Для багатьох економістів XVIII ст. земля була первинним фактором виробництва, в той час як робоча сила і засоби виробництва були другорядними факторами, які ендогенно доставляла економіка. Для того, щоб пояснити це у випадку з робочою силою, вони спирались на теорію народонаселення. Малтус був тим, хто просунув уперед їхні напрацювання, застосувавши закон зменшення доходності в динамічній теорії факторної пропозиції. Ця теорія стала загальновідомою значною мірою завдяки демографічному вибуху, що супроводжувався промисловою революцією. Упродовж століття після смерті Малтуса народжуваність в Англії більш як у десять разів перевищувала смертність. Зменшення дитячої смертності стало гальмом у вдосконаленні життєвих стандартів. Це був час, коли соціальні умови мали незаперечний вплив на історію економічної теорії.

Томас Роберт Малтус народився 1766 року, шостим з семи дітей, у заміському будинку, який збудував його батько у Воттані. Батько відмовився від правничої діяльності, щоб мати змогу вести життя заміського джентельмена з літературними зацікавленнями. Він знав і обожнював Ж.-Ж. Руссо, якого марно запрошував пожити в його домі саме напередодні народження Роберта. Батько був також ексцентричним і невгамовним чоловіком, та ніколи надовго не залишався на одному місці. Роберт народився з "заячою губою" і "вовчою пащею" і дуже страждав від пожиттєвого мовного дефекту.

Молодий Малтус навчався в домашнього вчителя та у приватній школі до 1784 p., а згодом його віддали до коледжу Ісуса в Кембрідж. Він набув широких знань у звичайній філософії (так тоді називались суспільно-гуманітарні науки) і в математиці, водночас читав Гіббона і працю Ньютона "Принципи математики" латинською мовою. Курс математики він закінчив дев´ятим у своєму класі. Отже, він міг би бути добрим математиком, однак, судячи з його праць, дуже важко повірити, що він володів математичним талантом. Батько хотів, щоб син став інспектором, проте Малтус, незважаючи на свою фізичну ваду, вирішив стати священиком. Він був висвячений 1788 року і став Превелебним Робертом Малтусом.

Дуже мало відомо про наступні десять років його життя, за винятком того, що 1793 року його було обрано членом ради коледжу Ісуса. Це забезпечило йому невеликий дохід доти, поки він залишався неодруженим. Малтус був призначений вікарієм невеличкої церкви у Воттоні. Хрещення, весілля і похорони його прихожан, можливо, дали йому безпосереднє і яскраве свідчення необхідності упереджувального контролю, морального обмеження і злиднів.

У "Нарисі про закон народонаселення" статева поведінка визнавалась запорукою соціального вдосконалення, що негайно зробило Малтуса знаменитим. Він став одним з найбільших вихорів дискусій XIX ст. Тривалі поїздки до Скандинавії та Європи дали йому змогу зібрати різноманітний матеріал щодо населення. У 1803 р. Малтус став ректором Вейлесбі (у Лінконширі), отримуючи дохід на прожиття без жодних інших зобов´язань, окрім як сплати вікарієві в церкві. Наступного року, у тридцятивосьмирічному віці, він одружився з далекою кузиною, яка народила йому трьох дітей.

У 1805 р. Малтуса призначили професором загальної історії, політики, торгівлі й фінансів у новоствореному коледжі Ост-Індійської компанії. Він став першим британським професором політичної економії.

Наступні тридцять років життя Малтуса були безпрецедентною історією успішних перевидань "Нарису про закон народонаселення", а також інших праць. Його головним обов´язком було навчання (деколи непокірних) майбутніх службовців Ост-Індійської компанії. Коледж не був храмом навчання, і це залишало Малтусові достатньо енергії, щоб бути членом численних клубів, мати широку кореспонденцію і їздити до Лондона на відвідини багатьох друзів, найближчим з котрих був Рікардо. Малтус помер наприкінці 1834 року, очевидно, від серцевого нападу.

Щодо населення Малтус як учений мав багато прихильників, але як економіст він завжди залишався одиноким, в опозиції до Рікардо і рікардіанців. Політично він належав до крила Торі, яке наполягало на запровадженні закону про торгівлю зерном, який би забороняв вільну торгівлю. Малтус володів особливою здатністю збуджувати співрозмовника, він був дискусійним і претензійним, водночас дружнім і привітним. Він і Рікардо подали економічній історії яскравий приклад того, як наукові опоненти можуть залишатися друзями.

