Соціалістичні економічні вчення формувалися і розвивалися на західноєвропейському соціально-економічному ґрунті. Однак вони ніколи не обмежувалися територіальними і національними межами, а проникали в інші країни і спільноти. Україна завжди контактувала з іншими європейськими країнами і була обізнана з новими економічними теоріями, у тому числі соціалістичного спрямування. Правда, в умовах української дійсності соціалістичні економічні теорії відповідно деформувалися.

Реакція української економічної думки на соціалістичні економічні ідеї була, отже, особливою. Це, до речі, засвідчує ставлення Миколи Зібера (1844-1888) до "Капіталу" К. Маркса. Український економіст першим піддав цей головний твір марксизму науково-критичному аналізу.

Це, до речі, зазначив К. Маркс у післямові до другого видання першого тому "Капіталу". "Ще в 1871 p., - писав він, - М. Зібер, професор політичної економії у Київському університеті, у праці "Теорія цінності і капіталу Д. Рікардо" показав, що моя теорія вартості, грошей і капіталу в її основних рисах є необхідним дальшим розвитком учення Сміта-Рікардо. При читанні цієї цінної книги західноєвропейського читача особливо вражає послідовне проведення раз прийнятої суто теоретичної точки зору".

Ці слова - підтвердження теоретичного таланту українського економіста, який, як випливає з міркувань К. Маркса, об´єктивно оцінив "Капітал". Він, до речі, аргументовано довів, що економічна теорія К. Маркса є продовженням трудової теорії А. Сміта і Д. Рікардо. Цей висновок визнає сам К. Маркс, що дуже важливо, бо він одразу ж заперечує твердження про революційний переворот у політичній економії, який нібито здійснили К. Маркс разом з Ф. Енгельсом. Автор "Капіталу" процитував і слова М. Зібера про те, що "метод Маркса є дедуктивний метод усієї англійської школи, і недоліки його, як і достоїнства, поділяють кращі з економістів-теоретиків".

Оцінки М. Зібера "Капіталу" і згода з ними К. Маркса є додатковим аргументом для характеристики поглядів першого і другого. Це варто мати на увазі, бо пізніше із М. Зібера зробили коментатора і навіть популяризатора економічної теорії марксизму, хоч він був дослідником економічного вчення Д. Рікардо, яке знайшло своє продовження в "Капіталі" К. Маркса. Своїм дослідженням М. Зібер сприяв розширенню знайомства з марксизмом, зокрема, в Російській імперії, де в 70-80-х роках XIX ст. був значний потяг до соціалістичних доктрин. Поглиблено вивчали марксизм на основі праць М. Зібера лідери російських соціалістів В. Плеханов, В. Ленін та ін. Причиною було те, що М. Зібер складні теоретично-абстрактні конструкції К. Маркса викладав у доступній для сприйняття формі.

Як глибокий і талановитий дослідник економічних вчень М. Зібер, звичайно, не був марксистом. Він оцінював їх з позиції еволюції економічної думки, був прихильником трудової теорії вартості. Ця теорія тоді мала багато послідовників в українській економічній думці, зокрема, її дотримувались С. Подолинський (1850-1891), І. Франко (1856-1916) та ін., але вони, як і М. Зібер, не стали ортодоксальними соціалістами. Це явище своєрідно пояснив М. Драгоманов. Він уважав, що матеріалістично-соціалістичні ідеї, які проникали в Україну, застали тут міцно вкорінений культ Т. Шевченка, якому вже вклонялись не тільки українофіли, але й москвофіли. Таке пояснення заслуговує на увагу, але воно не розкриває глибинних причин поверхового сприйняття соціалістичних доктрин в українстві, яке, по-перше, не було у класовому плані здиференційоване так, як західноєвропейське суспільство, по-друге, приватновласницький інтерес в українстві був визначальний, а тому воно не було придатне для такого сприйняття колективістських поглядів, як, наприклад, на артільно-общинних обширах Росії.

