Книга в системі професійної підготовки
Головним джерелом знань у навчальній роботі у ВНЗ, та й у житті, є, безперечно, книга. Яскраво висвітлив роль книги у становленні особистості російський письменник М. Горький: "Я міг би багато розповісти про те, як читання книги — цей звичний для нас, буденний, але за суттю своєю таємничий процес духовного злиття людини з великими умами всіх часів і народів — як цей процес читання іноді раптом осяює світлом людині смисл життя і місце в ньому...
...Любіть книгу, вона полегшить вам життя, по-дружньому допоможе розібратися в пістрявій і бурхливій плутанині думок, почуттів, подій, вона навчить вас поважати людину і самих себе...
...Любіть книгу — джерело знань, лише знання можуть врятувати, лише вони можуть зробити нас духовно сильнішими, чесними, розумними людьми, здатними щиро любити людину, поважати її працю і сердечно милуватися прекрасними плодами її неперервної великої праці".
Започаткував книгодрукування німецький винахідник Іоган Гутенберг в середині XV ст. Його відкриття виявилося геніальним. Воно сприяло збереженню на віки найціннішого людського скарбу — витворів людського розуму, дало змогу зміцнити зв´язки поколінь. Особливо збільшилася кількість книг в останні десятиріччя. Вважають, що за останні 25—30 років у світі видруковано стільки книг, скільки за всі попередні роки з початку книгодрукування. Зорієнтуватися в цьому потоці друкованої продукції без спеціальної підготовки складно.
Для успішної роботи з літературою особливо важливим є вміння відшукати потрібну книгу чи статтю. І тут студент не може обійтися без оволодіння навичками бібліографування. Пошуки літератури доцільно починати з перегляду бібліотечних каталогів, а також каталогів, що їх ведуть у навчально-методичних кабінетах. Є різні каталоги: алфавітний, систематичний, предметний, або тематичний. В алфавітному каталозі, коли відоме прізвище та ініціали автора, можна швидко знайти потрібну книгу, виписати її шифр, який необхідно вказати при заповненні бланка замовлення на потрібне видання. Це значно полегшить роботу бібліотекаря і пришвидшить пошуки літератури.
Якщо необхідно знайти книгу з певного питання, а автор її невідомий, звертаються до систематичного каталогу. Він складений за десятковою системою. У систематичному каталозі картки групуються за такими розділами:
0. Загальний розділ (довідники, словники, покажчики).
- Філософія, психологія, логіка.
2. Релігія, атеїзм.
3. Суспільно-політичні науки. Право.
4. Мовознавство.
5. Природознавство, математика, фізика.
6. Техніка. Сільське господарство. Медицина.
7. Мистецтво. Гра. Спорт.
8. Літературознавство.
9. Історія. Географія.
Розділ поділяється ще на 10 підрозділів, кожен з яких, у свою чергу, поділяється на 10 груп тощо.
Крім алфавітного і систематичного каталогів є також предметні, або тематичні. У тематичному каталозі картки розміщені в алфавітному порядку за темами книг приблизно так, як розміщуються статті в енциклопедіях. Користуючись таким каталогом, легко дібрати літературу з конкретних питань.
Вдаючись до пошуку книг у систематичному каталозі, варто дотримуватися схеми (рис. 19).
Рис. 19. Схема пошуку книги в систематичному каталозі
У бібліотеці, крім книжкових каталогів, є картотека газетно-журнальних статей. Такий каталог дає змогу також відшукати статті з певної проблеми.
Відомості про найновіші наукові роботи, а також художню літературу можна знайти у спеціальних збірниках, що видаються Книжковою палатою, зокрема у "Книжковому літопису", який виходить щотижня. У цьому виданні реєструються книги, які видаються в країні з усіх галузей знань. "Літопис журнальних статей" виходить теж щотижня. Тут вміщено перелік статей, які з´явилися в журналах, альманахах, збірниках, наукових записках. "Літопис газетних статей" виходить щомісяця, у ньому реєструються важливі статті, надруковані в газетах.
Бібліографічними джерелами є також енциклопедії і словники. Уміння користуватися ними значно полегшує самостійну роботу студента. Це та довідкова література, яка допомагає орієнтуватися у великому потоці інформації.
До довідкових посібників, які можна знайти в бібліотеці ВНЗ, належать:
1. Большая советская энциклопедия: В 30 т. / Под ред. A.M. Прохорова. — 3-е изд. — М: Сов. энциклопедия, 1969—1976.
2. Большая советская энциклопедия: В 50 т. / Под ред. Б.А. Введенского. — 2-е изд. — М: БСЭ, 1950—1958
3. Малая советская энциклопедия / За ред. Б.А. Введенского. — 3-е изд. — М.: БСЭ, 1958 — 1960. — Т. 1—10.
4.Українська радянська енциклопедія: У12 т. / За ред. М.П. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Голов, ред. УРЕ, 1977—1985.
