Добре підготовлений з математики Є. Слуцький ще під час навчання шукав сфери застосування своїх знань. Зрозуміло, що він звернув увагу, передовсім, на економічні теорії, найбільше придатні для математичних операцій.

Перебування за кордоном посилило його зацікавленість у цьому напрямі. Є відомості, що там Є. Слуцький навіть керував гуртком з політекономії, вивчав поширені тоді в Німеччині економічні теорії. "Вступаючи на юридичний факультет, - писав згодом Є. Слуцький, - я вже мав плани праць із застосування математики до економіки". Причому не треба забувати, що Є. Слуцький повернувся до університету, маючи 25 років, досвід навчання за кордоном і деякі знання не тільки з математики, але й з економічної теорії.

Підтвердженням цього є дослідження Є. Слуцького "Теорія граничної корисності", яке вражає глибиною, багатоаспектністю, оригінальністю власних узагальнень та суджень. Ця праця, що має близько 374 сторінки машинодруку, на жаль, досі не опублікована, хоча вона є окрасою української економічної думки початку XX ст. Праця студента юридичного факультету Є. Слуцького 17 грудня 1910 р. була відзначена медаллю.

У передмові до "Теорії граничної корисності" Є. Слуцький-студент зізнався: "Писати про теорію граничної корисності в даний час нелегко. Ще складніше вивчити її... Багато що тут ще тільки намічається, багато що існує поки лише як індивідуальне надбання окремих мислителів, ще не стало загальновизнаною істиною, багато що не готове, багато недороблене. Але над цим світом ідей ширяє живий дух наукової думки, і мимоволі відчувається благоговійний трепет, бо навколо твориться, народжується істина... Заглиблюючись в ідеї класиків нового вчення, я зрозумів, що переді мною не окремі автори і окремі думки, а фрагменти наукового будинку, в якому можна жити, і котрий здатний розвиватися. Тоді я поставив своїм завданням відтворити за фрагментами ціле...".

Так докладно процитовано Є. Слуцького, щоб показати його наміри, його захопленість науковою творчістю, палке бажання сказати своє слово в економічній науці. Він поставив перед собою складне завдання - з окремих поглядів, ідей, концепцій відтворити цілісну теорію граничної корисності. У першій частині свого дослідження він розглядає її психологічні засади. Друга частина присвячена розглядові елементів теорії діяльності, у третій - описується теорія цінності та корисності, дано наукову оцінку цим поняттям. У четвертій частині йдеться про теорію складної системи інтересів. П´ята частина присвячена основам теорії ринку.

Студентське дослідження "Теорії граничної корисності" Є. Слуцького вражає усіма своїми аспектами. У ньому відбито тогочасний стан відомої теорії, виявлено її сильні й слабкі місця на основі глибокого аналізу першоджерел. Є. Слуцький широко використав математичний апарат, без якого, як він сам говорив, не міг би "...показати справжню взаємодію теорії попиту і пропозиції (в її сучасній конструкції) і теорії затрат виробництва. У теорії цінності благ вищих порядків і благ комплементарних математичний метод також вносить значні спрощення і принципову, я б сказав, ясність і прозорість".

Однак не тільки застосування математичних методів до аналізу і обґрунтування теорії граничної корисності є заслугою Є. Слуцького, а й спроба звести погляди її окремих представників у єдину систему. "Теорія граничної корисності" заслуговує на окрему розмову. У контексті формування економічних поглядів Є. Слуцького вона примітна ще й тим, що в ній визначено проблеми і напрями тих майбутніх наукових пошуків, результати яких принесли українському вченому світове визнання.

Його дальшому зростанню сприяли тогочасні обставини, які в економічній науці виявилися в утвердженні нових концепцій і цінностей, у прагненні до новаторства українських учених різних галузей знань, а також загальний стан науки. Корисним було знайомство Є. Слуцького з відомим українським фізіологом і нейрогістологом О. Леонтовичем, який подарував йому свою книгу "Елементарний посібник до застосування методів Гаусса і Пірсона у теорії помилок у статистиці та біології".

