Помітне місце в історії економічних вчень займає спадщина Томи Аквінського (1224/25- 1274). Усі твори Томи можна класифікувати так: теологічний синтез, академічні диспути, коментарі (наприклад, Арістотеля), полемічні твори, трактати на різні теми, роздуми, листи, літургійні тексти, проповіді. За Джеймсом Вапельпом, який перелічив 101 твір Томи, він був розсудливою і відкритою людиною. Його погляди і вчення становлять неабиякий інтерес для тлумачення сучасних проблем.

Теологічним синтезом можна вважати, по-перше, "Scriptum super libros Sententianmi" (Париж, 1252-1256 pp.), де Тома спрощує сентенцію Петра Ломбардського і, по-друге, "Summa contra gentiles" (Париж, Неаполь, 1259-1264 pp.). Тодішній домініканець Раймонд Пенафордський запропонував Томі написати твір про місіонерів проти мусульман, юдеїв і єретиків. Результатом цього завдання став твір у чотирьох книгах.

Добре відомим твором є "Сума теологій" (1266-1273 pp.), який він представив для витоків теології. Твір не закінчений, він обірвався на третій частині, бо після 6 грудня 1273 р. Тома більше не зміг писати.

Серед академічних диспутів необхідно назвати "De vesitate" (Париж, 1256-1259 pp.), "De potentia" (Рим, 1265-1266 pp.),

"De malo" (Рим, 1266-1267 pp.). Його коментарі біблійних творів стосуються Старого і Нового завіту. Серед дванадцяти коментарів Арістотеля варто звернути увагу на "In decern libros Ethicorum Aristotelis ad Nicomachum" (Париж, 1271 p.) і "In ato libros libros Politiconm Aristotelis" (Париж, 1269-1272 pp.). Серед трактатів на різні теми варто було б згадати "De sungo ru de regimine principum ad segem Cyrsi" (Рим, 1265-1267 pp.). Цей трактат про правління світового володаря був задуманий як подарунок Хуго II Люсігнанському королю Кіру. Серед листів Томи один, а саме "De emptione et renditione ad tempus", присвячений проблемі купівлі-продажу в кредит. На другому плані стоїть вчення про зростання і грошова проблема торгового життя у Флоренції. Отже, саме фінансовими поняттями зацікавлює Тома у листі "De regimine Fudaeosum ad Ducissam Bradantine" (Париж, 1270-1271 pp.). Цей лист спрямований до короля Людовика IX Маргарити. У ньому йдеться, передусім, про фінансові стосунки з Юдеєю.

У своїх творах Тома виступає всебічно обдарованим теологом і філософом, людиною, якій були відомі проблеми людства свого часу. З огляду цих проблем Тома обмірковував відповіді, які мусили допомогти людям.

За Томою, господарство (економіка) є реальністю цього світу. Виходячи з його головної концепції, все створено Богом і до нього, як до мети, мусить повертатися. На цьому шляху завдання економіки - задовольняти фізично-психічно-духовно необхідні потреби людини. Господарські блага для споживання, а також багатство не повинні стояти на шляху до повного щастя людей, яке через ці блага не досягається, але вони все-таки необхідні для земного, включаючи і фізичне, існування. Користування матеріальними благами дає змогу не переступати розумні межі. Людство мусить керуватися здоровим глуздом, розумом і мудрістю.

Ці блага важливі, вони мусять бути досягнуті завдяки земному щастю. Цю частку людського буття слід розуміти не як індивідуальне сповнення бажань, а як таке, яке досягається у стосунках один з одним. Господарства мають необхідні соціальні Можливості. Людина як суспільна істота набуває економічну і господарську активність. Тома сприймає економіку не лише виходячи з основного значення цього слова (як домашнє чи родинне ведення господарства), а як більші економічні одиниці - міста і прилеглі до них економічні райони. Він думає про більші господарські простори (провінцію), які в багатьох випадках краще, ніж місто, спроможні гарантувати економічне забезпечення. Економіка для нього - соціально колективна і суспільна діяльність. Вона повинна сприяти, забезпечувати і дбати про фізичне, земне існування людини.

У XIII ст. в економічному розвитку (наприклад, у сфері обігу грошей і розрахунків) спостерігаються переходи від спеціалізації і диференціації, які вказують напрямок відокремлення земної дійсності. Те, що пізніше трактуватиметься як сучасна секуляризація і плюралізація, походить з XIII ст. Не дивно, що Тома Аквінський наважується сприйняти роздуми Арістотеля, того філософа, який, на противагу Платонові, наголошує не на релігійній і міфічній цінності, а на людському здоровому глузді. За Томою, життя згідно зі здоровим глуздом є власне тим благом, без якого неможливо досягнути повного щастя. Коли здоровий глузд поступається місцем волі, тоді у сфері прийняття рішень він мусив би висувати пораду волевиявлення (те, що пізніше Кант проголосив автономією волі).

Тома поступово інтерпретує господарство як справу розуму (здорового глузду), який стосується практичної діяльності (торгівлі); такими він вважав головні чесноти розуму, які для нього були справді здоровим глуздом, "яким можна управляти". У своїй "Сумі теологій" Тома Аквінський запитує: "Чи була економіка частиною чеснот розуму" і починає обґрунтування: чи стосувався розум усього морально-доброчесного життя. Економіка є проміжною ланкою між окремими персонами і всім суспільством. Кінцевою метою господарств є добробут. Тома розуміє це як етичну якість: і грішний може переконатися в економічних перевагах далекоглядно, але загального добробуту не буде досягнуто, бо при цьому не було доброчесного життя. Тома схвалює господарство як земне і людське мистецтво, якщо воно виступає як розумна і доброчесна торгівля.

Господарська розсудливість мусить виявлятися в тому, що економіка діє справедливо. Коли Тома говорить про економіку, то підносить назовні прагнення справедливості: тотожність виявляється в тому, що мають і що одержують. Однак ця рівність дозволяє виробляти не в кожному випадку. Тома наводить приклад: діти хотіли б дати своїм батькам не за індивідуальною мірою рівності, що вони їм винні, і тоді справедливість була б як обов´язок. Принцип рівності не завжди має силу, а саме в системі так званого справедливого обміну, при якій має панувати рівність, коли беремо і коли даємо, що зрівноважує обидві шальки терезів за відомим символом ваг. Ця умова розповсюджується на основні сфери економіки - обмін, купівлю, продаж. За іншої форми рівноваги, а саме відокремленій, усе відбувається не так просто, оскільки рівновага передбачає надання пільг, тобто розподіл, який проводить Бог чи інстанція (правління, адміністрація). Є чимало ділянок в економічному житті, де відбувається справедливий розподіл.

Не обтяжуючи економіку завданням щодо примноження багатства і прибутку, піклуються, насамперед, про те, щоб усі отримали від життя потрібне і належне. Інакше суспільний добробут недосяжний. Цій вищій меті економіки повинні підпорядковуватись виробничі галузі й виробнича техніка, а також прагнення до отримання прибутку і збільшення своїх доходів. За Арістотелем, Тома наголошує: "Якщо людям здаватиметься, що завдання економіки - це необмежене зростання багатства, то це було б помилкою". Господарська активність мусила б врегульовуватись і стримуватись здоровим глуздом, рішенням розуму. Однак принципово прибуток не осуджується хіба тоді, коли, наприклад, покупець діє з метою підвищення доходу, що не знає меж. Коли торгова угода спрямована на дохід, то немає значення, як довго використовується цей дохід на необхідні й морально добрі цілі. Дозволено займатися застереженням власних торговельних фірм від бідності заради загальносуспільного добробуту, якщо у власній країні не вистачає життєво необхідних товарів. При цьому доходу домагаються не як головної мети, але винагороди за працю.

Тома додержується такого розуміння значення економіки і її цілей, за яких вона прагне досягти вартісного життя для всіх у суспільстві. Це дає змогу розширюватися в напрямку поки що відсталого способу ведення господарства. Тома жодного слова не говорить про дві форми організації економіки - ринкову економіку чи економіку обігу, при яких активність певних господарюючих суб´єктів занадто вільна і тому позначається на витратах інших людей. Тома також висловлюється щодо екстремального типу централізованої планової економіки з тенденцією до націоналізації й колективізації. За Томою Аквінським, економіка повинна прагнути до добробуту кожного зокрема і до спільного добробуту всіх. Якщо цю мету поєднати з соціальною ринковою економікою, можна було б наважитись на думку, яку висловив Тома з реальною і далекою перспективою в питаннях розвитку економічних співвідношень.

Праця, за Томою, є законом природи, що, з одного боку, стосується як людства загалом, так і кожної людини. Праця стосується навіть людей у раю: насправді вона там неважлива. Добре створене, але впале у гріх тілесно-фізичне створіння Тома уявляє собі таким чином: цілий світ з усіма його особливостями впорядкований Богом і мусить нібито репрезентувати Божі закони і блага. Це стосується, переважно, тих розсудливих створінь, тобто людей, які мусять домагатися цієї мети через працю, любов і пізнання.

У всеохопливій "Сумі теологій" йдеться про те, що праця повинна здійснюватися на честь Бога як внесок до досконалості створінь. Тому праця є людським обов´язком. Однак праця має ширше завдання. При відповіді на запитання "Чи були зобов´язані члени ордена працювати?" Тома висловлює чотири думки: по-перше, найголовнішою метою праці було створення засобів до існування; по-друге, праця була необхідна для викорінення неробства і дармоїдства, через що виникає бажання до торгівлі, яка мала б оберігати від виснаження і ослаблення з метою формування енергійної особистості; по-третє, праця служить приборканням тих мрій і тих намагань, які не зумовлені здоровим глуздом. Праця мусить бути засобом, який сприяє опануванню здоровим глуздом; по-четверте, праця, по можливості, допомагає злиденним. Як милостиню дають ті товари, які перетинають межу необхідності для життя чи для окремої особи (necessarium vital, necessarium personal). За Томою, ніхто не повинен жити в неналежних умовах. Під "necessarium" Тома розуміє мінімум для існування в нашому сучасному розумінні відповідно до умов життя, враховуючи соціальне становище, прошарок суспільства, в якому живе кожен. У Томи є багато роздумів про соціальний статус.

На основі цього чотириступеневого тлумачення праці Тома доходить висновку: оскільки ручна праця потрібна для забезпечення умов життя, то для цього треба працювати. Тобто хто нічого не має, з чого він міг би жити, той мусить собі заробляти на прожиття за допомогою рук. Тома наголошує, що під працею слід розуміти всі послуги, завдяки яким люди отримують дозволеним способом свої засоби для проживання, чи за допомогою рук, чи ніг (посильний, кур´єр), чи за допомогою голосу. Але оскільки праця скеровується проти неробства і на тілесне загартування, то треба було б говорити не про робочий обов´язок, оскільки такий міг би відбуватися багатьма іншими способами, наприклад, через дотримання посту, а надто через пошанування Бога. Тому члени ордена не були зобов´язані до ручної праці, як зрештою і низка всесвітньо відомих людей, які заробляли на необхідні для проживання засоби іншим способом. До цього способу вдався і Тома Аквінський, впорядкувавши комплекс праць. При цьому стає зрозумілим, Що він поціновував духовну, розумову працю вище, ніж фізичну, але, на відміну від Арістотеля, він також шанував і фізичну працю. Він залишається реалістом: "Філософія накопичується краще, ніж багатство, але від багатства страждати краще, ніж від бідності".

Робота, за Томою, належить до "vita activa" (як духовна, так і фізична), до щоденного життя. Обидві форми, включаючи і духовну працю, не є остаточним виявом особистості. Це бачить він у "vita contemplative", яка є для нього краща, оскільки сам Бог виступає тут найвищим благом.

Тому праця для людини, а не людина для праці. Адже людина має розкрити свою людську гідність і не має права її принижувати. Те, що праця є водночас суспільною справою та інструментом господарського забезпечення громадськості, часто приховано подобається Томі, бо людина може творити лише у суспільному господарстві з багатьма потребами до прожиття.

Тома намагається так поєднати в земній сфері основні християнські засади і філософські погляди на володіння і власність, щоб можна було достатньо задовольнити господарські потреби свого часу. Проблема полягає в тому, що у цій сфері є дуже різноманітні виявлення, які трактуються по-різному. З одного боку, враховується біблійне прагнення щодо відмежування від земних володінь. Це привело, як відомо, в Єрусалимі до того, що ранні християнські громади відмовились від індивідуальної власності на користь одної з общин, яка практикувала спільність майна як одну з форм спільної власності. Ця біблійна традиція, яка різним способом наголошувалась пізніше релігійному ордену, і дотепер міститься у клятві бідності. З іншого боку, блага землі призначені для всіх людей. Ця загальна доступність аж ніяк не означає "суспільну власність" і є тим фундаментом, на якому можуть виникати певні форми власності. Церковне соціальне проголошення ще більше зміцнило фундамент і тим самим запровадило соціальні розміри будь-якої власності.