5.Українська мова: Енциклопедія / НАН України, Ін-т мовознавства НАН України. — К.: Вид-во "Укр. енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 2000. — 750 с.
6. Плющ MM., Грипас НЛ. Українська мова: Довідник. — К.: Рад. шк., 1990.— 254 с.
7. Сучасна українська мова: Довідник / Л.Ю. Шевченко, В.В. Рі-зун, Ю.В. Лисенко; За ред. О.Д. Пономарьова. — 2-ге вид., випр. — К.: Либідь, 1996. — 320 с
8. Ющук І.П. Практичний довідник з української мови. — К.: Рідна мова, 1998. — 223 с.
9. Енциклопедія сучасної України / За ред. М.Г. Желізняка. — К.: Координаційне бюро ЕСУ НАН України, 2001. —Т. 1. —823 с.
10.Всемирный биографический словарь / Ред. кол.: В.И. Бо-родулин, Н.М. Кузнецов, Н.М. Ланда и др. — М.: БРЭ, 1998. — 926 с.
11.Новый энциклопедический словарь. — М: БРЭ, 2001. — 1456 с.
12.Биология: Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. М.С. Гилеров. — 3-е изд. — М.: БРЭ, 1998. — 864 с.
13. Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М.С. Гилеров. — 2-е изд. — М.: Сов. энциклопедия, 1998. — 864 с.
14. Скиннер М. География. А — Я: Словарь справочник. — М., 1999.— 528 с.
15.Географический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Ф. Трешников. — М.: Сов. Энциклопедия, 1989. — 522 с.
16.Геодезичний енциклопедичний словник / За ред. В. Лі-тиського. — Л.: Евросвіт, 2001. — 668 с.
17.Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Екологія. Охорона природи: Словник-довідник. — К.: Т-во "Знання", 2002.—550 с.
18.Великая Отечественная война. 1941—1945: Энциклопедия / Гл. ред. М.М. Козлов. — М: Сов. энциклопедия, 1985. — 832 с.
19.Дюпон Р.З., Дюпон Т.Н. Всемирная история войн: Энциклопедия военной истории. — СПб.: Полигон, 1998. — Т. 1—3.
20.Кіндер Г., Хільгеман В. Всесвітня історія: dtv-Atlas: Пер. з нім. — К.: Знання-Прес, 2001. — 631 с.
21.Советская историческая энциклопедия: В 16 т. / Гл. ред. Е.М. Жуков. — М.: Сов. энциклопедия, 1960—1976.
22.Гренвіл Д. История XX века. Люди. События. Факты / Пер. с англ. О. Суворова. — М.: Аквариум, 1999. — 896 с.
23.Безсмертя. Книга пам´яті України. 1941—1945 / Гол. ред. І.О. Герасимов. — К.: Книга пам´яті України, 2000. — 944 с.
24.Довідник з історії України (А — Я): Посібник для загаль-ноосвіт. навч. закл. / За ред. І. Підкови. — 2-ге вид. — К.: Ґене-за, 2001. —113 с.
25.Енциклопедія українознавства: У 3 ч. / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. — Репр. вид. — К., 1985.
26 Українське козацтво: Мала енциклопедія. — К.: Ґенеза; Запоріжжя: Прем´єр, 2002. — 568 с
27.Математическая энциклопедия: В 5 т. / Под ред. И.М. Виноградова. — М.: Сов. энциклопедия, 1977. — 1985.
28.Математический энциклопедический словарь / Под ред. Ю.В. Прохорова. — М.: Сов. энциклопедия, 1988. — 847 с.
29.Малая медицинская энциклопедия: В 12 т. / Под ред. В.Х. Василенко. — М.: Сов. энциклопедия, 1965—1970.
30.Популярная медицинская энциклопедия / Под ред. П.В. Петровского. — М.: Сов. энциклопедия, 1979. — 704 с.
31. Червяк П.І. Медична енциклопедія. — К.: Просвіта, 2001.—1024 с.
32.Словникукраїнськоїмови:В11т. /Ред. кол.:Н.С. Васильева, М.М. Друченко, B.C. Дурко, Л.В. Туник, H.I. Шарапова. — К.: Наук, думка, 1970—1980.
33.Новий словник української мови: У 4 т. / Укл.: В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. — К.: Аконіт, 1999.
34.Искусство стран и народов мира: В 5 т. / Гл. ред. Б.В. Йо-гансон. — М.: Сов. энциклопедия, 1962—1981.
35.Власов В.Г. Большой энциклопедический словарь изобразительного искусства: В 8 т. — СПб.: Лита, 2000. — Т. 1. — 864 с.
36.Історія українського мистецтва: У 5 т. — К.: Рад. Україна, 1966—1968.
37.Театральная энциклопедия: В 5 т. / Под ред. С.С. Мо-кульського. — М.: Сов. энциклопедия, 1961—1967.
38.Большой толковый социологический словарь: В 2 т. — М.: Вече, 1999.— 650 с.
