Серед економістів класичного напряму в політичній економії чільне місце посідає син греко-католицького священика з українського Закарпаття Михайло Балудянський (1769-1847). Маючи вісім років, М. Балудянський почав навчатися в гімназії, після закінчення якої став студентом філософського факультету Королівської академії правознавства в Кошице. Закінчивши академію на відмінно, продовжував навчання у Віденському університеті. Після закінчення університету М. Балудянський обійняв викладацьку посаду в Надьварадській академії, невдовзі захистив докторську дисертацію і став деканом Пештського університету, а 1804 року на запрошення Міністерства освіти Російської імперії переїхав до Петербурга. В Імператорському педагогічному інституті М. Балудянський викладав політичну економію, фінанси і дипломатику. Конспекти лекцій і публікацій М. Балудянського під назвою "Економічна система" залишилися в історії економічної думки.

У чому полягає наукова сутність "Економічної системи" М. Балудянського, які її основні компоненти та значення? Відповідаючи на це запитання, потрібно розглянути зміст і структуру цієї системи, яка дійшла до нас у різних варіантах.

"Державне (національне. - С. 3.) господарство ґрунтується, - писав М. Балудянський, - на трьох системах, перша з яких виражає багатство народу в грошах, друга - у неперероблених плодах землі, а третя - у міновій вартості всіх виробів". У цьому контексті вчений розглядає "систему, засновану на торгівлі", "систему економістів" і "теорію Адама Сміта, що базується на праці та обміні".

Розкриваючи "систему, засновану на торгівлі", М. Балудянський наголошував на таких її принципах:

1) гроші як основне знаряддя торгівлі та міра всіх цінностей становлять головне багатство народу;

2) основне правило полягає в прискоренні обігу грошей;

3) продуктивними називаються тільки ті класи, які добувають гроші;

4) уся кількість виробів дорівнює величині споживання;

5) міські жителі більше від сільських пов´язані з грошовими операціями.

Згідно з цією теорією основою комерційної системи є примноження грошей. Держава виконує роль батька родини, який повинен кожному визначити деякий вид діяльності. "Громадянин повинен вправлятися не в тих промислах, від яких він отримує більше прибутку, а в тих, котрі приносять державі більше користі". Основними критеріями ефективності економічно-господарської діяльності в такій системі є торговельний баланс, порівняння імпорту й експорту. Коли обсяги вивозу переважають ввіз, то баланс вважається державі вигідним. Усі вади господарської діяльності на державному рівні усуваються за допомогою балансових інструментів. Баланс за таких умов, на думку М. Балудянського, служить єдиним критерієм перевірки правильності комерційної політики. У системі цієї політики перше місце посідає зовнішня торгівля, а також просторова, зворотна і привізна торгівля. Друге місце належить внутрішній торгівлі, наступними є мануфактура і сільське господарство.

Меркантилістська концепція стверджує, що "кількість народного багатства дорівнює кількості грошей, що перебувають в обігу, з додатком до того паперових грошей, винайдених кредитом". Промисловість покликана пожвавлювати торгівлю і сприяти нагромадженню грошей. Зокрема, високо цінуються ті фабрики і мануфактури, які працюють на експорт. Очевидно, такими підприємствами повинна постійно опікуватися держава. Землеробству, яке має постачати промисловості сировину і продовольчі товари, відводиться у цій системі остання роль. Що стосується споживачів, то вони сприяють розвиткові зазначених галузей економіки, тому держава часто бере їх під свій захист.

М. Балудянський відтворив меркантилістську систему в усій її багатогранності. "За прямим змістом правил, що чинні в цій системі, - зазначав М. Балудянський, - привіз будь-яких товарів вважається втратою; вивіз же будь-яких товарів вважається вигодою"^. Це, так би мовити, стрижень меркантилістської економічної системи. Вчений детально розкрив державно-господарський і управлінський механізм, який покликаний забезпечити ефективне функціонування меркантилістської системи, враховуючи всі її аспекти. Загалом М. Балудянський був противником меркантилістської політики, не розумів, як з її допомогою держава може вийти з біди.

