Розвиток маржиналізму на зламі XIX-XX ст. пов´язаний з іменем Альфреда Маршалла, який був представником англійської економічної школи. Він народився у передмісті Лондона 1842 року в родині банківського клерка з вікторіанськими уявленнями.

Маршалл мав добру школу. Як і Джона Стюарта Мілля, його постійно підштовхував батько. Хлопець був блідим "книжковим хробаком", мав небагато друзів. Батько планував для Маршалла класичну освіту, але його більше вабило до математики (можливо, тому, що цієї науки не розумів батько). Альфред відмовився від навчання в Оксфорді, що привело б його до міністерства і, завдяки позиції дядька, вступив до Кембріджа вивчати математику. У 1865 р. він став бакалавром з другим результатом в успішності. Отже, Маршалл був краще озброєний математично, ніж Тюнен, Госсен, Джевонс та Вальрас, хоча він менше використовував свої математичні знання.

Вступивши до наукового товариства, Маршалл спочатку планував вивчати молекулярну фізику, проте поступово переключився на філософію, метафізику та етику, однак вирішив, що зможе принести найбільше користі як економіст.

Маршалл не володів винятковим талантом у жодному напрямі, проте вирізнявся рідкісною комбінацією талантів у різних напрямах. Джон Мейнард Кейнс у мемуарах про свого вчителя стверджує і, можливо, не без самоаналізу, що це була саме та комбінація, що породжує видатного економіста. "Він повинен бути математиком, істориком, державним діячем, філософом. Він повинен розуміти символи і говорити словами. ...Він повинен вивчати сучасність".

А. Маршалл стояв біля джерел неокласичного аналізу. В його економічній теорії органічно поєднані досягнення класичної економічної науки (Сміта, Рікардо і Мілля) і маржиналістської революції (від Менгера до Вальраса). Завдяки Маршаллові була завершена зміна предмета економічної теорії, яку розпочала австрійська школа, і поділ його на два самостійних об´єкти - мікроекономіку і макроекономіку, що разом творять єдину економічну теорію, або economics. А. Маршалла багато років вважали головою англійських економістів.

Для розуміння ролі й значення Альфреда Маршалла потрібно пригадати, що наприкінці XIX ст. склалося три головні напрями теорії вартості: з одного боку, два варіанти теорії "факторів виробництва" - теорія продуктивності цих факторів і теорія їхніх жертв; з іншого боку - теорія граничної корисності. Представники цих напрямів витрачали багато зусиль у взаємній полеміці, намагаючись довести "переваги" своїх теорій вартості.

А. Маршалл є автором кількох праць: "Економіка промисловості" (1889 p.), "Промисловість і торгівля" (1919 p.), "Гроші, кредит і торгівля" (1923 p.), присвячених проблемам капіталістичної економіки. Але тільки головна праця "Принципи політичної економії" (1890 р.) принесла йому особливу популярність. У ній Маршалл запропонував вихід для політичної економії, криза якої затягнулася і через марну спробу пояснити проблему вартості шляхом конструювання різноманітних суб´єктивно-психологічних концепцій. Він уважав, що потрібно створити своєрідну синтетичну теорію вартості з різноманітних теорій. Цю ідею з ентузіазмом сприйняли багато економістів, які заговорили про "маршалліанські революції", незважаючи на те, що синтез трудової теорії й теорії граничності водночас і ще з більшим науковим блиском здійснив український економіст М. Туган-Барановський.

Компромісне поєднання різноманітних концепцій вартості, що запропонував А. Маршалл, знайшло підтримку у прихильників як неокласичного напрямку, так і у кейнсіанського. Варто зазначити, що Маршалл був принциповим противником трудової теорії вартості. Він уважав, що центр ваги з проблеми вартості потрібно перенести на вивчення закономірностей взаємодії попиту і пропозиції, що дасть змогу створити нову теорію ціни. Щоб розв´язати це завдання, Маршалл використовував своєрідний метод дослідження. Він стверджував, що головне завдання політекономії полягає у збиранні, аналізі й осмисленні фактів. Він пропонував називати політичну економію "економікс". У главі 2 першої книги Маршалл пов´язує предмет економічної науки з проблемою економічного вибору.