39.БерихинА.Б. Экономика и право: Энциклопедический словарь. — М.: Книжный мир, 2000. — 908 с.
40.Економічна енциклопедія: У 3 т. / Ред. СВ. Мочерний та ін. — К.: Академія, 2002. — 952 с.
41. Політологічний енциклопедичний словник / Ред.:
Ю.С. Шемшученко, Д. Бабкіна. — К.: Генеза, 1997. — 400 с.
4 2. Юридична енциклопедія: У 6 т. / Ред. кол.: Ю. С. Шемшученко та ін. — К.: Укр. енциклопедія, 1998.
43.Юридическая энциклопедия / Гл. ред. Б.Н. Топорнин. — М.: Юрист, 2001. — 1272 с.
44.Большой юридический энциклопедический словарь. —М.: Книжный мир, 2002. — 720 с.
45. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред.
А.Я. Сухарев. — М.: Сов. энциклопедия, 1984. — 415 с.
46.Энциклопедический юридический словарь / Под ред. В.Е. Крутских. — 2-е изд. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 368 с.
47.Культурология. XX век: Энциклопедия: В 2 т. — СПб.: Университетская книга; ООО "Алетейя", 1998.
48.Книга: Энциклопедия / Редкол.: И.Е. Баренбаум, А.А. Бе-левицкая, А. А. Говоров и др. — М.:БРЭ, 1998. — 800 с.
49.Глоссарий современного образования / Под ред. В.И. Астаховой. — X.: ОКО, 1998. — 272 с.
50.Педагогическая энциклопедия: В 6 т. / Гл. ред. А.И. Каи-ров. — М.: Сов. энциклопедия, 1964.
51.Словарь по социальной педагогике: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Авт.-сост. А.В. Мардахаев. — М.: Изд. центр "Академия", 2002. — 368 с.
52.Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — 376 с.
53.Даль В.К. Толковый словарь русского языка. Современная версия. — М.: ЭКСМО-ПРЕСС, 2001. — 736 с.
54.Русский язык: Энциклопедия / Гл. ред. Ю.Н. Караулов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: БРЭ: Дрофа, 1998. — 703 с.
55.Ожегов СИ. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. — 22-е изд., стер. — М.: Рус. яз., 1990. — 921 с.
56.Толковый словарь русского языка: В 4 т. / Под ред. Д.Н. Ушакова. — М.: Сов. энциклопедия, 1935—1940.
57.Словарь современного русского литературного языка: В 20 т. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1948—1963.
58.Краткий этимологический словарь русского языка: Пособие для учителей / Под ред. С.Г. Бархударова. — М.: Уч. пед. изд., 1961. —403 с.
59.Словарь иностранных слов / Под ред. И.А. Лехина. — 4-е изд., перераб. и доп. —М.: Госиздат иностр. и науч. словарей, 1954. —856 с.
60.Энциклопедический словарь: В 3 т. / Под ред. Б.А. Введенского. — К.: Праща; М.: БСЭ, 1954—1955.
При доборі літератури з того чи того питання необхідно вміти скласти бібліографічні записи відповідно до єдиних вимог, які є обов´язковими для оформлення бібліографічного апарату.
У каталозі ви відшукали потрібну книгу чи статтю. Де і як записати дані про них, щоб успішно й раціонально ними користуватися? Найзручніше робити такі записи на бібліографічних картках. Це дає змогу класифікувати їх за різними принципами: алфавітним, тематичним або хронологічним. Подібні картки легко виготовити з цупкого паперу. Рекомендований розмір — 12,5 х 7,5 см.
Опис книги потрібно робити з титульного листа, а не з обкладинки, за такою формою:
1. Прізвище та ініціали автора. (Якщо книга написана двома чи трьома авторами, їх прізвища та ініціали подаються також на початку опису.)
2. Назва (заголовок) книги. Подається повністю і без скорочення.
3. Підзаголовні дані. Зазначаються відомості про жанр книги (науково-популярний нарис, навчальний посібник, довідник і т. ін.); вказується також, за чиєю редакцією вийшла книга; порядковий номер видання.
4. Вихідні дані. Подаються відомості про місце видання, найменування видавництва та рік видання.
Подаємо зразки бібліографічних описів книг, журнальних і газетних статей відповідно до установлених правил (табл. 15).
