Серед українських економістів-новаторів одне з чільних місць посідає енциклопедично обдарований Сергій Подолинський. Він народився, як засвідчує метрика, 19 липня 1850 р. у маєтку "Ярославка", по-народному "Сучок", на межі Київської та Херсонської губерній у багатій сім´ї. Батьки хотіли бачити свого єдиного сина гідним представником панського роду, з титулами і суспільним становищем. Та марними виявилися ці сподівання. С. Подолинський всупереч волі батьків пішов шляхом служіння науці. Після закінчення Київської гімназії він вступив на природничий факультет університету Св. Володимира, під час навчання в якому зблизився з М. Драгомановим і М. Зібером, належав до Київської громади з її демократично-патріотичними орієнтаціями.

Наприкінці 1871 p., тобто після закінчення університету, С. Подолинський та М. Зібер, забезпечившись рекомендаційними листами А. Антоновича і О. Русова до львівських і віденських українців, виїхали за кордон. Вони побували у Львові, а звідти вирушили до Відня, прибули туди на Різдво, яке відсвяткували разом з молодими українцями, об´єднаними в товариство "Січ". Це мало позитивне значення як для формування світогляду С. Подолинського, так і для зміцнення загальноукраїнських контактів. З Відня С. Подолинський подався до Швейцарії, де мав намір продовжити навчання.

У листі до П. Лаврова від 6 червня 1872 р. він писав, що опановує гістологію, думає виконати практичні роботи з фізіології, цікавиться антропологією, буває нерідко на "лекціях Ланга і на економічних екскурсіях Бемерта". Водночас С. Подолинський займався суспільними справами. Він належав до тих діячів, які прагнули втілити в життя свої задуми якомога швидше й ефективніше. Він багато і настирливо працював. Згодом у Відні в друкарні болгарина Я. Ковачева вийшли його оригінальні брошури-метелики "Про бідність", "Парова машина" та ін. Ці праці мали широкий розголос не тільки в Україні, але й за її межами. Вони спонукали чужинців звернути увагу на українське соціальне питання, одним із найяскравіших репрезентантів якого був С. Подолинський. Його ім´я стало відоме в Європі.

У травні 1876 р. С. Подолинський захистив докторську дисертацію з медицини у Бреславському університеті, а в 1878 р. у Женеві учений видав монографію "Життя і здоров´я людей на Україні", заклавши нею основу української соціоетногігієни^. Два роки пізніше вчений видав історико-економічне дослідження "Ремесла і фабрики на Україні", яке є значним внеском у вивчення національної соціально-економічної генетики.

Уже навіть наведених фактів достатньо, щоб відчути талант С. Подолинського, який найбільше прославився своїм дуже цінним дослідженням "Праця людини та її відношення до розподілу енергії", вперше опублікованим 1880 року в Петербурзі, яке згодом побачило світ німецькою, французькою та італійською мовами. "Нашою метою, - писав С. Подолинський, - буде спробувати, виходячи з цього загального твердження, з´ясувати значення умов, які супроводжують походження праці, представити найголовніші вияви її в житті організмів і вказати на їх наслідки споживання праці, тобто на наслідки впливу трудящих людей і тварин на навколишню природу".

Далі він розглядає тогочасні поняття енергії, посилаючись на таких відомих спеціалістів у цій галузі, як Верде, Гюгенс, Лагранж, Секкі, Лесаж, Тет. Учений дотримувався думки про те, що можна з практичного погляду ділити енергію на кінетичну і потенціальну, але вся вона зрештою є кінетичною, бо репрезентує собою рух. С. Подолинський виходив з того, що "сума енергії усього всесвіту є величина абсолютно незмінна".

Правда, цього не можна сказати про різні частини всесвіту. Однак у цілому відбувається процес вирівнювання енергії, який супроводжується переходом енергії з одного виду в інший. Оскільки енергія всесвіту постійно переходить з форм, що легко перетворюються у стійкіші, внаслідок цього можливість її перетворення постійно зменшується. Процес вирівнювання світової енергії називається розсіюванням енергії, або ентропією.

