Загальновідомо, що освітня галузь — одна з найбільш консер­вативних сфер людської діяльності. її працівники вирізняються відданістю схемам і технологіям, які вони засвоїли, до яких звик­ли, стійкістю несприйняття нового, стереотипністю мислення і дій. Стрімко змінюються часи, студенти, а значна частина ви­кладачів вищої школи керується параметрами тієї системи коор­динат, яка їх сформувала. Як і раніше найвагомішими якостями студента вважаються дисциплінованість, слухняність, насліду­вання пропонованих викладачем зразків, тобто конформізм. Не приймається дисидентність студента: оригінальність мислення й поведінки, самостійність думок, суджень, вимога поваги до себе як до особистості й партнера в спільній справі.

Студенти, шкільний період навчання яких проходив в умо­вах часткової демократизації соціального укладу життя, гумані­зації суспільних відносин, гостро відчувають необхідність ради­кальних змін у форматі "викладач — студент", не бажають тер­піти зневажливе ставлення до себе. Вони цінують не тільки знан­ня педагога, а й хочуть бачити в ньому душевну, розуміючу, спра­ведливу, чесну, високоморальну й порядну людину. Нинішній викладач вищої школи має бути тонким психологом, глибоко емпатійною, атракційною особистістю.

До найважливіших якостей викладача, що сприяють успіш­ному виконанню ним своїх функцій, належить педагогічна комунікативність. Багато труднощів і невдач у педагогічній діяльності зумовлено саме недоліками сфери професійно-педагогічно­го спілкування. Педагогічне спілкування — це сукупність методів і засобів, застосування яких забезпечує досягнення мети навчан­ня та виховання і визначає характер взаємодії між двома головни­ми суб´єктами педагогічного процесу. Відомий російський психо­лог В.А. Кан-Калик виділяє такі стилі педагогічного спілкування.

1.Спілкування на основі високих професійних настанов пе­дагога, його ставлення до педагогічної діяльності в цілому. Про таких говорять: "За ним діти (студенти) буквально по п´ятах хо­дять". У вищій школі інтерес у спілкуванні стимулюється ще й загальними професійними інтересами, особливо на профільних кафедрах.

2.Спілкування на основі дружнього ставлення. Цей вид ко­мунікації передбачає захопленість спільною справою. Педагог виконує роль наставника, старшого товариша, учасника спільної навчальної діяльності (але при цьому слід уникати панібратства). Особливо це стосується молодих педагогів, якщо вони не бажа­ють потрапити в конфліктну ситуацію.

3.Спілкування-дистанція. Це найбільш поширений тип пе­дагогічного спілкування, за якого постійно спостерігається дис­танція у всіх сферах: навчанні — з посиланням на авторитет і про­фесіоналізм; вихованні — на життєвий досвід і вік. Такий стиль формує відносини "вчитель — учні". Але це не означає, що учні мають сприймати педагога як ровесника.

4.Спілкування-загравання. Воно властиве молодим виклада­чам, які надмірно прагнуть популярності. Таке спілкування за­безпечує лише фальшивий, дешевий авторитет.

Як правило, у педагогічній практиці спостерігається поєднан­ня стилів у певній пропорції при домінуванні одного з них.

Заслуговує на увагу класифікація стилів педагогічного спіл­кування, запропонована М. Таленом (табл. 7). Треба враховува­ти, що в її основу покладено вибір ролі педагогом, виходячи із власних потреб, а не з потреб того, хто навчається.

Отже, викладач ВНЗ постає перед студентами як фахівець і керівник процесу спілкування. Його репутація, авторитет, пре­стиж значною мірою залежать від уміння спілкуватися, тонко відчувати аудиторію та окремого студента. Особливі труднощі в налагодженні педагогічного спілкування, взаємовідносин зі сту­дентами у сфері особистісних контактів відчувають педагоги-початківці. Щоб оволодіти високим рівнем професійно-педагогіч­ного спілкування зі студентами, треба глибоко знати його психо­логічні, змістові й процесуальні основи.

Таблиця 7. Класифікація стилів педагогічного спілкуваня за М. Таленом

Залежно від якості володіння майстерністю (мистецтвом) пе­дагогічного спілкування студенти відносять викладача до відпо­відної категорії (умовної, суб´єктивної) (табл. 8).

Таблиця 8. Категорії викладачів залежно від якості володіння май­стерністю (мистецтвом) педагогічного спілкування

Отже, важливе місце у навчально-виховному процесі вищої школи належить особистості викладача, його комунікативним умінням, здатності встановлювати діалог зі студентом, розуміти й адекватно сприймати світ іншого — не підлеглого, а рівноправ­ного партнера, колеги в складному мистецтві навчання.