яка складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів;

—висновки;

—список використаних джерел;

—додатки (у разі необхідності).

Мова написання дипломної (кваліфікаційної) роботи — дер­жавна.

 

Вимоги до змісту роботи

Титульний аркуш роботи містить назву вищого навчального закладу, де вона виконана; прізвище, ім´я, по батькові автора; назву роботи; шифр і найменування спеціальності, з якої вико­нується кваліфікаційна, дипломна робота; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім´я, по батькові наукового керівника і (або) консультанта; місто і рік.

Зміст

Зміст подають на початку роботи. Він містить назви та номе­ри початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема, вступу, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків та ін.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхідності)

Якщо в роботі вживається спеціальна термінологія, а також використовуються маловідомі скорочення, нові символи, позна­чення тощо, то їх перелік може бути поданий у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом. Перелік треба друку­вати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять скоро­чення, справа — їх розшифровку.

Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, по­значення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифровку наводять у тексті при першому згадуванні.

Вступ

У вступі розкривається сутність і стан наукової проблеми (зав­дання) та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. Далі пода­ють загальну характеристику роботи в рекомендованій нижче послідовності.

Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу та по­рівняння з відомими варіантами розв´язання проблеми (науко­вого завдання) обґрунтовують актуальність та доцільність робо­ти для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва. Досить кількома реченнями висвітлити головне — сутність проблеми або наукового дослідження.

Зв´язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Коротко викладається зв´язок обраного напряму досліджень з на­уковими програмами, планами, темами навчального закладу, а також з галузевими та (або) державними планами і програмами.

Мета і завдання дослідження. Формулюються мета роботи і завдання, які необхідно розв´язати для її досягнення. Не слід формулювати мету як "Дослідження...", "Вивчення...", тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.

Об´єкт дослідження — це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію, обрану для вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах об´єкта.

Об´єкт і предмет дослідження як категорії наукового проце­су співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об´єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага студента-дослідника, оскіль­ки предмет дослідження визначає тему кваліфікаційної, диплом­ної роботи, яка зазначається на титульному аркуші як її назва.

Методи дослідження. Подається перелік використаних ме­тодів дослідження для досягнення поставленої мети. Перерахо­вувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалося тим чи тим ме­тодом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнят­ності вибору саме цих методів.

Наукова новизна одержаних результатів. Подається корот­ка анотація нових наукових положень, розв´язань, запропонова­них автором. Необхідно показати відмінність одержаних резуль­татів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одер­жано, удосконалено, набуло подальшого розвитку Практичне значення одержаних результатів. У роботі, що має теоретичне значення, треба подати відомості про наукове ви­користання результатів досліджень або рекомендації щодо їх за­стосування, а в роботі, яка має практичне значення, — відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомен­дації щодо їх використання. Вказуючи на практичну цінність одержаних результатів, необхідно подати інформацію щодо сту­пеня готовності до використання або масштабів використання.

Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження резуль­татів досліджень із зазначенням назв організацій, в яких здійсне­на їх реалізація, форм реалізації та реквізитів відповідних доку­ментів.

Апробація результатів роботи. Вказується, на яких науко­вих конференціях та інших заходах оприлюднено результати до­сліджень, що включені до роботи.

Публікації. Вказується, в скількох статтях у наукових жур­налах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій опубліковані результати роботи.

Основна частина

Основна частина роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та обґрунтуванням засто­сованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулю­ють висновки зі стислим викладом наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні ви­сновки від другорядних подробиць.

У розділах основної частини подають:

—огляд літератури за темою і вибір напрямів досліджень;

—виклад загальної методики й основних методів досліджень;

—експериментальну частину і методику досліджень;

—проведені теоретичні і (або) експериментальні дослідження;

—аналіз і узагальнення результатів досліджень.

В огляді літератури автор роботи окреслює основні етапи роз­витку наукової думки за обраною проблемою. Стисло, критично аналізуючи роботи попередників, він повинен указати на ті пи­тання, що залишилися нерозв´язаними, і, отже, визначити своє місце у розв´язанні проблеми. Бажано закінчити огляд літерату­ри коротким резюме щодо необхідності проведення досліджень у цій галузі.

У розділах основної частини, як правило, обґрунтовують вибір напряму досліджень, наводять методи розв´язання завдань і їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведен­ня досліджень. У теоретичних роботах розкривають методи роз­рахунків, гіпотези, що розглядають, в експериментальних — принципи дії і характеристики розробленої апаратури, оцінки похибок вимірювань.