А. Маршалл намагався зробити політичну економію математичною наукою, а фактично використовував математичні методи як абстрактні математичні ілюстрації до апріорних наукових закономірностей "канонічного вибору".

У "Принципах політичної економії", розглядаючи порядок і мету економічних досліджень, Маршалл висував обов´язковим принципом цих досліджень "міжкласову доброзичливість". Він був відвертим захисником капіталізму і називав його товариством рівних сприятливих можливостей як для підприємців, так і для робітників. Поняття "капітал" він відносив не тільки до капіталізму, але і до всіх попередніх історичних епох, починаючи з первісного суспільства.

Рушійною силою економіки Маршалл вважав економічну свободу і конкуренцію. З конкуренцією пов´язані "відома самостійність і навичка кожного самому вибирати свій шлях, віра у власні сили, ...швидкість у виборі рішень і в судженнях, навички передбачати майбутнє і визначати курс дій з урахуванням перспективних цілей".

Після свободи і конкуренції основним фактором економіки є гроші. Але пояснюється це не тим, що гроші або матеріальне багатство є головною метою людської діяльності, а тим, що "у тому світі, в якому ми живемо, вони служать єдиним придатним засобом виміру мотивів людської діяльності в широких масштабах". Гроші служать також універсальним вимірювачем вартості.

Центральне місце у праці "Принципи політичної економії" посідає теорія ціни. Трудовій теорії вартості Маршалл протиставив синтетичну концепцію, що об´єднує теорію граничної корисності із суб´єктивною теорією помірності В. Сеніора. У результаті взагалі було знято питання про джерело вартості. Робилися спроби зовсім позбутися категорії вартості. Хоча Маршалл і користувався поняттям вартості, але насправді зводив її до "витрат виробництва" або до "ціни рівноваги". Субстанція вартості зникла.

Відкинувши зміст теорії вартості Рікардо, Маршалл замінив її теорією витрат, тобто зробив спробу поєднати останню з теорією граничної корисності в інтерпретації Джевонса. Причому цей "синтез" здійснювався на базі запозиченої з політичної економії теорії "рівняння попиту і пропозиції". Отже, теорія ціни Маршалла - це симбіоз трьох теорій: витрат виробництва, граничної корисності, попиту і пропозиції. Всю проблему ціни він зводив до її визначальних чинників.

Маршалл вважав, що його теорія ціни спрямована на пошук усіх чинників, що, на його думку, визначають ціну. Він заявляв, що оскільки ринкові ціни укладаються під впливом попиту і пропозиції, то це потребує з´ясування суми чинників, від яких залежать зміни як попиту, так і пропозиції, їхніх взаємозв´язків на тому чи іншому ринку. Зазначалося, що дія попиту і пропозиції при встановленні ціни в умовах необмеженої конкуренції рівнозначна. Трактуючи механізм утворення ціни, Маршалл описував вплив співвідношення попиту і пропозиції на формування цін товарів, наголошуючи на тому, що попит зростає при падінні цін, а з їхнім підвищенням зменшується. На його думку, стала ціна (ціна рівноваги) встановлюється в точці перетину кривих попиту і пропозиції, тобто тоді, коли попит врівноважується пропозицією. Маршалл робив висновок, що "ціна попиту", яку покупець згодний сплатити за товар, визначається корисністю товару, при цьому ж корисність розглядалася як максимальна ціна, яку може сплатити за товар покупець. Далі Маршалл виявляє чинник, що визначає прямування попиту, вважаючи, що функція попиту залежить від граничної корисності, вираженої в грошових одиницях, що визначає збитковий характер ролі попиту.

Маршалл зазначав, що суб´єкт попиту - це споживач взагалі, незалежно від того, чи йдеться про окремі особи чи організації, споживчий чи виробничий попит. Суспільний попит він трактує як суму індивідуальних потреб. Отже, для обґрунтування залежності попиту від зміни ціни Маршалл використовував категорію граничної корисності. Він підтверджував, що граничні корисності, співмірні в грошових одиницях, виступають на ринку як максимальні ціни, котрі споживачі готові сплатити за те або інше благо, і називав їх цінами попиту.

