Менгеровий свіжий підхід до економічної теорії привернув увагу двох молодих і талановитих цивільних службовців - Євгена фон Бем-Баверка і Фрідріха фон Візера. Вони почали розробляти і розвивати деякі пропозиції видатного науковця, формуючи цим серцевину Віденської школи. Більшість з їхніх досягнень можна вважати послідовними ідеями Менгера.

Бем-Баверк народився 1851 року, був сином високого урядового представника у Бруні. Вивчивши закон і політичні науки, він підготував себе до кар´єри у цивільній службі. Водночас він вивчав політичну економію, зокрема, із лідерами так званої старшої історичної школи - Вільгельмом Рошером, Бруно Гільдебрандом і Карлом Кнісом. Отримавши докторат у Відні в 1875 p., він привернув до себе увагу Менгера. Його книга про економіку прав власності дала йому змогу читати лекції. Він одружився з баронесою фон Візер, сестрою його товариша і економіста.

Перша професійна посада Бем-Баверка була в Інсбруку. Це був найбільш продуктивний період у його науковій діяльності. У 1889 р. Бем-Баверк залишив університет, щоб піти у міністерство фінансів, а у 1895 р. став міністром фінансів. Цю посаду він обіймав кілька разів з великим успіхом. Після відставки у 1904 р. Бем-Баверк був призначений завідуючим кафедри політекономії у Віденському університеті. Відтоді й надалі більшість своєї енергії він спрямував на впертий захист своїх позицій від усіх посягань.

Як знаменита особа Віденського закладу Бем-Баверк купався у славі; його неодноразово відзначали різного роду нагородами - хрестами, зірками, медалями. Бем-Баверк помер 1914 року. Менгер казав про свого блискучого учня, що "це особа, яка любить сперечатися і постійно втягнена у полеміку, він насправді мав багато опонентів, але не мав жодного ворога".

У своїй першій книжці "Rechte und Verhaltnisse von Stand-punkte der volkswirtschaftlichen Guterlehre" ("Права і відносини з позицій економічного розуміння блага", 1881 р.). Бем-Баверк застосував Менгерове доведення суб´єктивної вартості до прав власності. Чи є, наприклад, патент компонентом добробуту? Він відповів, що він є компонентом приватного добробуту, але не соціального, тому що його позитивна вартість для винахідника балансується негативною вартістю, яку вона має для тих, кого захищає від експлуатації винаходу.

Репутація Бем-Баверка основується на тритомнику "Kapital und Kapitalzins" ("Капітал і прибуток", 1921 p.). Перший том - це історія критики теорії відсотка. Це є джерело інформації.

Однак Бему більше вдалося розділити інші погляди, ніж збагнути їхню суть. У другому томі він розвиває свою теорію, яка ґрунтується на поглядах Менгера. Але на той час австрійці також пішли далі у питаннях конкурентного попиту і пропозиції, застосовуючи на практиці другий закон Госсена. Вони надали перевагу способу граничних нерівностей. Менгер особисто не був задоволений тим, як його учень застосував його розробки про капітал. До своєї систематизованої праці Бем-Баверк додав нотатки і додатки, в яких чинив опір критиці. З наукового погляду книга мала великий успіх, незважаючи на незначні контраргументи, які вона викликала.

З менш значних праць Бем-Баверка найважливішою є його прониклива критика теорії вартості Маркса, яка привертає увагу до "суперечності" між першим томом, де прибуток вважається пропорційним до праці, і третім томом, де стверджується, що прибуток пропорційний до капіталу. У руслі наступної Марксової міфології, ця критика є поза оцінкою, але не остаточним результатом. Маркс, на думку Бем-Баверка, прагнув до того, щоб посісти своє місце в історії суспільних наук за свій величезний вплив на думки і почуття поколінь, але соціалізм відвернеться від нього, а його економічна теорія буде зруйнована, як картковий будиночок.

Внесок Бем-Баверка у теорію капіталу та інтересу найкраще представлений трьома томами: 1) причина для існування інтересу; 2) час вироблення продукції; 3) рівень інтересу в загальній рівновазі.

Базовим питанням теорії відсотка є питання, чому більше як одна одиниця майбутнього товару обмінюється на одну одиницю існуючого на цей час товару? Чому теперішні товари цінніші, ніж майбутні? Щодо цього відомі три тези Бем-Баверка. Перша теза - сподівання, що ресурси не будуть такі мізерні у майбутньому, якими вони є зараз. Якщо хтось захоче, щоб його дохід зріс, він, звичайно, буде прагнути платити більше, ніж один долар, за теперішній долар. Бем-Баверк, звичайно, усвідомлював, що ця теза може спрацювати навпаки, тому що справи можуть просуватися до гіршого. У цьому випадку, однак, можна буде накопичувати або готівку, або товар. Але передбачалося, що сприятливий час настане. Друга теза Бем-Баверка - систематичний прогноз майбутніх потреб. Бем-Баверк не сумнівався, що така короткозорість щодо майбутніх потреб була фізіологічним фактором, але він був менш впевнений у цьому поясненні. Він пояснює це браком уяви про майбутні потреби та невпевненістю у майбутньому. Третя теза - продуктивність непрямих методів виробництва. Фактор внеску може бути продуктивніший, якщо довше чекати на результат. Вирощування дерев - очевидний приклад. Усі три фактори згадав Менгер і всі мали довгу історію, з якою був добре обізнаний Бем-Баверк (хоча він тоді не знав Джона Рея). Його праці не стали об´єктом обговорення, адже Бем був вище за своїх попередників, але разом з тим догматичним у своїх переконаннях і впертим у їх захисті, навіть тоді, коли вони були неправильні. Найвідоміша суперечність стосувалася його третьої тези. Позиція Бем-Баверка була справді дивною. У своїй історії теорії прибутку він різко критикував ранніх економістів-письменників за терпимість до помилок, вірячи, що продуктивності капіталу було достатньо, щоб пояснити позитивний рівень відсотка.