Конфронтуючи з обома поглядами, Тома намагається їх зінтегрувати. За одним із двох різних міркувань він відповідає на запитання: "Чи надходять людям від природи зовнішні матеріальні речі?" Перше свідчить про те, що природа не підпорядковується зовнішнім речам людської, а тільки Божої сили. За другим міркуванням людям надходять речі лише згідно з їхніми потребами. Тома обґрунтовує це людським розумом, в якому виникає зображення Бога. Хоча Бог залишається володарем понад усім, людина має справжню силу, надану Богом, брати речі цієї землі у користування відповідно до здорового глузду.

На запитання "Чи посміла б людина володіти речами як власними?" Тома відповідає кількома аргументованими положеннями. Спочатку він згадує "potestas procurandi et dispen-sandi", тобто компетенцію людини щодо турботи про її земне життя і щодо справедливого отримання земних благ. Ця людська спроможність - володіти чимось власним - видається дозволеною, оскільки необхідна для гідного людини життя. Цю необхідність Тома пояснює триразовим досвідом: по-перше, кожний більше турбується про те, що належить йому, ніж про те, що є громадською власністю. Праця на громадську власність відмежувала б людей і приписувалась іншим. По-друге, людські взаємини краще впорядковуються, коли кожний має власну сферу піклування про земні блага. І, по-третє, краще дійти згоди, якщо кожний має частину земних благ, якою він може бути задоволений. Без такого впорядкування дуже частими були б суперечки.

Отож, Тома визнає власність окремих людей. Але це є лише одним аспектом його аргументації. Другий спрямований все-таки на використання речей. Щодо використання, то воно не належить кожному, оскільки є для всіх. Існує власник соціального зобов´язання, який надає всім іншим володіння, якщо вони у скруті. Тома посилається на те місце у Біблії, де висловлено припущення щодо впорядкування приватної власності. Коли зважити його аргументи, то поєднуються масштаби приватної й соціальної власності. Відповідне врегулювання власності, яке є для Томи впорядкуванням людського розуму, мусить бути гарантією забезпечення життя кожній людині та не повинно цьому суперечити. Якщо людина у скрутному становищі, то їй дозволено послуги до благ інших, щоб позбутися скрути. Основою для цього є те, що всі блага визначені для всіх. Ті, хто у безвиході, мають право на свою частку, гідну людини.

Незважаючи на те, що блага визначені для усіх, у проблематиці власності для Томи виявляється зрозуміла версія щодо організації приватної власності, за якою визнається відповідальність за людей в нужді як обов´язок. Це пояснює певне ставлення до власності, де на першому плані - споживання власності.

Тома, як і Арістотель, підтримує ту думку, що гроші винайдені для того, щоб вимірювати ціну речей і як засіб для справедливого обміну господарських товарів. Монети не є мірилом від природи, а завдяки людському устрою. Завдяки людським рішенням вони можуть змінюватись чи визнаватися надійними. Тома, очевидно, не є прихильником товарних грошей. Він уважає гроші, створені людьми, засобом платежу і рахунковою одиницею. За допомогою грошей можна виділити блага, які потрібні не тепер, а в майбутньому. Свою вартість гроші зберігають постійно, як інші речі, але їхня вартість може змінюватися, тобто бути не завжди однаковою. Відносна вартісна сталість грошей потрібна для справедливого обміну. Тома наголошує на функціях, які мусять і сьогодні виконувати добрі гроші. Лише так вони можуть бути інструментом економіки. Гроші є земним товаром. За їх допомогою мала б формуватися справедлива ціна, яка б могла створювати правдиві відносини, тобто визначені властивості речей відповідно до потреб людей. Тома наводить приклад: якщо будинок оцінено п´ятьма грошовими одиницями, а ліжко - однією, то між будинком і п´ятьма ліжками досягається вартісна рівність і формується справедлива ціна. З винаходом грошей повинен би відбуватися прямий обмін.

Суб´єктивні потреби Тома вважає основою економічної діяльності; вид товарів, їх якість (у тому числі й дефекти) та кількість є основою ціноутворення. Товари у великих кількостях досягають низьких цін як товари підвищеного попиту; ціна на хліб підвищується, наприклад, у часи дефіциту. В різних місцях ціна може бути різною. Праця і затрати - основа визначення ціни. Це важливо, коли, наприклад, йдеться про послуги купця і торговця. На запитання: "Чи дозволено таке, щоб річ продавалася дорожче, ніж була куплена?" Тома відповідає, визнаючи завдання торговця займатися обміном товарів, розпізнаючи подвійний обмін. Праця міняйла повинна бути чесною і необхідною. Як таку Тома називає, наприклад, допомогу в скруті, господарське підтримання свого дому. Купці, за Томою, сприяють торгівлі, через що у власній країні не бракує життєво необхідних товарів. Так можна досягнути помірного прибутку, який треба вважати, як винагороду за працю. Далі Тома додає, що торговець міг би продавати товари дорожче, ніж вони були куплені, якщо він покращить речі чи якщо змінилася ціна через різницю в часі чи в місці. На свою ціну заслуговує небезпека, яка супроводжує перевезення з одного місця в інше. Купцям, яких часто вважали підозрілими, Тома Аквінський намагається приписати належну похвалу.

Загалом Тома хоче бачити формування ціни за "золотим правилом". Ринкова ціна формується за допомогою оцінки. Незначна меншість чи більшість підтримувала би справедливу ціну. Тома з´ясовує, чи потрібно вимагати за позичені гроші відсотки. Згідно з церковними законами, мотивованими Біблією, Тома називає вимагання відсотків за позичені гроші несправедливим.

Незважаючи на те, що Тома Аквінський загалом засуджував лихварство, він виділяв декілька моментів, що виправдовують надання позик та стягування відсотків за користування ними. Наприклад, якщо позичальник може довести, що через те, що він позичив гроші, він зазнає збитків, буде справедливим, якщо він вимагатиме повернення грошей та деякої належної компенсації за збитки^. Позичальник також може очікувати отримання "справедливих відсотків", якщо через невчасне повернення грошей він був позбавлений шансу зробити щось, що він міг би зробити, маючи ці гроші у своєму розпорядженні. Ця ідея близька до сучасного розуміння відсотка за позики як платні за ризик неповернення основної суми заборгованості.

Цікавим є те, як Тома Аквінський тлумачить свою ідею про взаємодоповнення віри та розуму стосовно лихварства. За св. Томою, віра інформує людей про те, що брати відсотки є "гріховним", і тому не варто цього робити. Проте Аквінський вважав, що те, що стверджує віра, у подальшому має бути підтверджено розумом, і розвиває свої аргументи, які виправдовують стягнення відсотків за деяких обставин. Згодом Аквінський поділяє думку Арістотеля, стверджуючи, що нарахування відсотків слушне, бо гроші є лише мірою вартості, отже, це не "природно" для грошей створювати інші гроші.

Тома Аквінський пише про два шляхи, які держава може використовувати для забезпечення своїх потреб у товарах. Вона може виробляти все на своїй території або торгувати^. Аквінський визнає, що торговці потрібні для підтримки держави, проте, "хоч ідеальна держава може використовувати торговців для своєї вигоди, але робити це треба помірно". Святий Тома у цьому сенсі сприяє розвиткові торгівлі у широких масштабах. За двісті років після його смерті Колумб буде шукати Індію, щоб полегшити торгівлю.

Отже, теорія Томи Аквінського щодо приватної власності, багатства, торгівлі, фінансових стосунків при наданні позик та "справедливих" цін заклала підвалини розвитку ідей меркантилізму. Він ліквідував церковне "табу" на лихварство та нарахування відсотків за користування позиками, зовнішню торгівлю та вільне ринкове регулювання цін, основу основ економіки - приватну власність та накопичення капіталу. Не буде перебільшенням зазначити, що його праця прискорила формування капіталістичних відносин в Європі та дала поштовх розвиткові економічної думки європейців.

З часів Арістотеля, напевно, жодна людина не мала такого вагомого впливу на інтелектуальне життя, як св. Тома Аквінський. Його авторитет був непохитним упродовж життя. Римські папи та університети із захопленням вивчали його твори, паризькі доктори зверталися до нього як до арбітра у диспутах та з повагою прислуховувались до його рішень. Його ідеї, викладені у творах, мають вплив на філософську та богословську думку сьогодення. За такий вагомий внесок в інтелектуальний розвиток людства Тому Аквінського називають "християнським Арістотелем".