На зміну меркантилістам у другій половині XVIII ст. прийшли фізіократи з новою філософією господарювання. М. Балудянський, проаналізувавши економічні погляди фізіократів, відзначив, що згідно з їх концепцією все походить від землі. "Людина не творить нічого; природа - все; людина через свою працю надає плодам природи новий вигляд, і свою справу називає вдосконаленням". Людина переробляє продукти природи, однак нічого до них не додає, а лише те, що сама спожила в процесі створення нової речі. Отже, внаслідок штучного обробітку кількість природного виробу повинна зменшуватися. Це особливо помітно в ремеслах і мистецтві.

Суттєво відмінною є праця землероба. "Із надр землі він видобуває те, чого раніше не було, він творить; дає суспільству те, чого воно не мало і спонукає до того ж саму природу. Отже, праця землероба завжди виробляє нові цінні предмети і примножує природне майно". М. Балудянський з належною послідовністю і докладністю виклав учення фізіократів. Слідом за ними він визначив продуктивний і безплідний класи (ті, які виробляють; ті, які не виробляють, і споживачі).

Продовження досліджень М. Балудянського отримало чітке втілення в аналізі поглядів А. Сміта. Попередники зробили багато для розвитку політичної економії як науки, спричинились для обґрунтування економічної політики держави. Успіхи освіти, досвід багатьох віків, дослідження філософів спричинилися до пізнання причин багатства народів, їх процвітання і занепаду. Людство відчуло наслідки їхньої мудрості, спираючись на яку "нарешті, Адам Сміт у сфері політичної економії відкрив нам, здається, істину". На думку М. Балудянського, А. Сміт об´єднав попередні політекономічні концепції, знайшовши першопричину всякого багатства в праці. Він показав, що в усіх галузях людської діяльності діють одні й ті ж мотиваційні механізми.

Далі М. Балудянський викладає основні засади теорії А. Сміта, акцентує на її вихідних теоріях - праці та обміні. Перша виробляє багатство, друга - розподіляє його між членами суспільства. А. Сміт поділив працю на продуктивну і репродуктивну, пішов далі фізіократів, бо зарахував до продуктивної всі види праці, що застосовуються у матеріальному виробництві. "Якщо нація, - писав він, - займається виробництвом таких предметів, котрі мають постійну вартість і якщо її громадяни виробляють вартість тільки шляхом таких продуктів, то як купець, так і продавець рівномірно примножують природне багатство". Якщо ж нація не здатна прогодувати населення, то вона потрапляє в залежність від інших націй.

"Народне багатство, - писав М. Балудянський, - полягає в нагромадженні продуктів продуктивної праці. Взагалі будь-який товар, на виробництво якого використано більше праці, при обміні має і більшу вартість". Це вихідна засада А. Сміта, якої дотримувався і М. А. Балудянський. Він зазначає, що для будь-якого виробництва в сільському господарстві, в мануфактурі й торгівлі потрібні: 1) праця; 2) капітал; 3) земля. У цій послідовності вчений розглядав окремі фактори зростання національного багатства, посилаючись не тільки на праці А. Сміта, але й на своїх західноєвропейських сучасників. Як і вони, український економіст багато уваги приділив проблемам праці, кваліфікації робітників, трудовим відносинам, зокрема, зарплаті, намагаючись розкрити економічні основи її диференціації. Він наголошував, що талант, майстерність, професіоналізм є однією з причин різниці в заробітній платі окремих категорій працівників.

М. Балудянський докладно схарактеризував суть, частини і функціонування капіталу в народному господарстві. "Якщо нація, - зауважував він, - споживає все вироблене своєю річною працею, то її капітал не примножується і вона не здатна починати нові роботи і використовувати нові машини; тоді вона залишається у попередньому становищі". Дохід нації, прибутковий капітал і багатство нагромаджуються тоді, коли більше виробляється, ніж споживається. Отже, марнотратство є великим злом для нації та держави. Учений бачив суттєву різницю між ощадливістю і скупістю. Скупість обмежує можливість реалізації товарів. Усякий капітал повинен приносити прибуток. М. Балудянський твердив, що коли національне багатство зростає, тоді прибуток на капітал зменшується. Це пояснюється тим, що всі капіталісти включаються в господарську діяльність, а це призводить до суперництва і зменшує прибутки.

У дусі концепцій класичної школи М. Балудянський вважав, що складовими ціни є зарплата, прибуток на капітал і земельна рента. "У добре організованому суспільстві, - на його думку, - ціна всяких товарів складається... тільки з трьох головних і суттєвих частин: з плати за працю, прибутку з капіталу і земельних доходів... Продуктивними класами вважаються тільки три стани: робітники, капіталісти і власники землі".

