Потенціал радикалізму, закладений у класичній політичній економії, її творці не реалізували. Це можна пояснити тим, що в умовах загострення соціальних суперечностей в Англії з´явилася група економістів-утопістів, які, спираючись на вчення Д. Рікардо, робили соціалістичні висновки. До такого типу економістів можна зарахувати Вільяма Годвіна (1756-1836), який народився у сім´ї кальвіністського проповідника. Його літературний талант виявився в роки Французької революції. Головним твором В. Годвіна того часу вважають "Роздуми про політичну справедливість".

Довівши до межі раціоналістичний індивідуалізм, В. Годвін зробив спробу спроектувати ідеальну суспільну систему без права власності. Майно людини, як і її сила, за В. Годвіним, належать людству^. Він, щоправда, визнавав деяку фізичну нерівність людей, однак усі люди наділені розумом, усім потрібна незалежність і свобода, а також добробут. Через те багаті повинні допомагати бідним, але вони чинять навпаки. На його думку, ліквідація приватної власності в корені знищить дерево зла.

Розмірковуючи про систему розподілу, В. Годвін пов´язував її з правом власності. Він уважав таку систему розподілу несправедливою. Однак була би несправедливою і така система, при якій кожен отримував би весь продукт своєї праці. Елементарна справедливість вимагає, щоби продукт суспільної праці розподілявся рівномірно між членами суспільства. Єдиним правильним принципом розподілу є розподіл за потребами.

Визначаючи такий тип розподілу, В. Годвін наближався до теорії утопічного соціалізму.

Близьким до цих поглядів був соціаліст-рікардіанець Томас Годскін (1787-1869). Вихідним пунктом його теоретичних роздумів була рікардіанська трудова теорія. Причиною зла Т. Годскін вважав капіталістичну власність, що відокремлює капітал від робітника.

Теоретичною заслугою Т. Годскіна є дослідження капіталу. Зокрема, він критикував погляди, згідно з якими капітал є продуктивним. "Капітал приносить своєму власникові прибуток не тому, що він був нагромаджений, а тому, що він є засобом для здобуття влади над працею", - твердив Т. Годскін.

Головним завданням соціальної реформи Т. Годскін вважав захист трудової власності у сфері виробництва. Природна власність у нових умовах може виступати тільки як власність колективна. Колективу підприємства належить природне право на повний продукт цього підприємства. Т. Годскін вважав, що частка робітника може бути визначена на основі ринкових законів, що дає підставу зарахувати його до ранніх представників ринкового соціалізму.

Послідовно і систематично відстоював інтереси робітників Вільям Томпсон (1785-1833) - один із найталановитіших учнів Р. Оуена. Система поглядів В. Томпсона спиралася на три джерела: філософію утилітаризму Дж. Бентама, політичну економію Д. Рікардо та утопічний соціалізм Р. Оуена.

Залишаючись на старих методологічних позиціях, Томпсон розвинув трудову теорію вартості в окремих напрямах. Він вперше в політичній економії звів усі види складної праці до суспільно необхідної простої праці. В. Томпсон зазначав, що в основі вартості лежить не просто робочий час. Якби було інакше, то перемогла б тенденція до зростання вартості товару, бо виробникам було би вигідно працювати гірше. Власне це твердження В. Томпсона було пізніше предметом порівняння його теоретичних поглядів з положеннями "Капіталу" К. Маркса. Дослідники вважали В. Томпсона першовідкривачем тлумачення суспільно необхідного робочого часу^. В. Томпсон заперечував продуктивність капіталу. "Додаткова вартість, - твердив він, - утворюється тільки від праці". Цей висновок Томпсон поклав в основу теорії експлуатації, якою, до речі, згодом так хизувалися марксисти. В. Томпсон дослідив механізм відтворення відношення праці та капіталу.