Є. Слуцький викладав у той час теорію статистики в Київському комерційному інституті, для слухачів якого підготував і видав посібник "Теорія кореляції та елементи вчення про криві розподілу". У передмові, написаній 1 травня 1912 p., автор зазначив, що в останні десятиліття статистика досягла величезних успіхів: удосконалено старі методи, відкрито й розроблено нові, з´явилися цінні праці з біології й суспільствознавства, які ілюструють ці методи і переконливо доводять їхню наукову цінність, створено нові кадри, - все це дає підставу говорити про настання нової ери в статистиці. У такій ситуації Є. Слуцький вважав за потрібне сприяти цьому природному і неминучому процесові.

Виконуючи свої зобов´язання, автор спирався на найновіші здобутки математичної статистики, широко використовував дослідження К. Пірсона (послуговувався його працями на основі публікацій О. Леонтовича). Є. Слуцький дійшов висновку, що статистика ставить кардинальну вимогу: статистик повинен бути математиком, бо його наука є наукою математичною. Головним предметом своєї праці вчений обрав теорію кореляції. Що ж до термінології цієї теорії, то Є. Слуцький став на точку зору свого земляка О. Леонтовича, який, до речі, в 1915 р. опублікував працю "Кілька слів на захист теорій кореляції".

Посібник Є. Слуцького з теорії кореляції був позитивно оцінений науковою громадськістю, що допомогло його авторові у січні 1913 р. стати штатним викладачем Київського комерційного інституту. Тут він продовжував дослідження в обраній галузі науки, торуючи в ній свій шлях. Ще 1904 року. Є. Слуцький в одному з листів зізнався, що хоче бути самим собою, розвивати всі закладені у собі можливості й зробити в житті максимум того, на що здатний. Людина повинна, писав він, працювати у тій галузі, куди тягне її індивідуальність. Вона повинна жити лише там, де може виявити її ширше і повніше, де здатна творити, тобто самостійно і з любов´ю працювати.

Власну позицію в науці Є. Слуцькии виклав уже в дослідженні "Теорія граничної корисності", а потім - у низці праць з теорії кореляції, які досі залишаються серед кращих щодо розуміння основ логічних побудов англійської статистико-економічної школи. Статистико-економічні праці вченого публікувалися в Києві, Лондоні та Петербурзі. Крім того, він займався науково-організаційною роботою. У 1909 р. він став членом-кореспондентом Товариства економістів при Київському комерційному інституті, у 1911 р. - обраний дійсним членом, а в 1911 -1913 pp. - секретарем цього Товариства; у 1913-1915 pp. входив до складу Ради Товариства. У 1912 р. Є. Слуцького обрали дійсним членом математичного товариства, трохи пізніше він став членом соціологічного товариства при Інституті соціологічних досліджень у Києві, дійсним членом Товариства економістів.

У роки Першої світової війни Є. Слуцький не припиняв наукової та викладацької діяльності. У той період він опублікував невелику працю про економічні погляди англійського економіста XVII ст. В. Петті, рецензію на книгу А. Кауфмана "Теорія і методи статистики", полемічну замітку "Про одну помилку в застосуванні формули теорії кореляції" та ін. Однак найважливішим, а точніше кажучи, знаменитим дослідженням Є. Слуцького того часу, була опублікована 1915 року в італійському "Giornale olegli economica e rivista di statistica" праця "До теорії збалансованого бюджету споживача", яка методологічно ґрунтується на концепції граничної корисності.

Ознайомлення з цією працею свідчить, що вона є продовженням студентських роздумів Є. Слуцького, викладених 1910 року у "Теорії граничної корисності". Дослідження "До теорії збалансованого бюджету споживача" Є. Слуцький починає із зауваження: "Сучасна теорія цінності здається, на перший погляд, ніби розділом психології... Якщо ми хочемо підвести під економіку належну базу, то ми повинні зробити її повністю незалежною від психологічних тверджень і філософських гіпотез". Водночас, писав учений, необхідно враховувати психологічні аспекти, оскільки йдеться про корисність благ, до яких люди неоднаково ставляться.

Посилаючись на поняття корисності В. Парето, український економіст показав його обмеженість і розвинув власне розуміння функції корисності. Корисність будь-якого поєднання благ, на його думку, є величина, що має властивість набувати тим більшого значення, чим більшою мірою це поєднання виявляється кращим для конкретного індивіда. Під переважаючою комбінацією благ Є. Слуцький розумів таку, коли індивід переходить від поєднання А до поєднання В. Якщо такий перехід не здійснюється, то блага А і В мають однакову величину корисності. Стан рівноваги бюджету індивіда може вважатися тоді, коли корисність бюджету споживача має однакову або найбільшу величину серед усіх найближчих до нього станів. Таке середовище можна назвати станом рівноваги. Воно буде стійким, якщо всяке відхилення від нього прагне зменшити корисність, і нестійким у протилежному випадку. Оскільки на практиці кожний індивідуальний бюджет зазнає різних впливів, що безперервно порушують його рівновагу, то, очевидно, можуть існувати практично лише стійкі бюджети. З´ясування умов стійкості являє собою, на думку Є. Слуцького, завдання величезної важливості в теорії індивідуальних бюджетів.

