У самому слові "студент" (лат. studens — той, хто вчиться) уже закладена потреба наполегливої самостійної роботи над оволодін­ням глибокими знаннями.

Одним із найголовніших завдань едукації сучасного студента є переведення його зі статусу об´єкта в статус суб´єкта навчання і діяльності. Але в реальній практиці ВНЗ провідна активність залишається за викладачем фактично у всіх видах занять. Він виступає головним чином в ролі ретранслятора і контролера знань.

Навчання — процес досить складний і своєрідний. Він дале­кий від того, яким його інколи уявляють: викладач вищої шко­ли читає лекції і дає студентам відповідний обсяг знань. Оволодіння знаннями — це, в першу чергу, процес наполегливої актив­ної діяльності мозку людини. В умовах переходу людства до інформаційно-технологічного суспільства, до суспільства знань, даремно сподіватися, що за роки навчання у вищому навчально­му закладі можна запастися потрібними знаннями на все життя. Зміст знань оновлюється надзвичайно швидко, а тому головним завданням вищої школи поряд із задоволенням потреб особи в інтелектуальному, культурному й моральному розвиткові є ово­лодіння майбутнім фахівцем ефективними і раціональними ме­тодами самостійної навчальної роботи відповідно до особливостей конкретного фаху, підготовка його до участі у процесі неперерв­ної освіти. Розв´язання цих завдань випливає із природної сут­ності людини, з особливостей і закономірностей її мисленнєвої діяльності.

Враховуючи, що в сучасному світі вища освіта стає обов´язко­вим етапом у житті людини, що кожен повинен навчитися само­стійно здобувати знання упродовж життя, значно зростає роль ВНЗ у навчанні студента самостійно вчитися. Самостійна робота студента, яка є суттєвим елементом навчального процесу поряд з аудиторним навчанням, набуває великого значення.

Самостійна робота студента (СРС) — це навчальна ді­яльність студента, яка планується, виконується за завданням, під методичним керівництвом і контролем викладача, але без його прямої участі.

У сучасній вищій школі роль викладача все більше зводиться до організації пізнавальної діяльності студентів. Пізнання студент повинен здійснювати сам. Це має принципове значення. Тільки знання, здобуті власною працею, є міцними, глибокими і дієви­ми. Лише шляхом напруженої мозкової діяльності можна доско­нало оволодіти навчальним предметом. СРС формує навички са­мостійної діяльності взагалі, що є конче необхідним у будь-якій професійній діяльності, виробляє здатність самостійно приймати відповідальні рішення, знаходити оптимальний вихід зі складних ситуацій. Таким чином, СРС відіграє значну виховну роль. Вона формує самостійність як важливу рису характеру, що займає провідне місце в структурі особистості сучасного фахівця. Вчені, пе­дагоги, враховуючи ці закономірності, завжди наголошували на необхідності організації самостійної пізнавальної діяльності людини. Відомий чеський педагог Я.А. Коменський на титульному аркуші своєї книги "Велика дидактика" написав: "Альфою і оме­гою нашої дидактики хай будуть пошуки і відкриття засобу, за якого ті, хто вчить, менше б вчили, а учні більше б вчились".

Німецький педагог А. Дістервег так визначив кредо навчан­ня: "Розвиток і освіта ні одній людині не можуть бути дані або повідомлені. Усяк, хто бажає до них прилучитися, повинен до­сягнути цього власною діяльністю, власними силами, власним напруженням".

Подальші успіхи у суспільному розвитку і цивілізаційному поступі неможливі без випереджувального інтелектуального роз­витку людини, без постійного збагачення її науковими знання­ми. Здійснення неперервності освіти стало ключовою соціальною проблемою. Від її успішного розв´язання залежить, значною мірою, становлення професіоналізму; самоосвіта, самостійна пізнавальна діяльність є головними чинниками збільшення інте­лектуального багатства суспільства.

Ефективність самостійної навчальної роботи зумовлюється сформованістю пізнавальних мотивів. Пізнавальні потреби, які спонукають до самоосвіти, формуються в активній самостійній пізнавальній діяльності людини, яка має бути суспільно значу­щою для особистості.

Самостійна навчальна робота студентів здійснюється у про­цесі взаємодії різних чинників: соціальних, психологічних, ана-томо-фізіологічних. Важливу роль при цьому відіграють раціо­нальні засоби: методи організації самостійної роботи, умови праці, режим дня, техніка праці та ін.

Отже, навчання у ВНЗ — це створення надійного фундаменту для подальшої самостійної пізнавальної діяльності протягом усього життя. Внаслідок копіткої пізнавальної роботи випускник повинен отримати надійний компас, що допоможе йому впевне­но рухатися в морі знань, вибирати з них найголовніше, найсут­тєвіше відповідно до потреб професійної діяльності.

У вищому навчальному закладі виділяють кілька видів на­вчальної роботи: слухання лекцій, участь у семінарських занят­тях, виконання практичних, лабораторних робіт, індивідуальних завдань, проходження педагогічної практики різних видів, підго­товка рефератів, курсових, кваліфікаційних і дипломних робіт та ін. Кожний із зазначених видів потребує від студентів напо­легливої самостійної праці.

Ефективність навчальної роботи значною мірою залежить від дотримання студентом гігієни розумової праці. Організм люди­ни є складною системою, в якій взаємозлагоджено і взаємообумовлено відбуваються складні психолого-фізіологічні процеси, що треба враховувати у навчальній діяльності. При цьому треба мати на увазі як загальні закономірності, так і особливості анатомо-фізіологічних і психічних процесів, що властиві конкрет­ному індивідові.

Кажучи про гігієну розумової праці, треба бути обізнаним з механізмами розумової роботи, знати причини появи втоми, шля­хи підвищення працездатності; важливу роль у цьому відіграє дотримання режиму харчування, організація відпочинку та ін.

