Одним із найвидатніших економістів не тільки XVIII ст. і не тільки Франції був Франсуа Кене. Він народився 1694 року поблизу Версаля, у селі Мере, у доволі бідній сім´ї. Батьки не могли дати йому освіти, і тому Франсуа Кене самостійно вивчав граматику, латинську і грецьку мови. Коли йому було 15 років, він почав навчатися в одного хірурга й опановувати медичні науки. Талановитий учень перевершив свого вчителя у медицині, переїхав до Парижа, де на прожиття заробляв у літографії. У вільний від роботи час слухав лекції в медичній школі. Впевнившись у своїх медичних знаннях, Ф. Кене 1717 року у м. Манті відважився скласти іспити на звання хірурга. Лікарі були вражені знаннями екзаменованого, але відмовили йому в званні хірурга, бо боялись конкуренції. Це звання Ф. Кене здобув 9 серпня 1718 р. у Парижі. Займаючись медициною, Ф. Кене опублікував низку праць з цієї ділянки, які принесли йому славу видатного лікаря і відчинили двері до аристократичних кіл. У 1749 р. він став особистим лікарем мадам Помпадур, а з 1752 р. - лейб-медиком короля Людовика XV. Ф. Кене дістав титул дворянина, жив при королівському дворі, приятелював з Дідро, Віктором Мірабо, Дюпон де Немуром та іншими видатними просвітителями.

У той час Ф. Кене посилено студіював філософію, вивчав праці Декарта і Мальбранта, знайомився з творами економістів. Ф. Кене багато уваги приділяв вивченню законів природи прагнув збагнути психологію на основі фізіології, причинний взаємозв´язок психічних і фізіологічних явищ. Найголовнішим підсумком цих занять було твердження Ф. Кене про обмін речовин у природі й суспільстві на основі еквівалентності, яке пізніше було підґрунтям його праць з політичної економії. Поява Ф. Кене як економіста у 50-х роках XVIII ст. для багатьох його сучасників здавалася дивом.

З 1756 р. Ф. Кене брав участь у підготовці "Енциклопедії", яку видавали Дідро і Деламбер. Це не було випадковістю. Адже ф. Кене, як і Дідро та Деламбер, вийшов з низів, добре знав становище французького селянства. Цим можна пояснити те, що перші статті Ф. Кене в "Енциклопедії" - "Очевидність", "Фермери" і "Зерно" - були присвячені сільському господарству.

"Фермерами, - писав Ф. Кене, - є ті, хто орендує землю і робить високопродуктивним сільське господарство, хто виробляє багатства, матеріальні блага, найважливіші для держави. Отже, роль фермера є в королівстві дуже важлива і заслуговує на найбільшу увагу уряду".

Згідно з цим твердженням Ф. Кене докладно проаналізував економічні умови і можливості фермерського господарства. Зокрема, він звернув увагу на доцільність використання коней замість волів, оскільки кінська тяглова сила продуктивніша від волячої. Крім того, Ф. Кене звернув увагу на значення удобрення землі, що пов´язане з відповідним утриманням худоби. Певне значення мають і цінові показники. На думку вченого, коні дешевші від волів, а живуть довше і тому корисніші для роботи в сільському господарстві. "Коні, - зазначав Ф. Кене, - працюючи, самі добувають собі корм, не зменшуючи прибутків, котрі має отримати землероб".

Вказуючи на примітивне ведення землеробства і деградацію сільського господарства, Ф. Кене відзначав три причини такого стану: 1) міграція дітей землеробів у великі міста; 2) свавільне оподаткування сільськогосподарського виробництва, яке немає фондів для поліпшення; 3) обмеження торгівлі зерном. Складається враження, розмірковував він, що політика, якої дотримуються в державі, трактує злидні селян як стимул до праці. "Між тим відомо, що люди не схильні працювати, якщо у них немає надії отримати що-небудь внаслідок своєї праці. А активність завжди пропорційна тому, що вони одержують в результаті своєї роботи".

