Центральною проблемою політичної економії, як визнавали майже всі економісти XIX ст., була теорія цінності, яка в період формування економічних поглядів М. Туган-Барановського виступала у двох інтерпретаціях - трудової теорії та теорій граничності. Вони вважалися між собою несумісними, що вперше спростував український економіст у праці "Вчення про граничну корисність господарських благ, як причину їх цінності", опублікованій в 1890 р. у журналі "Юридический вестник".

Учений вважає, що дві теорії, які становлять двоєдиність у теорії цінності, а саме теорія витрат виробництва і теорія граничної корисності, не є несумісними, а гармонійними. "Незважаючи на поширену думку про те, що обидві теорії заперечують одна одну, між ними, - твердив М. Туган-Барановський, - переважно існує бездоганна гармонія. Єдина різниця полягає в тому, що вони досліджують різні фази одного і того ж процесу економічної оцінки. Теорія граничної корисності пояснює суб´єктивні фактори в економічній оцінці, тоді як теорія трудової цінності пояснює її об´єктивні фактори".

Насправді одна теорія набуває характеру іншої. Економічний процес не є ані суто суб´єктивним, ані об´єктивним. Він поєднує обидва елементи, тому що між суб´єктом (економічною людиною) і об´єктом (зовнішньою природою) не існує нічого, крім взаємозалежності. Незважаючи на те, що ці дві теорії справді різні на підставі суб´єктивності й об´єктивності, одна теорія фактично набуває характеру іншої, бо економічний процес є двобічним. М. Туган-Барановський зазначає, що кожна економічна теорія, яка є лише суб´єктивною чи об´єктивною, однобічна і неповна; справжня теорія цінності має вирости з суб´єктивних елементів економіки, які переходять в об´єктивні. З цієї причини "обидві теорії можуть бути легко зведені до органічного синтезу. Рікардо мав на увазі об´єктивні фактори цінності, а прибічники теорії граничної корисності - суб´єктивні фактори".

М. Туган-Барановський не сумнівався, що пропозиція пов´язана з трудовими витратами у їх виробництві, а відтак головною проблемою економічного процесу є встановлення рівноваги між виробничими витратами на блага і їхньою корисністю.

Праця та інші фактори цінності у виробництві, - пише він, - повинні розподілятися згідно з корисністю вироблених благ. Оскільки трудові витрати є основними у виробництві, через те, що економічний процес не може продовжуватись і навіть існувати без праці, М. Туган-Барановський доходить висновку, що за умови раціонального розподілу прибутку (тобто системи, яка відповідає принципові максимізації, або "економічному принципу", як він його називає) гранична корисність товарів повинна бути пропорційною до трудових витрат. Він твердить: "Якщо ми одночасно виробляємо кілька товарів, які мають різні трудові витрати, економічний принцип вимагатиме, щоб корисність, яку ми реалізували в останню одиницю часу для кожного виду виробництва, була однаковою на граничному рівні. Якщо цього не спостерігається, коли остання одиниця праці у виробництві А дає більше корисності, ніж у виробництві В, то слушним є розширення виробництва А і зменшення виробництва В; тоді максимальна корисність буде досягнута, коли остання одиниця праці у виробництві кожного виду товару дасть однакову корисність на граничному рівні".

Незважаючи на те, що М. Туган-Барановський пояснював процес оцінки, виходячи з принципу граничної корисності, він стверджує, що трудова вартість відіграє вирішальну роль у розподілі продукту. Але раціональний розподіл сукупного продукту є лише "економічним ідеалом", до якого прагне економіка та який ніколи не може бути досягнутий. Тому розрахунок граничної корисності можливий тільки в ідеалі. Учений вважає, що навіть в ідеальному випадку не слід думати, що розподіл людської праці буде у точній математичній відповідності з економічним принципом. Відповідність граничної корисності трудовій цінності є граничним рівнем, до якого повинна прагнути національна економіка, але який ніколи не може бути досягнутий.

Іншими словами, М. Туган-Барановський твердив про постійне прагнення граничної корисності дорівнювати її трудовій цінності. Насправді така рівність досягається дуже рідко.

М. Туган-Барановський вважав, що у теперішній капіталістичній економіці гранична корисність товарів має загальну тенденцію відповідати їх трудовій цінності (виробничим витратам), але ця відповідність не повністю реалізована. Обидва принципи оцінки, суб´єктивний та об´єктивний, повністю узгоджуються один з одним, і чим більше це узгодження, тим більше розподіл людської праці відповідає економічному принципу досягнення максимальної корисності ціною найменших зусиль. М. Туган-Барановський зазначає: "Гранична корисність є загальною теорією визначення цінності, яка охоплює не тільки сферу економічних явищ, але також усю галузь нашого мислення, оскільки вона включає елементи волі... З деякого погляду трудова теорія цінності є економічною теорією цінності, тоді як теорія граничної корисності - універсальною психологічною теорією цінності, а не конкретно економічною теорією цінності".

У результаті, - зауважує вчений, - "трудова цінність виробництва регулює граничну корисність товарів, які вільно відтворюються" через те, що розмір трудової цінності даного товару не залежить від нашої волі, а визначається об´єктивними умовами виробництва. А оскільки загальна цінність розширених засобів виробництва для даного товару залежить від кількості засобів виробництва - при цьому ця кількість визначається за допомогою об´єктивної, а не нашої суб´єктивної оцінки - то з цього випливає, що об´єктивні умови виробництва визначають цінність споживчих товарів і засобів виробництва.

Продовжуючи наукові пошуки в зазначеному напрямі, М. Туган-Барановський створив оригінальну теорію синтезу граничної цінності з власною теорією абсолютних витрат, яку визнали всі об´єктивні дослідники.

М. Туган-Барановський мав два синтези теорії граничної й трудової цінності. Один - для реального світу капіталістичної економіки, другий - для майбутньої ідеальної економіки. Саме цей, другий синтез, буде проаналізовано далі.

М. Туган-Барановський робить поділ між логічною (суто економічною) та історичною (юридичною та інституційною) категоріями економічного життя. Логічні категорії життя, - зазначає учений, - перевалено двобічні. Вони віддзеркалюють природу власне економічного процесу.

З одного боку, як твердить М. Туган-Барановський, економічний процес завжди переслідує зовнішню мету, тобто пристосовує навколишнє середовище до наших потреб; з іншого боку, він досягає поставлених цілей, які є засобом досягнення інших цілей. Отже, засоби і цілі, затрати і прибуток, - пише він, - є двома полюсами, між якими існує економічна діяльність... "Одержання найвищої суми економічної корисності з найменшими затратами" надає економічному процесові двобічного характеру. Все економічне життя, на думку вченого, незважаючи на його великі складнощі, потрапляє під ці дві категорії.

Ми, наголошував М. Туган-Барановський, цінуємо економічне благо не само собою, а за його здатність створювати для нас основну цінність. У цьому розумінні навіть "об´єктивна цінність" має суб´єктивний вимір. М. Туган-Барановський пише: "Об´єктивна цінність має суб´єктивну основу, оскільки в кінцевому результаті єдиною активною фігурою в економіці є людина, і з взаємовідносин між людьми виникають економічні процеси. Для того, аби визначити закони, які детермінують об´єктивну цінність, ...по-перше, необхідно вивчити механізм формування суб´єктивних цінностей".

Економічний процес, за словами М. Туган-Барановського, складається з людської діяльності, яка спрямована на отримання матеріальних засобів для задоволення потреб, і саме в цьому процесі виникають витрати. Зрозуміло, що головна теза полягає в тому, що в людській економіці людина представляє єдиний абсолютний елемент вартості. Лише людина, - твердить він, - є особистістю, суб´єктом економіки.

Визнаючи працю як єдину субстанцію абсолютної вартості, М. Туган-Барановський фактично стверджує, що товар є винятковим творінням праці. Він визнає, що з суто технічного погляду людина, на відміну від інших, представляє механічну силу. Отже, у цьому плані між людиною, твариною і механічною працею існує дуже невелика різниця. Але з погляду економіста, який вивчає економічні явища як проблему людського інтересу, М. Туган-Барановський вважає, що праця людини не може бути поставлена в один ряд з нелюдськими факторами, тому що витрати людської праці рівнозначні витратам людської особистості. З цієї причини він визнає продуктивною лише людську працю.

М. Туган-Барановський приходить до висновку, що лише людська праця виробляє багатства. Ця концепція трудової вартості, як вважає він, докорінно відрізняється від інших концепцій цінності в тій мірі, в якій вона символізує не суб´єкт людської діяльності, а саму людину.

Однозначно М. Туган-Барановський визнає, що у процесі виробництва бере участь не тільки людина, але також засоби виробництва. Якщо не тільки людина, але й інші виробничі засоби беруть участь у процесі виробництва, тоді чому він розглядає весь товар як виняткове творіння праці? Чому він визнає лише людську працю як активний фактор виробництва? Чому він вважає, що різноманітні види людської праці є однаковими і зводить їх до поняття соціальної праці? Причина цього, - пише М. І. Туган-Барановський, - полягає в тому, що: "ми мовчки виходимо з головної етичної ідеї політичної економії - додаткової вартості, а отже з рівної цінності людської особистості. Вона дає нам право розглядати всі види людської праці як одну цілісну соціальну працю".

Незважаючи на етичну основу, теорія абсолютних витрат М. Туган-Барановського має дуже мало спільного (або взагалі нічого) з теорією "абсолютної вартості" Маркса або Родбертуса. Для них праця була абсолютною субстанцією вартості; для М. Туган-Барановського вона є абсолютною субстанцією витрат. Наприклад, Родбертус, на відміну від М. Туган-Барановського, не вважає товари, які не були вироблені людською працею, економічними благами, тобто такими, які мають цінність.

М. Туган-Барановський повністю незгодний з такою інтерпретацією. Він заявляє: "Я категорично відкидаю (ту думку), що праця є субстанцією цінності; але тоді я навіть рішучіше наполягаю на тому, що єдиною субстанцією вартості в її абсолютній формі є людська праця".

"...Помилка Родбертуса (а також Маркса) полягає в тому, що вони намагалися ототожнити два цілком різних поняття, вартості й цінності, і визнавали товари такими, що не мають ні вартості, ні цінності. Але товари, які не мають вартості, можуть мати цінність, оскільки економічна важливість товарів ґрунтується не на тому, скільки коштує праця, а на тому факті, що з їх володінням пов´язане задоволення наших потреб".

Усі товари, - писав М. Туган-Барановський, - що мають економічну цінність, є економічними. Щоб такий товар мав ціну, потрібно, щоб він мав лише відносну рідкість. Тому товари, які не були створені працею, наприклад, ліс або земля, є економічними товарами, але вони не мають абсолютної вартості, оскільки є дарами природи. Наприклад, цілинна земля має тільки цінність, хліб має як цінність, так і вартість.

М. Туган-Барановський вперше прийшов до синтезу трудової теорії цінності Рікардо з граничною корисністю. Із сучасного погляду теорія цінності М. Туган-Барановського була справжнім внеском в економічну науку. Водночас з українським ученим пов´язана теорія синтезу теорії граничної корисності з теорією трудової цінності Рікардо. У праці "Теоретична соціал-економіка" (1895 р.) Г. Дітцель стверджує, що він у цьому плані випередив А. Маршалла. Насправді, - як пише професор В. Тимошенко, - "першим, хто розвинув цю думку в даному напрямку, був М. Туган-Барановський з його ранньою роботою, яка була написана в 1890 р.".

Це твердження має принципове значення, оскільки в англомовній літературі йдеться про маршаллівську революцію в економічній теорії, до якої передусім спричинився М. Туган-Барановський, пріоритет якого в синтезі теорій трудової вартості й граничності, м´яко кажучи, замовчується. Між тим український економіст здійснив цей синтез найблискучіше і не міг аж ніяк скористатися працею А. Маршалла, про що свідчить дата написаної ним передмови до "Принципів політичної економії".

Отже, мають рацію ті дослідники історії економічної теорії, які визнають пріоритет М. Туган-Барановського у блискучому обґрунтуванні синтезу трудової теорії й теорій граничної вартості^. Та найголовніше, очевидно, те, що М. Туган-Барановський проклав новий шлях у розвитку економічної теорії, яка підтвердила свою реалістичність протягом XX ст. "Якщо стати на точку зору М. Туган-Барановського, - твердив Київський професор-математик М. Столяров у 1902 p., - то в його визначенні теоретична політична економія такою мірою володіє ознаками абстрактної науки, що її радше було б порівняти з механікою і теоретичними вченнями фізики".

Завдяки М. Туган-Барановському економічна теорія стала рівноправною серед наук поряд з механікою і фізикою. Достатньо одного того факту, щоб визнати величезне значення наукового новаторства українського економіста.