Цей факт не важко проілюструвати на економічних поглядах І. Франка, який у студентські роки захоплювався соціалізмом, у тому числі в його марксистській інтерпретації. У 1878 р. І. Франко готував підручник з політичної економії, щедро використовуючи "Капітал" К. Маркса. Пізніше приступив до перекладу 24 розділу з першого тому "Капіталу" з німецької на українську мову. Користуючись дослідженнями М. Зібера, І. Франко наприкінці 70 - на початку 80-х років XIX ст. дотримувався трудової теорії вартості, вважав її єдино науковою, виступав у полеміці на її захист.

Згодом, а точніше вже у другій половині 90-х років XIX ст., І. Франко щораз більше виступав з критикою економічних доктрин марксизму. Це можна помітити в рецензії І. Франка на книгу Ю. Бачинського "Україна irredenta". На початку XX ст. І. Франко публікував низку праць, у яких опускав К. Маркса і Ф. Енгельса із соціальних небес на землю, вказавши на джерела їх мудрості. Про це свідчить, передусім, праця І. Франка "До історії соціалістичного руху", в якій наведено порівняння "Принципів соціалізму" В. Консідерана і "Маніфесту комуністичної партії" К. Маркса і Ф. Енгельса. І. Франко, спираючись на франкомовні публікації В. Черкезова, підтвердив велику кількість запозичень авторів "Маніфесту комуністичної партії" з "Принципів соціалізму" В. Консідерана. Ще більше, український мислитель засвідчив, що з погляду гуманізму В. Консідеран мав більше рації, аніж К. Маркс і Ф. Енгельс; їхня програма "державного соціалізму аж надто пахне державним деспотизмом та уніформізмом".

Марксизм, на думку І. Франка, це "безглузда і антигуманна доктрина". Подібні висловлювання, підперті конкретним аналізом тогочасної дійсності, переконливо свідчать, що І. Франко з прихильника перетворився на критика матеріалістичних економічних теорій. Відоме твердження І. Франка у студії "Що таке поступ?" (1903 р.) про те, що на випадок створення держави на марксистських засадах люди би потрапили в лабети деспотів, яких досі не знала цивілізація. Це була засторога І. Франка перед можливими жертвами від реалізації марксистських доктрин. На жаль, цього належно не оцінили ні в Україні, ні у світі.

Майже ідентичним з Франковим було ставлення М. Туган-Барановського до економічних доктрин марксизму. Правда, видатний економіст не зазнав еволюції в поглядах на економічну теорію марксизму, яка була властива Франкові. М. Туган-Барановський зі студентських літ перебував у пошуках нових теоретичних конструкцій, був добре обізнаний з усіма течіями соціалістичної думки. В українського економіста не було такого зневажливого ставлення до соціалістів-утопістів, як у К. Маркса. М. Туган-Барановський неодноразово зазначав, що в соціалістів-утопістів було не менше науковості, ніж у марксизмі утопізму. Вельми цікаве порівняння!

М. Туган-Барановський в 1905 р. видав книгу "Теоретичні основи марксизму", в якій всебічно розглянув марксистську теорію економічного розвитку, довівши її нереалістичність і шкідливість. М. Туган-Барановський був визнаний найчільнішим критиком марксизму в світі. Його праця неодноразово перевидавалася^. Незважаючи на глибоку і послідовну критику марксизму, М. Туган-Барановського безпідставно називали "легальним марксистом", що досі повторюють деякі видання, автори яких ніколи ґрунтовно не знайомилися з науковою творчістю видатного українського економіста.

Специфічно скористався економічною теорією К. Маркса український економіст і соціолог Юліан Бачинський, який, як уже згадувалося, написав працю "Україна irredenta", яка за життя автора тричі перевидавалася. Ю. Бачинський у листах до М. Драгоманова заявляв про свою прихильність до матеріалістичної політекономії К. Маркса, але опублікував дослідження, в якому вперше економічними аргументами доводив потребу створити Українську Державу. "Україна - для себе! От єї девіз: "Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна - одна, нероздільна від Сяну до Кавказу! - се єї прапор".