Продовжуючи розгляд економічної теорії А. Сміта з доповненнями, М. Балудянський основну увагу приділив проблемі розподілу та обігу багатства. Всяке багатство, зазначав він, виробляється працею і розподіляється спершу між трьома продуктивними класами, а потім надлишкові товари обмінюються. Якщо б люди не винайшли обміну, то ніколи би не вийшли з дикого стану. Вчений докладно розглянув закони обміну, його вплив на багатство суспільства, роль і функцію в цьому купецтва тощо.

Не тому держава багатіє, що вона більше вивозить, ніж ввозить, а тому, що вона більше виробляє. Джерело зміцнення нації М. Балудянський вбачав у сфері виробництва.

Звідси виникло чимало питань, що стосуються грошей: чи гроші є єдиним багатством, чи є вони лише знаком, чи, може, мірою цінностей речей? "Гроші, - твердив економіст, - це тільки знаряддя, або досконала машина, що служить полегшенню торгівлі, а не загальне чи переважаюче державне багатство". Однак гроші - не тільки знаки, вони мають внутрішню вартість. Для підтвердження цієї думки М. Балудянський посилався на висловлювання економістів і філософів, у тому числі й Монтеск´є, а також практику західноєвропейських країн. М. Балудянський проаналізував ефективність різних грошових систем. Коли немає товарів, то гроші самі собою обмінюватись не можуть. Отже, вони не випереджують появу продуктів, а слідують за ними. Гроші не принесуть користі, якщо не буде засобів до існування. Ця думка не втратила своєї актуальності та конструктивності досі. Обов´язок уряду, - робив висновок М. Балудянський - забезпечувати удосконалення виробництва, запровадити контроль за збором капіталів, платою за роботу, зиском з капіталу і доходів. Тоді грошей буде стільки, скільки потрібно, але не більше.

М. Балудянський окремо розглянув асигнаційні банки і кредитні папери, зокрема ті, що виконують функції грошей. Зіставивши різні погляди на обіг паперових грошей, український учений запровадив закон, згідно з яким "усі види паперових грошей, що є в обігу держави, за своєю кількістю не повинні ніколи перевищувати суму золотих і срібних грошей, місце яких вони заступають або якби, при однаковій торгівлі за відсутністю паперових грошей, були в обігу". Співвідношення золотих, срібних і паперових грошей, банкнот, банківські операції тощо, - предмет економічної системи М. Балудянського, який, крім того, розглянув усі форми кредиту.

Оцінюючи економічні теорії свого часу, вчений зробив такі загальні висновки: "Лише праця виробляє. Лише капітали приводять у рух працю. Але всякий капітал здобувається головно старанням і ощадливістю. Жодне знаряддя обміну не має творчої сили. Кредит, заснований на достатку позичальника і продуктах праці, правосуддя, покровительство і свобода промисловості, спільно з освітою громадян і поширенням торгівлі, є єдиними дієвими засобами збагачення нації".

М. Балудянський був ученим-мислителем. Він залишив небагато опублікованих праць, затративши чимало енергії на систематизацію і укладання зводу Законів Російської імперії, на розроблення проектів реформування російської кріпосницької системи, вищої школи. Дореволюційні та сучасні дослідники відзначають великий внесок М. Балудянського в розроблення різних економічних, фінансових, судових реформ у царській імперії. Йому належить проект судового устрою, проекти реформування аграрних відносин тощо. До того потрібно додати, що в основу багатьох проектів економічних реформ, організації державного господарства, фінансів, кредитно-банківської системи Російської імперії тощо покладено теоретичні праці М. Балудянського, в яких був відображений тогочасний рівень економічної науки і господарської політики західноєвропейських держав.

Велика заслуга М. Балудянського полягає в тому, що він послідовно утверджував передові на той час економічні ідеї, погляди, програми. Про видатних учнів М. Балудянського можна сказати багато, але достатньо зазначити, що серед них були декабристи, які одними з перших виступили проти царизму і кріпацтва. Це було запримічено реакційними захисниками царського трону, які звинуватили його у вільнодумстві. На нього посипалися доноси і погрози.

Професор, статс-секретар і таємний радник М. Балудянський помер 3 квітня 1847 р. у Санкт-Петербурзі, залишив багатьох послідовників економічного вчення, що дістало назву класичної політичної економії.