Критика економічної теорії А. Сміта - Д. Рікардо висунула на чільне місце талановитих економістів у 20-х роках XIX ст. Одним з них був Джеймс Мілль (1773-1836), який був послідовником Д. Рікардо і навіть пішов далі від нього у трактуванні земельної ренти, яку радив державі націоналізувати. Однак у своїй праці "Елементи політичної економії" (1821 р.) Мілль твердив, що джерелом вартості потрібно визнати не тільки певну працю, але й нагромаджену в засобах виробництва. Робітника і підприємця він уважав співвласниками виробленого продукту. Отже, робітники і підприємці виступали рівними товаровласниками.

Ще далі у цих питаннях пішов Рамсей Мак-Куллох (1789- 1864). У своєму основному творі "Засади політичної економії" (1825 р.) під працею він розумів певний вид дій, незалежно від того, виконують їх люди, тварини чи сили природи. Це означає, що Мак-Куллох усував із теорії вартості працю, яка глорифікувалася у класичній політичній економії.

Процес розпаду рікардіанської школи найяскравіше виражений у працях Джона Стюарта Мілля (1806-1873) - англійського філософа і економіста. Він був сином англійського економіста-рікардіанця Джеймса Мілля, під керівництвом якого швидко прилучився до проблем політичної економії. На його світогляд вплинула філософія Дж. Бентама, О. Конта та І. Канта.

Політико-економічні ідеї Дж. С Мілля найповніше викладені у "Нарисах стосовно деяких нерозв´язаних проблем політичної економії" (1844 р.). У 1848 р. вийшла у світ його праця в п´яти книгах "Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії". У цьому дослідженні Дж. С Мілль виступив як прогресивний для свого часу вчений і громадський діяч. Як член палати громад англійського парламенту він підтримував реформи на користь широких верств населення.

У передмові до російськомовного видання "Основ політичної економії" Дж. С. Мілля зазначено, що цей трактат "про політичну економію коронує собою всю минулу будівлю політичної економіки, так само як і Мілль завершує процесію економістів в історичній послідовності... Він досі залишається кращим, незважаючи на те, що за своїм загальним характером належить до напряму, котрий вже закінчив свою справу, а в багатьох часткових питаннях не задовольняє більше вимогам сучасної науки".

У передмові автора до "Основ політичної економії" зазначено, що попри чималу кількість видань з політичної економії "жодний з трактатів про політичну економію не містить у собі новіших удосконалень, які випливають з цієї науки... Не без користі буде провести новий огляд поля політичної економії в його повному обсязі й хоча б для того, щоби зібрати в одну книгу результати цих пошуків і узгодити їх з тими принципами, які розтлумачили кращі мислителі нашої науки".

Високо оцінюючи "Багатство народів" А. Сміта, його науковий метод, Дж. С Мілль водночас зазначив, що "досвід про багатство народів" у багатьох своїх частинах застарів, а у всіх частинах незадовільний. Політична економія як сфера науки за часів Адама Сміта була молодою і з того часу змужніла, а суспільна філософія, від якої цей великий мислитель ніколи не відокремлював свій частковий предмет у практичному плані, зробила багато кроків наперед з того становища, на якому він залишив її, хоч і досі вона залишається в дуже молодій порі свого розвитку".

І це стосується не тільки теорії А. Сміта та її сприйняття новим поколінням англійських економістів, але й будь-якої іншої економічної теорії, що вичерпала свій основний ресурс і вимагає вдосконалення, а то й остаточної заміни. Така логіка історії економічної теорії, як стверджував Дж. С. Мілль, виникла недавно. Однак предмет її дослідження був потрібний у всі часи, оскільки був пов´язаний з головними практичними зацікавленнями людства. Цей предмет - багатство. Економісти ставлять метою своєї науки дослідження суті багатства, законів його виробництва і розподілу".

Дослідник звернув увагу на те, що загальні переконання одного часу, від котрих ніхто, крім геніїв, не міг бути вільний, часто стають для наступного часу такою очевидною примітивністю, що навіть важко собі уявити, як могли коли-небудь вірити в подібні речі. Наприклад, колись гроші й багатство були синонімами. Це міркування особливо цінне для критичного сприйняття економічних теорій, які змінювалися в історичному процесі, нерідко породжуючи ностальгійні прихильності, що можна підтвердити станом економічної теорії у сучасній Україні, в якій окремі економісти не можуть звільнитися від матеріалістичних доктрин.

Дж. С. Мілль під багатством розумів "усі корисні або приємні речі, що мають мінову цінність; іншими словами, всі корисні й приємні речі, крім тих, які можна в будь-якій кількості одержати без праці або жертовності". Для з´ясування джерел багатства економіст розглянув, насамперед, процес виробництва і його закони. На його думку, виробництво має два елементи: працю і придатні для неї предмети природи. Праця буває фізична і розумова. Що стосується природи, то вона постачає праці не тільки матеріали, але й сили.

