Особливе місце серед наукових доробків М. Туган-Барановського посідає теорія грошей і грошового обігу, в якій автор намагався синтезувати погляди у цій ділянці своїх попередників. У тому контексті не можна не згадати А. Антоновича, який в 1883 р. у Києві видав монографію "Історія паперово-грошового обігу і державні кредитні білети", а в 1895 р. О. Миклашевський опублікував монографію "Гроші. Досвід вивчення основних засад економічної теорії класичної школи у зв´язку з історією грошового питання". Ці праці були значним внеском українських економістів у теорію грошей і грошового обігу.

Зайнятися теорією грошей М. Туган-Барановського спонукала великою мірою Перша світова війна з притаманними їй фінансовими витратами та інфляційними процесами. Не випадково саме у 1915-1917 pp. учений опублікував праці "Паперові гроші та війна", "Паперові гроші і метал", "Звідки беруться гроші для війни".

Розкривши причини появи грошей, визначивши поняття металевих і паперових грошей, М. Туган-Барановський звернувся до "найважчого питання політичної економії - теорії грошового обігу". Згідно зі своєю генетико-еволюційною концепцією М. Туган-Барановський з´ясував суть, походження і основні функції грошей, цінність яких тривалий час репрезентували золото і срібло.

Золото та срібло дуже легко відрізнити з-поміж інших, вони є однорідними, що є необхідним для здійснення операцій купівлі-продажу. Хоча держава і не є "творцем" грошей, одначе для визнання грошей як законного засобу платежу потрібно, щоб вона визнала певну річ за гроші. Крім того, монети набирають форму лише завдяки державі.

Гроші виникли як природний наслідок зростання товарного обміну, і грішми ставали товари, які мали найбільш забезпечений збут. "Але металеві гроші, - як зазначав М. Туган-Барановський, - дуже дорогий засіб обміну... Для держави було б вигідно, коли б можна було утворити такі гроші, які б суспільству нічого не коштували, а були просто якимись умовними знаками".

У цьому і полягає ідея паперових грошей, появі яких передував складний процес зростання і поширення товарно-грошових відносин.

Паперовими грішми можна назвати лише такі паперові грошові знаки, які виконують усе, що повинні виконувати гроші, якими вимірюються ціни та які використовуються для купівлі та виплати боргів.

Але не всі паперові гроші є грошима в повному розумінні цього слова: цю властивість мають лише нерозмінні паперові гроші, які не розмінюються на металеві установами, що їх видали. Держава вимушена випускати паперові гроші для того, щоб фінансувати свої видатки: більшість країн у період Першої світової війни не могла дозволити собі фінансування своїх військових сил за рахунок тільки податків, тому в обігу з´являлося все більше паперових грошей, емітованих державою.

Однак збільшення кількості грошей в обігу неминуче призводить до зменшення їх вартості, до розкручування спіралі інфляції. Окрім цієї характеристики (мається на увазі, що держава може собі дозволити зростання грошової маси за рахунок емітування грошей в необмеженій кількості), паперові гроші, на відміну від металевих, не можуть мати іншого застосування, окрім того, щоб бути грішми. Паперові гроші можуть використовуватись лише в межах країни, що їх емітувала, їхня вартість залежить від розміру боргів однієї країни іншій. Оскільки взаємні борги країн змінюються, відповідно змінюється і ціна на паперові гроші.

Зворотний перехід держави від паперових грошей до грошей металевих є складним процесом. М. Туган-Барановський визначає два можливі шляхи переходу:

1.  Збирання та знищення державою надмірно випущених паперових грошей через державну позику. Гроші, отримані у такий спосіб, не пускаються надалі в обіг, а знищуються. Після знищення надмірної грошової маси держава може знову розпочати обмін паперових грошей на золото. Через зменшення грошової маси відбувається подорожчання паперових грошей, ціни на товари та послуги повертаються до свого нормального рівня.

2.  Держава не вилучає гроші з обігу, а одразу розпочинає обмін паперових грошей на золото за ринковою вартістю останнього; в такий спосіб підтримується вартість паперових грошей на незмінному рівні. В цьому випадку ціни на товар не змінюються. Цей спосіб є легшим для здійснення, оскільки не вимагає вилучення надмірної грошової маси.

Величезну роль грошей у сучасному господарстві М. Туган-Барановський пояснював так: "Необхідність грошового обміну природно випливає з неорганізованості, непланомірності суспільного виробництва, властивих капіталістичному господарству".

З необхідності грошового обігу для господарства випливає питання про цінність грошей. Воно є чи не найголовнішим у теорії грошей. З того приводу М. Туган-Барановський писав: "Центральним питанням у теорії грошових відносин і в той же час відправним пунктом для всіх подальших визначень їх специфічності є питання про чинники, що визначають цінність грошей. Якщо в зазначеному пункті теорії існують неясності, то всі її подальші висновки будуть хиткими та невизначеними".

Між тим, як відзначав М. Туган-Барановський, у сучасній йому економічній науці не існує загальноприйнятної теорії цінності грошей. Натомість є дві теорії, що конкурують між собою: кількісна і товарна. Критично розглядаючи ці теорії, учений зазначив вади і переваги кожної з них, а також запропонував власну теорію цінності грошей, яку він називає кон´юнктурною.

Досліджуючи питання цінності грошей, на думку М. Туган-Барановського, не можна застосовувати трудову теорію вартості, бо ж цінність мають не лише металеві гроші (тобто гроші, зроблені з металу, що вже має трудову вартість), а й паперові, які не містять у собі трудової цінності взагалі. Теорія граничної корисності тут також не застосована. Гроші самі собою ніколи не оцінюються. Ми оцінюємо їх лише як засіб купівлі благ, і скільки цих благ можна одержати за певну суму грошей теж не залежить від нашої волі, а лишень від об´єктивних умов ринку. До того ж, якою не була б купівельна сила грошей, все одно вони будуть використані лише як платіжний засіб, адже ні на що інше ці гроші нам не потрібні.

"Не цінність грошей є функцією від їх корисності, а їх корисність є функцією від цінності, яку слід пояснювати в інший спосіб", - писав український економіст.

Справді, індивіди оцінюють товари активно і свідомо: вони намагаються визначити ту реальну користь, яку можна одержати від придбання товару. І відповідно до їхніх міркувань індивіди узгоджують власну господарську поведінку.

Зовсім інша річ - гроші. Їхня цінність створюється в інший спосіб. На думку М. Туган-Барановського, цю цінність учасники обміну сприймають пасивно, як даність, що не підлягає зміні. Вона є "суцільно соціальне явище, продукт безсвідомих, стихійних народногосподарських процесів" і, очевидно, не може бути пояснена за допомогою товарної теорії грошей.

Крім того, якою б не була цінність грошей, це не впливає на господарську поведінку людей. Єдиний агент економічної системи, що міг би вплинути на цінність грошової одиниці - держава - теж не ставить перед собою такої мети і сприймає цінність грошей пасивно! Тут М. Туган-Барановський вперше висловлює ідею про те, що гроші можуть і мають бути об´єктом державного регулювання. Ця теза згодом стане визначальною у науковій спадщині Дж. Кейнса.

На думку М. Туган-Барановського, "не загальний рівень грошових цін визначається грошовими цінами окремих товарів, а навпаки, грошова ціна кожного окремого товару визначається, крім своїх індивідуальних факторів, також і загальним рівнем грошових цін".

На початку XX століття в економічній науці, безумовно, панувала кількісна теорія грошей, запропонована Ірвінгом Фішером. М. Туган-Барановський повністю погоджується із рівнянням обміну І. Фішера, згідно з яким виражена у грошах сума усіх покупок дорівнює вираженій у грошах сумі продажу. Він лише пропонує критично поглянути на деякі аспекти цієї теорії. Це був сміливий крок з боку М. Туган-Барановського, оскільки беззаперечність і відсутність вад у кількісній теорії не піддавалась у той час жодному сумніву.

М. Туган-Барановський найбільшою слабкістю кількісної теорії вважав формальний підхід. "Не можна стверджувати, що при зміні кількості грошей решта факторів лишається незмінними", - казав М. Туган-Барановський і зробив надзвичайно важливе припущення про те, що усі решта факторів, які І. Фішер ігнорує, дуже мінливі, причому "один з них змінюється обернено до зміни кількості грошей, компенсуючи вплив грошового фактора. Це - швидкість обігу грошей".

У фазі зростання промислового циклу відбувається значне підвищення товарних цін, тобто цінність грошей зменшується. При цьому зміна цінності грошей не залежить від зміни кількості грошей. Власне збільшення суми купівлі стає можливим, з одного боку, завдяки прискоренню обігу грошей, але здебільшого завдяки величезному збільшенню купівлі у кредит.

У низхідному фазисі, який тепер називається депресією, загальний рівень цін спадає, а цінність грошей зростає саме завдяки уповільненню їхнього обігу. Гроші "скупчуються" у банках, головним чином, через величезне зменшення кредитування.

М. Туган-Барановський весь час наголошував, що І. Фішер не розуміє цього, бо вважає, що при реальному припливі грошей в країну піднесення відбувається так само легко, автоматично і пропорційно, як і при зниженні цінності грошей через відкритий акт державної влади.

Критичні зауваження М. Туган-Барановського щодо кількісної теорії зводяться до наступного:

1. Зміна кількості грошей має безсумнівну тенденцію впливати на грошові ціни. Це може відбуватися такими способами:

• Через зміни суспільного попиту на товари. Під впливом суспільного попиту, що створюється грошима, ціни постійно зростають, охоплюючи все більше коло людей і товарів. При цьому ціни одних товарів зростають менше від інших, відповідно до реальних змін суспільного попиту на кожний окремий товар.
• Через зміну дисконтного відсотка. Збільшення кількості грошей призводить до підвищення їх капіталізації. У цей же час відбувається збільшення касової готівки у банках, що супроводжується відповідним зменшенням дисконтного відсотка спочатку на короткострокові кредити, а згодом - на довгострокові. Власник притримує товар, очікуючи збільшення ціни.

• Через зміни у суспільній свідомості. Зниження цінності грошей для їх власників у результаті збільшення кількості грошей призводить до зростання цін на товари, оскільки люди вважають вигіднішим зберігати не гроші, а їхній товарний еквівалент та вкладають останні у товар.

2. Зміна кількості грошей, на думку М. Туган-Барановського, призводить до негайного збільшення цін на усі товари лише у тому випадку, коли це збільшення є наслідком зміни грошової одиниці державою. Тобто, кажучи сучасною мовою, відбувається деномінація. У решті ж випадків зміни грошових цін вимагають достатньо довгого періоду часу і відбуватимуться нерівномірно для кожного виду товару.

3. Попередні висновки дають змогу зробити припущення, що короткострокові зміни кількості грошей можуть помітно не впливати на рівень цін.

Головний висновок, до якого приходить М. Туган-Барановський, полягає у тому, що кількісна теорія правильно відображає випадок, коли спостерігається збільшення кількості грошей у країні, що можливо тільки за умов випуску паперових грошей, для аналізу яких вона і має бути використана. Коли йдеться про металеві гроші, зміна їхньої цінності майже ніколи не є наслідком зміни їхньої кількості.

4.      У 50-ті роки XIX ст. ("золота лихоманка" у Каліфорнії та Австралії) підвищення видобутку золота практично не привело до підвищення рівня цін.

Український економіст вибудував теорію цінності грошей у межах власної концепції промислових циклів. Він зазначав, що поряд із тривалими періодами зміни товарних цін є ще й правильні періодичні коливання товарних цін, що охоплюють приблизно десятиліття. Саме ці коливання безпосередньо пов´язані з промисловими циклами. У фазі зростання товарні ціни зростають; далі відбувається криза, що супроводжується падінням цін, настанням висхідної форми промислового циклу. М. Туган-Барановський робить висновок, що цінність грошей може значною мірою змінюватись абсолютно незалежно від зміни кількості грошей у народному господарстві. Головну причину слід шукати у фазах промислових циклів: "У зміні загального рівня грошових цін, що супроводжує рух промислового циклу, відбивається загальний стан промислової кон´юнктури. Слід визнати, що цінність грошей безпосередньо визначається загальною кон´юнктурою товарного ринку, яка є дуже мінливою у часі".

У фазі зростання промислового циклу кон´юнктура сприяє підвищенню товарних цін, тобто падінню цінності грошей. Це пояснюється зростанням попиту на товари, який випереджає зростання пропозиції.

Зростання попиту за незмінної кількості грошей може відбуватися у такий спосіб:

—    по-перше, зростає швидкість обігу грошей (та сама сума грошей, швидше обертаючись, відповідно примножує свою купівельну силу);

—    по-друге, значно зростає кредит, який має самостійну купівельну силу нарівні з грошима.

Прямо протилежна ситуація виникає у низхідній фазі.

Отже, на думку М. Туган-Барановського, цінність грошей - це несвідомий, або позасвідомий, стихійний продукт загальної кон´юнктури товарного ринку. І причини зміни цінності грошей (йдеться про металеві гроші) майже ніколи не є наслідком зміни кількості грошей у народному господарстві.

Головна цінність кон´юнктурної теорії у тому, що зміни цінності грошей викликаються не змінами умов попиту і пропозиції окремих товарів, а змінами умов загальної кон´юнктури товарного ринку, тобто загальними умовами товарно-грошового ринку. Далі М. Туган-Барановський стверджує: "до цього часу державна влада майже не ставила перед собою завдання планомірно впливати на цінність грошей. Це стосується і цінності товарів: і у цій галузі суспільна влада, як правило, поводилася абсолютно пасивно, віддаючи утворення товарних цін на розсуд вільної гри економічних сил. Однак між цінністю товарів і цінністю грошей є принципова відмінність: цінність товару створюється на основі свідомих розцінювань окремих індивідів, чим держава керувати не може, натомість цінність грошей є позасвідомим стихійним продуктом соціальної взаємодії, що повною мірою допускає державне регулювання. Тому завдання планомірної політики грошового обігу, що ставить собі за мету регулювання цінності грошей, не містить у собі нічого неможливого. Для економічної науки на передній план висувається нове завдання величезної практичної значущості - вироблення основ раціональної грошової політики".

Отже, М. Туган-Барановський першим з економістів приходить до висновку, що державна грошово-кредитна політика не лише має право на існування, але і стає необхідною у сучасному господарстві. Українському економістові належить перша аргументація державної політики у сфері грошового обігу, перше передбачення майбутніх проблем, з якими стикається світова економіка.

М. Туган-Барановський наголошував на важливій ролі центрального банку держави, тобто такого центрального закладу, що має у своєму розпорядженні величезні кошти і керується у своїх діях не одержанням зиску, а загальнодержавними інтересами, здійснюючи грошово-кредитну політику.

Більшість економістів, що займалися теорією грошей, у той час ставились із значною неприхильністю до паперових грошей, за якими не визнавали самостійної цінності. Натомість М. Туган-Барановський пророкував, що настає час, коли паперові гроші визнаються справжніми грошима, тобто самостійним виміром цінності. І не за горами той час, коли держава почне втручатися у стихійні процеси, що захоплюють паперові гроші.

Український економіст геніально передбачив, що після Першої світової війни постане нова грошова система паперових грошей. А золото (резерви) зберігатиметься у коморах центральних національних банків для ведення активної валютної політики, придбання іноземної валюти для експортно-імпортних операцій. Цей золотий запас центрального банку держави не може бути відданий в обіг. Це було наукове пророцтво, бо система золотовалютного стандарту проіснувала до 1976 p., до рішень Кінгстонської угоди.

Український економіст наполягав на тому, що однією з найважливіших частин правильності економічної програми має стати активна політика держави і державних органів, спрямована на створення нової грошової системи; використання державного регулювання, щоб стимулювати ефективний платоспроможний попит та інвестиційний процес. Він також зазначав, що влада держави не є безмежною. Вона обмежена ринковими силами. Ще задовго до Дж. М. Кейнса М. Туган-Барановський довів, що гроші мають самостійну цінність, і до них має бути застосована певна регулююча політика. Серед її завдань він відзначав регулюючий курс. Держава не може сподіватися, не змінюючи кількості грошей в обігу, суттєво змінити середній рівень вексельного курсу, але може прагнути до його більшої стійкості, усунення різких коливань. Адже для народного господарства є надзвичайно важливим, чи створюється вексельний курс через різкі коливання вгору-вниз, чи через стійкі коливання на одному рівні. Саме в усуненні різких коливань у досягненні стійкості вексельного курсу і полягає основне завдання активної вексельної політики.

М. Туган-Барановський також передбачив усунення системи золотого стандарту, що і сталося 1976 року. Він зазначав, що сучасники психологічно не готові до паперових грошей. Наполягав на необхідності регулювання вексельних курсів в окремих країнах міжнародними угодами, що дозволило б паперовим грошам втратити характер "місцевих" грошей, які за межами країни походження втрачають купівельну силу. Тоді можна було б впливати на вексельний курс у більших масштабах, аби уникнути світових фінансових криз, які стали справжнім лихом для сучасної світової економіки.

На відміну від неокласиків, які вважали, що ціновий механізм практично безвідкладно врівноважує попит і пропозицію на усіх ринках, М. Туган-Барановський виходив із вторинності у практичному житті процесу коригування цін. Він врахував можливість не тільки витрачання коштів на купівлю товарів або інвестування у виробничий процес, але й їх заощадження. Саме у диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій, насамперед, у галузях, що виробляють засоби виробництва, вчений вбачав основну причину циклічних коливань економіки. М. Туган-Барановський заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши в тому, як і в інших питаннях, економістів XX ст.

Своїми науковими новаторствами М. Туган-Барановський збагатив світову економічну науку, проклавши їй перспективні шляхи подальшого розвитку. Не буде перебільшенням сказати, що новаторський вплив українського економіста-мислителя позначився продуктивно на всіх основних напрямах світової економічної науки XX ст. Звичайно, найбільше намагався зробити М. Туган-Барановський для своєї Батьківщини - України, де він народився, плідно працював і помер 1919 року. Похований у м. Одесі.