Ось до якого висновку дійшов Ю. Бачинський, скориставшись економічними аргументами з теорії К. Маркса та Ф. Енгельса. Очевидно, ніхто у світі так не пристосував космополітичну за своїм характером доктрину до потреб розбудови національної економіки і національної держави. Зрозуміло, що це не був марксизм, а по суті його заперечення.

Цей факт цікавий з будь-якого погляду, а надто у контексті ставлення української економічної думки до соціалістичних вчень. Використання соціалістичних ідей різного спрямування в українській економічній літературі до початку XX ст. можна підтвердити багатьма фактами, але вони були більше оздобою, ніж органічним сприйняттям. Це дає підставу погодитися з твердженням відомого економіста О. Білімовича, який у 1913 р. зазначив, що українська економічна думка не пішла ні народницьким, ні марксистським шляхом, що спостерігалося, наприклад, у сусідній Росії. Кожний український економіст, схиляючись у той чи інший час до соціалістичних ідей, з легкістю позбавлявся їх. Головна тому причина - стан економічних відносин, господарські та культурні традиції українства.

У XX ст. українству було насильно насаджено соціалістичні, зокрема марксистські, доктрини, які деякі економісти намагалися гуманізувати. Серед такого типу марксологів був український економіст на еміграції Роман Роздольський, твір якого про створення "Капіталу" К. Маркса здобув міжнародний резонанс. Перше видання дослідження здійснено 1968 року в Німеччині, а згодом в інших країнах. Р. Роздольський, докладно проаналізувавши "Капітал" і використавши думку багатьох його критиків, створив цінне марксологічне дослідження на запити неомарксистів. Звичайно, реабілітувати К. Маркса і економічну теорію марксизму йому не вдалося, але сам факт, що український економіст був визнаний найталановитішим марксологом сучасності є промовисто-знаменитий. Він свідчить про великий теоретичний потенціал українських економістів взагалі, і щодо критики марксизму особливо.

Отже, соціалістичні економічні ідеї, вчення і доктрини є органічною частиною розвитку економічної теорії. Вони спричинились до вдосконалення останньої, незважаючи на власну переважаючу утопійність, прямолінійність і нерідко шкідливість для самої людини, яку вони брали під захист. Соціалісти, у тому числі марксологи, виступали за запровадження соціальної рівності за рахунок особистої свободи, виправдовували поза власною волею диктатуру, а отже, і нерівність. "Суспільство, котре ставить рівність (у розумінні рівності результатів) вище свободи, - твердять М. і Р. Фрідмани, - в результаті втратить і рівність, і свободу. Якщо заради досягнення рівності воно застосовує силу, то це знищить свободу, а сила, застосована спочатку в ім´я найкращої мети, опиниться в руках людей, які використають її у своїх інтересах. На противагу цьому, суспільство, котре ставить свободу найвище, здобуде - навіть не ставлячи перед собою ці завдання - і більшу свободу, і більшу рівність".

Власне на цьому наголошували українські мислителі І. Франко, М. Туган-Барановський та ін. ще на початку XX ст. Справедливість цих застережень підтвердили дальші події, зокрема, тривалий період тоталітаризму, планово-директивної економіки і диктатури, в теоретичному арсеналі яких були матеріалістичні одномірні доктрини. Відокремити економічну теорію від комуністичних злочинів у XX ст. ніяк і нікому не вдалося, бо головним тоді було вчення про диктатуру пролетаріату. Економічна теорія К. Маркса - це теорія рабства. Саме тому вона не мала дослідників в українській економічній думці, сформованій на глибокій демократичній традиції.

Соціалістичні ідеї виникли на соціальному ґрунті капіталізму, у контексті класичної школи політичної економії. Вони мали критичне спрямування і саме тому були популярними, але недостатньо конструктивними, як це засвідчили економічні доктрини К. Маркса, які виявилися такими жорстокими на практиці.

Література

1. Зибер Н. И. Избранные экономические произведения: В 2 т.- М., 1959.
2. Маркс К. Капітал. Критика політичної економії. - К., 1952.
3. Мор Т. Утопия. - М., 1978.
4. Оуэн Р. Избранные сочинения: В 4 т. - М.; Л., 1950.
5. Утопический социализм: Хрестоматия. - М., 1982.