Своєрідним продовженням, поглибленням і конкретизацією економічних поглядів грецьких мислителів була економічна думка стародавнього Риму, володіння якого не обмежувалися Апеннінським півостровом, а охоплювали Грецію, Персію, Іспанію, значну частину Німеччини, Північну Африку разом з Єгиптом. Захопивши багато країн, стародавній Рим мав сприятливі умови для формування великих землевласників-латифундистів, які володіли рабами, використовуючи їхню працю.

Очевидно, це було причиною того, що економічна думка і політика стародавнього Риму пов´язані з аграрними справами. Про це свідчать "Закони XII таблиць" (451-450 pp. до н. е.), які закріпили право приватної власності, санкціонували правові відмінності вільних і рабів. На впорядкування аграрних відносин були спрямовані законопроекти братів Тіберія (162- 133 pp. до н. е.) і Гая (153-121 pp. до н. е.) Гракхів. Своєрідним гімном сільському господарству і селянській праці була поема "Георгіки" Верґілія (70-19 pp. до н. е.).

Аграрна тематика виявилась тоді такою актуальною, що на ній зосередили увагу більшість інтелектуалів, серед яких був Марк Порцій Катон (234-149 pp. до н. е.). Він написав твір "Про землеробство", в якому всіляко підносив сільське господарство. Покликаючись на звичай предків у ставленні до різних занять, Катон писав, що "якщо хотіли уславити добру людину, то її хвалили як доброго землероба і доброго господаря... Землероби стають найвідважнішими людьми і найдіяльнішими воїнами; дохід землероба найчистіший, найнадійніший і найменше викликає заздрощів; люди, зайняті цією справою... шляхетні".

Землеробські заняття, на думку Катона, стоять вище від будь-яких інших, не кажучи вже про лихварство, яке ганебніше від злодійства. Тому Катон давав пораду, як краще вести сільське господарство. "Якщо ти мене запитаєш, який маєток поставити на перше місце, я, - відповідав Катон, - скажу так: сто югерів землі, яка зайнята всіма культурами і знаходиться у найкращому місці... З ранньої юності господареві треба дбати про те, щоб обробити маєток".

Агрономічні поради Катона чергувалися з економічними. Він казав, що "потрібно перевірити кількість грошей і хліба, то, що підготовлено для годівлі худоби; кількість вина, масла, що продано, що виручено, що залишилось, що можна продати... Господар повинен розпорядитись роботами... Він повинен здійснити продаж: продати масло, якщо добра ціна, вино, продати надлишки зерна, старих волів, хирляву худобу, хирлявих овець (вовну, шкіри, старий віз, старі залізні знаряддя), пристаркуватого раба, хворого раба і взагалі продати все, що непотрібне. Господар повинен прагнути продавати, а не купувати".

Отже, Катон акцентував на тому, як можна здобути найбільше доходу від ведення сільського господарства. У "Землеробстві" Катона всі питання домогосподарства опрацьовані докладніше, ніж Ксенофонтом в "Економікосі". Катон, порівняно з грецькими мислителями, міг скористатися більшим досвідом організації сільського господарства у землевласників-латифундистів.

Варрон Марк Теренцій (116-27 рр. дон. е.), як і Катон, вболівав за долю сільського господарства. Він залишив у спадок три книги "Про сільське господарство", в яких викладені завдання власників великих латифундій. Варрон надавав перевагу сільському господарству перед іншими галузями господарства.

Однак Варрон був менш практичний у сільському господарстві, ніж Катон, за винятком захисту пріоритету сільського господарства в економіці. "Наші великі предки, - твердив Варрон, - не без підстав надавали перевагу римлянам - селянам перед міщанами... Тепер господарі пробрались у міські мури і, залишивши серп з плугом, заповзялись працювати руками в театрі й цирку, а не на ниві чи у винограднику..."^. Це був докір тим, які полишили землеробські заняття, що, на думку Варрона, негативно позначилося на економіці країни, бо продовольство довелося завозити з Африки і Сардинії. Засновники Риму вчили своїх дітей землеробству, а ті від жадоби закинули своє заняття, забувши, що землероб і скотар - не одне й теж. "Землероб зайнятий тим, що винайшли люди, щоби вирощувати земні плоди, пастух, навпаки, тим, що виробляє худоба".

