Одним із геніальних економістів XIX ст. був Карл Родбертус-Ягецов (1805-1875). За своїм походженням, суспільним становищем, умовами життя і життєвими обставинами цей представник критичного соціалізму був чужим робітничому класові. Однак він вважав, що робітники повинні цілеспрямовано відстоювати свої соціальні інтереси. Водночас Родбертус визнавав, що міцна монархічна влада не може бути перешкодою у досягненні соціальних ідеалів.

К. Родбертус одночасно підтримував стосунки з соціал-демократом Ф. Лассалем і консерватором Рудольфом Майєром. Його сила була не в політиці, а в царині теоретичного мислення. Своє вчення про розподіл він розвивав відповідно до принципів трудової теорії цінності.

У "Соціальних листах" до Кірхмана Родбертус визнавав результатом виробничої діяльності суспільства колективне створення суспільного продукту. Частина цього продукту надходить на заміщення спожилого в процесі виробництва суспільного капіталу, решта розподіляється між трьома основними виробничими факторами - працею, капіталом і землею. З погляду К. Родбертуса, єдиною продуктивною силою є праця. Земельна рента є частиною праці іншої особи, а не власника землі.

Згідно з теорією Д. Рікардо, земельна рента залежить лише від природної родючості земельних ділянок або від різниці в продуктивності послідовних затрат землеробського капіталу. К. Родбертус зовсім не заперечує того, що земельна рента повинна бути тим вища, чим плодородніша ділянка, як і те, що рента зростає при більшій інтенсивності сільського господарства. Земельну ренту, яка виникає завдяки природній різниці умов землеробського виробництва, Родбертус називає диференціальною рентою. К. Родбертус на противагу Рікардо твердить, що, крім диференціальної ренти, існує також абсолютна земельна рента, яка зовсім не залежить від зазначених відмінностей ділянок землі й неминуче виникає в сільському господарстві з уваги на те, що сільське господарство, виробляючи сировину, вимагає менших затрат капіталу, ніж обробна промисловість, до складу капіталу якої входить та сама сировина. У зв´язку з тим не тільки родючіші ділянки землі приносять ренту, але й найменш родючі землі, якщо тільки вони обробляються".

"Бажаючи спростувати теорію земельної ренти Рікардо, Родбертус, - на думку М. Туган-Барановського, - заперечив трудову теорію цінності в її абсолютній формі". Критикуючи одержувачів нетрудових доходів - землевласників, Родбертус водночас був за збереження приватної власності, без якої не бачив суспільного поступу. Під впливом тогочасної дійсності він поділяв погляди щодо тяжіння заробітної плати до мінімуму засобів існування... "Злидні та промислові кризи, - твердив К. Родбертус, - породжуються однією і тією ж причиною: одна і та ж властивість сучасного товарного виробництва створює величезні перешкоди для рівномірного і безперервного суспільного поступу".

Звичайно, наукові напрацювання Родбертуса найбільший інтерес становлять з огляду еволюції економічної теорії взагалі, соціалістичного її напряму зокрема. "Якщо порівнювати Родбертуса з Марксом, - писав М. Туган-Барановський, - то не можна не визнати, що теорія нетрудового доходу знайшла в Родбертуса точніше і логічно стрункіше вираження, ніж у Маркса. Родбертусові потрібно кілька сторінок для викладу того, що Маркс висловлює на десятках і сотнях сторінок, незважаючи на свою стислість і короткість, на свій лапідарний стиль, теорія ренти автора "Соціальних листів" глибша і багатша змістом усього того, що написав з цього питання Маркс. Взагалі в галузі абстрактної економічної теорії Родбертус оригінальніший і стоїть вище від Маркса".

Здається, навіть наведеного узагальнення достатньо, щоб зрозуміти, чому послідовники і прихильники економічних доктрин К. Маркса зненавиділи М. Туган-Барановського, який, щоправда, ставив К. Маркса набагато вище від К. Родбертуса в галузі практичної політики. Якщо К. Родбертус не пішов далі від утопії про "соціальну монархію", то К. Маркс був натхненником величезного соціального руху новітнього часу.