Зусібіч аналізуючи стан французького сільського господарства, Ф. Кене всіляко доводив необхідність державної його підтримки. "Фермер, - на його думку, - у всіх випадках є вигіднішим для держави, і навіть у тому випадку, якщо він не одержує жодних доходів від врожаїв через низькі ціни на зерно. Низькі ціни на зернові розоряють сільське господарство, яке є справжнім джерелом багатства держави".

Звідси Ф. Кене робив висновок про необхідність "вільного продажу нашої зернової продукції за кордоном". Щоб підвищити ціни на неї, потрібно створити вигідні умови для капіталовкладень у сільське господарство. Для того доцільно знизити рівень оподаткування землеробів, зокрема, фермерів. Якщо це станеться, то населення наповнить села, і багатство держави зросте завдяки розквітові сільського господарства.

Цю думку розвивав Ф. Кене у праці "Зерно" (1757 р.), в якій, насамперед, зазначав, що зерно є основним предметом торгівлі Франції. Справжнє багатство держави становлять не предмети розкоші й торгівля ними, а зерно і витрати народу на необхідні предмети. Він радив виробляти і продавати зерно. Ф. Кене докладно проаналізував умови виробництва зерна у Франції. Як і у статті "Фермери", економіст стверджував, що основними виробниками зерна мають бути фермери, яким потрібно створити відповідні економічні умови.

До того ж розквіт сільського господарства Ф. Кене пов´язував із збільшенням населення. "Сільське господарство може відродитись, - твердив економіст, - тільки за умови, якщо збільшиться населення. Розвиток сільського господарства і зростання населення повинні відбуватися одночасно". Це пояснюється тим, що виробництво збільшується відповідно до потреб людей.

Вихідним пунктом того розвитку є експорт продуктів землеробства, оскільки "продаж за кордон збільшує доходи, збільшення доходів сприяє зростанню населення, більший обсяг споживання приводить до щораз більшого розвитку сільського господарства, до збільшення доходів, одержуваних від землі, і до зростання населення. Збільшення доходів приводить до зростання населення, а зростання населення збільшує доходи".

Ось як розумів Ф. Кене взаємозалежність між чисельністю населення і величиною доходів від сільського господарства. Нехтування цього взаємозв´язку, на думку економіста, веде до того, що промисловості надається більшого значення, ніж сільському господарству, а торгівлі промисловою продукцією - більше, ніж торгівлі продуктами землеробства. Між тим джерелом доходів є не промисловість, не торгівля промисловими виробами і предметами розкоші, а землеробство. "Необхідно, - зазначав Ф. Кене, - доглядати коріння дерев, а не обмежуватися турботами про гілля". З цих позицій Ф. Кене критикував меркантилізм французького міністра Кольбера, який, передусім, дбав про промисловість, а потреби сільського господарства не зумів поєднати з інтересами держави. Найголовнішою з переваг землеробства є те, що "воно постачає сировину для виробництва предметів першої необхідності, забезпечує доходи королеві й землевласникам, десятину - духовенству й прибутки - землеробам".

Глорифікація землеробства пронизує усі роздуми й аргументи Ф. Кене, які стосуються економіки, добробуту людей і держави загалом. Згідно з цією концепцією проводились розрахунки доходів і витрат фермерів. Землі повинні годувати все суспільство, отже, увага до сільського господарства повинна бути особливою. Зокрема, йдеться про оподаткування фермерів, яке не повинно бути надто обтяжливим, щоб не гнобити сільське господарство.

Така особлива турбота про землеробство випливала з того, що воно, на думку Ф. Кене, було єдиним джерелом багатства. "Праця в сільському господарстві, - писав він, - заміщає витрати, оплачує працівників, зайнятих обробкою землі, дає дохід землеробу і, крім того, виробляє доходи земельної власності. Ті, хто купує вироби промисловості, оплачують виробничі затрати, робочу силу і прибуток торговця, але понад це в таких виробах не створюється ніякого доходу". Це означає, що у промисловому виробництві не відбувається жодного збільшення багатства, оскільки "цінність цих виробів збільшується тільки залежно від ціни на засоби існування, котрі споживають робітники, які виробляють промислову продукцію"^. Цей принцип стосується і торговців.

Заслуговують на увагу "Правила економічного управління", які сформулював Кене:

"І. Праця в промисловості не збільшує багатства...