Учений розглянув умови, на яких побудована теорія бюджету споживача: передумови безперевності як самої функції корисності, так і її похідних; припущення, що тип функції корисності не зазнає змін протягом розглядуваного проміжку часу; припущення, що зміна корисності при переході від одного поєднання благ до іншого не залежить від способу переходу.

Конкретизуючи погляди В. Парето і відкинувши закон Г. Госсена (про насиченість потреб), Є. Слуцький розглянув блага подвійного роду: такі, гранична корисність яких знижується зі збільшенням їхньої кількості (U_li < 0), і такі, що їх гранична корисність у тих самих умовах збільшується (U_li > 0). Перші дослідник назвав благами насичувальними, другі - благами ненасичувальними.

Провівши відповідно до зазначених умов математичне дослідження стабільності бюджету споживача, Є. Слуцький запропонував нормальним такий бюджет, для якого всі А_i < 0, і анормальним - для котрого лише одна з величин A_i - додатна. Він запропонував ті кількості благ, що збільшуються із зростанням доходу, назвати відносно необхідними, а ті, які зменшуються при зростанні доходу - відносно не необхідними. На основі врахування основних умов поведінки споживача Є. Слуцький вивів закон попиту:

"І. Попит на благо, відносно необхідне

, за необхідністю, завжди нормальний, тобто зменшується, якщо ціни на нього зростають, і збільшується, якщо ціни падають.

II. Попит на благо, відносно не необхідне

, може в деяких випадках бути анормальним, тобто збільшуватися зі зростанням ціни і зменшуватися з її зниженням".

Є. Слуцький запровадив поняття компенсованої зміни ціни. Це явище маємо тоді, коли збільшення цін відбувається зі зростанням доходу. Користуючись цим поняттям, учений зробив висновок, що "кінцева змінність будь-якого блага у випадку компенсованої зміни його ціни - завжди від´ємна". Є. Слуцький вивів формули запровадження кількісної залежності між емпіричними даними корисності благ, визначив залежності попиту на одне благо від ціни іншого. "Кінцева змінність блага, - писав він, - у випадку компенсованої зміни ціни Р,_: дорівнює кінцевій змінності блага і у випадку компенсованої зміни ціни Р" Це узагальнення Є. Слуцький підтвердив складними математичними формулами.

У теорії бюджету споживача Є. Слуцького важливе місце посідає аналіз граничної корисності кожного блага у зв´язку з функцією кількості лише даного блага. Усі попередні дослідники цієї проблеми виходили із закону насиченості потреб, але не змогли надати своїм результатам загального значення. Досі, зазначав учений, майже зовсім відсутня обґрунтована теорія насиченості благ. На його думку, з цим завданням можна впоратися, якщо поглянути на проблему з позицій загальної економічної теорії. Застосовуючи її, Є. Слуцький дійшов таких наукових висновків: "Якщо бюджет споживача нормальний, то попит на кожне благо збільшується разом із зростанням доходу і зменшується зі збільшенням ціни на це благо. Якщо бюджет анормальний, то приростання доходу означає посилення попиту для благ насичувальних і його зменшення - посилення попиту для благ ненасичувальних... Із збільшенням ціни блага ненасичувального попит на нього має завжди зменшуватися; протилежне може трапитися тільки в попиті на благо насичувальне".

Поглиблюючи і конкретизуючи теорію корисності, Є. Слуцький збагатив її новими принциповими доповненнями. Особливо він наголошував на необхідності взаємозв´язку економічного і психологічного пояснення корисності. "Нагле визначення корисності ...зовсім чуже психології. Однак такий висновок нас не задовольняє, тому що, дотримуючись повної логічної незалежності методів економічної науки від методів психології, ми все ж не спроможні заперечувати існування найповнішої взаємозалежності між фактами, що вивчаються обома дисциплінами". Виходячи з цього, учений дав таке визначення корисності: "Корисність якого-небудь поєднання благ - це величина, що має такі властивості: вона є більшою для поєднання, якому індивід надає перевагу, і її зміни безпосередньо відчуваються суб´єктом". Якщо індивід не помітив змін, що відбулися в кількості блага А, не відчув ніяких змін у своєму суб´єктивному ставленні до блага В, то гранична корисність останнього не зазнала змін. Тут маємо наближену рівність U = 0.

У результаті досліджень Є. Слуцький дійшов висновку, що настійним є перехід від абстрактних схем до позитивних розробок у галузі, яка охоплює теорію бюджету споживачів. Тільки так можна розв´язати відомі проблеми, перевірити деякі формули. Єдиним шляхом для перевірки формул є врахування досвіду. Це дасть змогу або підтвердити, або спростити "виведені теоретичні закони". Якщо ж дані практики не підтвердили б теоретичних висновків, то з´ясувалося б, що причини, які спрямовують поведінку людей, не тільки за своєю природою лежать поза нашою свідомістю, а навіть безпосередньо у ній не відображаються. Зробивши таке припущення, учений все ж таки вірив, що йому вдалося пролити світло на теорію споживчого бюджету і показати необхідність повністю розгорнути цю теорію за допомогою засобів емпіричного дослідження.

Дослідження Є. Слуцького привернуло увагу зарубіжних економістів лише через 20 років після опублікування. У 1935 р. американський економіст Г. Шульц, розглядаючи взаємозв´язок попиту, ціни і доходу, зазначив, що Є. Слуцький значно розширив, поглибив, конкретизував теорію споживчого попиту, поведінку споживача на ринку благ. Г. Шульц вказав на зв´язок поглядів англійських економістів Дж. Гікса і Р. Аллена на проблеми поведінки споживача з теорією Є. Слуцького. Це визнали і Дж. Икс та Р. Аллен. Р. Аллен у середині 30-х років XX ст. опублікував статтю "Теорія споживчого вибору професора Слуцького", в якій показав наукове новаторство вченого^. В 1950 p. P. Аллен знову опублікував статтю про Є. Слуцького, де наголосив, що його теорія збалансованості бюджету споживача мала сталий вплив на дослідників цієї проблеми. Зрозуміло, що особливий вплив теорія Є. Слуцького мала на представника лондонської економічної школи Р. Аллена. Це підтверджують не тільки названі, але й інші його праці.

Відверто про запозичення у Є. Слуцького зізнався у своїй книзі "Вартість і капітал" лауреат Нобелівської премії Дж. Р. Гікс. Відзначивши високу математизованість і скупість теоретичних роздумів у праці Є. Слуцького, англійський економіст з усією прямотою і категоричністю визнав, що саме український учений є фундатором основного рівня вартості, що показує, як зміна ціни товару X впливає на попит індивіда на інший товар. Цей вплив Дж. Р. Гікс назвав ефектом доходу і відповідно ефектом заміщення. Дж. Р. Гікс, безумовно, сприяв запровадженню "ефекту Слуцького" у зарубіжні підручники з економічної теорії. Це відзначають зарубіжні дослідники економічної теорії Дж. Р. Гікса, зокрема Марк Блауг, але замовчують українські економісти.

Правда, не всі зарубіжні дослідники економічних теорій згадують про вплив Є. Слуцького на Дж. Р. Гікса та інших відомих учених-економістів сучасності. Наприклад, професор Токійського університету Такаші Негіші, часто посилаючись на наукові праці Дж. Р. Гікса, побачив вплив на них тільки А. Маршалла і Н. Вікселя, ніби забувши хоч слово сказати про Є. Слуцького. Такі недобачання японському вченому можна вибачити. Важче зрозуміти забутливість українських авторів, які часто широко цитують зарубіжних економістів, користуються їх формулами і понятійним апаратом, навіть не підозрюючи, що вони генетично пов´язані з українською наукою. Сучасні зарубіжні економісти, зокрема, в англомовному світі, часто посилаються і широко тлумачать теорію збалансованості бюджету споживача Є. Слуцького, надають їй нового наукового блиску. Наприклад, у підручнику професора Мічиганського університету Р. Веріана "Середня мікроекономіка" українському вченому віддано пріоритет у дослідженні проблем попиту, теорія Є. Слуцького представлена у повному обсязі, ілюструється формулами і графіками.