Критичний соціалізм налічує стільки видатних представників, як і утопічний соціалізм. Прудон, Родбертус і Маркс можуть бути протиставлені Сен-Сімонові, Фур´є і Оуену. Якщо ж останні були між собою в поглядах подібні, то між Прудоном, Родбертусом і Марксом помітні окремі відмінності, особливо серед них вирізняється К. Маркс. В його особі маємо на диво викінчену і цілісну постать.

Більшу частину життя Маркс був бідним політичним емігрантом, нерідко змушеним долати труднощі ізоляції. Однак він завжди йшов вперто, настирливо, послідовно. В його душі ніколи не звучала струна приязні, натхнення, а завжди ненависть, зверхність і сарказм. "Почуття любові до людей було йому малодоступне".

Карл Маркс (1818-1883) походив із єврейської сім´ї, з якої протягом кількох поколінь виходили знамениті рабини. Його батько, адвокат, після народження Карла вихрестився з усією родиною. К. Маркс здобув філософську освіту. Філософії Епікура була присвячена його докторська дисертація. Однак філософом він не став, хоч чимало сприйняв від діалектики Гегеля. Правда, у Геґеля, як писав К. Маркс, діалектика стоїть на голові. "Треба її поставити на ноги, щоб розкрити під містичною оболонкою раціональне зерно".

Піддавши гегелівську діалектику цій ризикованій операції, Маркс визнав її цілком придатним методом дослідження суспільного розвитку. Насправді, К. Маркс тільки хизувався гегелівською манерою висловлюватись, щоб згодом від гегелівського методу залишилась лише термінологія. Значно більше приваблював К. Маркса філософ Людвіг Файєрбах, книга якого "Суть християнства" викликала захоплення.

У середині 40-х років XIX ст. у Парижі Маркс познайомився з Прудоном.

У 1844 р. також у Парижі К. Маркс зав´язав стосунки з Ф. Енгельсом, а вже 1845 року вони видали спільну працю "Святе сімейство". У 1847 p. K. Маркс написав полемічну книгу проти Прудона, а 1848 року разом з Ф. Енгельсом видав "Маніфест комуністичної партії". Як було з´ясовано згодом, цей твір частково переписаний з праці В. Консідерана "Принципи комунізму".

Переживши революційні події кінця 1840 р., К. Маркс у період політичного застою 1850 р. вперто, бадьоро і плідно займався розумовою працею. Будучи добре обізнаним з англійською економічною літературою, К. Маркс 1859 року видав перший нарис своєї критики капіталістичного ладу "До критики політичної економії", 1867 року - перший том "Капіталу". Другий том "Капіталу" вийшов після смерті автора 1885 року, а третій - 1894 року.

Основу всієї економічної системи Маркса становило вчення про працю як єдину й абсолютну субстанцію цінності. Цінність товару, на його думку, це застиглий в ньому робочий час. Людська праця не є одним із моментів, що впливає на цінність, як доводив Рікардо, а праця творить саму суть, саму субстанцію цінності. Правда, конкретні форми праці неспівмірні, але вони зіставні, якщо розглянути їх через призму затрат людської робочої сили взагалі. Отже, цінність - це скристалізована в товарі людська праця.

Теорію розвитку капіталістичного ладу, яку розробив Маркс, можна звести до таких положень.

1. Зростання капіталістичного виробництва спричинює знищення дрібного виробництва. Попередні дрібні самостійні виробники стають найманими робітниками і поповнюють лави пролетаріату.
2. Відповідно до того виробництво щоразу більше набуває суспільного характеру і щораз яскравіше виступають на поверхню невідповідності суспільного виробництва з капіталістичним привласненням.
3. У середовищі капіталістичного виробництва відбувається акумуляція і централізація засобів виробництва. Суспільне багатство щораз більше зосереджується в руках купки капіталістів-магнатів.
4. Періодичні промислові кризи із наростаючою силою призводять до руйнування капіталістичного господарства. У кризах виявляється нездатність капіталізму керувати суспільними процесами виробництва і необхідність краху капіталізму.
5. Паралельно зі зростанням суспільного багатства при капіталістичному способі виробництва зростають і злидні робітничого класу. Капіталістичний спосіб виробництва породжує надлишкове населення у різних формах. Промислова резервна армія є умовою існування капіталістичного виробництва.
6. Збільшення злиднів і страждань пролетаріату, який чисельно зростає, супроводжується зростанням організації робітничого класу під впливом умов капіталістичного виробництва.
7. Отже, капіталізм, з одного боку, стає гальмом подальшого розвитку продуктивних суспільних сил, з іншого - капіталізм організує суспільний клас, який безпосередньо зацікавлений у перетворенні капіталістичного господарства на соціалістичне.