1. Праця в промисловості сприяє зростанню чисельності населення і збільшенню багатства...

III.  Праця в промисловості, відволікаючи людей від обробітку землі, завдає шкоди населенню і зростанню багатства...

IV. Багатства землеробів сприяють створенню багатств у сільському господарстві...

1. Праця в промисловості сприяє збільшенню доходів, одержуваних із земельної власності, а доходи із земельної власності підтримують промисловість...

VI.    Нація, яка має розвинуту торгівлю продуктами власного землеробства, завжди може підтримувати для своїх власних потреб розвинуту торгівлю товарами, виробленими робочою силою в промисловості...

VII.   Становище нації, що має слаборозвинуту торгівлю продуктами свого землеробства і змушена для забезпечення свого існування займатися торгівлею промисловими товарами, є неміцним і ненадійним...

VIII. Широка внутрішня торгівля товарами промислового походження може існувати тільки завдяки доходам, одержаним від земельної власності...

1. Нація, яка володіє великою територією і знижує ціни на продукти свого землеробства для заохочення виробництва промислових виробів, знищує себе в усьому...
2. Вигоди зовнішньої торгівлі не полягають у збільшенні грошового багатства...
3. Стан торговельного балансу між різними націями не може дати уявлення про вигоди, які одержують у результаті торгівлі чи про багатство кожної з націй...

XII.   Про багатство нації можна судити за даними про внутрішню і зовнішню торгівлю, але, передусім, за станом внутрішньої торгівлі...

XIII. Нація не повинна заздрити торгівлі сусідніх з нею країн, якщо вона здобуває із своєї землі, своїх людей і зі свого судноплавства продукти найліпшої якості...

XIV. У взаємній торгівлі нації, що продають товари потрібніші й корисніші, мають перевагу перед тими, хто продає предмети розкоші".

Ці формулювання можна вважати основними принципами теорії та практики фізіократизму, які відображають, передусім, економічні погляди Ф. Кене, в концепції якого земля і люди посідають домінуюче становище. У статті "Населення" він писав: "Могутність держави становлять люди; завдяки їх потребам зростають багатства: чим більше народи збільшують продукцію, якої вони потребують і чим більше вони її споживають, тим багатшими вони стають".

На думку Ф. Кене, зростання населення "повністю залежить від приросту багатства, від способу застосування праці, людей і власне багатств!". Зрозуміло, що демографічні погляди Ф. Кене були підпорядковані його загальній теорії про провідну роль землеробства у зростанні багатства.

Ці засади учений відстоював і в дослідженні "Податки", яке починається з визначення структури багатства. Головним багатством є доходи від землеволодіння; наступними є багатства, створені в промисловості, грошові багатства тощо. Говорячи про оподаткування різних елементів багатства, Ф. Кене твердив, що "податки не повинні гнітити собою багатства землевласника, які призначені на обробіток землі".

У цитованій праці Ф. Кене виклав своє розуміння чистого продукту, який створюється у землеробстві та яким землевласники повинні ділитися з усім суспільством. Без такого розподілу держава не могла би існувати. У тому зв´язку виникла проблема виміру багатства. На думку Ф. Кене, доходи королівства пропорційні ціні сільськогосподарських продуктів. Він обґрунтував необхідність податків в обсязі третини доходу землевласників, висловився за податки на чисту продукцію, запровадження єдиного податку.

Як видно, теоретичні узагальнення Кене пов´язані з важливими висновками для економічної політики. На основі точних розрахунків він доводив доцільність переходу від консервативних форм господарювання до прогресивних, опертих на капіталовкладення в землеробство і застосування агрономічної науки.

Звичайно, дослідження Ф. Кене були помітним внеском у розвиток економічної науки. Однак найбільшу славу принесла йому "Економічна таблиця" (1758 p.), зміст якої не зовсім сприйняли сучасники, але яка досі дивує економістів своєю глибиною і оригінальністю. В "Економічній таблиці" суспільство і прогрес відтворення суспільного продукту з´ясовані в цілісності та безперервному зростанні багатства нації.