Таблиця 15. Зразки бібліографічного опису наукових праць
Характеристика джерела |
Приклад оформлення |
Монографії (один, два або три автори) |
Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1997. — 304 с |
Чотири автори |
Робоча книга класного керівника / В.П. Драгун, В.Л. Омеляненко, С.В. Омеляненко, Л.І. Прокопенко. — Черкаси, 1986. — 172 с |
П´ять і більше авторів |
Системный анализ инфраструктуры как элемент народного хозяйства / Н.И. Белоусова, Е.И. Вишняк, В.Ю. Левут и др. — М.: Экономика, 1982. — 262 с. |
Багатотомні видання |
Сухомлинсъкий В.О. Вибрані твори: В 5 т. — К.: Рад. шк., 1966—1967. |
Книги за редакцією |
Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. — К.: Вища шк., 1986. — 542 с |
Збірки праць |
Педагогічний пошук / Упоряд. І.М. Баженова. — К.: Рад. шк., 1989. — 496 с |
Збірник наукових праць |
Подготовка учителя к работе в сельской малокомплектной школе: Сб. науч. трудов. — Смоленск, 1983.— 164 с. |
Перекладні видання |
ОконъВ. Введение в обшую дидактику: Пер. с пол. — М.: Высш. шк., 1990. — 382 с. |
Словники, енциклопедії |
Короткий тлумачний словник української мови / За ред. Д.Г. Гринчишина. — К.: Рад. шк., 1988. — 320 с. |
Складові частини книги |
Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Макаренко А.С. Твори: У 7 т. — К.: Рад. шк., 1954.—С. 9—92. |
Складові частини збірника |
Лисенкова СМ. Коли вчитися легко // Педагогічний пошук / Упоряд. І.М. Баженова. — К.: Рад. шк., 1989.—С. 47—89. |
Складові частини журналу |
Карпенко І., СілитінаІ. Емоційна культура майбутнього вчителя // Рідна школа. — 1998. — №6. —С. 34—38. |
Газетні статті |
Закон України "Про освіту" // Голос України. — 1996. — 25 квітня. |
Дисертації |
Майборода Г.Я. Соціально-педагогічний потенціал українських народних обрядів у системі формування морально-духовних цінностей особистості: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. —Черкаси, 1996. — 214 с. |
Автореферати дисертацій |
Кретова О.І. Формування культури професійного мовлення майбутніх учителів на основі системного підходу: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. — Кіровоград, 1998. — 20 с |
Опис книг, газетних і журнальних статей треба робити тією мовою, якою вони надруковані.
Для більш зручного обслуговування в бібліотеках з великою кількістю книг є спеціальні картки-вимоги. Подаємо можливий зразок такої вимоги:
Трапляється, що у бібліотеці навчального закладу немає потрібної книги. У такому випадку її можна замовити за міжбібліотечним абонементом (МБА). Слід звернутися у відділ МБА бібліотеки, яка обслуговує читача, заповнити бланк-замовлення на одержання потрібної літератури. Бланк посилається в координаційні центри МБА і через деякий час книга надсилається бібліотеці-замовникові. Література за МБА видається на такі терміни: книги вітчизняного видання — на ЗО днів; книги іноземними мовами — на 15 днів; журнали — на 15 днів; видання, що користуються підвищеним попитом, — на 15 днів, мікрофільми — на 45 днів.
Кожен студент, починаючи з першого курсу, має дбати про комплектування власної бібліотеки відповідно до професійних та пізнавальних інтересів. Шлях книги до читача довгий. Навіть змістовні, цінні книги перевидаються не частіше як через 5—7 років. Тому думати: "Я придбаю книгу пізніше, коли вже буду працювати", — припускатися помилки. Якщо ж ставити собі за мету щомісяця купувати 3—4 книги для власної бібліотеки, то за 5 років навчання у ВНЗ можна зібрати 240—250 книг. Це той цінний багаж, який допоможе молодому фахівцеві успішно набувати своєї фахової майстерності.
Досить важливим для студента є вміння користуватися книгою. Для ефективної і результативної роботи з книгою необхідно дотримуватися науково обґрунтованих організаційних і санітарно-гігієнічних вимог. Зокрема:
1. Раціонально організувати своє робоче місце (стіл, стілець, приладдя: ручка, чорнило, олівець, лінійка, папір, довідники та ін.). Стіл і стілець мають бути дібрані відповідно до росту людини. Правильним і зручним за висотою має бути співвідношення стола і стільця. Книги, підготовлені для опрацювання, мають лежати зліва попереду, а письмове приладдя — праворуч. Якщо стіл приставлений близько до стіни, то над ним можна приладнати поличку, на якій розмістити частину потрібних книг, особливо довідників. Книга, яку читаємо, має бути віддалена від очей на відстань 25—ЗО см і лежати з нахилом 45 градусів, щоб усі рядки тексту знаходилися на однаковій відстані від очей. Доцільно використовувати також підставку для книги. Це значно полегшує роботу очей. Не потрібно завантажувати стіл великою кількістю книг, паперів.
2. Під час читання і ведення записів світло має падати зліва і зверху. При штучному освітленні важливо потурбуватися про достатню його кількість. Найбільш зручно користуватися настільною лампою. Світло не має бути ні надто яскравим, ні тьмяним, бо це є причиною швидкої втоми очей.
