Протягом останніх десятиліть в офіційній економічній літературі тоталітарної системи утверджувалася думка про те, що соціалістична ідея включає два етапи розвитку: домарксистський і марксистський. Якщо домарксистський соціалізм був утопійний, то марксистський матеріалізм - науковий. Хибність такого поділу спростував ще М. Туган-Барановський. "Протиставлення науки утопії, - твердив учений, - недоречне у тому, що наука і утопія аж ніяк не є суперечливими поняттями... утопія - це ідеал. І ідеал, і наука однаковою мірою необхідні для життя. Ідеал дає нам верховні цілі нашої діяльності, наука вказує засоби для здійснення цих цілей..."

Очевидно, з цих позицій потрібно оцінювати теоретичну спадщину видатних соціалістів-утопістів, серед яких чільне місце посідає Клод Анрі де Ревруа Сен-Сімон (1760-1825). Нащадок старовинного французького шляхетного роду, він здобув добру освіту. З 17 років був на військовій службі. Згодом, будучи у званні полковника, Сен-Сімон подорожував країнами Європи. Тоді він взявся за перо, проповідував загальну любов: "Люди повинні ставитись один до одного, як брати".

Уже в першій своїй праці Сен-Сімон висловив глибокі думки. Він звертався до трьох класів, з яких складалося суспільство. Перший клас рухає вперед людську думку; другий за своєю суттю консервативний і є опорою порядку; третій - ворожий панівному ладу, заснованому на нерівності й підлеглості, вимагає нового устрою, основу якого повинна становити рівність.

У словах Сен-Сімона, на думку М. Туган-Барановського, у зародку міститься одне з найважливіших соціологічних узагальнень новітньої доби - вчення про суспільний клас як основний елемент сучасного суспільства і про класову боротьбу як природний результат класової будови суспільства. Сен-Сімон визнавав дві основні рушійні сили розвитку суспільства: прогрес людського знання і розвиток економіки.

Думки, висловлені в першій праці, були блискуче розвинуті в інших творах Сен-Сімона: "Промислова система", "Промисловий катехизм" і "Нове християнство". У "Промисловій системі" Сен-Сімон подав талановитий опис філософії європейської історії, визначив роль окремих класів і верств у суспільному розвитку. Наприклад, у середньовіччі провідну роль відігравали духовенство і військова аристократія, промисловість перебувала у зародковому стані. Однак поступово промисловість розвивалась, а разом з нею зміцнювались позиції промисловців. До їхніх рук переходила і політична влада. Основою майбутнього суспільства повинна стати промислова система, - такий висновок зробив Сен-Сімон.

Сен-Сімон розкрив соціологічний закон розвитку суспільства, яким згодом сповна скористався Огюст Кант. Так зване матеріалістичне розуміння історії, яким пізніше так хизувалися К. Маркс і його прихильники, також належить Сен-Сімону. Правда, Сен-Сімон був не моністом, як Маркс, а дуалістом: він не вважав еволюцію господарства вирішальним моментом суспільної еволюції і, поряд з розвитком господарства, в ролі самостійної рушійної сили ставив розвиток людського знання.

Сен-Сімон уважав, що завдання партії промисловців полягає у створенні нового господарського і суспільного ладу, в якому працюючі класи посідають панівне становище відповідно до їхньої переваги у створенні багатства і знання. Якщо досі суспільні системи ґрунтувались на гнобленні людини людиною, монопольних привілеях, то промислова система повинна знищити всілякі суспільні привілеї та надати можливість зовсім вільно розвиватись людським здібностям, праці й таланту.

Під промисловим класом Сен-Сімон розумів не тільки робітників, але й підприємців. Його думка не сягнула антагонізму між працею і капіталом. Однак він постійно виступав на захист робітників і бідних. У "Новому християнстві" та інших творах Сен-Сімон закликав допомогти біднішому класові. Держава, - писав він, - повинна, передусім, подбати про долю пролетаріату, дати працездатним гарантовані місця роботи, а нездатним до праці - утримання. Досягти такого стану треба мирними заходами. Сен-Сімон ніколи не закликав до насильства. "Нові християни, - твердив він, - можуть стати мучениками, але вони ніколи не будуть катами".