Зрозуміло, що методологія "Економічної таблиці" ґрунтується на теоретичних уявленнях Ф. Кене, згідно з якими нація складається з трьох основних суспільних класів, але, передусім, з продуктивного класу, зайнятого землеробством, здійснює затрати на обробіток землі й оплачує доходи власників землі. До цього класу він зарахував усіх селян, фермерів і найманих працівників.

До класу власників Ф. Кене відносив короля, землевласників і духовенство. Він зазначав, що цей клас існує за рахунок чистого продукту від землеробства. До безплідного класу вчений зарахував усіх інших громадян, зайнятих поза землеробством. До цієї групи потрапили промисловці, ремісники, наймані робітники мануфактур, купці, дрібні торгівці, слуги. Процес обміну між цими класами ґрунтується на землеробстві.

Окремі частини цієї теорії були викладені у згаданих вище працях, але докладне висвітлення здійснено в "Економічній таблиці". Саме тут Ф. Кене, насамперед, виділяє виробничі витрати на землеробство, луки, пасовища, ліси, копальні, рибальство тощо для відтворення багатства. Безплідні витрати, за Ф. Кене, здійснюються на вироби ручної праці (помешкання, одяг, сплату грошового відсотка, торговельні витрати, імпортні товари і т. ін.).

За допомогою такого типу розрахунків Ф. Кене розкрив процес виробництва і заміщення відповідних витрат, що здійснюються у суспільстві на базі продуктивності землеробства.

Таким чином, "Економічна таблиця" Ф. Кене охоплює три класи та їхні щорічні багатства і описує їх обіг":

Клас виробничий. Щорічні затрати цього класу, сягаючи Двох мільярдів, виробили п´ять мільярдів, з котрих два мільярди - чистий продукт, або дохід.

Клас власників. Дохід класу становить два мільярди, з котрих один мільярд витрачається на купівлю у продуктивного класу і один мільярд - на купівлю у безплідного класу.

Клас безплідний. Затрати цього класу становлять один мільярд, який витрачає безплідний клас на купівлю сирих матеріалів виробництва у продуктивного класу.

Наведені передумови, на думку Ф. Кене, визначають згідно з постійним законом підсумок відтворення п´яти мільярдів ліврів, що відновлюються щорічно виробничим класом за допомогою двох мільярдів щорічних затрат на визначеній території (йдеться, звичайно, про Францію).

Більшість сучасників Ф. Кене не зрозуміли його "Економічної таблиці", а дехто вважав її знаменитою. Наприклад, Віктор Мірабо (1715-1789) захоплено казав: "Від часу виникнення світу були зроблені три відкриття... Перше з них, це - винайдення письма... Друге, це - винайдення грошей... Третє, це - "Економічна таблиця", яка є результатом перших двох винаходів і завершує їх".

Насправді це була лише спроба зобразити весь процес виробництва як процес відтворення в одній таблиці, яка фактично складається тільки з п´яти ліній, що зв´язують шість вихідних точок. "Ця спроба, - на думку К. Маркса, - зроблена у другій половині XVIII століття, в період дитинства політичної економії, була найвищою мірою, геніальною ідеєю, безперечно, найгеніальнішою з усіх, які тільки висунула до того часу політична економія".

Навіть наведених оцінок достатньо, щоб визначити видатне місце "Економічної таблиці" Ф. Кене в історії економічної теорії. Однак учений і після створення "Економічної таблиці" не припиняв своїх економічних досліджень, в яких відстоював свій погляд. Це підтверджується і діалогом "Про торгівлю", в якому доводиться, що джерелом багатства є, передусім, землеробство. Про це йдеться і в іншому діалозі "Про ремісничу працю".

Отже, науково-критичний аналіз економічних поглядів Ф. Кене свідчить про те, що він був глибоким мислителем. Лікар за фахом він проникав у таємниці економічних явищ і процесів, використовував методи природничих наук у пізнанні економічної дійсності, яку розглядав у контексті з іншими суспільними процесами. Ф. Кене створив знамениту "Економічну таблицю", що стала етапом в історії економічної науки. До неї зверталися наступні покоління економістів, зокрема, дослідники економічних циклів, господарської кон´юнктури і процесів відтворення.