Для пояснення дії цього закону попиту Маршалл у "Принципах" наводив приклад купівлі й споживання чаю, стверджуючи, що споживач буде купувати різну кількість чаю залежно від ціни:

—   б фунтів за ціною 50 пенсів за фунт;

—   7 фунтів за ціною 40 пенсів за фунт;

—   8 фунтів за ціною 33 пенси за фунт;

—   9 фунтів за ціною 28 пенсів за фунт;

—   10 фунтів за ціною 24 пенси за фунт;

—   11 фунтів за ціною 21 пенси за фунт і т. ін.

Маршалл писав, що "таку шкалу попиту можна зобразити на запровадженому тепер у звичайну практику графіку у вигляді кривої, яку назвати кривою попиту". Він припускав, що повне задоволення потреби можливе тоді, коли будь-яку кількість товару можна придбати задарма. Купівля ж товару за гроші служить сама собою причиною недоспоживання.

Маршалл багато уваги приділяв аналізові закону попиту і пропозиції і, відповідно, рівноважній ціні, що зрівнює пропозицію і попит. За допомогою "рівноважної ціни" він підходив до аналізу більшості процесів, що відбуваються у ринковій економіці.

Маршалл був по суті першим економістом, що виводив криву попиту з функції корисності, виходячи з закону рівності граничних корисностей, у вигляді:

 

Тут MU_x - гранична корисність товару х; Р_х - ціна цього товару; MU_e - гранична корисність грошей.

Цей закон можна сформулювати у трьох еквівалентних формах. Споживач максимізує своє задоволення, коли він:

1)  зрівнює зважені граничні корисності всіх товарів, тобто граничні корисності товарів, зважених за їхніми цінами;

2)  зрівнює співвідношення граничних корисностей і співвідношення цін для кожної пари споживаних товарів;

3)  зрівнює граничну корисність грошової вартості кожного товару, купленого за даною ринковою ціною.

Припустимо тепер, що споживач досяг рівноваги, а ціна Р_х падає. Тоді MU_x/P_xMU_e. Та для відновлення рівноваги варто закупити більше товару х, щоб знизити величину MU_X. Справді, споживач збільшить купівлю товару х, якщо його ціна впаде, оскільки при нижчій ціні цього товару він одержить корисності на 1 долар від товару х більше, ніж від будь-якого іншого товару. Зниження граничної корисності гарантує зниження MU_X зі збільшенням закупівель х. Отже, виникає від´ємний нахил кривої попиту за умов, що споживач завжди прагне максимізувати задоволення своїх потреб у рамках обмежень, зумовлених рівнем його прибутку і поточних цін.

Ця аргументація припускає, що реальний прибуток індивіда в результаті зниження ціни товару х не збільшується, унаслідок чого обсяг MU_X протягом процесу пристосування залишається постійним. Проте, як тільки індивід знову зрівняє граничну корисність усіх своїх витрат, його реальний прибуток зросте. Це знижує граничну корисність збережених коштів і веде до збільшення закупівель усіх товарів, включаючи х. У цьому випадку ефект прибутку позитивний, і ми одержуємо криву попиту на х із від´ємним нахилом і позитивною залежністю попиту від прибутку.

Крім того, тут передбачається адитивність функцій корисності: корисність кожного купованого індивідом товару не залежить від корисності інших товарів. Насправді між ними може існувати залежність, у результаті котрої MU_X збільшується або зменшується при збільшенні кількості у. Це ускладнює аналіз.

Якщо це зобразити графічно, то в системі координат (ціна, кількість товару) виникає "хрест" Маршалла: перетин нахиленої униз кривої сукупного попиту DD і спрямованої вгору кривої сукупної пропозиції SS (рис. 13). Крива DD виражає закон зниження граничної корисності даного товару для споживачів.

 

Рис. 13

 

Крива SS виражає закон зростання граничних витрат для виробників. Вона має позитивний нахил: чим вища ціна, тим більше пропонується товару за цією ціною. Бажаючи підвищити попит, продавець може знизити ціну пропозиції, нижню межу якої утворять витрати виробництва.

Точка їхнього перетину визначає рівноважну ціну і ту кількість товару, що покупці хочуть купити, а продавці хочуть продати за цією ціною. Обидві ці кількості збігаються тільки при рівноважній ціні. Рівноважна ціна виникає, коли ціна пропозиції зрівнюється з ціною попиту. На рис. 13 р* - рівноважна ціна. За цією ціною продавці хочуть продати, а покупці хочуть купити ту саму кількість товару, яка дорівнює q*.

Якщо ціна вища рівноважної, то продавці готові продати більшу кількість товару, але покупці не куплять цієї кількості, і ціна падає. Якщо ціна нижча від рівноважної, то продавцям не вигідно продавати весь обсяг товару, що хочуть викупити, і ціна зростає. Цей процес завершується, коли продажна ціна дорівнює рівноважній ціні. Ринкова вартість товару визначається рівністю граничної корисності і граничних витрат.

Отже, крива попиту DD має від´ємний нахил, бо зі зростанням ціни попит на товар звичайно зменшується. Але наскільки? - запитує Маршалл.

У загальній теорії ціни Маршалл пояснював динаміку попиту граничною корисністю, а динаміку пропозиції - зрослими витратами виробництва. Обидві ці функції (попиту і пропозиції) він зображав як пов´язані між собою дві криві: кожному рівню цін відповідає певний розмір попиту і пропозиції, що можна фіксувати як криві попиту і пропозиції. Ціна "рівноваги", наголошував він, утворюється в точці перетину кривих при рівності попиту і пропозиції. Для обґрунтування рівного значення ролі попиту і пропозиції при запровадженні ціни Маршалл застерігав, що інакше "ми могли б з однаковими підставами сперечатися про те, чи регулюється вартість корисністю, або витратами виробництва, як і про те, чи розрізає шматок паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць". Для характеристики нахилу кривої DD, або зміни обсягу попиту у відповідь на зміну ціни, Маршалл вводить поняття, що одразу стало популярним - еластичності попиту за ціною. Еластичність попиту за ціною ЕС виражає міру, в якій обсяг попиту зростає при даному зниженні ціни або скорочується при даному підвищенні ціни. ЕС = 1, коли скорочення ціни на 1 % збільшує продаж на 1 %; ЕС = 2,5 , коли скорочення ціни на 1 % зумовлює збільшення продажу на 2,5 % і т. ін.

Якщо на певній ділянці кривої попиту ЕС = 1, то жодна зміна ціни на цій ділянці не вплине на збут товару. Якщо на цій ділянці ЕС < 1, то ціну товару можна підвищити, не побоюючись істотного зниження обсягу продажу, а якщо ЕС > 1, то невеличке зниження ціни може значно збільшити обсяг продажів. Інакше кажучи, при нееластичному попиті прибуток може зрости завдяки підвищенню ціни, а при еластичному попиті - завдяки зменшенню ціни.

Еластичність попиту залежить від легкості заміщення в споживанні. Тому найменш еластичний попит на товари масового споживання. Маршалл вважав, що найбільш нееластичний попит - це попит на воду, сіль, картоплю, хліб, цукор та інші товари масового споживання. Еластичний попит буде у випадках, коли попит на товар збільшується активніше, ніж ціна цього товару. Якщо зміна попиту на товар відбувається в меншій мірі, ніж зміна його ціни, попит буде нееластичним. Ідея функціональної залежності між товарним запасом і коливанням цін має практичний інтерес з погляду кількісного визначення динаміки попиту з насиченням потреб у цьому товарі, динаміки прибутку покупців даного товару, динаміки цін на продукти, що змінює цей товар.

Частиною концепції ціни Маршалла була функція пропозиції. Він уважав, що динаміка пропозиції залежить від витрат виробництва, а крива зрослих цін пропозиції визначається суб´єктивними переживаннями виробника. У витрати виробництва він включав відчуття втоми виробників і підприємців, тяжкі переживання останніх у зв´язку з відмовою від непродуктивного споживання капіталу і страх, зумовлений непевністю підприємця в успішному завершенні справи. Витрати виробництва, писав він, "складають ціни, що треба сплачувати за належну пропозицію зусиль і жертви, необхідні для виробництва цього товару, або, іншими словами, ціну цієї пропозиції".