В основній частині з вичерпною повнотою викладають резуль­тати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Автор повинен давати оцінку повноті розв´язання поставлених завдань, достовірності одержа­них результатів (характеристик, параметрів), їх порівнянню з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обґрунтуванню потреби додаткових досліджень або необхідності їх припинення.

Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

Висновки

У висновках викладають найбільш важливі наукові та прак­тичні результати, одержані в роботі, які повинні містити форму­лювання розв´язаної наукової проблеми (завдання), її значення для науки і практики. Далі формулюють висновки та рекомен­дації щодо наукового та практичного використання здобутих ре­зультатів. У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі розкривають методи розв´язання поставленої в роботі наукової проблеми (завдання), наводять їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв´язаннями.

У висновках необхідно наголосити на якісних та кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати їх достовірність, викласти рекомендації щодо їх використання.

Список використаних джерел

Назви використаних джерел слід розташовувати в списку або згідно з порядком посилань у тексті з їх наскрізною нумерацією, або в алфавітному порядку прізвищ перших авторів чи заголовків, або в хронологічному порядку. Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної і ви­давничої справи.

Додатки

За потреби до додатків доцільно включити допоміжний мате­ріал, необхідний для повноти сприйняття роботи:

—проміжні математичні доведення, формули і розрахунки;

—таблиці допоміжних цифрових даних;

—протоколи та акти випробувань, впровадження; розрахун­ки економічного ефекту;

—інструкції і методики, опис алгоритмів і програм розв´я­зання завдань за допомогою комп´ютера, які розроблені у про­цесі виконання роботи;

—ілюстрації допоміжного характеру.

Правила оформлення роботи

Роботу друкують машинописним способом або за допомогою комп´ютера на одному боці аркуша білого паперу форматом А4 (210 х 298 мм) через два міжрядкових інтервали до тридцяти рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту 1,8 мм. Можна також подати таблиці та ілюстрації на аркушах формату A3.

Кількість примірників роботи визначається випускового ка­федрою. Всі примірники мають бути ідентичними і засвідчени­ми завідувачем кафедри.

Обсяг кваліфікаційної роботи повинен становити не менше 20 сторінок (для гуманітарних спеціальностей — не менше 30) дру­кованого тексту. Обсяг дипломної роботи повинен становити не менше 30 сторінок (для гуманітарних спеціальностей — не мен­ше 40) друкованого тексту.

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве — не менше 20 мм, праве — не менше 10 мм, верхнє — не менше 20 мм, нижнє — не менше 20 мм.

Шрифт друку повинен бути чітким, рядок — чорного кольо­ру. Вписувати в текст роботи окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору.

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які вияви­лися в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням коригуючою рідиною і нанесенням на тому ж місці рядками виправленого тексту (фрагмента малюн­ка) машинописним способом.

Роздруковані на комп´ютері програми повинні відповідати фор­мату А4 (мають бути розрізаними), їх включають до загальної ну­мерації сторінок роботи і розміщують, як правило, в додатках.

Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підроз­діли, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин роботи "ЗМІСТ", "ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", "ДОДАТКИ" друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзац­ного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заго­ловок складається з двох або більше речень, їх розділяють крап­кою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тек­сту. У кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставить­ся крапка. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пун­кту) та текстом має становити 3—4 інтервали. Кожну структур­ну частину роботи треба починати з нової сторінки.

Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, під­пунктів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими циф­рами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включа­ють до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному ар­куші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті без крапки в кінці.

Зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не нумерують. Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підроз­ділу має стояти крапка. Наприклад ,"2.3." (третій підрозділ дру­гого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пун­кту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пун­кту, між якими ставлять крапку. У кінці номера має стояти крап­ка, наприклад: "1.3.2." (другий пункт третього підрозділу пер­шого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (світлини, креслення, схеми, графіки, рисунки, таблиці) необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслен­ня, розміри якого більші формату А4, враховують як одну сто­рінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті і (або) у додатках.

Ілюстрації позначають скороченням "Рис." і нумерують по­слідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації має складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідов­но під ілюстрацією. Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, пода­них у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис "Таблиця" із зазначенням її номера. Номер таблиці має складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крап­ка, наприклад: "Таблиця 1.2" (друга таблиця першого розділу). Якщо в роботі одна таблиця, то її нумерують за загальними пра­вилами. При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово "Таблиця" і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова "Продов­ження табл." і вказують номер таблиці, наприклад: "Продовжен­ня табл. 1.2".