Помираючи, Сен-Сімон сказав учням, що все його життя підсумовується однією думкою: забезпечити всім людям якомога більше можливостей розвитку їхніх здібностей, і вказав спосіб, яким можна цього досягти, а саме - організацією окремої партії робітників. Ці погляди розвивали послідовники Сен-Сімона. Програма сен-сімоністів була сформульована так: "Ми прагнемо до знищення всіх спадкових привілеїв, без винятку; ми прагнемо задовольнити робітників і припинити паразитуюче існування за їхній рахунок; ми прагнемо, щоб повагу, пошанування, добробут мали лише ті, хто годує суспільство, освічує, підвищує його своїм надходженням - інакше кажучи, виробникам, ученим, артистам; ми прагнемо до того, щоб жниво належало тому, хто посіяв, щоби плоди праці робітничих класів не поглинали класи, які нічого не роблять, нічого не знають, нічого не люблять, крім самих себе; ми хочемо суспільного ладу, повністю заснованого на принципі: від кожного - за його здібностями, кожній здібності - за її справи; ми хочемо поступового знищення всіх податків, котрі праця сплачує бездіяльності під різними назвами - орендної плати, найманої плати, відсотків на капітал".

Отже, все найсуттєвіше, що характеризує соціалізм як у галузі критики капіталізму, так і щодо позитивних вимог було накреслено школою Сен-Сімона.

Майже одночасно із Сен-Сімоном жив і творив його геніальний співвітчизник Франсуа-Марі-Шарль Фур´є (1772-1837), який народився в м. Безансоні у родині комерсанта. Обдарований нестримною фантазією, він і в творах своїх виглядає дещо дивним. Однак це не може заперечити глибини мислення Фур´є, вищою метою якого було впровадження формули щастя, заснованої на повному задоволенні всіх людських пристрастей. Всі сили свого розуму він віддав доведенню можливості й необхідності "вивести людський рід із соціального хаосу, викоренити на землі злидні та злочини", запровадити лад соціальної гармонії.

Ш. Фур´є вважав, що досі науки не принесли користі людям. Він вказав на безсилля суспільних договорів, бо вони не гарантують біднякові засобів до існування, зокрема, право на працю. На думку ПІ. Фур´є, бідняк не прагне до свободи, рівності. Це надто високі поняття. Бідняки згодні на залежність, але впадають у відчай, коли немає за що жити. Головне - дати людям роботу, яка їм подобається і до якої вони звикли протягом життя.

У "Трактаті про домашню землеробську асоціацію" Фур´є детально виклав план організації виробничо-споживчої асоціації, клітинки майбутнього суспільного ладу. Для організації фаланстера потрібно було мати мільйон франків. Фур´є надрукував оголошення з надією зібрати таку суму. Він чекав міфічного капіталіста, але той не з´являвся. Однак бажання було настільки сильним, що у США вдалося створити громаду-фаланстер "Нова Гармонія", яка скоро розпалася.

Організувати виробничу асоціацію Фур´є пощастило у самій Франції. Цьому допоміг багатий фабрикант. Потрібно зазначити, що проблема створення асоціації була для Фур´є головною засадою для подолання бідності. Цікавим з того погляду є твір Фур´є "Новий господарський і соціетарний світ, або відкриття способу привабливої і природно подібної праці, розподіленої у сферах за пристрастю".

У цьому творі визначено висхідний ряд рівнів первісного віку соціального світу. Він включав періоди: довиробничої Діяльності роздрібного виробництва, соціетарного, правдивого привабливого виробництва. "Найбільше багатство, - твердив Фур´є, - було би оманливим, якби не підтримувалось порядком розподілу, який гарантує пропорційний розподіл і участь бідного класу в цьому прирості доходу: рівновага народонаселення, необмежене зростання якого скоро нейтралізувало би збільшене в чотири рази і навіть десятикратно дійсне багатство".

В уявленні Фур´є "новий господарський світ - це найточніше окреслення соціетарного ладу, зведеного на засадах асоціації при якому правдолюби... будуть на ногах з четвертої години ранку, взимку і влітку, щоб займатися корисною працею". Основу соціетарного ладу становлять: трудова правдивість, пропорційний розподіл, рівновага народонаселення, економія рушійних сил. Потрібно, - казав Фур´є, - щоб при соціетарному режимі праця була настільки приваблива, як нині наші свята і видовища". Щодо розподілу, то він буде здійснюватися справедливо за трьома виробничими даними - капіталом, працею й талантом. Це буде світ у прямому розумінні, тоді як існуючий - це світ навпаки". Наші економісти, - твердив Фур´є, - стурбовані станом сталості й навіть розвитку злиднів, починають підозрювати, що їхня наука перебуває на неправильному шляху". Зауваження заслуговує на увагу!

Долаючи практичну обмеженість економічної науки, Фур´є в праці "Новий господарський світ, або природно подібний соціетарний спосіб дії" накреслив програму створення фаланстерів у всіх технічних, організаційних і мотиваційних деталях. Ця праця Фур´є, як і всі інші, свідчить, що він, незважаючи на всю критичність своїх поглядів, залишався утопістом. Він намагався у суспільстві майбутнього гармонізувати взаємини праці й капіталу на основі діяльності асоціації, яка мала б забезпечити добробут усім. У тому і полягала утопічність поглядів Ш. Фур´є.

До того ж напряму суспільно-економічної думки належав Роберт Оуен (1771 -1858), який народився в сім´ї ремісника в уельському місті Ньютаун. З 1787 р. він живе в Манчестері, де став добрим знавцем текстильного виробництва. У 1800 р. Оуен - співвласник і директор текстильної фабрики. На початку XIX ст. Р. Оуен провів експеримент, суть якого полягала у перетворенні фабричного поселення Нью-Ленарк на взірцеве із соціального погляду місто: замість брудних халуп були збудовані зручні житла для робітників, школа, дитячий садок, ясла, створена лікарняна каса, робочий день скорочено до 10,5 години (тоді в Англії був 12-14-годинний робочий день).

Слава Р. Оуена зростала, Нью-Ленарк став місцем паломництва. У 1846 р. було відкрито у Нью-Ленарку "Новий інститут формування характеру", де дитина виховувалася до 17 років. Оуен обстоював тоді гуманізацію фабричного законодавства. Після марних спроб вдосконалити світ капіталу, Оуен перейшов на позиції соціалізму, висунув ідею трудових комун, які мали стати комірками майбутнього суспільства. Щоб практично реалізувати цю ідею, Оуен в 1824 р. вирушив до США, де у штаті Індіана 1825 року заснував трудову комуну "Нова Гармонія". На це було затрачено чотири роки і майже все майно Оуена; 1829 року його план зазнав краху. Однак Р. Оуен не припиняв своєї діяльності, а далі продовжував її в інтересах трудових класів.

Розумна суспільна система повинна бути заснована на законах природи. Для щастя людей їхня свідомість мусить бути звільнена від неправильних уявлень, а це залежить від зміни характеру. У цьому напрямі повинна діяти наука. Вона покликана впорядкувати хаос людських відносин. Це наука про справжні закони виробництва, про найкращий спосіб розподілу і найкраще управління.

"Мета всіх людських зусиль, - твердив Оуен, - полягає у досягненні щастя... Зараз світ насичений багатством, є величезні можливості його збільшувати, однак всюди панують злидні!". Незважаючи на це, мислитель не радив руйнувати несправедливі системи грубою силою. "Мої друзі, - писав Р. Оуен, - якими б непослідовними й шкідливими не були б системи, їх не можна руйнувати руками людей некомпетентних і грубих. Кожний несвоєчасний або нерозумний крок може віддалити здійснення наших найобґрунтованіших надій і позбавити кілька майбутніх поколінь того щастя, яким ми і наші діти могли би широко користуватися". Ця глибока і справедлива думка була підтверджена і в XX ст.

Цінним є погляд Оуена на розвиток кооперативних форм праці. "Система суспільної кооперації, - на думку Р. Оуена, - дуже добре пристосована до усунення причини всіх... бід; шляхом об´єднання людей за допомогою правильно задуманих заходів вона веде до перетворення людського характеру із початого в добрий внаслідок виникнення достатку, поваги до розумно спрямованого працелюбства і об´єднання зусиль усіх людей в інтересах кожного".

Безумовно, у міркуваннях Р. Оуена було чимало новаторських думок, але й не бракувало наївних рекомендацій. З приводу цього М. Туган-Барановський писав: "Як євангельський сіяч, наш утопіст розсіяв багато сім´я, більшість якого упало на кам´яний ґрунт, заглухло і не дало сходів. Але одному сімені пощастило: воно вкоренилось і повільно виросло у розкішне і могутнє дерево, зміцнивши своєю силою мільйони трударів, для яких працював Оуен. Цим сіменем був кооперативний рух".