Важливе місце в структурі професійної діяльності викладача вищої школи, в становленні його педагогічної культури, майстер­ності посідає такий змістовий модуль, як педагогічна техніка. По­няття "педагогічна техніка" з´явилося порівняно недавно. Слово "техніка" необхідно розуміти у його первісному значенні. Грецьке technike означає вправний, досвідчений, умілий. Стародавні греки techne називали мистецтво, майстерність. Сучасні словники так роз­кривають сутність означеного поняття: "Техніка. 1. Сукупність за­собів і знарядь праці, що застосовуються в суспільному виробництві та призначені для створення матеріальних цінностей. <...> . Су­купність прийомів, навичок, що застосовуються в певній діяльності, певному ремеслі, мистецтві. ...Володіння такими прийомами, навич­ками, професійне вміння, майстерність, вправність".

Подібні тлумачення слова "техніка" порушують звичне розу­міння цього поняття, пов´язане безпосередньо з машинами, ме­ханізмами, й наближають до вживання його в нематеріальній сфері діяльності. Ми виходимо з тлумачення "техніки" як сукуп­ності засобів, прийомів, навичок, які використовуються у на­вчально-виховній роботі.

Педагогічна техніка — це сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки педагога, спрямованих на ефек­тивну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-ви­ховної роботи з окремим індивідом чи колективом відповідно до поставленої мети навчання та виховання з урахуванням конкрет­них об´єктивних і суб´єктивних умов.

Важливими вимогами педагогічної техніки є:

—мистецтво одягатися з урахуванням особливостей профе­сійної діяльності;

—володіння своїм тілом: уміння ходити, сидіти, стояти;

—володіння мімікою, жестами;

—сформованість мовленнєвої культури: правильне профе­сійне дихання, чітка дикція, належні темп і ритм, логічна побу­дова висловлювань тощо;

—вироблення оптимального стилю в навчально-виховній діяльності;

—уміння вправно й доцільно здійснювати окремі дидактичні операції (писати на дошці, користуватися технічними й наочни­ми засобами навчання, ставити запитання, слухати відповіді, оцінювати навчальну діяльність студентів і т. ін.);

—здатність керувати своїм психічним станом і станом вихо­ванців.

У процесі дослідження рівнів сформованості й володіння педа­гогами вищої школи компонентами педагогічної техніки ми про­аналізували діяльність 70 викладачів. Для цього застосували ме­тодику експертних оцінок з використанням методів спостережен­ня, аналізу, математичної статистики та ін. Рівень сформованості компонентів педагогічної техніки визначався за 10-бальною шка­лою оцінювання. Узагальнені результати подано в табл. 11.

Аналіз отриманих результатів дає підстави стверджувати, що рівень володіння викладачами вищої школи компонентами пе­дагогічної техніки з урахуванням потреб професійної діяльності порівняно низький.

Таблиця 11. Аналіз рівня сформованості педагогічної техніки

Наші тривалі дослідження проблеми, наскільки випускники педагогічних навчальних закладів володіють науковими засада­ми і практичними вміннями в царині педагогічної техніки, по­казали невтішні результати. Спроби ввести з ініціативи академі­ка І.А. Зязюна у 80-х роках минулого століття в навчальні плани педагогічних спеціальностей дисципліну "Основи педагогічної майстерності" не скрізь дістали належну підтримку. Але досвід переконує, що курс "Педагогічна майстерність", і навіть окрема дисципліна "Педагогічна техніка", необхідні в системі професій­ної педагогічної підготовки фахівців для всіх типів навчально-виховних закладів.

Отже, донині залишається актуальною думка К.Д. Ушинського: "Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою і зрозумілою, а декому навіть справою легкою — і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана, теоретично чи практично. Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння; дехто вва­жає, що для нього потрібні вроджена здібність і вміння, тобто навичка; але дуже мало хто прийшов до переконання, що крім терпіння, вродженої здібності й навички, потрібні ще й спеціальні знання, хоч численні педагогічні блукання наші й могли б усіх переконати в цьому".

Література

Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти в Україні на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу) // Вища освіта України. — 2000. — №1. — С 11—17.

Гончаренко СУ. Український педагогічний словник. — К.:Либідь, 1997.

Грішнова О А. Людський капітал (формування в системі осві­ти і професійної підготовки). — К.: Знання, КОО, 2001.

Джуринский А.Н. Развитие образования в современном ми­ре. — М.: Владос, 1999.

Кіпень В., Коржов Г. Викладачі вузів: соціологічний порт­рет. — Донецьк, 2001.

Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта Украї­ни. — 2002. — 28 грудня. — № 102—103.

Литвин В.М. Українська культура й освіта в контексті суспі­льних трансформацій // Урядовий кур´єр — 2002. — 24 верес­ня. — №175.

Макаренко А.С. Про мій досвід //Твори: В 7 т. — К.: Рад. шк., 1954. —Т. 5.

Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие. — Ростов н/Д.: Феникс, 2002. — 544 с.

Педагогічна майстерність / За ред. І.А. Зязюна. — К.: Вища шк.,1997.

Сурмін Ю. Кінець епохи "старанних відмінників" // Синер-гія. — 2001. — № 2—З (З—4).

Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання // Вибрані педагогічні твори: У 2 т. — К.: Рад. шк., 1983. — Т. 1.

Ушинський К.Д. Твори: В 6 т. — К.:Рад. шк., 1952. —Т. 1.

Фініков Т. Сучасна вища освіта: світові тенденції України. — К.: Таксон, 2002.

Harkins A., GrochowikiJ., Stewart В. Anticipatory Learning Communiti, Prepared / For and delivered at the World Future Society Conference. — Washington, D.C., July 1996.

Harkins A. Higher Education Service Futures: From Information to Knowledge. —June, 1996.