Українські терени належать до найдавніше заселених. Постійне побутування на них людей визначило їхню участь у загальноцивілізаційних процесах, частиною яких є господарське освоєння території і відповідні економічні уявлення. Ці уявлення формувалися, передусім, у процесі взаємин людей з довкіллям, яке було від найдавніших часів придатним для землеробських занять.

"Дві великі творчі сили в житті нашого народу, - писав Михайло Грушевський, - стрілися саме на порозі історичного життя нашого народу і утворили першу підставу дальшого розвою його. Навіть в пізніших, тим більше - в початкових стадіях народного життя оба ці елементи являються діяльними творчими силами - територія так само як народність. Не тільки фізичні обставини даної території, а й ті політичні та культурні впливи, відносини сусідства, культурні вклади в землю попередніх насельників і останки їх, що примішуються до нової колонізації - все це многоважні сторони, якими територія могутньо впливає на дальшу історію народа".

Це чи не найбільше стосується історії української економічної думки, яка перебувала у тісному зв´язку з господарським розвитком, надто залежним від природних умов на початках цивілізації. Звичайно, не треба перебільшувати роль природного середовища в господарській діяльності, характері, спрямуванні економіки тощо, але не можна недооцінювати його у розвитку населення, його розселенні, в господарських заняттях, а також у економічному світогляді людей. Природа впливає на всі грані життєдіяльності та побутування людей. На ранніх етапах суспільного розвитку залежність людей від природи була більшою, ніж у періоди штучних технологій і досконалих знарядь праці.

Сприятливі для осілого проживання природно-кліматичні умови України були причиною давнього її заселення і неперервного господарського поступу. Це позначилося і на економічних уявленнях населення, які знайшли втілення в господарських формах та економічному побуті. Відсутність писемних пам´яток змушує звертатися до аргументів археології. Речові докази свідчать, що господарські заняття поселенців на українських землях постійно вдосконалювалися.

Уже палеолітичний період дає підставу твердити про появу осілого життя, будівництво землянок, творення селищ. Тоді з´явилися погребища з похоронними обрядами. Неолітична людина на врожайних теренах стає хліборобом і скотарем, займається також полюванням, рибальством і збиранням різних плодів. Археологи вважають, що в степовій частині України хліборобство і скотарство виникло в неоліті, що засвідчують овечі кістяки і звуглі зерна проса в похованнях з ямною культурою.

Землю підготовляли тоді до засівів за допомогою загострених палиць і мотик з кам´яними серпами або дерев´яними з кам´яними вкладками. На кам´яних зернотерках розтирали зерно на борошно. До речі, в експедиції на Подністров´ї, в якій брав участь автор, зернотерки і кам´яні знаряддя траплялися доволі часто, що також свідчить про тривале проживання тут неолітичних людей, їхні хліборобські заняття. "Неолітична людина, - зазначав Я. Пастернак, - стає сильнішою економічно, унезалежнює себе, по змозі, від природи, від довкільного тваринного і рослинного світу"´. У той час виникає гончарство і ткацтво. Посуд виготовлявся у кожному племені, що не передбачало обміну. Глиняний посуд - одна із найприкметніших речових пам´яток життєтворчості людини неолітичної доби.

Неолітична доба тривала від кінця мезоліту (5000 р. до н. е.) до появи перших виробів з бронзи (близько 1800 р. до н. е.). Її поділяють на дві частини: чистий неоліт, коли ще не вміли обробляти метали, і період міді, коли поряд з крем´яними застосовували кам´яні та мідні знаряддя. Неолітичних селищ, погребищ та окремих пам´яток є значно більше, ніж палеолітичних і мезолітичних. Удосконалення знарядь, технології їх виготовлення і сфери застосування свідчило про збільшення енергетичного бюджету населення. Пам´ятки України неолітичної доби відтворюють приблизні контури матеріальної культури і господарських уявлень тогочасного населення.

На історичному шляху культурно-господарської еволюції населення України особливе місце посідає доба трипільської культури, назва якої походить від археологічних знахідок у селі Трипілля поблизу Києва. Відкрито понад 500 поселень трипільського типу. Вони дають змогу відтворити матеріальний і духовний розвиток населення неолітичної, енеолітичної і бронзової доби. Трипільська культура - яскравий феномен у господарсько-культурній еволюції населення України.

Пам´ятки трипільської доби раннього, середнього і пізнього періодів виявлені у верхів´ях ріки Прут біля Чернівців, над середнім Дніпром, на схід від Кам´янця-Подільського і далі на південь, аж до злиття Реути з Дністром, в околиці Балти і над середнім Бугом. Племена середнього трипільського періоду були розсіяні майже по всій території Правобережжя. На сході трипільські племена перейшли в околицях Києва на Лівобережжя. Західним плечем трипільчани виявлені біля Володимира-Волинського і в околицях Крилоса на Івано-Франківщині. Пізніші трипільські поселення знайдені у верхів´ях річок Случ, Горинь, Стир, верхній і середній течії Бугу, в південній частині волинського Полісся.