Теорія відсотка Бем-Баверка стосувалася питання виміру циклу виробництва. Він створив поняття "середнього періоду" виробництва. Припустімо, деяка продукція виробляється за допомогою загальної кількості Q одиниць вкладень протягом певної кількості років. З цієї загальної кількості q_i одиниць використовується t_i років до завершення випуску продукції, причому сума q_i = Q. Звідси середній період виробництва визначається як:

                                  (11.13)

Для заданого Q цикл виробництва буде тим довшим, чим давніше були зроблені вкладення.

Характерною рисою цього вимірювання капіталу є неможливість використати складний відсоток. Очевидно, у Відні на зламі сторіч можна було претендувати на звання лідера в сфері теорії відсотка без оволодіння складним відсотком. Однак незважаючи на те, що ігнорування складного відсотка було серйозним недоліком, перевагою цього методу було те, що вимірювання капітальних вкладень не залежало від ставки відсотка і могло вважатись суто технічним. Таким чином, є зміст описувати випуск продукції як функцію капітальних вкладень так само, як функцію, скажімо, праці. З запровадженням поняття "складного відсотка" визначення сукупних капітальних вкладень втрачає свою простоту. Після тривалих суперечок виявилось неможливим визначити їх суто технічними термінами. На щастя, це до того ж виявилось непотрібним.

Головним моментом у теорії Бем-Баверка є визначення ставки відсотка разом із випуском, зарплатою і фондомісткістю для заданих капіталовкладень у системі загальної рівноваги. Він застосував той самий підхід у системі рівнянь, який критикував як циклічний або математичний, коли його використовував Ірвінг Фішер. Єдина різниця полягала в тому, що він подав це у вигляді таблиць, а не рівнянь. Пізніше Нат Віксель перевів таблиці у рівняння та графіки.

Виробництво на одного робітника, q повинно зрости із зростанням середнього періоду виробництва відповідно до:

                              (11.14)

Одночасно q(t) - граничний продукт капіталу спадає. Типовий підприємець платить ринкову зарплату w, отримуючи q-w прибутку. Кожен рік підприємець розпочинає один із цих процесів виробництва. Щоб сплачувати зарплату, поки завершиться перший процес, він потребує капітал у розмірі w. Капітал визначається як фонд оплати праці. Норма віддачі відповідно дорівнюватиме:

                                                (11.15)

Підприємець обирає період виробництва так, щоб для параметрично заданого w і було максимальним. Цей оптимум досягається, коли:

          (11.16)

Звідси, підставляючи з рівняння (11.15), можемо записати:

                (11.17)

Ставка відсотка, визначена як норма віддачі капіталу, дорівнюватиме співвідношенню граничного продукту капіталу до норми зарплати. Типовий підприємець із заданим w вибирає період продукції так, що вектор, який проходить через точку С, є дотичною до кривої випуску.

Для економіки взагалі норма зарплати є змінною величиною, проте робоча сила є сталою. Конкурентоспроможна норма зарплати повинна бути такою, щоб наявний фонд капіталу був якраз достатнім для виплат робітникам протягом періоду виробництва, обраного підприємцем. Якщо k = K/L - наявний фонд капіталу на одного робітника, тоді ця умова може бути записаною:

    (11.18)

Виходячи з попередніх рівнянь, отримуємо умову рівноваги:

                    (11.19)

З погляду історії економічної теорії проведений аналіз особливо помітний з трьох причин.

1. Він пояснює ставку відсотка без зазначення часової переваги. Припущення Бем-Баверка, що часова перевага не є вирішальним компонентом теорії відсотка, здається доведеним.
2. Аналіз розглядає фонд капіталу як заданий спадок попередніх періодів. Це ставить питання, як визначається фонд капіталу; особливо, чому фонд капіталу не є настільки великим, щоб граничний продукт капіталу і, відповідно, ставка відсотка, дорівнювали нулеві? Подальший розвиток свідчить, що другий пункт тісно пов´язаний із першим, оскільки часова перевага або деякі подібні поняття можуть служити припущеним елементом у поясненні капіталовкладень і позитивної ставки відсотка.
3. Вперше ставка відсотка, норма зарплати, випуск і часовий профіль виробництва були одночасно визначені в моделі загальної рівноваги. Отже, Бем-Баверк створив прототип так званої австрійської теорії капіталу.

На зламі століть Бем-Баверк був домінуючою фігурою в австрійській школі, успішним міністром і провідним авторитетом у галузі капіталу і відсотка.

Оригінальність Бем-Баверка була значною, хоч його аналітичний талант був менший, ніж у провідних маржиналістів його часу. З погляду більшості загальних аудиторій, він компенсував свою слабкість чітким, елементарним і детальним викладом. Він був вродженим "гладіатором в аудиторії". Довготермінові наслідки для австрійської школи були шкідливі, зокрема, його викриття "функціональних" теорій і, отже, математики стали прокляттям, що засудило його наступників на провінціоналізм.

Завдяки теорії загальної рівноваги відсотка Бем-Баверк заклав основи для найважливіших праць у цій галузі, які використовувались аж до 30-х років XX ст. Це правда, що основні концепції були розроблені, проте саме Бем-Баверк пояснив їх зрозумілими термінами. Структура його моделі була примітивна, але такі теоретики, як І. Фішер та Н. Віксель хоча й володіли більшими аналітичними можливостями, "вдячно знімали перед ним капелюха".