В. Томпсон сміливо увів в аналіз "позаекономічні" фактори, зокрема, законодавче обмеження заробітної плати. Він також сформулював закон зниження продуктивності праці зі зниженням заробітної плати: "Чим нижча заробітна плата, тим менш придатна, навіть порівняно із заробітною платою, праця". Він, як і Р. Оуен, вважав, що робітники повинні отримувати повну винагороду за свою працю. Суспільний лад, заснований на кооперативній власності, В. Томпсон розглядав як ідеал.

Він доводив, що досягнення оуенівської моделі кооперативного ладу передбачає сприйняття виробничого спільного інтересу як власного. Однак В. Томпсон став вище від свого вчителя Р. Оуена. Він, крім громади, передбачав центральну суспільно-економічну організацію, тобто державу.

Видатним представником англійського утопічного соціалізму був Джон Грей (1798-1850). Ознайомившись з творами Р. Оуена, Грей виступив з пропагандою його вчення. Перша опублікована праця Дж. Грея "Лекції про людське щастя" (1825 р.) написана спеціально "на захист планів пана Оуена".

Ґрунтуючись на вченні А. Сміта - Д. Рікардо про те, що джерелом вартості є праця, Дж. Грей вважав справедливим закон, згідно з яким робітникам належатиме вся частка результатів їхньої праці. Дж. Грей ділив суспільство на три групи:

1) продуктивну, яка створює все матеріальне багатство;

2) непродуктивну, але корисну суспільству (вчителі, лікарі);

3) некорисну, яка нічим не займається. "Кожний непродуктивний член суспільства, - твердив Дж. Грей, - є прямим податком на продуктивні класи".

Однак Дж. Грей був проти того, щоб позбуватись такого стану насильницькими методами. "Ми, - зазначав він, - були б останніми, хто скористався б насильницькими методами, щоб ліквідувати злидні". У критиці капіталізму Грей йшов слідами Оуена. Він глорифікував роль обміну в розвитку суспільства, закликав, передусім, перебудувати торговельні відносини. "...Тільки повна зміна торговельних порядків, - твердив Дж. Грей, - могла би привести до якого-небудь суттєвого блага для людства".

Практична програма Грея вперше в розгорнутому вигляді викладена у книзі "Соціальна система", стрижнем якої був проект створення "робочих грошей". Основний принцип запропонованого проекту зводився до заміни грошей квитанціями, які свідчили про кількість робочого часу, затраченого на виробництво товарів кожним виробником. Національний банк, згідно із запропонованою програмою, через свої провінційні філіали повинен був приймати на свої склади всі запропоновані товари, враховуючи кількість праці, затраченої на їх виробництво, і видавати відповідні квитанції. Квитанції мали давати право власникові отримувати будь-який товар за еквівалентом, тобто за умови, що в цих товарах міститься така ж кількість праці. Теорія "робочих грошей" була такою ж утопічною, як і світогляд Дж. Грея.

У критиці капіталізму на трудову теорію вартості спирався Джон Френсіс Брей (1809-1895). Він написав популярну для свого часу працю "Несправедливості щодо праці та засоби їх усунення або доба сили і доба справедливості". Брей був противником приватної власності. "...Усяка соціальна і політична несправедливість, - твердив він, - випливає з панівної соціальної системи, із інституту власності в його сучасних формах; тому, щоб раз і назавжди покласти край несправедливості та стражданням, потрібно повністю зруйнувати сучасний суспільний лад і замінити його іншим ладом...". Дж. Брей зосереджував свою увагу на обміні, вирізняв обмін праці й капіталу з товарного обміну взагалі. Він міркував так: 1) приватна власність породила нерівний обмін праці й капіталу; 2) цей нерівний обмін є основою всіх видів нерівності; 3) ці нерівності можуть бути ліквідовані тільки з ліквідацією нерівного обміну між класами; 4) це можливо лише за умови ліквідації приватної власності.

Цими доведеннями Дж. Брей засвідчує свою світоглядну єдність з іншими соціалістами-рікардіанцями і великими соціалістами-утопістами, теоретичними та критичними надбаннями яких скористався К. Маркс. Невипадково він називав книгу Дж. Ф. Брея "Несправедливості щодо праці" видатним твором.