Своїм визнанням Малтус завдячує книзі "Нарис про закон народонаселення у зв´язку з майбутнім удосконаленням суспільства", яка була вперше видана 1798 року. Заохочений дискусіями з батьком він показав, що всупереч утопічним теоріям Маркіза де Кондорсе і Вільяма Годвіна технічний і соціальний прогрес, яким би суттєвим він не був, не зможе забезпечити поліпшення для великої кількості людства доти, поки поведінка населення залишатиметься такою, якою вона є. Зокрема, закони про бідних не роблять бідних багатшими, а тільки збільшують їх чисельно. Все, що є важливим для сучасного економіста, можна знайти у першому розділі. Друге видання праці, датоване 1803 роком, було, по суті, новою книгою. Блискуче написаний перший нарис стає тепер важким трактатом. У пізніших виданнях книга збільшилася до трьох томів.

Власне закони про бідних і привели Малтуса в економіку. У брошурі "Дослідження причини існування високої ціни на харчові продукти" він доводив: якщо соціальні виплати зростають відповідно із зростанням ціни на зерно (хліб), то це сприяє збільшенню величини прожиткового мінімуму. П´ятнадцять років минуло, перш ніж він зробив суттєвий внесок в економічну науку завдяки брошурі "Дослідження природи і прогресу ренти і принципів, якими вона регулюється" (1815 p.). Теорія ренти, запропонована в цій праці, не була новою; її запровадив Адам Сміт і роз´яснив Джеймс Андерсон. Однак перегляд Малтуса, а також нарис Едварда Веста є історично значущими тому, що скерували Рікардо від грошей до загальної економіки і забезпечили його важливим конструктивним блоком.

Другою важливою працею Малтуса є "Принципи політичної економії, розглянуті з метою їх практичного застосування" (1820 p.), яка була претензійною спробою отримати перевагу над Рікардо, який з його "Принципами", написаними 1817 року, став провідним політекономістом того часу. Малтус, зокрема, намагався показати, що економічне зростання може зазнавати втрат від недостатності "ефективного попиту". Він погоджувався з Адамом Смітом (всупереч лорду Лаудердалу), що ніколи не буває "надто багато" капіталу і що всі заощадження інвестовані; проблема, яку він бачив, не була результатом надмірного нагромадження. Малтус однак уважав, що надмірна економія може послабити стимул до інвестування через недостатність споживчого попиту. Отже, видається на те, що він шукав деяке золоте правило нагромадження капіталу, однак не зміг чітко усвідомити його значення. Внаслідок цього його спроба виявилась невдалою, і друге видання (опубліковане в 1836 p.), яке знайшло свого видавця вже після смерті Малтуса, не виправило цей недолік. Отже, Джон Мейнард Кейнс у "Загальній теорії" слушно назвав Малтуса своїм попередником, однак фактично вони обоє мали на увазі зовсім різні речі. Остання книжка Малтуса "Визначення у політичній економії" (1827 р.) є власне зібранням каламбурів.

Малтус підсумовував свою теорію народонаселення трьома такими твердженнями:

1.  "Населення, якщо воно не контролюється, зростає в геометричній прогресії".

2.  "Засоби для існування зростають лише в арифметичному співвідношенні".

3.  "Це вимагає пильного і постійного контролю за населенням, зважаючи на складність із забезпеченням його засобами для існування".

"Ми, - твердив Малтус, - маємо всі підстави оцінити зростання чисельності людського роду через кожні 25 років відносними числами 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 128, 256, а збільшення кількості засобів до існування - відповідно як 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. Отже, за два століття населення зросте в 256 разів, а кількість засобів до існування - у 69. За три століття це співвідношення вже становитиме 4096 до 13, а за тисячу років різниця майже не піддаватиметься обчисленню".

Ці твердження можна сформулювати приблизно так^.

1. Коли засобів для існування є багато, населення зростає у геометричному співвідношенні, яке можна ще назвати біологічним співвідношенням.

2. У той час як населення зростає у біологічному співвідношенні, засоби для існування зростають лише в арифметичному співвідношенні.

3. Коли засоби для існування стають менш багатими, приріст населення поступово зменшується нижче біологічного співвідношення і в результаті перетворюється на прогресивне зниження.

Динамічна модель, що міститься у цих твердженнях, зображена на графіку (рис. 1).