На відміну від попередніх теоретиків, Маршалл пов´язував категорію граничної корисності тільки зі сферою попиту. На пропозицію вирішальний вплив, відзначав він, мають витрати виробництва, що визначають мінімальну ціну, так звану ціну пропозиції.

Але Маршалл не обмежився загальними міркуваннями щодо психологічного змісту витрат виробництва. У праці "Принципи політичної економії" він розглядав механізм динаміки витрат виробництва залежно від зміни обсягу виробництва на мікроекономічному рівні, стосовно окремих підприємств і фірм. Він виділяв три можливих варіанти (або закони) цієї динаміки. Перший варіант (або закон постійної віддачі) фіксує, що ціна пропозиції фірми залежить від грошових витрат виробництва тільки в тому випадку, якщо витрати виробництва одиниці продукції залишаються незмінними при різних обсягах виробництва. У другому варіанті, коли діє закон зростаючої віддачі, Маршалл відзначав, що в зв´язку зі збільшенням обсягу виробництва витрати виробництва одиниці продукції знижуються. При третьому ж варіанті (закон спадної віддачі) відзначається падіння витрат виробництва одиниці продукції при зростанні виробництва цієї фірми. Потрібно звернути увагу на те, що в другому і третьому варіантах Маршалл ціну пропозиції відповідних фірм пов´язує з обсягом виробленої продукції і визначає граничними витратами виробництва. Так своєрідно йому вдалося вмонтувати в теорії ціни ідею про залежність ціни пропозиції від виробництва і показати, що залежність витрат виробництва від обсягу продукції пов´язана з технічними можливостями виробництва. Досліджуючи далі залежність ціноутворення від тривалості аналізованого періоду, Маршалл відзначав, що для довгострокового періоду вплив пропозиції і витрат виробництва на ціноутворення різко збільшується.

Маршалл, зокрема, одним з перших звернув увагу на те, що взаємозалежність між витратами виробництва і ціною змінюється в зв´язку з різними тимчасовими підходами - короткостроковим або довгостроковим. Він відзначав, що в аналізі ціни потрібно враховувати фактор часу. Ідеї про включення до економічного аналізу фактора часу, про механізм отримання квазирентного прибутку, про еластичність попиту широко використовують представники всіх напрямів сучасної економічної науки.

Сприйняття знань як капіталу дало Маршаллові змогу відмовитися від рікардіанської динаміки капіталу, заснованої на неухильному падінні граничної продуктивності капіталу. Коли високо обдарована людина очолює підприємство, вона швидко множить його капітал.

Падіння граничної продуктивності капіталу Маршалл пов´язує з його речовинними формами, формулюючи закон спадної віддачі: "Кожне збільшення капіталу і праці, вкладених в опрацювання землі, породжує в загальному пропорційно менше збільшення кількості одержуваного продукту, якщо тільки зазначене збільшення не збіглося в часі з удосконаленням агротехніки".

Маршалл надавав великого значення принципові заміщення, оскільки разом з урахуванням еластичності попиту за ціною й залежністю пропозиції від часу він творить мікроекономічну основу діяльності власника або розпорядника капіталу.

Маршалл виступав не тільки проти трудової теорії вартості Маркса. Його теорія ціни була спрямована і проти марксистського вчення про додаткову вартість. "Жодне зниження заробітної плати не буде незмінно відповідати інтересам роботодавців, якщо воно виштовхуватиме кваліфікованих робітників на інші ринки". Крім того, заробітна плата повинна бути достатньо високою в середньому за рік, щоб залучати молодих людей до цього виду занять. Цим запроваджується нижня межа рівня заробітної плати, а верхня межа визначається потребами, що відповідають пропозиції капіталу. "Проте, в якій точці між цими двома межами виявиться заробітна плата, може бути визначено лише шляхом суперечок і торгівлі".

