Деякі дослідники вважають, що теорії меркантилістів - це справжній початок історії економічної науки взагалі, економічної теорії зокрема.

Виникнення і розвиток меркантилізму можна зрозуміти, якщо враховувати попередні досягнення економічної думки та економічні зміни пізнього середньовіччя. Очевидно, слід погодитися з тим, що канонічна наука, оповита релігійно-нормативними шатами, наприклад, у вченні Томи Аквінського, не була позбавлена об´єктивного аналізу господарських явищ. Наприклад, схоластика роз´яснювала форми існування дрібнотоварної господарки середньовіччя, брала під захист ієрархічну організацію суспільства проти вторгнення ранньокапіталістичних сил - лихварства і купецького капіталу.

Схоластична думка не тільки піднялася на високий рівень в аналізі економічних явищ, але й стала підґрунтям для зростання економічного мислення капіталістичної доби. Зрозуміло, що воно народжувалося в нових економічних умовах, пов´язаних з розвитком товарно-грошових відносин. Заперечувати зв´язок розвитку економічної думки з господарською дійсністю - це все одно, що вивалювати відчинені двері. Власне на зміну економічного і суспільного середовища реагувало економічне вчення XVI-XVII ст. - меркантилізм.

Виникнення меркантилізму пов´язане з розвитком торговельного і купецького капіталу, формуванням національних економік на ринкових засадах. Ці процеси стали помітними в містах Середземномор´я вже в XIV і XV ст. Унаслідок цього в Італії раніше від інших європейських країн було зруйновано кріпацтво. Ізольовані міста завдяки розвиткові торгівлі набули нового економічного значення. Генуя, Венеція і Флоренція в Італії, Бремен, Гамбург, Любек у Прибалтиці, Львів і Київ в Україні значно змінили свою роль в економічно-торговельних процесах.

Економіст-історик Ф. Бродель, вивчаючи економічний розвиток у XV-XVIII ст., зазначав, що міста у XV-XVI ст. були важливими центрами економіки і культури. Найбільше місто Німеччини Кельн у XV ст. налічувало 20 тис. мешканців, але воно, передусім, вирізнялося скупченням сил, талантів і їдців більше цієї арифметичної кількості. У Стамбулі в XVI ст. налічували 400 тис. мешканців, але напевно їх було до 700 тис. "Щоб йому існувати, йому потрібні були всі овечі отари Балкан, рис, боби й пшениця Єгипту, пшениця й ліси країн Чорного моря, бики, верблюди, коні Малої Азії. А для відтворення населення - все наявне населення імперії та плюс і ще раби, яких привозять завдяки татарським наскокам з України...".

Зрозуміло, що великі міста не тільки поглинали майно і людські ресурси, але й були осередками розвитку торговельно-купецького капіталу. Наприклад, у XV ст. тільки у Венеції було понад 100 купців з капіталом від 200 до 500 тис. франків кожний, а банкірський двір Медічі мав свої філії по всій Західній Європі.

Розвиткові торгівлі сприяли купецтво, банківська справа, географічні відкриття. Торгівля Іспанії та Португалії розширилась завдяки індійським товарам, коштовним металам з Америки (зокрема, з Мексики і Перу), рабів з Африки. Португальські купці в 1517 р. дісталися Кантану. Європейські торговельні компанії зайняли порти, де раніше панували китайські купці.

За іспанцями і португальцями до Азії, Америки, Африки прямують голландці, французи, англійці. У XVII ст. значно зміцнила свої економічні позиції Голландія, зокрема, завдяки розвиткові мануфактури і судноплавства. В 1602 р. виникла голландська Ост-Індійська компанія, яка діяла за принципом "малі витрати і великі доходи". Перед тим, 1600 року, виникла англійська Ост-Індійська компанія, з якою не могли конкурувати ні іспанські, ні португальські купці, ні Голландське Ост-Індійська компанія.

