На шляху еволюції економічної думки від меркантилізму до класичної політичної економії чільне місце посідає Річард Кантільон (1680-1734) - ірландець за походженням і банкір за фахом. Він написав працю "Досвід про природу торгівлі взагалі", яка була опублікована 1755 року, тобто після смерті автора, спершу французькою, потім англійською мовами. Ця праця вплинула на розвиток теорії фізіократів і класичну політичну економію взагалі.

На думку деяких дослідників, ця праця Р. Кантільона, написана у 20-х роках XVIII ст., є найбільш систематизованою, чіткою і водночас найоригінальнішою з усіх викладок економічних законів до "Багатства народів" А. Сміта.

Кантільон першим не піддавав сумніву те, що ефект збільшення еквівалентний збільшенню однієї тільки кількості грошей. Він поставив грошовий аналіз з голови на ноги, показавши вплив збільшення кількості грошей на ціни і доходи, що залежать від "впорскування" грошей в економіку. Кантільон посилався на Лока, який, на його думку, чітко уявляв, що наявність грошей веде до подорожчання всього, але він не досліджував, як це відбувається. "Складність цього питання полягає у визначенні того, як і в якій пропорції зростання грошової маси збільшує ціни".

Кантільон аналізує, як збільшення виробництва на вітчизняних золотих копальнях спочатку впливає на доходи в цій галузі, потім - на витрати та споживчі товари і, нарешті, на ціни продуктів харчування, спричинює зростання доходів фермерів і падіння реальної заробітної плати.

Він наголошував на тому, що збільшення виробництва не тільки підвищує рівень доходів, але і змінює їхню структуру залежно від первісних одержувачів нової наявності та їх відносного попиту на товари. Диференційований ефект "впорскування наявності", який визначається способом такого впорскування, дістав назву ефекту Катільона.

Раніше цей ефект намагався описати Д. Г´юм у нарисі "Про гроші" (1752 p.), і у цій версії його успадкували класики. Щодо ефекту Кантільона, то його двійник виступає в кейнсіанському аналізі "дифузії рівнів цін", відображеному в "Трактаті про гроші" (1930 p.).

Кантільон блискуче описав механізм золотогрошових потоків і прискіпливо критикував доктрину Лоу: гроші стимулюють торгівлю. Він зазначав, що доктрина більше подібна до правди, коли збільшення кількості коштовних металів зумовлене переважанням експорту над імпортом, а не зростанням їх видобутку всередині країни. У тому випадку слід очікувати безпосереднього зростання цін без впливу на розширення виробництва.

Водночас Кантільон залишався меркантилістом, який не боявся твердити, що порівняльна могутність і багатство держави полягає, за інших рівних умов, у більшім або меншім достатку наявних в обігу грошей. Кантільон писав, що будь-яка держава, де в обігу перебуває більше грошей, ніж у сусідніх країнах, має над ними перевагу, поки підтримує цей достаток. Приплив золота справді дещо підвищує внутрішні ціни, але це все веде до кращого. Формула "продай дорого, купи дешево" означає не тільки сприятливі умови для торгівлі - велике перевищення експортних цін над імпортними, але й активний платіжний баланс, що має на увазі значною мірою нееластичний зарубіжний попит на вітчизняні товари і вітчизняний попит на зарубіжні. Якщо ж попит виявиться еластичним, Кантільон не пропонує залишати інфляційний процес в його саморозвитку. Він, як і Петті, рекомендував політику, яка перешкоджає залученню імпортованого грошового металу в активний обіг через надання закордонних позик або заморожування його у вигляді кухонного інвентаря чи прикрас.

Як видно, Кантільон з теоретичного і практичного погляду не бачив причин, які б перешкоджали постійному імпорту коштовних металів. Кантільон, на думку М. Блауга, ігнорував той факт, що некероване зниження рівня цін у зарубіжних країнах у результаті відпливу золота поверне торговий баланс на їхню користь. Це, однак, не перекреслює теоретично правильного твердження про те, що зростання внутрішніх цін веде до активного, а не до пасивного торговельного балансу, якщо сума еластичності попиту на імпорт усередині країни і на експорт за кордоном не перевищує одиниці. Д. Г´юм 25 років після Кантільона трактував попит як відносно еластичний і сформулював остаточну версію механізму золотогрошових потоків, котра була похоронним набатом за меркантилізмом.

Ім´я Кантільона пов´язане з теорією відтворення, оскільки він першим зробив спробу відобразити кругообіг промислового капіталу у формі наочної схеми. У теорії народонаселення Кантільон перший чітко визначив поняття максимального населення і сформулював проблему його оптимуму.

Багатство і розмаїття ідей, висловлених Кантільоном, вплив, який він мав на наступних економістів, дозволили віднести його до оригінальних і великих мислителів у галузі політичної економії XVIII ст.

Аналіз економічних поглядів меркантилістів дає підставу твердити про те, що мали рацію ті дослідники, які вважали меркантилістів представниками нового етапу в розвитку економічної теорії. Меркантилісти цікавилися головними процесами обігу і торговельних відносин, вони обґрунтували торговельний і платіжний баланс. Водночас вони не ігнорували виробництво, висловили чимало цінних міркувань щодо економічних переваг, зайнятості, підприємницької діяльності. Економічне вчення меркантилістів окремими елементами органічно увійшло у теорію класичної політичної економії.

Література

1.  Блауг Марк. Економічна теорія в ретроспективі: Пер. з англ. - К., 2001.

2.  Злупко С. Українська економічна думка в добу гетьманщини: Текст лекцій. - Львів, 1993.

3.  Петти Вильям. Экономические и статистические работы. - М., 1940.

4.  Прокопович Теофан. Філософські твори: УЗ т. – К., 1979- 1981.

5.  Merkantylizm і poczatki szkoly klasyczney. Wybor pism eko-nomicznych XVI-XVIII wieku. - Krakow, 1958.