Маршалл прагнув досліджувати динаміку зміни частки праці й частки капіталу в сукупному прибутку. "Якщо праця і капітал зростають однаковими темпами і якщо ...законом виробництва стає постійна віддача, тоді не буде змін у її поділі на частку праці і частку капіталу... Якщо ж, проте, капітал зростає набагато швидше, ніж праця, норма відсотка, мабуть, впаде, і тоді рівень заробітної плати підніметься за рахунок частки цієї маси капіталу. Проте сукупна частка капіталу може при цьому зростати швидше, аніж сукупна частка праці". Сьогодні ці погляди, звичайно, визнані.

У "Принципах політичної економії" Маршалл досліджував стихійне регулювання цін в умовах вільної конкуренції. Але в його час відбувався процес монополізації виробництва, заміни вільної конкуренції монополістичною. Тому він закладає основи розвиненої пізніше теорії монополістичної конкуренції. Він розглядав тільки абсолютну монополію (100 % виробництва певного товару) і, що особливо важливо, розглядав монополію як окремий випадок на тлі вільної конкуренції. Монополіст же в Маршалла - це людина, що піклується про розвиток бізнесу в інтересах споживача. Отже, Маршалл давав паралельно роздільний аналіз необмеженої конкуренції та монополії.

У XIX ст. проблема теорії вартості - перебування остаточної підстави цін і кінцевого джерела прибутків - посідала центральне місце в працях більшості економістів, у той час як проблеми залежності ціни від зміни попиту та пропозиції - другорядне місце. Інша ситуація склалася у XX ст. У Маршалла центральною стала теорія ціни, що вивчає через зміну пропозиції та попиту комплексну взаємодію різноманітних ціноутворюючих факторів як на ринок товарів, так і на ринок факторів виробництва. Починаючи з робіт Маршалла, подібний підхід швидко набув у політекономії домінуюче положення.

Розглядаючи історичне місце і значення економічної теорії А. Маршалла, необхідно зазначити, що вона мала значний вплив на розвиток політичної економії. Класична економічна теорія набула у працях Маршалла завершеного вигляду; її подальший розвиток можливий лише на основі переходу до неокласичної парадигми. Маршалл багато зробив для розвитку економічної теорії у цьому напрямі. По суті Маршалл - не тільки останній видатний представник класичної школи, але й один із перших її перетворювачів за допомогою "граничних" понять.

"Економіст, - на думку А. Маршалла, - повинен володіти трьома великими інтелектуальними якостями - сприйняттям, уявою, здоровим глуздом, але найбільше - уявою, щоби він був здатним виявляти ті причини бачених явищ, котрі віддалені й приховані від очей, і уявити собі ті наслідки бачених причин, котрі віддалені, або не лежать на поверхні". Такими якостями володів і сам Альфред Маршалл.

Відомий вчений М. Тутан-Барановський ретельно вивчав праці Маршалла та дійшов висновку, що, з одного боку, А. Маршалл подолав обмеженість теорії цінності Рікардо, зумовлену жорстким превалюванням у ній трудової засади (витрат живої та уречевленої праці) при визначенні мінової цінності, з іншого - догму австрійської школи про повну залежність цінності від суб´єктивної корисності, тобто про останню як єдину основу ціни. Віддаючи перевагу при встановленні ціни пропозиції (з боку продавців) виробничому фактору (витратам виробництва) та використовуючи граничну корисність при встановленні ціни попиту (з боку споживачів), він розглядав ринкову ціну як результат їх зіткнення, як рівнодіючу функціональної взаємозалежності попиту і пропозиції. Іншими словами, він, по суті, знімав проблему джерела цінності як єдиної субстанції ціни і переносив центр уваги на можливості комбінування, заміщення факторів виробництва, їх ефективної організації в умовах технічного прогресу та їх тісному зв´язку з ринковим механізмом. Цей підхід пізніше плідно використовували у своїх працях Дж. Нейман, П. Семюелсон, Дж. Икс та ін.

Розроблені А. Маршаллом теорії ціни, попиту і пропозиції, витрат виробництва посіли гідне місце в економічній науці.