Говорячи про географічні відкриття, розвиток міст, купецтва і торговельної справи, зародження банківництва і нагромадження капіталів, не можна не згадати, що поряд з тим існували бідні та злиденні верстви населення. На підтвердження цього є достатньо фактів. Наприклад, французькі селяни не те, що незаможні; "вони не мають навіть найнеобхіднішого. Це той рід людей, який починає хворіти до сорокарічного віку... Європейці, які живуть за межами свого континенту, часто-густо... знаходять там свою могилу".

Нагромадження капіталу і зростання бідності у XV-XVIII ст. відбувалося одночасно. На тому економічному ґрунті формувалися теорії меркантилістів. Під меркантилізмом розуміють економічне вчення, яке обстоює інтереси торговельного капіталу й обґрунтовує меркантилістську політику держави. Ще наприкінці XIV ст. англійські купці оголосили королю Річардові II: "Ми повинні прагнути купувати в іноземців менше, ніж продавати". Цей принцип був головним у меркантилістів.

У своїх творах меркантилісти основну увагу приділяли проблемам торгівлі й грошей, протиставляючи їх феодальній економіці та натуральному господарству. Багатство феодалів переважно виявлялося в продуктивно-споживчій формі. Зростання торгового капіталу в грошах відбувалося внаслідок зовнішньої торгівлі. Саме тому меркантилісти вважали, що виробництво товарів мало бути підпорядковане завданням їх вивезення за кордон.

Оскільки лише зовнішня торгівля збагачує державу, меркантилісти відстоювали активний баланс у зовнішній торгівлі. Звичайно, меркантилісти не заперечували внутрішню торгівлю, але вона не збільшує грошей у країні, бо в результаті внутрішньої торгівлі один виграє, інший програє. Принцип меркантилізму - більше продавати, менше купувати.

Меркантилізм можна поділити на два етапи: 1) ранній меркантилізм, якому відповідає теорія грошового балансу; 2) пізній меркантилізм, якому відповідає теорія торгового балансу.

Ранній меркантилізм вбачав економічне завдання в утримуванні та нагромадженні грошей у країні. Уряд запроваджував суворий контроль за зовнішньою торгівлею, сприяв ввезенню золота і срібних грошей. За теорією грошового балансу меркантилістів, потрібно менше витрачати і більше нагромаджувати грошей. Згодом цей погляд було розвинено, тобто йшлося не лише про нагромадження грошей, а про те, щоб пускати їх в обіг для збільшення грошового капіталу.

Пізніші меркантилісти припускали розширення купівлі товарів за кордоном за умови збереження торгового балансу, при якому грошова сума закупів повинна бути меншою від суми продажу своїх товарів. Вони були за розширення зовнішньої торгівлі, щоб забезпечити приплив грошей до країни. Усі меркантилісти обстоювали втручання держави в господарське життя країни, бо без того важко було забезпечити грошовий і торговий баланс.

Дослідники вважають, що меркантилісти не здійснили глибоких теоретичних досліджень, незважаючи на те, що залишили понад 200 тис. творів у вигляді трактатів, памфлетів, звернень до парламенту тощо. Пізніше меркантилістам дорікали за те, що вони не могли вийти за сферу обігу. Це вважалося слабкою ланкою їхньої теорії.

Однак ці та інші вразливі місця теорії меркантилістів не можуть бути запереченням їхніх значних здобутків у розвитку політичної економії. Саме меркантилісти проникали в таємницю грошового обігу, з´ясовували механізми нагромадження, грошового і торгового балансу. Меркантилізм орієнтувався на мануфактурний капіталізм і вперше зробив його предметом дослідження. Меркантилізм відкрив новий світ для економічних досліджень, зокрема, у сфері закономірностей товарного ринку і грошового обігу.

Меркантилізм узаконив емпіричний аналіз, підвівши під нього статистичну базу; завдяки йому з´явилась економічна література світського характеру. Пізній меркантилізм сприяв розвиткові торгівлі, суднобудівництва, експортної промисловості, міжнародного розподілу праці. Святиням і титулам середньовіччя був протиставлений капітал в його грошово-золотій оболонці.