К. Маркс не надавав ніякого значення розробленню планів майбутнього суспільного устрою, який мав бути природним результатом економічного розвитку сучасного ладу. Дотримуючись "теорії зубожіння", яка, до речі, не була винаходом Маркса, автор "Капіталу" не бачив можливості поліпшити становище робітництва у межах капіталістичного господарства. Правда, послідовники теорій К. Маркса намагалися дещо модернізувати "теорію зубожіння". Однак з того нічого не вийшло, бо історичні факти позбавили "теорію зубожіння" будь-якого значення.

К. Маркс категорично твердив: чим швидше і масштабніше розвиваються продуктивні сили капіталізму, тим гірше задовольняються необхідні потреби робітника. Чим нижче робітник опускається до таких злиднів, тим скоріше він регресує фізично, розумово і морально.

Між тим, перемога в суспільній боротьбі за майбутнє людства не може належати деградуючому класові. "Вироджувані, здичілі, нехлюйські раби, якими Маркс змальовує робітників, якими би численними вони не були, ніколи, - як твердив М. Туган-Барановський, - не знайшли би в собі мужності для самовизволення... Однак, на щастя, ця безнадійна теорія виродження більшої частини людства є фантазія і брехня, спростована фактом безумовного економічного, морального і розумового піднесення робітничого класу в новітню добу".

Центральною ідеєю марксизму потрібно визнати вчення про концентрацію засобів виробництва. Згідно з цим вченням, капіталістичний спосіб виробництва експропріює дрібних виробників, а в межах капіталістичної промисловості великий капітал поглинає дрібний. Процес концентрації засобів виробництва творить ґрунт для майбутнього соціалістичного виробництва, оскільки виробництво стає великим, щораз більше суспільним. Це сильний бік марксизму, оскільки промисловість усіх капіталістичних країн безумовно свідчить про зрослу концентрацію засобів виробництва. Велике виробництво справді всюди зростає енергійніше від малого. Це щодо промисловості.

У сільському господарстві велике господарство не володіє такими перевагами над дрібним. Селянське господарство не тільки не знищується великим капіталістичним землеробством, але здебільшого навіть за рахунок останнього. Отже, до сільського господарства схема Маркса зовсім не придатна.

Марксисти дуже горді з того, що вони звільнилися від утопізму. Мовляв, Маркс перетворив утопію на науку. Стоячи на ґрунті матеріалістичного розуміння історії, марксисти вважають, що новий соціальний лад повинен з необхідністю природного процесу вирости з надр старого, з уваги на закони суспільного розвитку, перед якими не тільки воля окремих осіб, але й цілих суспільних класів безпорадна. Усуспільнення засобів виробництва відбувається не тому, що приватну власність на засоби виробництва більшість визнає несправедливою. Тобто усуспільнення вимагає об´єктивного економічного розвитку. Воно повинно відбутися, що б ми не чинили.

Отже, Маркс, на думку Енгельса, ґрунтує свої соціальні вимоги на законах соціальної необхідності. Економічній необхідності соціальний матеріалізм приписує вирішальну роль.

Між тим, цей детермінізм повністю позбавляє волю простору. До того ж повне передбачення майбутнього недосяжне. Абсолютне незнання, як і абсолютне пізнання, не залишають місця для цілеспрямованої діяльності.

Нічого не може бути несправедливішого, ніж негативне ставлення марксистів до соціального ідеалізму взагалі, і до ідеалізму великих утопістів зокрема, від яких Маркс отримав (попри все інше), найважливіше і найголовніше - соціальний ідеал. Тільки при світлі цього ідеалу Маркс міг створити своє вчення про об´єктивні закони капіталістичного розвитку, яке не витримало випробувань часом.

Що стосується конкретного змісту "Капіталу", який вважають євангелієм марксизму, то він складається з трьох томів. У першому томі досліджується процес виробництва капіталу, відносної та абсолютної додаткової вартості на основі трудової теорії вартості. Весь сенс аналізу й аргументації викладено в прикінцевому розділі першого тому "Капіталу", в якому зазначено, що "централізація засобів виробництва й усуспільнення праці досягають такого пункту, коли вони стають несумісними з їхньою капіталістичною оболонкою. Вона вибухає. Б´є година капіталістичної приватної власності. Експропріаторів експропріюють".