Формули в роботі (якщо їх більше одної) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядко­вого номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Но­мер формули пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша форму­ла третього розділу).

Примітки до тексту таблиць, в яких вказують довідкові і по­яснювальні дані, нумерують послідовно в межах одної сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова "при­мітки" ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:

1....

2....

Якщо примітка лише одна, то її не нумерують і після слова "Примітка" ставлять крапку.

Якість ілюстрацій має забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації мають бути виконані чорнилом, тушшю або пастою чорного ко­льору на білому непрозорому папері. У роботі слід застосовувати лише штрихові ілюстрації та оригінали фотознімків. Світлини, розміром меншим за формат А4, доцільно наклеювати на стан­дартні аркуші білого паперу формату А4. Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщують після номера ілюстрації. За необхідності їх доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий текст).

 

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у ви­гляді таблиць:

 

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розмішують над таб­лицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово "Табли­ця" починають з великої літери. Назву не підкреслюють За логікою побудови таблиці, її логічний суб´єкт або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються) розмі­щують у боковику, головці чи в них обох, а не у програмці; логіч­ний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характе­ризується присудок), — у програмці, а не у головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка у боковику — всіх даних цього рядка.

Заголовки граф мають починатися з великих літер, підзаго­ловки — з маленьких, якщо вони становлять одне речення із за­головком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків має бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту пере­плетеного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стріл­кою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш (сто­рінку) назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщува­ти одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, а в дру­гому — боковик.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінити лапками: якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами "Те саме", а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані в якомусь рядку не подають, то в ньому ставлять прочерк.

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під форму­лою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символа і числового коефіцієнта треба подавати з ново­го рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова "де" без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядка­ми. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка Якщо рівняння не вміщається в один ря­док, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:).

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у на­ступному тексті, інші нумерувати не рекомендується.

При написанні роботи автор повинен давати посилання на дже­рела, матеріали, окремі результати, які наводяться в роботі або на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, завдання у дослідженні. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з´ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видан­ня публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них є матеріал, який не включено до ос­таннього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, огля­дових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, в по­силанні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, та­блиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі.

Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати поряд­ковим номером за переліком посилань, виділених двома квадратними дужками, наприклад, " ...у працях[1—7]...".

Допускається наводити посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографіч­ному опису за переліком посилань і зазначенням номера. Наприк­лад, цитата в тексті: "...щорічно в Україні утворюється 1,7 міль­ярд а тон різноманітних твердих промислових відходів..." [6, 20]. Відповідний опис у переліку посилань: 6. Бент О.П. Про розроб­ку концепції ресурсозбереження в мінерально-сировинному ком­плексі України // Мінеральні ресурси України. — 1995. — №2.—С 20.

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номе­ром ілюстрації, наприклад, " рис. 1.2".

Посилання на формули роботи вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад: "...у формулі(2.1)".

На всі таблиці мають бути посилання в тексті, при цьому слово "таблиця" в тексті пишуть скорочено, наприклад: "... у табл. 1.2". У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказува­ти скорочено слово "дивись", наприклад: "див. табл. 1.3".

Загальні вимоги до цитування:

а)      текст цитати починається і закінчується лапками і наво­диться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові тер­міни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випад­ках використовується вираз "так званий";

б)       цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручень ав­торського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставлять­ся у будь-якому місці цитати (на початку, в середині, в кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в)      кожна цитата обов´язково супроводжується посиланням на джерело;

г)       при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами) слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело.

Оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел — елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних дже­рел; розміщується після висновків.

Назви джерел можна розміщувати в списку одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування), в алфавітному порядку прізвищ перших ав­торів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту з обов´язковим наведенням назв праць.

Додатки оформляють як продовження роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремих частин, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті роботи. Якщо додатки подають на наступ­них сторінках роботи, то кожний з них повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами, з першої великої, симетрично відповідно до тек­сту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово "Додаток         " і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами украї­нської абетки, за винятком літер Є, Й, О, Ч, Ь, наприклад, дода­ток А, додаток Б і т. д. Один додаток позначається як додаток А.

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додат­ка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення до­датка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 — другий розділ додатка А; В.3.1 підрозділ 3.1 додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, які розміщені в додатках, ну­мерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 — дру­гий рисунок першого розділу додатка Д; формула А.1 — перша формула додатка А.

До підготовки магістерських робіт ставляться ті ж вимоги, що й до дипломних. Хоча за своїм змістом вони мають становити ви­щий етап наукових досліджень порівняно з дипломними.