Наукові дослідження дають право стверджувати: майже всі життєві процеси у людському організмі ритмічні. Фізіологічні функції окремих його систем тісно пов´язані з такими чинника­ми зовнішнього середовища, як світло, температура, атмосфер­ний тиск, вміст кисню в повітрі та ін. Найважливішим серед них є світло. Воно визначає періоди активності людини, а також ритмічність її життєдіяльності. Дослідження показали, що як рослинний, так і тваринний світ має в собі своєрідний "механізм" виміру часу, який називають біологічним годинником. Він нага­дує про потребу в сні, прийманні їжі тощо. Також дають про себе знати й періоди піднесення чи спаду працездатності в різні періо­ди доби. Добовий ритм організму людини визначається низкою фізіологічних функцій, які постійно змінюються в години актив­ної діяльності та сну. їх інтенсивність може коливатися і мати максимальне або мінімальне значення протягом доби. Так, на­приклад, можна спостерігати добову періодичність біоелектрич­ної активності мозку вдень і вночі; динаміку температурних змін в організмі, що мають хвилеподібний характер; підвищену пра­цездатність органів кровообігу, що спостерігається о 8 і 16 годині і понижену — о 13 і 21 годині; найбільш високий вміст гемогло­біну в крові — між 16 і 18 годинами.

Більшість людей протягом доби має два піки підвищеної пра­цездатності — ранковий (8—12 години) і вечірній (17—20 години). У ці періоди людина виявляє підвищену активність, зростає гострота органів чуття та інших функціональних систем організму.

Отже, обізнаність із закономірностями ритмічності функціо­нування систем організму в певні періоди доби дає змогу людині більш ефективно організувати і спланувати свою діяльність про­тягом якогось конкретного часу.

Важливим чинником, що сприяє піднесенню розумової актив­ності, запобігає передчасній втомі, є харчування. Особливо це стосується молодого організму. Харчування людей розумової праці відіграє велику роль у комплексі заходів, що сприяють підтриманню їх високої і тривалої працездатності.

Добові затрати енергії людей розумової праці, які не викону­ють додаткового м´язового навантаження, становлять для чо­ловіків 2600—3000 ккал. і 2200—2500 ккал. для жінок. При до­датковому фізичному навантаженні (фізичні вправи, рухливі ігри) енерговитрати відповідно зростають до 3000—3300 ккал. для чоловіків і 2400—2800 ккал. для жінок.

При бажанні кожен може підрахувати свої енерговитрати про­тягом доби. Для цього необхідно записувати всі види виконува­ної роботи і їх тривалість (у тому числі і сон). Тривалість кожно­го виду роботи треба помножити на витрату енергії за одну хви­лину на 1 кілограм ваги тіла при тій же роботі. Склавши одер­жані результати, необхідно помножити їх на масу тіла. Потім до цього необхідно додати ще 130—170 ккал., які витрачені на про­цеси обміну. Підрахунок бажано вести щоденно протягом робо­чого тижня, в результаті чого можна визначити середню величи­ну енерговитрат. Одержані результати доцільно враховувати при складанні раціону харчування.

Спостереження показують, що витрати енергії не завжди відповідають її поповненню. Критерієм кількісного аспекту хар­чування є його енергетична цінність, що вимірюється у великих калоріях. Джерелом енергії є білки, жири, вуглеводи. Важливу роль для нормального протікання життєвих процесів відіграє вода, мінеральні речовини і вітаміни. У зв´язку з цим в організмі розрізняють білковий, жировий, вуглеводний, мінеральний, вод­ний і вітамінний обміни. Порушення одного із цих обмінів може вивести організм із рівноваги і призвести до небажаних наслідків.

Велику роль у підвищенні розумової активності відіграють такі чинники, як рух, фізичні вправи, забезпечення активного відпочинку. Численні дослідження показують, що відсутність оптимальної рухової активності негативно впливає на фізичний стан людини, її здоров´я, психічну діяльність. Зниження щоден­ного фізичного навантаження призводить до зменшення м´язо­вої сили, швидкості, витривалості, рухливості у суглобах, сприт­ності, розладу координації складних рухів.

Важливу роль в оптимальній організації життя і діяльності студента відіграє режим. Можна рекомендувати такий орієнтов­ний режим дня для студентів (табл. 14).

Таблиця 14. Орієнтовний режим дня для студентів

Тривале обмеження рухливості викликає зниження функціону­вання рухових аналізаторів, що накладає відбиток на загальну пси­хічну активність, а саме: з´являється сонливість, кволість, дратівливість, безсоння, відсутність апетиту, погіршення настрою, послаб­люється емоційна стійкість, знижується розумова і фізична праце­здатність, наступає втома, інколи спостерігається розлад мислення.

Більшість дослідників вважає, що напружена розумова пра­ця має змінюватися активним відпочинком, який уповільнює настання розумової і фізичної втоми. Виникненню втоми пере­шкоджає також перехід від одного виду розумової діяльності до іншого, особливо при чергуванні її з фізичними вправами і фізич­ною працею.

Рухлива активність і активний відпочинок мають чергувати­ся з пасивним відпочинком. У першу чергу, це сон. Основною гігієнічною вимогою до сну є нормування його за тривалістю з урахуванням віку людини і характером її трудової діяльності. Тривалість сну дорослої людини має становити 7—8 годин на добу. Для повноцінного відпочинку необхідно також турбуватися і про глибину сну. Важливе значення при цьому має створення спри­ятливої обстановки для сну (тиша, темрява, температура 18—20 градусів, чисте повітря, зручна постіль. Рекомендується спати в основному на правому боці, злегка зігнувши ноги в колінах, що сприяє розслабленню м´язів.