3. У робочій кімнаті має бути чисте повітря, насичене достатньою кількістю кисню, що є важливим чинником підтримання працездатності й активності клітин головного мозку. Тому доцільно працювати при відкритому вікні чи кватирці. Якщо з якихось причин не можна дотримуватися цього, то періодично (через 1— 1,5 години) потрібно відчиняти вікно і провітрювати кімнату.
4. Необхідно чергувати періоди напруженої праці і відпочинку. Групи нейронів, які включені в активну розумову діяльність, порівняно швидко стомлюються. Важливо через 1,5—2 години один вид розумової роботи змінювати на інший, зовсім відключитися від розумової роботи і зайнятися виконанням протягом 10—15 хвилин іншого виду діяльності, яка не потребує розумового напруження. Ефективним є активний відпочинок і виконання фізичних вправ, прогулянка на повітрі тощо.
5. Працюючи з книгою, не треба робити часті перерви. Необхідно "запрацюватися", "ввійти в матеріал", щоб виробити певний динамічний стереотип. Це підвищує ефективність розумової праці.
6.Заняття мають бути регулярними і постійними в часі. Ми часто нарікаємо на нестачу часу. Але це лише тому, що ми нераціонально його використовуємо. Російський письменник А.П. Чехов писав: "Якщо хочеш, щоб у тебе було мало часу, то не роби нічого". Якщо кожного дня відводити хоча б 3—4 години на читання книг, опрацьовуючи 20 сторінок за годину, то за рік можна прочитати близько 30 тис. сторінок. А це в середньому 140— 150 книг.
7.Під час роботи з книгою в кімнаті має панувати тиша. Шум знижує активність розумової праці, викликає пригнічений стан (гіпостенію). До того ж, організм витрачає значну кількість енергії на захист від зовнішніх подразників.
8.З книгою треба працювати спокійно, без зайвих рухів. Не слід привчати себе читати лежачи. Це розсіює увагу, веде до швидкої втоми. Не можна продуктивно працювати з книгою у транспорті або стоячи в черзі.
9.Під час роботи з книгою не слід застосовувати збуджувальні засоби: чай, каву, тютюн та ін. Це підвищує працездатність на короткий час, але шкодить здоров´ю.
10. Читати треба мовчки, що дає змогу глибше зосередитися на змісті прочитаного, проникнути в його суть. Інколи для відчуття поетичності твору окремі місця доцільно читати вголос.
У роботі з книгою варто дотримуватися таких правил:
1.При вивченні певної проблеми у першу чергу потрібно ознайомитися з першоджерелами, а потім уже з посібниками і критичними статтями. Опрацювання посібників не може замінити вивчення першоджерел. Робота над першоджерелами викликає у читача самостійні думки, судження, сприяє більш глибокому розумінню теми чи проблеми.
2.Опрацювання літератури з конкретного питання варто починати з робіт загального характеру і від них переходити до спеціальних і більш вузьких досліджень.
3.Необхідно добирати для читання книги, доступні для розуміння. Безперечно, робота над літературою має викликати певні складнощі, але цього не треба боятися. Перечитуючи книгу або статтю кілька разів, можна проникнути в суть матеріалу, дійти до розуміння тих чи тих понять.
Починати працювати з книгою варто із загального ознайомлення з нею. Спочатку оглядають титульний лист, на якому вка зано рік і місце видання. Коротка анотація, яка вміщена, як правило, на початку, допомагає читачеві визначити загальний орієнтир щодо проблем, які розглядаються в книзі. Перегляд змісту передмови, післямови також певною мірою сприяє формуванню у читача інтересу до книги.
Залежно від змісту книги і мети, що її ставить перед собою читач, розрізняють такі види читання.
1.Суцільне читання. Воно становить процес уважного прочитання книги або окремих її розділів без відволікань, скажімо, для записів. При такому читанні можна зробити багато, але це не завжди дає потрібний ефект. Часто прочитані в такий спосіб книги складаються в калейдоскопічні картини і залишають у пам´яті мало знань. К. Д. Ушинський застерігав: "Книга, що має таке важливе значення для людини, залишається німою не лише для того, хто не вміє читати, але й для того, хто, прочитавши механічно сторінку за сторінкою, не зумів видобути із мертвої букви живі думки".
Щоб суцільне читання не зводилося до бездумної механічної роботи, даремної витрати часу, варто попередньо ознайомитися з відомостями про автора, змістом, структурою, прочитати, як уже було сказано раніше, анотацію книги. У спеціальному зошиті (читацькому щоденнику) записати основні дані про книгу і автора, а після прочитання занотувати головні проблеми, які в ній розглядаються.
2. Продовженням попередньої роботи з книгою (суцільного читання) є її вивчення. У процесі вивчення книги, проблем, що висвітлені в ній, можна зіткнутися з певними труднощами. Це може стурбувати, викликати розчарування, зневіру у власних силах. Цього аж ніяк не треба боятися. По-перше, будь-яке питання треба починати вивчати з найпростішого, з елементарних його частин. Лише за цієї умови можна поступово оволодіти і методом, і самим предметом. По-друге, успіху можна досягти за достатньої наполегливості. Тільки наполегливість, тверде бажання йти до конкретної мети, терплячість принесуть успіх. Треба привчити себе:
— вимогливо ставитися до усвідомлення понять, суджень, правил та ін.;
—чітко з´ясовувати основні положення, тези, твердження, встановлювати взаємозв´язок між ними;
—розуміти цінність і цілеспрямованість прикладів, пояснень, ілюстрацій;
—вміти відшукати у власному досвіді і в життєвій практиці нові й додаткові приклади до тих положень, що подані в книзі;
—вміти відокремлювати головне від другорядного, що є лише ілюстрацією до головного;
—вміти критично розібратися у змісті книги, дати правильну оцінку положенням роботи.
Це ті важливі уміння, якими повинен оволодіти студент у процесі самостійної роботи над книгою.
3. Часткове читання. Застосовується у тих випадках, коли в книзі необхідно опрацювати лише окремі розділи, питання та ін. Часткове читання застосовується у роботі з енциклопедіями, словниками, довідниками. При використанні літератури для часткового опрацювання слід дотримуватися таких рекомендацій:
—визначити коло довідників, якими найчастіше користуватимемося;
—довідкову літературу розміщувати близько до свого робочого місця, щоб вона завжди була під рукою;
—виробити зручну для себе систему записів, щоб поступово накопичувати рукописні довідники з різних питань;
—звертати увагу на науковість обґрунтування певних питань, користуватися найновішими довідниками.
4. Синтетичне читання є конкретним і раціональним використанням всіх означених вище видів читання книги.
Потреба опрацьовувати великі масиви друкованих джерел інформації спонукає до пошуків більш ефективних методів читання. В останні роки поширюється так зване швидкісне читання. Цей метод привертає увагу людей розумової праці тим, що коли при звичному читанні фіксується від 150 до 400 слів за хвилину, то при швидкісному — від 900 до 2000—2500 слів.
Для оволодіння методом швидкісного читання необхідно дотримуватися таких рекомендацій:
1. Не допускайте регресій. Регресіями називаються зворотні рухи очей для повторного читання слова, фрази, речення. Текст будь-якої складності читається один раз. Лише після закінчення читання і початкового осмислення змісту прочитаного можна повернутися до повторного читання.
2. Дотримуйтесь алгоритму читання. Сформуйте свій алгоритм читання і постійно пам´ятайте зміст і лексичне значення його компонентів. Основою для вироблення власного алгоритму читання може бути така схема:
—автор, назва книги, статті;
—джерело і його вихідні дані;
—структура книги, статті;
—основний зміст;
—особливості й побудова фактографічного матеріалу;
—проблеми, які здаються для вас суперечливими;
—новизна опрацьованого матеріалу, його місце і значення у подальшому розумінні наукових проблем, можливість використання у практичній діяльності.
Подібний алгоритм дає змогу упорядкувати процес оволодіння змістом прочитаного. При цьому нова інформація ніби вкладається в завчасно підготовлені блоки, фіксується там і набуває певної системи.
3.Читайте без артикуляції. Читання без артикуляції гальмує звичку промовляти текст і сприяє посиленню наочно-образного компонента мислення.
4.Забезпечуйте рух очей по центру сторінки зверху вниз. Це найбільш економний і ефективний спосіб. Він сприяє розвитку периферійного зору. На початковому етапі олівцем проведіть вертикальну лінію посередині сторінки. Це буде своєрідний орієнтир для очей.
5.Будьте уважними. Намагайтеся зосереджувати увагу на процесі читання.
6.Намагайтесь зрозуміти прочитане у процесі читання. Це ключ до проникнення у зміст і сутність прочитаного, шлях до його запам´ятання.
7. Постійно повторюйте прочитане зразу ж після завершення читання. У процесі читання запам´ятовуйте не слова чи окремі фрази, а думки, ідеї. Адже тільки осмислене запам´ятовування раціональне і продуктивне. Не перевантажуйте пам´ять. Якщо ви не згадали забуте протягом 3—4 хвилин — ще раз зверніться до тексту.
8.Використовуйте різні способи читання. Це залежить від мети опрацювання друкованого джерела інформації.
Будьте гнучким читачем. Залежно від потреби переходьте від звичайного читання до швидкісного і навпаки.
10. Постійно вдосконалюйте свої вміння в читанні. Успіхи у швидкісному читанні з´являться лише за умов систематичних занять, формування навичок у цьому виді діяльності.
Хоч швидкісне читання й має високу ефективність, не варто вбачати в ньому панацею, яка дасть змогу оволодіти значними обсягами знань. Захоплення лише швидкісним читанням нерідко призводить до поверхового опрацювання наукової літератури і поверховості мислення.
Для студентів важливо оволодіти всіма видами читання і використовувати їх в оптимально ефективному зв´язку. Та до якого способу читання ми б не вдавалися, людська пам´ять не може зберігати всього прочитаного протягом тривалого часу. Тому в процесі самостійного навчання надзвичайно важливо вміти робити записи прочитаного, вивченого, систематизувати матеріал для раціонального використання його у подальшій науковій і практичній роботі.
При опрацюванні книг застосовуються такі види записів: складання плану; виписування цитат; записи висновків, складання тез; складання конспекту; складання анотацій; написання реферату; рецензування; систематизація зведених оглядів; підготовка зведеного конспекту; складання схем, таблиць; запис власних думок, що виникли під враженням прочитаного; записи окремих слів із занотуванням їх значення, прислів´їв, приказок, крилатих слів та ін.
Зупинимося на особливостях окремих видів записів, що мають важливе значення у самостійній навчальній роботі студентів.
План — це така форма запису, коли читач виділяє окремі логічно завершені частини статті чи книги, даючи їм своєрідні заголовки. Це допомагає глибше усвідомити зміст прочитаного, встановити логічний зв´язок між його частинами. План може бути простим і складним залежно від змісту прочитаного матеріалу та визначеної мети.
Цитатна (лат. cito — приводжу, проголошую) — дослівний уривок з тексту твору або чиїсь слова, що наводяться письмово чи усно для підтвердження міркування. При виписуванні цитат треба дотримуватися таких правил:
—не робити цитування без ретельного ознайомлення з найближчим до уривка текстом;
—цитувати основні, закінчені й оригінальні думки;
—цитату брати в лапки, якщо вона починається із середини речення, то після лапок ставлять три крапки і цитату починають з маленької букви;
—після кожної цитати вказувати джерело, з якого вона взята; бажано зазначати назву конкретної роботи, а також том чи книгу, де ця робота вміщена; місце видання, видавництво, рік, сторінки;
—при цитуванні слід точно відтворювати курсиви, підкреслення, розрядки та виписувати цитати в окремі зошити з помітками проблем, яких стосується цитата; зручно також кожну цитату записувати на окремих аркушах паперу (рекомендований розмір — 105 х 146 мм), зазначаючи у правому верхньому куті проблему, якої вона стосується; на звороті або в кінці можна записати свої думки з приводу виписаної цитати;
—зберігати аркуші з цитатами у певній системі.
Дотримання цих правил дасть змогу протягом певного часу зібрати значний матеріал і неодноразово використовувати його у навчальній та науковій роботі. У такий же спосіб можна систематизувати й інші виписки, матеріали.
Наведемо приклади записів цитат.
Моральне виховання. Кохання |
|
По шляху Чумацькому у росах |
|
Буде вічність мчати на коні, |
|
Я ж губами у розкішних косах |
|
Позбираю зоряні вогні. |
|
|
Де світи стикаються у шалі |
|
І сміється злісно маніяк, |
|
Я свої повідаю печалі |
|
Тій, що жду і не діждусь ніяк. |
Див.: Сом М. 3 матір´ю на самоті. — К.: Молодь, 1990. — С 110.
|
Майстерність виховання колективу
"Там, де вірять у могутню силу виховання, в школі панує воля батьківської мудрості. Не свавілля бажань, яке може призвести до хаосу, а саме воля — строга, безумовна і разом з тим мудра".
Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу. — К.: Рад. пік., 1971. —С 182.
Записи висновків, складання тез. У багатьох випадках при опрацюванні літератури є потреба зробити записи основних думок автора з певної проблеми. При цьому читач у зошиті для записів вказує прізвище та ініціали автора, назву книги, місце і рік видання. Тут же в певній послідовності записуються судження про ті вузлові проблеми чи питання, що розглядаються у творі. На полях можна робити свої помітки. Такий підхід дає змогу продумати прочитане, усвідомити в загальних рисах його суть і зберегти матеріал (основу) для відтворення у пам´яті головних проблем книги у майбутньому.
Поглибленим видом попередньої роботи є складання тез. Теза (гр. thesis — положення, твердження) — коротко сформульоване основне положення доповіді, лекції, повідомлення тощо. Записи прочитаної книги, статті (залежно від її змісту і спрямування) можна робити у вигляді коротких тез. Це не що інше, як виписування своїми словами основних тверджень автора і розміщення їх у певній логічній послідовності. Кожна теза має бути сформульована чітко, стисло і передавати основну думку автора. Приклади і докази при цьому не записують. На полях читач може робити свої помітки, записувати власні думки, викликані розмірковуваннями над опрацьованим матеріалом. Робота з книгою в такий спосіб допомагає синтезувати основні думки і положення, сприяє розвитку логічного мислення.
Складання конспекту. Конспект (лат. conspectus — огляд) — огляд, короткий, послідовний, стислий письмовий виклад основного змісту книги, статті, лекції, записаний у розповідній формі. У конспекті можна записувати тези, виписки, цитати, цифрові матеріали, таблиці, графіки, окремі рисунки. Виклад конспективного запису має бути послідовним, логічно зв´язаним. Для
підтвердження окремих положень необхідно записувати найбільш яскраві приклади. До складання конспектів книг, статей ставляться такі вимоги:
—записи треба вести в окремому зошиті. Найкраще використовувати для цього шкільний зошит, що містить 12 аркушів. Це дає змогу в майбутньому більш зручно користуватися раніше зробленими записами, розміщувати і синтезувати їх за тематичним принципом. З лівого боку сторінки відводиться широке поле (4— 5 см). На ньому зручно робити помітки, доповнення, складати плани законспектованого матеріалу, висловлювати власні думки;
—на початку конспекту необхідно записати прізвище та ініціали автора, повну назву роботи з підзаголовками, місце і рік видання, кількість сторінок (при опрацюванні великих за обсягом джерел доцільно відводити окрему сторінку). Важливо записати дату написання твору, обставини його написання, якщо такі є. Ці дані можна взяти з передмови чи приміток;
—писати необхідно розбірливим почерком і обов´язково чорнилом. При цьому слід пам´ятати, що конспект ви готуєте не для одноразового використання. Він може стати у пригоді протягом навчання і в подальшій самостійній професійній діяльності;
—цитати і особливо важливі думки (положення, визначення, правила та ін.) необхідно виділяти у тексті;
—доцільно виробити свої умовні знаки, щоб виділяти у конспекті потрібні місця.
Розпочинаючи складання конспекту наукової праці, варто попередньо прочитати матеріали про роботу, в яких дано її аналіз, оцінку. Це допоможе звернути увагу на головні питання і проблеми, які знайшли висвітлення в роботі. Важливо спочатку перечитати всю працю без записів, щоб мати уявлення про її структуру і загальний зміст, і лише після цього конспектувати. Необхідно вчитуватися в текст, до кінця усвідомлювати суть викладених думок. Записи варто робити своїми словами. Ефект дає фіксація результатів аналізу й синтезу прочитаного, а не дослівний запис незрозумілого чи, в гіршому разі, перефразованих окремих речень, часто не зв´язаних між собою.
У конспекті треба чітко записувати заголовки і підзаголовки, що є в роботі, виділяючи їх підкресленням, іншим чорнилом. Сторінки конспекту необхідно нумерувати. Якщо в одному зошиті вміщені конспекти багатьох праць, то в кінці варто подати перелік законспектованих робіт, вказати сторінки. Це допомагає швидко відшукати потрібний матеріал.
Складання анотацій. Анотація (лат. annotatio — зауваження, примітка) — коротка узагальнювальна характеристика книги (чи її частини), статті, рукопису. Для проведення цієї роботи необхідно уважно перечитати книгу, з´ясувати кому вона адресована, з якою метою може бути використана. Написання анотацій — відповідальне завдання і потребує глибоких знань з відповідної галузі. Праця має бути оцінена з погляду її науковості, логічної послідовності, актуальності питань чи проблем.
Рецензія (лат. recensio — огляд, обстеження) — критична оцінка художнього, наукового твору, вистави, кінофільму, відгук про них. У рецензії мають бути висловлені такі судження про прочитане в цілому і його найважливіші деталі, які підкріплені науково обґрунтованими доказами, фактами, поясненнями. Рецензії у переважній більшості мають характер висновків, узагальнень, оцінки прочитаного. Можна давати оцінку книги чи статті в цілому або окремих її розділів, частин, роблячи в кінці узагальнення.
Складання зведеного конспекту становить систему записів, які включають фіксування планів, виписування цитат, окремих тез, висновків, детальне конспектування розділів тощо.
Виписування незрозумілих слів з поясненням і тлумаченням їх значення, прислів´їв, приказок, афоризмів, крилатих слів також є корисним у діяльності студента. Такі записи потрібно робити на окремих аркушах паперу (і певним чином систематизувати) або в спеціальному зошиті, дотримуючись також відповідної системи. Наведемо приклад такої роботи за картковою системою.
Трудове виховання — Етнопедагогіка
11. Гуляй та працю знай.
12.3 праці радість, з безділля смуток.
13.Коли праця вийде дверима, то біда вікном лізе в хату.
14.Люби труд змалу, слухатимеш весь вік похвалу.
Прислів´я та приказки. — К.: Народна думка, 1989.
Консолідація (лат. konsolidatio — зміцнення, об´єднання) — зміцнення, згуртування, об´єднання.
Консенсус (лат. consensus — згода) — згода щодо спірного питання, якої досягають у результаті дискусії та компромісів.
Легітимація (лат. legitimus — законний) — визначення або підтвердження законності якогось права чи повноваження.
Зручно записувати пояснення незрозумілих слів на невеликих картках однакового розміру, розміщуючи їх у спеціальному ящику за алфавітом. Якщо вести таку роботу систематично і тривалий час, це позитивно впливає на поліпшення культури мови, збагачення лексичного запасу.
|
:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика