Філософські засади моделювання системи освіти в XXI столітті
Завершилося XX ст., залишивши помітний слід в історії людства. На його історичних теренах були світлі, прогресивні діяння людей і водночас темні, трагічні, що ганьблять людську спільноту. З одного боку, XX ст. вирізняється величезними досягненнями в галузі науки і техніки. На цей період припадають грандіозні відкриття в природничих, технічних науках. З небаченою раніше швидкістю зростали обсяг наукової інформації і засоби її систематизації, збереження та трансляції. Досить лише згадати, що за останні 25 років у світі видано стільки книг, скільки їх було видрукувано за попередні 500 років з часу появи книгодрукування. Суспільство, вочевидь, відчуло вплив величезного інформаційного масиву. У цілому за XX ст. закріпилася назва епохи науково-технічної революції.
З іншого боку, століттям прокотилися дві великі світові війни (1914—1918 і 1939—1945 pp.) з небаченим досі застосуванням військової техніки, які забрали або скалічили понад 100 мільйонів людських життів і доль, знищили величезні матеріальні та духовні багатства. Крім того, у різних кінцях планети спалахувала безліч локальних воєнних конфліктів. У першій половині минулого століття на Євразійському континенті активно "творили" брудні справи дві одіозні постаті — А. Гітлер і Й. Сталін. Відкинувши гуманізм, загальнолюдські цінності, вони породили небачений терор і геноцид цілих народів.
Великі досягнення людства в галузі науки й техніки, колосальні матеріальні ресурси в країнах-монстрах використовувалися для підтримання військово-промислового сектору. Трапилося (зокрема, й у випадку з народами СРСР), як у античного Аполлона: озброєний, але без одягу. Так було і в нас: голі й босі, але з атомними бомбами й ракетами.
На цей період припав тривалий процес експерименту будівництва комунізму. Коли німецькому рейхсканцлеру О. Бісмарку (1815—1898) під впливом комуністичних ідей К. Маркса, Ф. Енгельса політики запропонували будувати соціалізм, він відповів: "Оберіть народ, якого не жаль". І народ колишнього Радянського Союзу підпав під той вибір.
Та головною вадою і темною сторінкою в історії розвитку світового суспільства впродовж XX ст. було те, що кардинально змістилися вектори уваги — з людини на техніку. Людина стала додатком до техніки, "коліщатком і гвинтиком пролетарської справи". У результаті воєн, репресій, геноцидів, комуністичних експериментів катастрофічно, всупереч природі відбулося знецінення Людини.
Чи може людська спільнота, переступивши поріг XXI ст., залишатися у своїй діяльності на попередніх позиціях? З усіх поглядів — ні. Треба шукати нові шляхи й підходи в усіх сферах діяльності. Інакше людство самознищиться.
Зупинимося на філософському осмисленні проблем, які треба розв´язувати у XXI ст. в соціально-педагогічній галузі. "Це ставить перед людиною, а отже, й перед освітою — сферою, що готує людину до життя, небачені раніше вимоги, — наголошує академік В.Г. Кремень. — Але водночас створює для освіти й нові можливості. Викликано це врешті-решт вступом людства на перетині тисячоліть до нового типу цивілізації, опанування новими способами й різновидом прогресу"
Важливо осмислити основні загальноцивілізаційні тенденції, що стали визначальними у XXI ст. і впливають, на думку академіка В.Г. Кременя, на всі сфери діяльності людини і подальший суспільний розвиток. Це тенденція до глобалізації суспільного розвитку, яка характеризується такими ознаками, як зближенням націй, народів, держав; кроками до створення спільного економічного поля, інформаційного простору; тіснішим зближенням характеру суспільних відносин у різних країнах світу, залежністю прогресу кожної країни від здатності спілкуватися зі світом; загостренням конкуренції між державами у всіх сферах діяльності та ін. Це набуття людством здатності до самоліквідації, що зумовлено появою зброї масового знищення (ядерної, хімічної, біологічної), порушенням екологічної рівноваги внаслідок бездумної тенденції "споживацького" господарювання, використання загрозливих технологій та ін. Це й перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій. На відміну від індустріального виробництва, новий підхід базується не на матеріальній, а на інтелектуальній основі. Прогрес кожної країни залежить передусім від наявності та дієвості інтелектуального потенціалу нації. Яскравим прикладом є Японія, де завдяки зосередженню уваги на розвитку інтелектуального потенціалу громадян за мізерних запасів матеріальних багатств вдалося за 40—50 років зайняти передові позиції у світовому економічному просторі.
Суспільство стає все більш людиноцентристським. Індивідуальний розвиток особистості — головна передумова соціально-економічного прогресу. "Ось чому найпріоритетнішими сферами у XXI столітті, — слушно наголошує В.Г. Кремень, — стають наука, як сфера, що продукує нові знання, та освіта, як сфера, що олюднює знання і, насамперед, забезпечує індивідуальний розвиток людини".
У міжнародному змаганні лише та країна зможе успішно просуватися вперед, яка забезпечить розвиток основних сфер діяльності — насамперед інтелектуальної. При цьому не варто забувати, що великою цінністю є не лише інтелектуальне багатство, а й високий рівень вихованості, моральне, духовне багатство.
Об´єктивні закономірності розвитку суспільства на межі XX і XXI ст. викликали, за словами В.Г. Кременя, необхідність науково обґрунтованого розв´язання низки кардинальних проблем:
1. Забезпечити високу функціональність людини в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна поколінь. Віднайти раціональні схеми співвідношення між прискореним зростанням знань, нових технологій і здатністю людей творчо підходити до їх використання.
2.Забезпечити оптимальне співвідношення між локальними та глобальними соціально-економічними проблемами, щоб людина, формуючись як патріот своєї країни, відчувала відповідальність за щастя, добробут у всьому світі.
3.Сформувати на загальносуспільному й індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності, від якої залежить успішність суспільно-економічного розвитку.
4.Виробити у людині здатність ефективно діяти в умовах нових суспільно-економічних реалій (глобалізації, інформатизації, високих технологій).
5.Мінімізувати асиметрію між матеріальністю і духовністю, культивування у кожної особистості національної гідності, культури спілкування та ін.
Виходячи з названих соціальних проблем, постають завдання вироблення нових підходів до модернізації системи освіти у всіх ланках її функціонування. Вони перспективно визначені в Національній доктрині розвитку освіти.
Завдання коригування освіти з погляду перспектив її розвитку стисло можна окреслити так:
1. Зміна змісту навчання. Сепарація надмірної інформацій-ності, пізнання людиною себе. Цілісне бачення світу. Систематичне оновлення змісту навчання.
2.Корекція спрямованості навчального процесу. Вироблення в учня, студента розуміння необхідності та уміння навчатися впродовж життя, а також засвоєння суми базових знань. Це — головна функція навчального процесу.
3. В інформаційному суспільстві знання стають безпосередньою продуктивною силою. Це потребує вміння все життя набувати нових знань і застосовувати їх. Тобто учень, студент у ході навчально-виховного процесу повинен набути важливих компетенцій через застосування знань. Для цього необхідний перехід від кваліфікації до компетенції, що дасть змогу знаходити оптимальні рішення в будь-яких життєвих ситуаціях. Оволодівши технологією прийняття рішень, свободою вибору, людина стає здатною адаптуватися в умовах постійних змін.
4.Утвердження особистісно орієнтованої педагогічної системи. Вимогою часу є дитиноцентризм у виховному процесі як відображення людиноцентризму в розвитку сучасного світу. Це особливо важливо для України, яка тривалий час терпіла поневолення, тоталітаризм, авторитаризм. Тепер потрібно робити все можливе, щоб замінити авторитарну педагогіку суб´єктно-суб´єктною моделлю відносин. Система освіти має готувати самодостатніх людей.
5.Освіта має готувати людину, органічно адаптовану до життя у світі багатоманітних зв´язків, від контактів з найближчим оточенням до глобальних. Треба навчити молоде покоління культурі плюралізму думок. Людина XXI ст. має розуміти і керуватися світоглядними принципами "Єдність у розмаїтті" та "Доповнення замість протиставлення". Потребує особливої уваги зміцнення внутрішньонаціональних, громадянських зв´язків, патріотичного єднання нації, народу.
Глобалізація — це тенденція до єдності світу і загострення в цивілізованих рамках конкуренції між державами-націями. І тільки згуртована, консолідована нація зможе ефективно відстоювати національні інтереси. Держава матиме успіх тоді, коли її громадяни виявляться здатними до спілкування зі світом. Ось чому в освіті зокрема і в суспільстві в цілому необхідно здійснити своєрідний "мовний прорив". До цього спонукає й світова практика. Наприклад, в окремих ВНЗ Польщі для вступу обов´язковим є знання двох іноземних європейських мов.
6. Освіта має набути інноваційного характеру. Освічена людина має бути здатною до інноваційного типу життя й життєдіяльності. Надзвичайно важлива риса способу життя людини у XXI ст. — змінність, динамізм. Звідси — необхідність формувати особистість, налаштовану на сприйняття зміни як природної норми. Але сприйняття повсякчасних запитів неможливе без задоволення освітніх потреб людини впродовж життя. Тому виникає потреба побудувати ефективну систему неперервної освіти. Зокрема, змінюється функція вищої освіти. Вона покликана не лише готувати фахівців, а стати обов´язковим етапом у житті людини.
7. Суспільство знань, у якому відбувається формування особистості, вимагає загальної педагогізації, упровадження масової педагогічної культури. Необхідно ліквідувати психолого-педагогічну неграмотність. Треба обов´язково передбачати педагогічні наслідки будь-якої суспільно-політичної чи соціально-економічної дії.
XXI ст. висуває нові вимоги до освіти, але й надає нові можливості для освітньої діяльності. Передусім це пов´язано із сучасними інформаційними технологіями, комп´ютерною технікою, що використовується і як засіб набуття комп´ютерної грамотності, і як засіб вивчення предметів, і як шлях до знань і досвіду людства, і як засіб дистанційного навчання.
Нові завдання освіти вимагають застосування інноваційних педагогічних технологій, які базуються на фундаментальних епістемологічних і герменевтичних аспектах педагогіки.
Органічною стає потреба в узаконенні множинності освітніх траєкторій, варіативності методик (кейс-системи, тренінгові технології, тьюторство, фасилітація, модерація).
Має розширюватися застосування досвіду світової освіти, зокрема кредитної системи як можливості вибору студентом дисципліни і викладача. Треба враховувати інтеграційні процеси в європейській і світовій освіті. Стандарти освіти мають збагачуватися шляхом диференціації учасників навчального процесу за рівнем підготовки. Активніше необхідно впроваджувати індивідуальні й "поглиблені" програми для обдарованих особистостей, відходити від усереднення.
Але треба мати на увазі, що ніхто і ніщо не замінить викладача. Нинішній педагогічний і науково-педагогічний працівник має відповідати інтеграційному критерію "педагогічна майстерність + мистецтво комунікативності + нові технології". Висока культура комунікативності тримає розвитку та поглиблення риторичного виміру в освіті. А для цього потрібна всебічна підтримка процесу використання друкованих засобів навчання як основних джерел набуття знань.
Освіта у XХІ ст. —"це не лише надання знань і вихованості особистості. Освіта в добу глобалізації та високих технологій — це чинник соціальної стабільності, економічного добробуту, конкурентоспроможності й національної безпеки.
Освіта — це загальнонаціональна, стратегічна проблема. Тому на перший план виступає і поціновування гідності педагога, науковця, інтелектуала. Це теж одна з вимог філософії XXI ст.
Однією з тенденцій сучасної освітньої парадигми, зумовленою новою філософією освіти, є підготовка спеціаліста нової генерації, який би володів достатнім тезаурусом на початковій стадії своєї практичної діяльності й мав належну базу знань для успішної орієнтації в будь-якій ситуації протягом усього періоду активного життя. Визначальними чинниками успіху випускника вищої школи в післядипломній кар´єрі є моральна довершеність, надійний знаннєвий багаж, високий рівень інтелектуального розвитку, володіння методами самостійної пізнавальної діяльності, прагнення досягти успіху й уміння будувати міжособистісні стосунки.
Що ж становить багаж знань у сучасному розумінні? Це сума фундаментальних знань плюс розуміння необхідності й уміння навчатися упродовж усього періоду фахової діяльності. Це уміння і міцні практичні навички.
Яких саме якостей вимагає нинішній ринок праці від фахівця з вищою освітою? Це має бути спеціаліст з ґрунтовним багажем знань, практичних умінь, професійних навичок, добре підготовлений до повноцінного виконання посадових обов´язків. Крім того, випускник має винести зі стін навчального закладу високу культуру, комунікабельність, здатність неперервно поповнювати свої знання самостійно.
Ще одна вимога ринкового середовища до випускника вищої школи — наявність прагнення досягти успіху, орієнтація на високі результати, перманентне бажання діяти й досягати мети. Обов´язкові риси — динамічність і витривалість як постійна потреба реалізовувати фізичну й психічну енергію та здатність витримувати довготривалі фізичні й нервові навантаження. Важлива якість фахівця — висока професійна компетентність. Не останню роль у цьому плані відіграє здорова амбіційність як іманентна потреба постійно бути попереду, здобувати визнання, значимість, прагнути досконалості.
Нинішній спеціаліст має бути психологічно підготовленим до змагальності, уміти здобувати успіх у конкурентній боротьбі.
Фахівець повинен мати тверді життєві переконання як потребу зорієнтовувати свої дії відповідно до панівних у довкіллі духовних і моральних цінностей, а також чітко усвідомлювати свою місію як бажання втілити в життя свої переконання і прагнення. Важливим є також дотримання на шляху до життєвого успіху етичних норм. Успіх не за будь-яку ціну, а лише за нормальних умов, без завдання шкоди іншим.
Одним з визначальних чинників успіху розвитку кар´єри є уміння фахівця будувати міжособистісні стосунки. Випускник ВНЗ XXI ст., який хоче домогтися успіху у своїй діловій кар´єрі, має орієнтуватися на розуміння й підтримку своїх дій, своєї життєвої позиції. Необхідною рисою є емпатія — уміння співчувати, співпереживати іншим людям, поставити себе в умови, в яких перебуває інша людина. Нинішній фахівець має бути комунікабельним, уміти спілкуватися з будь-якою категорією людей, знаходити спільну мову в будь-якій ситуації. Треба вміло створювати широку мережу знайомств і ефективно їх використовувати. Ділова людина працює не індивідуально, а, як правило, з партнерами, в групі, в команді. Отже, у неї має бути добре розвинене відчуття команди, уміння працювати в команді, уміння керувати й підкорятися волі інших. Невід´ємною рисою спеціаліста, який бажає домогтися успіху, є оптимізм, тверда віра в досягнення поставленої мети. У жорсткому, прагматичному ринковому середовищі важливою запорукою успіху в кар´єрі є енергійність, заповзятливість, наполегливість, послідовність, мужність.
Література
Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. — К.: Генеза, 1996.
Вех І. Особистісно-зорієнтоване виховання — нова філософія // Педагогіка толерантності. — 2001. — № 1.
Бим-Бад Б.М. Педагогическая антропология. — М.: Мысль, 1998.
Гершунский Б.С. Философия образования для XXI века. — М.: Совершенство, 1998.
Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. — К.: Школяр, 1997.
Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта України. — 2002. — 28 грудня.
Лихачев Б.Т. Философия воспитания. — М.: Прометей, 1995.
Лутпай B.C. Філософія сучасної освіти. — К., 1996.
Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? — К., 2001.
Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. — 2002. — 23 квітня.
Сірополко С. Історія освіти в Україні. — К.: Наук, думка, 2001.
Сластпенин В.А., Исаев Н.Ф., Мищенко А.И., Шиянов Е.Н. Педагогика. — М.: Школа-Пресс, 2000.
Філософія /1.В. Бичко, І.В. Бойченко, М.І. Бойченко та ін. — К.:Либідь, 2001.
Філософія освіти XXI століття: проблеми і перспективи: 36. наук, праць. — Вип. 3. — К.: Знання, 2000.
|
:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика