Не буде перебільшенням визнати, що економісти всіх часів, поколінь і світоглядних орієнтацій, вивчаючи економічні явища, процеси і закономірності, мали на увазі добробут людей і збагачення своїх народів. Це яскраво засвідчили меркантилісти, фізіократи і А. Сміт, дослідження якого "Багатство народів" по суті було синтезом тогочасного економічного знання.

Економісти XIX-XX ст. також прагнули випрацювати інструментарій забезпечення економічної рівноваги та економічного зростання, вкладаючи, безумовно, у це поняття власний зміст. Ця проблема існувала на етапі економічного моделебудування, представники якого намагалися сприяти розвиткові економічної теорії добробуту. До них належав і Артур Сесіл Пігу.

Він народився 1877 року в сім´ї військового. Після закінчення громадської елітної школи у Херові він вступив до Кембріджа, де вивчав історію та літературу. Під впливом Альфреда Маршалла зацікавився "моральними науками", які тоді включали політичну економію. Математичні знання А. Пігу здобув згодом. За свою працю "Роберт Бровінг як релігійний вчитель" хоч і отримав приз, але не дістав звання члена наукової ради. Звання члена королівського коледжу, яким він залишився до кінця життя, здобув за працю про зміни у співвідношенні цін у сільському господарстві.

У 1904 p. Пігу читав лекції з нових економічних програм, а за чотири роки (йому був 31 рік) він замінив Маршалла на кафедрі політичної економії в Кембріджі, де викладав протягом 35 років^. Як вірний учень свого вчителя, він переробив відомі "Словесні традиції" економіки Маршалла для наступних поколінь. "Все у Маршалла", що чекає на тлумачення та використання, - було відомим висловом.

Під час Першої світової війни свідомість А. Пігу не дозволяла йому взяти зброю до рук, але він був добровільним водієм швидкої на різних фронтах. Досвід змінив його особистість. Не маючи можливості спілкуватись з колегами на професійні теми, він читав книжки.

У міжвоєнний період Пігу був єдиним професором економіки у Кембріджі. Коли Джон Кейнс запевняв, що його діяльність - це діяльність економічного теоретика, то це було завдяки Пігу. У загальній теорії Пігу був зображений як втілення "класичної" ортодоксальності. Потім стало зрозуміло, що Пігу був набагато серйознішим та глибшим економістом. Пігу пішов у відставку у 1943 p., його змінив Денніс Робертсон. Пігу помер 1959 року. Він був надзвичайно плідним автором, написав тридцять книжок. Хоча більшість економістів, включаючи Маршалла, відштовхувалися від чистої теорії та математики, до економічних висот Пігу йшов у протилежному напрямку. У "Багатстві і добробуті" (1912 р.) він узагальнив питання правового впливу уряду на зростання добробуту. Видана 1960 р. під іншою назвою, "Економіка добробуту" стала його основною працею і посіла своє місце в історії економіки.

Вивчаючи проблеми добробуту, Пігу написав "Розробки громадського фінансування" (1951 p.), "Індустріальні коливання" (1927 р.) та "Теорію безробіття" (1933 p.). Це свідчить, що його неокласичні погляди на безробіття були ширшими в економічному аспекті й менш догматичними. Можна сказати, що аналізи Пігу в 1933 р. мало чим відрізнялись від аналізів Кейнса в 1936 p., але Пігу не міг підігнати їх до своєї моделі й відмовився скорочувати.

У своїй праці "Економіка у постійному стані" Пігу наблизився до абстрактної теорії та формального моделебудування. Наступні його праці були здебільшого відповідями на результати Кейнса. Він наголошував, що спад цін на суспільні вимоги підвищує реальний баланс готівки. Найбільшим внеском Пігу в економічну теорію було те, що він трактував економічний добробут як галузь економічної науки. Основним результатом цього був не вибір альтернативної економічної "системи", а вдосконалення економіки за допомогою реформ уряду і змін. Його економічний внесок стосується продуктивності. За його критеріями, оптимальний розподіл ресурсів - це рівність їх сітки продуктів на різних рівнях використання. Якщо б ці умови були порушені, то міг би бути перерозподіл добробуту. З уваги на це Пігу наголосив на трьох проблемах, які, однак, не розв´язав, і вони не розв´язані досі.