Критично розглянувши енергетичні теорії Кляузіуса, Томпсона і Ранке, український учений зробив висновок, що доки не буде нових заперечень, закон розсіювання енергії можна вважати настільки ж доведеним, наскільки і закон її збереження. Він використав думки Пауссона, Сен-Клер-Девілля, Канто-Лапласівську теорію і теорію магнетизму Цельнера, розрахунки Кульє і Гертеля, щоб повніше з´ясувати циркуляцію енергії у всесвіті, взаємодію сонячної енергії, рух планет і життя на Землі. Ці аргументи і дані, як зізнався сам С. Подолинський, він навів для того, щоб переконати у наявності достатньої кількості енергії для життя людини. Проте це не означає, що розподіл енергії на земній поверхні відбувається якнайкраще. "Навпаки, ми думаємо, - писав учений, - що можливості вигіднішого розподілу цієї енергії знаходяться, частково, в руках самої людини".

У зв´язку з цим С. Подолинський розглядає перетворену енергію землі, маючи на увазі, насамперед, енергію руху землі навколо сонця і навколо своєї осі. Досить велика сила цієї енергії мало використовується як джерело на поверхні землі. Внутрішня теплота землі, що особливо виявляє себе під час вибухів вулканів, землетрусів і тому подібних явищ природи, також не використовується у промисловості. Енергія магнетизму має застосування, але вона невелика порівняно із загальною кількістю енергії, що постійно перебуває в обміні на земній поверхні. Енергія термальних джерел, вітру приносить користь, та не слід забувати, що, наприклад, та ж енергія повітря є перетвореною сонячною енергією. Це можна сказати і про водні течії, які потребують великих затрат сонячної енергії. Енергія органічного палива (вугілля, нафта і т. ін.) також утворилась з рослин за допомогою сонця. Нарешті, треба назвати, наголошував С. Подолинський, енергію, що міститься в "живих рослинах, тваринах і людях". Схарактеризувавши основні джерела енергії та форми її перетворення, учений заклав основи оцінки значення праці у світовому розподілі енергії.

Простеживши еволюцію нагромадження сонячної енергії на землі, С. Подолинський робить висновок, що чим ближче до нашого часу, тим меншу роль відіграє внутрішня енергія землі в утворенні енергетичного бюджету земної поверхні, сонячна енергія зменшується. Очевидно, для нагромадження енергії потрібно, щоб на поверхні відбувався процес, зворотний розсіюванню енергії, або процес перетворення постійної енергії (теплота) на вищу форму, більше перетворювану в механічний рух (потенціальний чи кінетичний). Учений показав, що природні процеси, які відбуваються на поверхні землі, в окремих випадках сприяють перетворенню енергії на вищі її форми, але не забезпечують збереження енергії. "Поява органічного життя на землі, - твердив він, - не тільки змінила вищою мірою вид і властивості поверхні землі, але кількість і спосіб розподілу вищих родів енергії".

Не вдаючись до суперечки щодо появи перших організмів на землі, учений зазначив, що набагато важливішим є виявлення обставин, які сприяли їх поширенню на поверхні землі та в морях. Організми поширюються тому, зазначав С. Подолинський, що вони успішно витримують боротьбу за існування з неорганічною природою у всіх випадках, коли запас перетворюваної енергії у них більший, ніж у навколишніх неорганічних речовинах. Всюди, де сильний механічний рух, організми не витримують боротьби за існування. Для підтвердження цього висновку С. Подолинський скористався дослідом А. Хорвата. Спираючись на факти, український учений дійшов висновку, що рослини справді успішно здійснювали і здійснюють перетворення енергії, свідченням чого можуть бути величезні поклади кам´яного вугілля. Рослини здебільшого тільки зберігають сонячну енергію, але не перетворюють її на механічну роботу. Завдяки функціонуванню рослин відбувається нагромадження енергії, причому не розсіяної - у вигляді тепла, електрики чи навіть світла, а вищої, збереженої й здатної до всіх можливих перетворень. "На землі рослини, - твердив учений, - дуже злі вороги світового розсіювання енергії".

Якщо простежити історію збереження сонячної енергії на земній поверхні, то, як зазначав С. Подолинський, побачимо, що в той час, коли температура земної поверхні підтримувалась переважно із середини землі, збереження енергії зовсім не відбувалося. Головним джерелом енергії для землі стало сонце; частина сонячної енергії під впливом повітря і води почала перетворюватися на механічну роботу. Частина енергії, яка зберігається рослинами, стає вже більшою, але це не призводить до піднесення нової енергії. Такі процеси самі собою спричинилися до виробництва нової вищої енергії.

С. Подолинський з науковою принциповістю простежує перехід від одних форм життя до інших, виходячи з їх місця у збереженні енергії. Коли йдеться про рослини, то не всі вони розсіюють чи нагромаджують енергію. Адже з часу виникнення тварин частина рослин йде їм на корм, і завдяки цьому збережена сонячна енергія відіграє зовсім іншу роль. Усі тварини перетворюють частину збереженої енергії на вищу форму (механічну роботу). Це твердження вчений обґрунтував вагомими фактами і висновками. Він виявив тісний зв´язок між співвідношенням рослин і тварин, з одного боку, розсіюванням і нагромадженням сонячної енергії - з іншого. Суть цього взаємозв´язку зводиться ось до чого: "Якщо кількість збереженої рослинами енергії більша, ніж кількість розсіюваної тваринами, то відбувається нагромадження запасної енергії... Навпаки, якби тваринне життя переважило рослинне, то після виснаження запасів... тваринне життя саме збереглось би відповідно до обсягу енергії, що зберігається в кожний даний час рослинами".

Якщо ні тварини, ні рослини не сприяли б нагромадженню енергії, то запанував би своєрідний застій. Якщо ж подивимося навколо, застою не побачимо. Кількість сонячної енергії, яка на земній поверхні набуває перетворюваних форм, постійно збільшується. Багато безплідних місць оброблено і вкрито різноманітною рослинністю. Кількість тварин і людей зростає, збільшується виробництво споживчого матеріалу. На матеріалах сільськогосподарської статистики Франції український учений показав вплив праці на збільшення нагромадження енергії. Тут немає потреби наводити розрахунки С. Подолинського, який твердив, що джерелом надлишку енергії для виробництва харчового матеріалу є праця людини і свійських тварин.

Що ж таке праця? - запитував він і відповідав: "Праця є таке споживання механічної і психічної роботи, нагромадженої в організмі, яке має результатом збільшення кількості перетворюваної енергії на земній поверхні". Це нагромадження може відбутися шляхом: а) збільшення перетворюваності сонячної енергії; б) запобігання розсіюванню наявної на земній поверхні сонячної енергії.

Можна, звичайно, дорікати С. Подолинському за неточне з позицій марксистської політекономії визначення праці, але не можна йому відмовити в оригінальності. Це визначення праці, вважає вчений, не може бути застосоване ні до сил природи, ні до рослин, а коли йдеться про тварин, то важко вирізнити, до якої саме групи його можна вжити. Праця - процес цілком позитивний, суть якого полягає у споживанні механічної або психічної діяльності, що має невід´ємним результатом збільшення перетворюваної енергії або запобігання розсіюванню такої енергії, після споживання якої матимемо збільшення запасу енергії. На прикладі різних видів тварин С. А. Подолинський показав, що вони не працюють, бо не збільшують бюджет енергії на земній поверхні. До речі, людина, яка займається полюванням чи рибалить, також не працює, бо вона нічого не додає до енергетичного бюджету земної поверхні, а для величини цього бюджету не має значення, де залишиться енергія, яку поглинула людина - в тілі дичини або риби.

На прикладі багатьох видів диких тварин учений показав їхню працю, яка за всіма ознаками близька до праці людини, але не може повністю вважатися такою, бо не веде до збільшення бюджету енергії. Це якоюсь мірою стосується і первісної людини. С. Подолинський застерігав від ототожнення м´язової роботи з корисною працею. Наприклад, дикун робив багато, напружував м´язи, але "робота його майже не була корисною працею". Зате в умовах машинної праці при незначних фізичних зусиллях значно зростає її результативність.

Вперше, твердив С. А. Подолинський, ми зустрічаємось з працею у землеробстві. Тут характер праці не приховується різними додатковими коментуваннями, а виступає в усій повноті. Десятина серед дикого степу чи в первісному лісі завдяки праці людини дає вдесятеро більші врожаї. Людина не створює ні матерії, ні енергії - все це дає природа, але завдяки людській праці зберігається і примножується енергія. "Ось чому ми вважаємо себе вправі сказати, що правильне землеробство є найкращий представник корисної праці, тобто роботи, яка сприяє збереженню сонячної енергії на земній поверхні".

Оскільки С. Подолинський вважав працю людини головним засобом збереження і нагромадження сонячної енергії, то походження здатності до роботи в людському організмі становило для нього значний науковий інтерес. Учений поставив собі завдання простежити, звідки в організмі береться енергія, необхідна для виконання дій, що називаються працею, яким чином здійснюються ці дії і якими побічними явищами вони супроводжуються. Спираючись на експерименти Гірна та їх узагальнення Гельмгольца, український учений констатував, що людина в стані спокою протягом години виділяє таку кількість тепла, яка дорівнює механічній роботі, потрібній для підняття її тіла на висоту 540 м. Це та висота, на яку людина може без особливих труднощів піднятися за годину. Отже, людське тіло можна порівняти з термічною машиною. Щодо роботи серця, то його м´язовий апарат у вісім разів сильніший від тодішніх локомотивів, що курсували на стрімких схилах Тіроля. Такий запас енергії в організмі людини пояснюється характером споживання, яке перетворюється на здатність до механічного руху. З цього приводу вчений навів відповідні розрахунки і широко використав досягнення медико-біологічної науки, зокрема, праці Бернара, Морея, Германа, Розенталя, Беклера, Гейденгайма, Фіна, Гартенека, Сміта. На основі їхніх досліджень С. Подолинський дійшов висновку, що науці мало відомо про фізичні та хімічні явища, які є наслідком м´язової діяльності; ще менше відомо про відношення психічних процесів до загального енергетичного бюджету людського організму.

Виклавши біологічні засади походження здатності до механічної роботи в тілі людини, учений розглянув людину як велику термічну машину, здатну перетворювати частину нижньої енергії у вищу, тобто в механічну роботу. З´ясувавши відмінності між структурою машини і людським організмом, С. Подолинський дійшов висновку, що різноманітність рухів людської праці дає змогу при її споживанні одночасно робити в предметах усі ті перестановки, якими зумовлюється збереження надлишків енергії. У різноманітності рухів людського організму закладена величезна продуктивність людської праці.

Розглядаючи людину як термічну машину, спираючись на приблизні розрахунки, С. Подолинський твердив, що завдяки вигідній будові мозку і передніх кінцівок людина почала витрачати механічну енергію на такі дії, завдяки яким збільшувався запас енергії, що існує на земній поверхні. З того часу існування, розмноження і розвиток людей були забезпечені. Головну роль у цьому відіграло землеробство, бо прогодуватися тільки природними продуктами зростаючій чисельності населення неможливо. Згідно з простими розрахунками вченого виходить, що праця в процесі свого споживання зберігає енергії в десять разів більше, ніж сама містить, і саме стільки, скільки потрібно для того, щоб отримати у вищій формі механічної енергії таку кількість, яку було спожито. "Людська праця, - писав С. А. Подолинський, - повертає людям у формі їжі, одягу, житла, задоволення психічних потреб велику суму енергії, яку було спожито на її виробництво". Не слід, однак, думати, що збережена енергія відповідає всім потребам усіх людей. Якби було так, то не було б на землі ні злиднів, ні обмежень. Кількість органічного життя, на думку вченого, перебуває в прямій залежності від кількості сонячної енергії, що її зберігають у даний час рослини. Людина мала можливості більше від тварин використовувати запас енергії, збережений рослинами (для будівництва житла, створення одягу, розведення вогню тощо). Людина подолала найсильніших тварин тому, що зуміла піднести свій енергетичний бюджет на вищий рівень, ніж тварини.

Виживання людей та їх чисельність С. Подолинський ставив у залежність від здатності зберігати енергію за допомогою праці. Для глибшого розуміння цієї залежності вчений вважав за необхідне визначити суть і основні параметри праці, посилаючись на видатних економістів Ф. Кене, А. Сміта і Ж. Сея, С. Сісмонді. Продемонструвавши суперечливість визначень категорії праці західноєвропейськими економістами, український вчений писав: "Ми в даний час можемо звести ці суперечності до того, що, звичайно праця не виробляє речовини, і тому її продуктивність може полягати тільки в приєднанні чогось, також не створеного працею, до речовини. Це "щось" є, на нашу думку, перетворена енергія". У цьому зв´язку мав рацію Кене, який наголошував, що праця не створює реального багатства; слушними були і твердження А. Сміта, що задоволення людських потреб відбувається за допомогою праці. "Безпосередньою метою всякої праці є задоволення потреб", - робить висновок С. Подолинський.

Український вчений постійно акцентував увагу на енергетичних властивостях людської праці. Праця, на його думку, це такий вияв енергії людського організму, за посередництвом якого він здобуває ті кількості енергії, яких, без втручання, бракує в природі для обмінів, потрібних людині. Всі люди, які харчуються виробами землеробства і скотарства, - писав С. Подолинський, посилаючись на "Фізіологію пристрастей" Летурно, - за теперішніх умов задовольняють свою потребу в їжі майже за рахунок енергії сонця, введеної в обмін на поверхні землі працею людини. Чим вищий рівень розвитку людини, тим складніше її моральне і розумове життя, тим більше праці вона змушена виділити на власне задоволення. Енергетичний бюджет кожної людини зростає. Робоча машина, названа людством, стає щоразу сильнішою і досконалішою, а менша кількість перетвореної енергії людської праці здатна перетворювати більшу кількість нижчої енергії на її вищі форми.

Учений окремо розглянув відношення різних родів праці до розподілу енергії (наприклад, мисливство і рибальство, виготовлення знарядь, зброї тощо). Він твердив, що найпростіша кремнієва сокира є величезним збереженням енергії, якщо порівняти затрати на її виготовлення і затрати енергії на зрубування дерев за допомогою сокири. Збереження енергії маємо при будівництві житла та інших споруд, у видобувній промисловості (залізної руди, золота, вугілля, торфу та ін.), однак найбільше сонячної енергії зберігає землеробська праця. Словом, усі ремесла, мануфактура, фабрики споживають енергію, але безпосередньо чи опосередковано повертають її людині у збільшеному обсязі.

Посилаючись на "Політичну економію" Мілля, український учений розглянув і ті види діяльності, які нікому безпосередньо не повертають втраченої енергії. Йдеться про розумову працю, працю тих людей, які не виробляють найменшої матеріальної цінності. Прикладом розумової праці може бути праця вчителя, який дає людям знання і тим оберігає їх від усякого шахрайства з боку панівних верств. Що стосується мистецтва, то воно корисне доти, доки стимулює людину до активної продуктивної праці. Яскравим прикладом марнотратства енергії є військова музика, яка "закликає людей йти з посиленим прагненням на бойню і самознищення".

С. Подолинський аргументував положення, згідно з яким "вдосконалення людського життя повинно полягати у кількісному збільшенні енергетичного бюджету кожної людини, а не тільки в якісному перетворенні нижчої енергії у вищу... Тільки суспільство, з прагненням до швидшого нагромадження енергії може швидко йти вперед. Застій у цьому випадку майже рівнозначний розсіюванню нагромадженої енергії". З цих позицій всяке обмеження чисельності народонаселення він вважав тотожнім розсіюванню енергії. Непродуктивне споживання і предмети розкоші також можуть бути зараховані до розсіювання енергії, як зазначав М. Чернишевський у дослідженні "Примітки до політичної економії Мілля".

Намагаючись визначити основні напрями з´ясування відносин між працею людини і розподілом енергії на земній поверхні С. Подолинський згрупував результати свого дослідження в десяти висновках, один з яких сформульовано так: "Загальна кількість енергії, що її одержує поверхня землі з її нутра і від сонця, постійно зменшується. Водночас загальна кількість енергії, яку нагромаджено на земній поверхні і яка перебуває в розпорядженні людства, постійно збільшується". Це збільшення відбувається завдяки праці, під якою слід розуміти всяке споживання механічної та психічної роботи людини і тварин, результатом чого є збільшення бюджету перетворюваної енергії на земній поверхні. Людина володіє певним економічним еквівалентом, який зменшується зі зростанням її потреб, а продуктивність праці людини зростає зі зменшенням її економічного еквівалента. Застосування сонячної енергії як безпосереднього двигуна і виготовлення харчових речовин з неорганічних матеріалів є головним питанням найвигіднішого нагромадження енергії на землі. Доки людина володіє сумою технічної роботи, що перевищує її власну, доти розмноження та існування людей забезпечене. "Межею такого закону є тільки абсолютна кількість енергії, одержаної від сонця і неорганічних матеріалів, що знаходяться на землі". Дії, які мають результатом явища, протилежні праці, служать марнотратству енергії, розсіюванню її в просторі. "Головною метою людства в праці повинно бути абсолютне збільшення енергетичного бюджету, оскільки при постійній його величині, перетворення нижчої енергії у вищу скоро досягає межі, далі якої воно не може йти без надмірних витрат на розсіювання енергії".

Такими словами закінчив С. Подолинський перший друкований варіант свого дослідження про зв´язок людської праці зі збереженням і нагромадженням сонячної енергії.

У дослідженні С. Подолинського "Праця людини та її відношення до розподілу енергії" чи не найрельєфніше простежується енциклопедичність українського вченого, який, розглядаючи світ як єдність, відвів у ньому головну роль людській праці. На підтвердження своєї теорії він широко використовує досягнення в галузі небесної механіки, енергетики, біології, економіки, психології, науки про Землю та інших наук, зробивши провідним у системі природознавства і суспільствознавства вчення про працю людини. Людська праця - це та нитка Аріадни, завдяки якій учений простежує складний процес взаємодії суспільства і природи, який розглядає в конструктивному і оптимістичному контексті виживання і процвітання людства, здатного не тільки розсіювати, але й, головне, нагромаджувати сонячну енергію, завдяки праці збільшувати енергетичний бюджет на поверхні планети Земля.

З приводу дослідження С. Подолинського зав´язалося листування між К. Марксом і Ф. Енгельсом. З листів Ф. Енгельса до К. Маркса видно, що він знайомився з дослідженням С. Подолинського у його скороченому варіанті, надрукованому італійською мовою в тижневику "IL Plebc". Ф. Енгельс назвав дослідження С Подолинського цінним відкриттям, суть якого "полягає в тому, що людська праця може втримати на поверхні землі й примусити діяти сонячну енергію довший час, ніж це було б без неї".

Після довгих десятиліть замовчування першим з природознавців, хто високо оцінив енергетичний підхід до праці С Подолинського, був наш співвітчизник В. Вернадський. Він відзначив, що до проблем енергетики життя оригінально і самостійно підійшов С. Подолинський, який "зрозумів усе значення цих ідей і намагався їх застосувати до вивчення економічних явищ". Але так склалося, що дослідники наукової спадщини С. Подолинського не помітили цього визначення В. Вернадського, який з огляду свого вчення про ноосферу, про планетну роль людини, про економіко-екологічну збалансованість земної цивілізації великою мірою був під впливом думок свого талановитого краянина.

Із загостренням демо-екологічних проблем, пов´язаних з виживанням людства, це відкриття українського вченого викликає щоразу більший інтерес учених різних спеціальностей як у нашій країні, так і за кордоном. Так, П. Кузнецов і Ю. Стахєєв використали відкриття С. Подолинського при дослідженні термодинамічних аспектів праці у системі взаємодії суспільства і природи.

"По суті, С. Подолинський, - твердив О. Огурцов, - вказав на недосконалість другого закону термодинаміки, підкреслив наявність у природі процесів, протилежних розсіюванню енергії, підвищення рівня організації і впорядкованості різних систем... Для С. Подолинського неприйнятне малтузіанівське вчення, яке песимістично оцінює перспективу розвитку "енергетичного бюджету" людства".

Оцінюючи місце відкриття С. Подолинського в історії науки, дослідники відзначили п´ять заслуг українського вченого: 1) С. Подолинський спробував знайти форми зв´язків між фізичними і соціальними науками, між фізичним вченням про енергію і економічним вченням. Це був новаторський підхід, який поклав початок новим поглядам щодо аналізу виробництва і людської праці, дав серйозний імпульс для розробки енергетичних показників і корисних копалин, технології і галузей промисловості; 2) С. Подолинський аналізував конкретні форми взаємозв´язків між суспільними і природними процесами; 3) вчений одним з перших вказав на недостатність другого закону термодинаміки, підкресливши наявність у природі процесів, що протистоять розсіюванню сонячної енергії; 4) важливе значення для дальшого розвитку концепції історії природознавства має запропонований С. Подолинським енергетичний підхід до історії техніки. Аналіз різних історичних форм техніки з погляду енергозатрат, енергомісткості, виходу корисної енергії дозволив дати наукові оцінки технічних досягнень людства, осмислити перспективу науково-технічного прогресу, визначити шляхи розвитку найефективніших технічних засобів; 5) С. Подолинський вказав на нові шляхи перетворення людством сонячної енергії.

Реєстр високих оцінок економіко-екологічного відкриття українського мислителя вченими можна було б продовжити.

Усі вони наголошують на актуальності вчення С. Подолинського для розв´язання еколого-економічних проблем сучасності, які набули великої гостроти і становлять загрозу для існування людства. Однак один суттєвий аспект у цих оцінках залишається мало поміченим. Це високий гуманізм концепції українського вченого, який в епіцентрі економіко-екологічних проблем поставив людину праці, зробивши її суб´єктом гармонізації взаємин суспільства і природи.

С. Подолинський вірив у те, що людство на шляху поступу зуміє власною раціонально організованою і цілеспрямованою працею подолати можливе виникнення енергетичного голоду.

Отже, С. Подолинський був першим, хто обґрунтував дороговкази органічного енергообміну в суспільно-економічній системі на основі взаємодії людини і довкілля. Визначений ним вектор наукових пошуків набуває нової сили, бо людство з тривогою і надією вдивляється у XXI ст. Саме тому тепер привабливість і практична значущість теорії українського вченого зростає. Шкода, що він не мав змоги викласти її повніше, бо після тривалої хвороби помер у 1891 р.