Як уже зазначалось, теорії історичної школи мали прихильників в Україні. Цьому сприяли різні обставини, зокрема, й політичні. Наприклад, входження західноукраїнських земель до складу Австрійської монархії, в університетах якої викладали автори концепції історичної школи і соціального напряму в політичній економії. У деяких університетах навчалися українці, які також були прихильниками теорії історичної школи. До них можна зарахувати талановитого дослідника і громадського діяча Євгена Олесницького (1860-1917). Юрист за освітою, він написав низку праць, присвячених, переважно, аналізові австрійського законодавства, постійно цікавився політичною економією. "Мене, - писав Є. Олесницький, - цікавила особливо вже від університетських часів політична економія і в тій ділянці я працював дуже радо".

Є. Олесницький був дуже добре обізнаний в галузі економічної думки, зокрема, у тих напрямах, які його найбільше цікавили. До них належала історична школа, якій Є. Олесницький присвятив окреме дослідження, опубліковане в 1899р.

Свої роздуми дослідник почав з того, що німецька громадськість 1898 року відзначила ювілей одного з представників історичної школи з політекономії В. Рошера. Що стосується власне історичної школи, то вона, на думку Є. Олесницького, є "важливим моментом в історії розвитку самої науки політичної економії". Ця школа виросла на німецькому ґрунті, але мала прихильників і в інших країнах, хоч ніде не запустила своє коріння. Незважаючи на це, твори історичної школи в політичній економії мають загальнонаукову вартість. Вони з´явилися як реакція на систему Адама Сміта, яку довго вважали безпомилковою. Якщо у Франції та інших країнах захоплювалися теорією Адама Сміта, то в Німеччині до англійської політекономії поставились з недовірою.

Оскільки німецька промисловість не могла конкурувати з англійською, то німецькі економісти змушені були звернути увагу на конкретні справи своєї країни. Вони радили виходити з дійсних фактів і зважати на конкретні обставини. Це сприяло виникненню історичної школи в особі Ф. Ліста, В. Рошера, Б. Гільдебранда і К. Кніса. Історична школа починається з Ф. Ліста, але саме В. Рошер обґрунтував ті погляди "своїми науковими дослідами, звів їх у систему і представив як цілість".

Якщо теорія Ф. Ліста, на думку українського вченого, сформувалась на ґрунті тодішніх політико-економічних відносин Німеччини, то теорія В. Рошера - на "підставі науки історії і німецької філософії"^. Заслуга В. Рошера полягає в тому, що "абстрактну науку економіку він пересадив на ґрунт історичний і перемінив англійські теорії права природи в історичні і на цій підставі примінив методи строгої науки".

Отже, Є. Олесницький оцінював науковість історичної школи в політичній економії вище від науковості теорій А. Сміта. "Економічні праці Рошера, - писав український економіст, - то труди суто наукові, писані на підставі і дуже совісних студій, свобідні від найменших навіть проявів партійних цілей і пристрастей".

Є. Олесницький погодився зі Г. Шмоллером у тому, що меркантилісти і камералісти користувались емпіричним методом, фізіократи і частково А. Сміт - раціоналістичним у поєднанні з емпіричним, а Д. Рікардо і його послідовники - тільки раціоналістичним методом, який далекий від реальної дійсності. Це перетворювало економістів-теоретиків на доктринерів.

Увагу до емпіричної системи, на думку Є. Олесницького, привернув геніальний Ф. Ліст. Однак тільки В. Рошер наповнив цю форму науковим змістом, збагативши в раціоналістичний метод емпіризмом у вигляді історичних досліджень. Історична школа заперечувала однакове ставлення людини до природи в усіх країнах і у різні епохи. Адже народи і окремі люди розвиваються в історичному процесі, умови їхнього життя змінюються, отже, "мусять також конечно змінитись й інституції, котрі відповідають тим поняттям і потребам".

Цей висновок представників історичної школи має принципове значення як з огляду розвитку національної економіки, так і у зв´язку з розв´язанням проблем взаємодії людини і довкілля. Очевидно, актуальність останньої немає потреби доводити в період надзвичайних ситуацій і природних катастроф.

Високо оцінюючи історичну школу в політичній економії, зокрема, праці В. Рошера, Є. Олесницький водночас відзначив її слабкі моменти. Він критично поставився до того, що "деякі економісти зовуть Рошера генієм, а єго твори епохальними. Назви то пересудні, бо помимо безперечних заслуг, Рошер не сотворив нової епохи в науці, а твори єго, хоч будуть все становити цінні джерела науки, не посувають і не підносять єї знов так незвичайно легко і високо, щоби можна оправдати повишу назву".

Є. Олесницький відзначав, що історична школа в політичній економії, незважаючи на деякі надбання, піддавалася впливам інших течій економічної думки, зокрема, соціалістичної. Український вчений в цілому об´єктивно оцінив місце історичної школи в поступі економічної науки. Не тільки компліментами на адресу Ф. Ліста і В. Рошера, але, передусім, змістом своїх конкретно-економічних студій Є. Олесницький засвідчив, що йому імпонує історична школа зі своїми методами, теоретичними засадами, національною зорієнтованістю.

Отже, теорії старої та нової історичної школи, соціального напряму в політичній економії відповідно збагатили економічну науку, орієнтуючи її на повніше врахування національних особливостей і соціальних потреб людини. Це забезпечило її відповідний резонанс та прихильність не тільки на батьківщині, але й в інших країнах, зокрема, в Україні.

Культурологічне наповнення історичної школи, соціального напряму Київської школи в політичній економії - одне з найцінніших надбань економічної науки й спрямованості в майбутнє розвитку цивілізації.

Література

1.  Лист Ф. Национальная система политической экономии. - Спб., 1991.

2.  Ростер В. Начало народного хозяйства. Руководство для учащихся и для деловых людей. - М., 1860.

3.  Шмоллер Г. Народное хозяйство, наука о народном хозяйстве и ее методы. Хозяйство, нравы и разделение труда. - М., 1902.

4.  Klassiker des Okonomischen Denkens. - Zweiter Band. - Munchen, 1989.