Формування і розвиток економічної думки раннього західноєвропейського середньовіччя визначалися розпадом Римської імперії, створенням нових політично-етнічних спільнот, утвердженням християнства і нових господарських відносин. Це вплинуло на економічний світогляд, який виявлявся у системі релігійних вчень, економічній політиці тощо.

Ілюстрацією цього може бути творчість Аврелія Августина (святого Августина), який народився 13 листопада 354 р. у містечку Татасті в Алжирі й помер 28 серпня 430 р. Визнавши християнство, він написав майже 100 творів у 232 книгах, подав найґрунтовніше тлумачення християнських цінностей у світовій літературі й за це був визнаний святим.

Святий Авґустин, звичайно, не аналізував суто економічні проблеми, але висловлював з їх приводу чимало слушних думок у дусі соціальної доктрини християнства. Він був за примирення між володарями і підданими. Аврелій Авґустин критично ставився до стародавньоримських рабовласницьких порядків. Про це свідчить його "Сповідь", де він стверджував, Що кожному обов´язки і права визначив творець. "Бог, - пише Авґустин, - одним доручив одне, а іншим - щось інше, залежно від обставин і часу, хоч як одні, так і другі підпорядковуються тій самій справедливості. Звідси виходить, що послух своїм володарям - це загальна умова людського суспільства".

Таким чином, у своїх правах і обов´язках люди не рівні, але всі вони рівні перед Всевишнім. Рівність у нерівності - таку думку проводить святий Авґустин. Така концепція, пом´якшуючи суспільні відносини, відповідала перехідним формам залежності від рабовласництва до інших форм підлеглості. "Я, - твердив Авґустин, - чую голос Бога мого і його наказ: "Нехай не обтяжують ваших сердець ненажерливість і пияцтво". Звичайно, ніхто не повинен судити нас за їжу і напої, "і той, хто їсть, не повинен гордувати тим, хто не їсть, а той, хто не їсть не повинен судити того, хто їсть".

Не збурення, а примирення відстоював святий Авґустин. "...Господь, Ти, що розділяєш за своїм звичаєм радощі й силу, дозволь також, щоб зродилася з землі правда, щоб з висоти неба спалахнула справедливість... Поділімся з голодними шматком хліба, дозвольмо зайти під нашу стріху беззахисному вбогому, зодягнім голого й не гордуймо нашими одноплемінниками".

Навчись чинити добро! - основний лейтмотив "Сповіді" Авґустина. Ця думка знайшла відображення і конкретизацію в інших пам´ятках тієї доби, зокрема, у "Салічній правді", яка складена за короля франків Хлоддвіга наприкінці V - на початку VI ст. Вона дає змогу пізнати господарський лад і економічний побут франків. Право на власність, розшарування суспільства, інші аспекти життя знайшли відображення у цьому цінному документі раннього середньовіччя. Наприклад, у "Салічній правді", чітко сформульовані можливі покарання за крадіжку рогатої худоби, свиней, овець, собак, птиці, бджіл.

У статті про нанесення шкоди сказано: "Якщо хто застане на своїй ниві рогатих тварин, або коня, або яку-небудь дрібну худобу, не повинен бити її до невпізнання. Якщо він це зробить свідомо, зобов´язаний повернути вартість, а худобину взяти собі. Якщо ж не признається і буде звинувачений, засуджується до сплати 600 динарів...". Штраф призначала "Салічна правда" за руйнування чужої огорожі; якщо вільна дівчина покохала раба, то стає рабинею. "Салічна правда" передбачала і смертну кару за деякі злочини, визнавала рабство, оберігала усі види власності тощо.

Інакше кажучи, "Салічна правда" - це потужний документ регулювання правових та економічних відносин середини І тис. н. е. Цінними джерелами розвитку економічної думки є королівські капітулярії, тобто настанови ведення господарства. Зокрема, часто згадується капітулярій про вілли, чи про помістя, що був створений на початку IX ст., на думку багатьох дослідників, королем Карлом Великим. Дехто вважає, що цей капітулярій склав син Карла Великого Людовик Благочестивий.

Капітулярій про вілли починається так: "Бажаємо, щоби помістя наші, яким ми визначимо обслуговувати наші потреби, повністю служили нам, а не іншим людям"^. Якщо люди наші вчинять будь-яку шкоду крадіжкою, то нехай це повністю повернуть. Звичайно, завдання помістя полягало в тому, щоб виробляти в належній кількості продукт для королівського двору. Про це мав дбати керуючий помістям, правила поведінки, обов´язки якого були чітко окреслені. При млинах належало тримати курей і гусей. Це стосувалося і житниць, водоймищ тощо. "Кожен керуючий, - зазначалося в капітулярії, - якщо йому потрібно постачати що-небудь до нашого дому, повинен бути відповідальним за те, щоби все постачання було в доброму і якісному стані, а також добротно і чисто підготовано".

Капітулярій вимагав зберігати ліси і заповідні галявини, не давати полям заростати лісом, поля добре обробляти і луки охороняти, зберігати все різноманіття птаства (пави, фазани, качки, голуби, куріпки, горлиці). Кожний керуючий маєтку повинен мати добрих ковалів, золотарів, шевців, столярів, зброярів, рибалок, птахоловів, миловарів, пивоварів і т. ін. Важливою вимогою було фіксувати всі доходи і витрати королівського двору, рештки від господарства на окремих списках. Це був своєрідний баланс доходів і витрат помістя.

У той час функціонували й інші капітуляції, зазвичай локального призначення, їх змістове наповнення мало різнилося між собою. Крім того, економічна думка, крім зазначених, мала й інші форми виявлення.