Рис. 1

 Вертикальна шкала вимірює реальну заробітну плату (W). Горизонтальна шкала правої панелі вимірює темп приросту населення (g = Р/Р). Якщо заробітна плата знаходиться на рівні достатку (W*), населення зростає в біологічному співвідношенні (g*). Якщо заробітна плата нижча, темп приросту позитивно пов´язаний з величиною заробітної плати кривою зростання, яка відхиляється ліворуч. На рівні W населення стає постійним (стаціонарним), і цей рівень заробітної плати називається прожитковим мінімумом. На нижчих рівнях W приріст населення стає від´ємним. У цьому й полягає аналітичний зміст наведених вище першого і третього тверджень.

Сили, які підштовхують приріст населення до рівня нижчого, ніж біологічний, і є тим, що Малтус називав контролем. Позитивна контролююча сила спонукає рух уздовж цієї кривої зростання під тиском зниження реального доходу чи, вживаючи термінологію Малтуса, під тиском "злиднів і вад". Запобіжні перешкоди виникають через передбачення труднощів, що супроводжують утримання сім´ї і, отже, зміщують криву ліворуч, як зображено пунктиром на рис.1. Чим сильнішими є ці перешкоди, тим вищий життєвий рівень за будь-якого темпу приросту і вищий прожитковий мінімум. Головною особливістю другого видання "Нарису" є наголос на "моральні обмеження" як на різновид профілактичного контролю, який міг би поступово зменшувати злидні (нещастя) і біди.

Друге твердження (з трьох) було спробою Малтуса виразити закон зменшення доходів у термінах його співвідношень. Якщо вхідні затрати робочої сили, як це передбачає твердження, є показовою функцією виробництва продуктів харчування, тоді це виробництво є логарифмічною функцією затрат робочої сили. Для такої функції граничний (і середній) продукт знижується. Якщо робітники отримують свій граничний продукт (це не є припущення Малтуса), то розмір заробітної плати зменшується зі збільшенням населення. Ця ситуація зображена на лівій панелі графіка (рис. 1).

Потрібно зазначити, що Малтус брав до уваги арифметичне співвідношення не як точне правило, а як верхню межу коливання ймовірних реакцій випуску продукції на зростання (вхід) робочої сили. Арифметичне співвідношення часто було предметом глузування. Водночас значення цього співвідношення видається, насправді, як досить оригінальний спосіб формалізації динаміки спадної доходності.

Динаміка народонаселення визначається взаємодією обох панелей графіка. Якщо економіка знаходиться початково у точці А, зростання є високим, як зображено точкою А´. Це буде зміщувати населення праворуч, неминуче понижуючи при цьому рівень заробітної плати вздовж лівої кривої. Спочатку величина if буде все ще позитивною, хоча й знижуватиметься. Стаціонарного стану буде досягнуто в точці В, де рівень заробітної плати відповідатиме прожитковому мінімуму.

Якщо завдяки технічному прогресу і соціальним перетворенням ефективність економіки буде зростати, крива граничного продукту на лівій панелі графіка зміститься догори, як це позначено пунктиром. Однак реальний дохід у новому стаціонарному стані буде не вищим, ніж у попередньому; ті ж злидні будуть лише розділені поміж більшою кількістю людей. Це твердження було основним у Малтуса, яке він протиставляв Одвіну і Кондорсе. Шлях до щастя, стверджував Малтус, може бути знайденим лише на правій панелі, а саме, він полягає у моральному обмеженні. Згодом ця думка стала гаслом малтузіанців.

Малтус відхиляв будь-яку претензію щодо новизни своїх тверджень і наголошував, що вони були широко висвітлені й доступні в тогочасній літературі. У главі 3 згадується Джовіані Ботеро, в главі 4 - Річард Кантільон. Своїм внеском він вважав детальний аналіз різних сил, які визначають нахил і зміщення кривої приросту населення. Саме завдяки цьому він став знаменитим. "Що ж є коротким рефератом Вашого успіху?" - запитав його критик і запропонував свою ж відповідь: "Це те, що він взяв очевидну і знайому істину, яка в його час видавалась безплідним трюїзмом, і показав, що вона сповнена наслідками". Крім того, очевидна можливість застосувати модель Малтуса до рослин і тварин, як зазначав сам Малтус, допомогла простимулювати роздуми Чарльза Дарвіна. З вужчого погляду економічної теорії внесок Малтуса полягав у поєднанні спадної доходності й приросту населення у динамічній моделі трудових ресурсів, яка була досить універсальною, щоб бути застосованою до таких факторів, як капітал чи засоби виробництва, зокрема, будівлі. Це, однак, не робить його рівновеликим з Річардом Кантільоном чи з Адамом Смітом, але ставить на рівні, скажімо, Давида Г´юма чи Жака Тюрґо.