Маючи це на увазі, Дж. С. Мілль висловився з приводу тверджень економістів про співвідношення праці й природи у створенні матеріальних благ. На його думку, у цьому творенні однаковою мірою беруть участь праця і природа. "Якщо два елементи однаково потрібні для отримання результату, не можна говорити, що певна його частина вироблена одним елементом, а решта - іншим. Це все одно, - писав він, - що спробувати з´ясувати, котра з двох половин ножиць бере більшу участь в розрізуванні або який з двох факторів, 5 чи 6, більше бере участь у творенні цифри 30. Ця дивна фантазія, звичайно, є у формі припущення, що природа більше допомагає людині в землеробстві, ніж у фабричній справі, і така хибна думка панувала у французьких економістів (фізіократів); від неї не був вільним Адам Сміт...".

Розглядаючи різні види людської праці та їхні елементи, Дж. С. Мілль особливо високо оцінив значення теоретичної праці вченого, результати якої потрібно трактувати з національних і загальноцивілізаційних позицій. "З національної або загальної точки зору, праця вченого або мислителя, - твердив Дж. С. Мілль, - який займається абстрактними дослідженнями, становить частину виробництва в такому ж конкретному сенсі, як праця людини, що творить практичні винаходи, тому що багато практичних винаходів були прямим наслідком теоретичних відкрить, і кожне розширення знань про силу природи було корисним для життєвих праць".

Наведене міркування про продуктивність теоретичної праці було каменем спотикання трудової теорії, яку марксизм довів до абсолюту, а заодно і до абсурду. Вся праця людства не може виробити жодного атома енергії... Ми виробляємо і хочемо виробляти завжди тільки корисність; за справедливим висловом Сея "праця створює не предмети, а тільки корисності".

З уваги на ці висловлювання можна погодитися з твердженням деяких дослідників, що Дж. С. Мілль фактично відійшов від трудової теорії вартості. Звичайно, він визнавав участь праці у створенні цінності, але вона, праця, виступала лише одним з елементів процесу творення. А втім, він уважав всяку працю продуктивною, якщо вона виявилася результативною. Наприклад, дії місіонера чи проповідника можна вважати цілком продуктивними, якщо, крім релігійного вчення, вони викладають мистецтва цивілізаційних країн, як робили в окремих випадках місіонери островів Тихого океану.

Терміни "продуктивний " і "непродуктивний" застосовуються не тільки до праці, але і до споживання. "Хто нічим ні прямо, ні опосередковано не сприяє виробництву, - казав Дж. С Мілль, - той споживач непродуктивний... Продуктивним споживанням треба вважати тільки те, котре спрямоване на підтримку із збільшенням суспільних продуктивних сил, які знаходяться в землі, в матеріалах, кількості та якості знарядь виробництва і в людях, які творять це суспільство".

Крім праці та природи, необхідним елементом виробництва є капітал, тобто "нагромаджений запас продуктів праці". Дж. С. Мілль всебічно проаналізував поняття капіталу і його виробничу функцію. "Капітал, - писав він, - є результатом заощадження". Звідси вчений робив висновок про те, що заощаджена праця породжує попит на працю, а не купівлю товарів для споживання. "Людина приносить користь працівникам не тим, що споживає, а тільки тим, чого не споживає сама", - твердив Дж. С Мілль. Праця і капітал винагороджується виробництвом, а не обміном.

Дж. С. Мілль розглянув оборотний і основний капітал, умови продуктивності елементів виробництва. Він відвів належне місце знанням і здібностям у підвищенні продуктивності праці, а також моральним якостям. "Моральні якості працівників, - на його думку, - також важливі для успішності та гідності їхньої праці, як і розумові якості". Цінною можна вважати і вказівку на роль переміни праці у підвищенні її продуктивності. "Людина, - казав Дж. С Мілль, - почергово міняючи справу, може працювати без втоми, кілька годин довше, ніж коли б залишалася при одному ділі".

Закон зростання виробництва, капіталу і продукту від землі були предметом аналізу Дж. С. Мілля. Одна з особливостей зростання землеробства є те, що "подвоєння праці не подвоює продукту"^. Вчений не погоджувався з Ч. Кері в тому, що витрати виробництва і, відповідно, ціни землеробського продукту завжди підвищуються зі збільшенням населення. "Скупість природи, а не суспільна несправедливість, - на думку Дж. С Мілля, - служить причиною страждань, що супроводять націю при надлишку населення".

Друга книга дослідження Дж. С Мілля присвячена розподілові, оцінці різних поглядів на цей процес. Він критикував соціалістів за їхню теорію рівного розподілу, неможливість якого пояснюється природою економічних законів і людських мотивацій до праці. При колективній власності, писав економіст, кожний постійно буде прагнути уникати тої частини праці, яка йому припадає. Щодо комуністичної праці можна сказати, що вона нікого не спонукає до належного старання.

У другому томі йдеться про обмін. У ньому є розділи про гроші, їхню цінність, залежно від рівності попиту і пропозиції, залежність цінності грошей від обсягів виробництва, кредит, паперові гроші. У четвертій книзі розглядається вплив прогресу суспільства на виробництво і розподіл, у п´ятій - вплив уряду через систему податків та інших механізмів на впорядкування господарських відносин, створення конкурентного середовища.

Метою прогресу, на думку Дж. С Мілля, повинно бути створення умов праці, при яких не було би ніякого підпорядкування. Енергія прогресу міститься в приватному інтересі, а тому повинна бути збережена приватна власність. Дж. С. Мілль був прихильником поліпшеного капіталізму, при якому належну роль відіграють кооперативи і профспілки.