Другий том "Капіталу" присвячений процесові обігу капіталу, зокрема з´ясовуються умови простого і розширеного відтворення на основі виділення двох підрозділів суспільного виробництва з його поділом на постійний і змінний капітал та додаткову вартість. Схема відтворення суспільного продукту, його реалізація при простому і розширеному відтворенні вважається надбанням економічної науки, незважаючи на її надмірну абстрактність і через те, нереалістичність.

Згідно з теорією К. Маркса, весь продукт і все виробництво суспільства розпадається на два великі підрозділи:

1. Засоби виробництва, товари, що мають форму, в якій повинні увійти або можуть увійти в продуктивне споживання.
2. Предмети споживання, товари, що мають форму, в якій вони входять в індивідуальне споживання і капіталістів, і робітничого класу.

Капітал у кожному підрозділі розпадається на дві складові частини:

1. Змінний капітал. Якщо розглядати його з боку вартості, він дорівнює вартості суспільної робочої сили, застосованої у цій галузі виробництва, отже, дорівнює сумі заробітної плати, виплаченої за цю робочу силу.
2. Постійний капітал, тобто вартість усіх засобів виробництва, що застосовуються для виробництва в цій галузі. Вони розпадаються на основний капітал: машини, знаряддя праці, будівлі, робочу худобу тощо і оборотний постійний капітал: матеріали виробництва (сировинні й допоміжні), напівфабрикати і т. ін.

Подібно до всякого окремого товару, вартість усього річного продукту розпадається на с - постійний капітал, v - змінний капітал і т - додаткову вартість. Поклавши цей поділ в основу відтворення, при відношенні m/v = 100 %, увесь річний товарний продукт становитиме:

(І) 4000 c + v + 1000 v + 1000 т = 6000 у засобах виробництва;

(II) 2000 с + 500 v + 500 т = 3000 у предметах споживання.

Отже, вся річна вартість продукту становитиме 9000 одиниць (у марках, франках або фунтах стерлінгів). Умовою простого відтворення є II (с + v + т) = II (v + т) + І (v + т) або ІІс = І (v + т). Умовою розширеного відтворення є І (v + т) > ІІс. Ця умова надто ускладнює процес реалізації створеного річного продукту, хоч і є необхідною для забезпечення економічного зростання.

Розглянувши докладно заміщення основних елементів капіталу при простому і розширеному відтворенні на основі абсолютизації трудової вартості, К. Маркс відзначив труднощі в реалізації створеного продукту в конкретних капіталістично-ринкових умовах. Висновки з цього аналізу використовували ортодоксальні марксисти як аргумент на користь невідворотності краху капіталізму. Деякі економісти XX ст. використовували теорію відтворення К. Маркса, його поділ суспільного виробництва на два підрозділи для обґрунтування теорії економічного зростання.

У третьому томі "Капіталу" К. Маркс досліджує процес капіталістичного виробництва взагалі. У першій частині йдеться про перетворення додаткової вартості на норму прибутку, розглядається закон тенденції норми прибутку до зниження. У цих дослідженнях К. Маркс дещо відходить від прийнятої в першому томі "Капіталу" позиції, згідно з якою товари реалізуються за вартостями. У третьому томі "Капіталу" стверджується, що товари продаються за цінами виробництва, тобто ціни зменшуються або зростають стосовно вартості.

Спадні тенденції норми прибутку є ніби симптомом теорії граничності. Це давало підставу критикам економічної теорії К. Маркса говорити про суперечності між першим і третім томами "Капіталу".

В останньому томі з´ясовано, крім прибутку, підприємницький дохід, відсоток, торговельний прибуток і земельну ренту.

Лише перелік економічних проблем свідчить про те, що К. Марксові справді потрібно було затратити багато інтелектуальних сил на проведення вказаних досліджень. Цього ніхто не може заперечити, як і того, що К. Маркс прагнув створити цілісне економічне вчення на основі трудової теорії вартості, яка щораз розходилася з дійсністю. Можливо, якби К. Маркс сам видавав другий і третій томи "Капіталу", то врахував би цей факт. Та це є лише припущенням, виходячи з того, що після смерті К. Маркса одні стали його ортодоксальними послідовниками, інші - завзятими критиками. У тому немає нічого дивного, бо така доля спіткала майже всі економічні вчення до К. Маркса і після нього.

А загалом доля марксизму в XX ст. виявилася зловісною; він став офіційною доктриною тоталітаризму, який винищив мільйони людей. Особливі страждання випали Україні, яка була перетворена на лабораторію комуністичних експериментів.