Ставлячи землеробство вище від скотарства, Варрон усе ж вважав корисним поєднання цих двох галузей господарства. Саме тому він присвятив одну свою книгу землеробству, а другу - скотарству. Зацікавленість Варрона скотарством зумовлена конкретними обставинами і, передусім, вигодою виробляти продукцію тваринництва, попит на яку був тоді на ринку. "Худоба, - казав він, - є основою всякого добробуту, вона фігурує навіть у назвах грошей".

Найбільше, а саме 12 книг "Про сільське господарство", написав Колумелла Люцій Юній Модерат (І ст. до н. е.). Навіть нині не можна без хвилювання сприймати слова Колумелли з передмови до першої книги, в якій він називає землю матір´ю, божественним творінням. "Ми, - писав він, - віддаємо сільське господарство, як катові на поталу, найнегіднішому із рабів, а за наших предків тим займалися найліпші люди і робили це якнайкраще".

Колумелла доводив, що порядкування на землі вимагає старання і знань, енергії, фізичних сил. Між тим багато з нас покинули серп і плуг та перебралися у міста. Цю думку Колумелла запозичив у Варрона. "Той, хто присвятив себе сільському господарству, повинен, - вважав Колумелла, - передусім володіти такими якостями і знанням справи, можливістю витрачати засоби і бажанням діяти... Недостатньо знати і хотіти, якщо немає потрібних для праці коштів".

Позитивною рисою праці Колумелли є оцінка поглядів попередників, які займалися проблемами аграрної економіки. Ведення сільського господарства може бути ефективним тільки тоді, коли воно матиме власного господаря. На далекій відстані від господаря маєтки занепадають. "Дбайливому господареві потрібно у всяку пору року обійти кожну смужку в своїм маєтку..." - Добра порада! Знання і старання господаря, зазначав Колумелла, і на поганій землі зможуть здолати безплідність.

Прагнучи відродити сільське господарство з допомогою латифундій, Колумелла вважав одночас за можливе передачу господарювання колонам, які займали проміжне становище між вільними і рабами. Колонів можна вважати попередниками покріпачених селян феодального середньовіччя.

До когорти мислителів-аграріїв належав Гай Пліній Старший (23-79 pp. до н. е.), який, щоправда, не написав твору про організацію сільського господарства, але, спираючись на праці Катона, Варрона, Колумелли та інших своїх попередників і сучасників, створив енциклопедичну "Природну історію" у 37 книгах. У них він виступив як дбайливий господар усього сущого на землі та самої землі. "Потрібно, - писав Пліній, - передусім заступитись за землю і прийти їй на допомогу... Ми накидаємось на неї із звинуваченням у наших власних злочинах і на неї звалюємо нашу вину".

Ці роздуми актуальні й в наш час. Взагалі римська аграрно-економічна думка - це видатне явище в розвитку економічної науки і світогляду. Твори економістів-агрономів стародавнього Риму так потужно насичені знанням господарської дійсності, що вони досі становлять науково-теоретичний і практичний інтерес. Без історії немає теорії. Цю істину особливо яскраво підтверджують мислителі античності, без знання спадщини яких важко збагнути логіку розвитку економічної думки в наступні періоди, зокрема, в середньовіччя.

У період античності були закладені основи всіх наук, у тому числі й економічної теорії, у розвитку якої взяв участь і Анахарсій з українського Подніпров´я. Це факт знаменний і вартий поцінування.

 Література

1. Арістотель. Нікомахова етика. – К. 2002.
2. Людина і довкілля: У 2 кн. - К., 1995. - Кн. 1. Природа і людність України в пам´ятках світової і національної культури.
3. Платон. Держава. - К., 2000.
4. Франко І. Солон і Анахарзіс // Зібрання творів: У 50 т. – К. 1976. - Т. 7.