1. Маржинальна рівність визначається тільки місцевою оптимальністю. В загальному можуть бути й інші оптимальності, які ще кращі. Це порушило проблеми пошуку шляхів та методів ідентифікації глобальної оптимальності, яка стала центральною протилежністю теорії економічного добробуту після Другої світової війни.
2. Якщо потрібний перерозподіл ресурсів, певний розподіл може залишатись кращим до початкового розподілу та існуючого регулювання коштів. Це зачіпає проблеми значення продуктивності у сучасному розподілі коштів.
3. Якщо маржинальні продукти не рівні, то не зрозуміло, чому скорочення хоч однієї розбіжності підвищить добробут.

Однією із причин нерівності може бути монополія. Іншою причиною, згідно з Пігу, може бути недосконалість інформації, нерозподільності у виробництві чи затратах ринку.

Основою специфічної теорії Пігу є відмінність між приватними та громадськими продуктами. Якщо вони збігаються, то це призводить до ефективного розподілу ресурсів. Насправді, приватна та громадська сітка не збігаються.

Неокласичних економістів завжди вважають ідеологічними захисниками незалежних підприємств.

Основним джерелом відмінності між приватною і громадською власністю є зовнішні кошти та вигоди. Ці терміни запровадив Маршалл, коли намагався зіставити зростаючий попит зі спадаючим виробництвом. Пігу використав цю концепцію набагато ширше, тобто для тих коштів та вигод, що випадають на долю суспільства. Діяльність із зовнішніми вигодами призведе до зниження попиту, порівнюючи із загальною оптимізацією, а із зовнішніми коштами - до підвищення. Це, за Пігу, мало привести до того, що уряд закрив би прогалину між громадською та приватною маржинальністю продуктів за допомогою податків.

У цьому Пігу припускається помилки, яка відкидає теорію економічного добробуту на десятиріччя. Він розумів, що розширення виробництва призведе до підвищення цінностей факторів виробництва, а також мав рацію, визначаючи, що це підвищення фактора цінностей не відображалось на кривій попиту малих підприємств. З цього випливає, що справді існує відмінність між кривою маржинальної вартості виробництва та кривою попиту індивідуальних малих фірм. Помилкою Пігу було те, що він вважав, що випуск продукції цього виробництва буде надлишковим і може бути скороченим за рахунок податків.

На цю помилку відразу ж вказав Аллін Янг (1913 p.), пізніше - Ф. Найт (1924 р.). Якоб Вінер вирішив встановити різницю між грошовим та технологічним фактором.

Головні фактори працюють через ринок. Хоча вони відображають систему цін, але не створюють проблем добробуту. Вони необхідні для продуктивного розподілу. До цієї категорії належить, за Пігу, фактор зростання вартості. Технологічні фактори працюють у напрямку на виробництво і попит. Це свідчить про те, що індивідуальна вигода може залежати не тільки від особистого попиту, але також від виробництва і попиту інших людей, а виробництво фірми може залежати від діяльності інших фірм. Ці технологічні фактори зумовлюють проблеми, тому що не відображають ринкових цін.

Так, забруднення повітря є зовнішньою проблемою, оскільки забруднювач не має купувати повітря за високою ціною, продаючи за низькою.

Аргументи Пігу можна звести до трьох пунктів.

1.      Якщо А обкладає податком зовнішні кошти Б, причиною є не тільки поведінка А, але і спільна поведінка А і Б. Якщо шум від транспортного мотора А заважає спати якомусь Б, що звик спати з відчиненими вікнами, шкода чиниться як А, так і Б.

2. Пригнічення зовнішньої сторони не може бути ефективним рішенням. Права власності мають бути визначені так, щоб вони сприяли ефективності рішень.

3. Індивідуальних угод між зацікавленими сторонами достатньо для досягнення ефективних рішень.

Пігу писав це з погляду загальної рівноваги теорії економічного добробуту, однак, його аналіз був незадовільний. Прогрес у цьому належить Вільфредо Парето та Енріко Бароне, які змушені були чекати на відновлення загальної рівноваги аналізів у 30-х роках. Пігу зробив внесок у сферу часткової рівноваги аналізу добробуту, у визначення специфічних джерел недоліків ринку. Ці внески є важливими щодо вимог теорії економічного добробуту сьогодення. У зв´язку з проблемами навколишнього середовища, вичерпанням ресурсів, перенаселенням вони стають ще вагомішими, ніж раніше.