Трипільські племена - це осілі хлібороби, які вже вирощували ячмінь, жито й просо. Зерно цих рослин знайдено у слабовипаленій змазці трипільських хат - ліп´янок. "Примітивне хліборобство, - твердить Я. Пастернак, - було головною галуззю в господарстві трипільців". Крім того, вони займалися скотарством, рибальством, дещо полюванням, розводили рогату худобу, вівці, кози, свині. Розвиненим було житлове будівництво. Характерною прикметою трипільців є технічно досконала кераміка. Вона - найкращий мистецький феномен неолітичної доби, своїм технічним і мистецьким рівнем вражає нашого сучасника. "Трипільська кераміка заслуговує на звання "праісторичної української теракоти".

Слід зазначити, що досконалі витвори, незалежно від їхнього призначення, могло виробляти лише осіле населення. Крім того, воно мусило мати економічні умови і соціальну потребу у високоякісному посуді, знаряддях тощо. Це забезпечувало розвинене, як на той час, хліборобство. Трипільська економіка - переважно самовідтворювальна, яка менше залежала від дикої звірини і риби у річках та озерах. Розгалужена господарська діяльність трипільських племен, набір сільськогосподарських культур, які вони вирощували, домашньої худоби тощо багато в чому нагадує заняття населення українських теренів пізніших епох. Господарська ментальність трипільців, не тільки хліборобів, але гончарів та інших ремісників, яка так виразно відображена в пам´ятках трипільської доби, сягає українського сьогодення, яке користується надбаннями трипільців.

Археологічні дослідження тих часів дають достатньо матеріалу для висновків про господарську раціональність навіть при виробництві нині, здавалось би, примітивних знарядь праці, засобів збереження поживи і т. ін. Археологи намагалися доволі повно і точно відтворити організацію праці в праісторичні епохи, що склалася в конкретних природних умовах і за відповідних господарських традицій, які передавалися з покоління в покоління. Можна виділяти різні культури в процесі історичного розвитку території, але завжди потрібно пам´ятати, що культурні надбання передавали місцеві жителі, бо інакше вони б не збереглися.

Післятрипільські культури ще більше засвідчили розвиток і удосконалення хліборобської справи в Україні. Передусім цьому сприяло застосування заліза, з якого можна було виробляти тривкіші й ефективніші знаряддя. Напередодні й на початку залізної доби існували лужицька, висоцька і ранньоскіфська культури. На початку залізної доби землеробство перетворюється на основну галузь господарства. Про землеробство племен ранньоскіфського часу (VI-V ст. до н. е.) свідчать знайдені зерна, серед яких три види твердої пшениці (м´яка, тверда, карликова), ячмінь, жито. Виявлено стоколосу - бур´ян зернових полів, знайдено скупчення проса (Іванє-Пусте на Західному Поділлі), причому окремо зерно і полову, бобові, сочевицю і вику, ріпак, льон, дикорослий жолудь. Крім того, знайдено кістки різних видів тварин.

Після трипільської культури в стародавні часи на українських теренах заяскравіла культура скіфської доби. Світогляд скіфів найґрунтовніше описав грецький історик Геродот; він високо оцінив талант і культуру скіфів. Саме Геродот передав легенду, за якою на скіфську землю впали з неба "зроблені з золота плуг, ярмо, сокира і чаша". Ці знаряддя, як і уявлення про них, є підтвердженням хліборобської діяльності та ментальності скіфів-землеробів. Землеробство у скіфів було настільки розвинене, що пшеницю вони вирощували на експорт до Греції. Цікаво, що греки називали скіфів-землеробів борисфенітами: "Скіфи-землероби живуть на сході на відстані трьох днів шляху, і до ріки, що називається Пантікап, а на півночі на відстані, якщо пливти одинадцять днів, там джерела Борисфена". На схід від скіфів-землеробів живуть уже скіфи-кочівники. Вони "не сіють, не орють".

Геродот визнавав високий господарський і культурний рівень скіфів, їхню кмітливість у військових справах, знання мов тощо, надавав їм перевагу перед іншими сусідами. За свідченням Геродота, скіфи моляться тим самим богам, що й греки - Зевсові, Геї, Аполлонові, Афродіті, Гераклові та ін.

Привертає увагу погребальний ритуал, який завершується насипанням могили. Коли все вкладено до могили померлого, в тому числі й золоті чаші, тоді "насипають на перегони високу могилу, щоб була якнайбільша". Звичай насипати могили над померлими передався нам від скіфів, він досі побутує в Україні.

Надбанням скіфської господарської культури було вирощування конопель, які використовували для виробництва одягу. Це робили тут настільки досконало, що греки не могли відрізнити льняного одягу від конопляного. Зі скіфської доби беруть початок зародки демостатистичних уявлень. Йдеться про те, що скіфський цар на ім´я Аріан хотів знати кількість підвладного йому населення і наказав, щоби кожен скіф приніс вістря стріли; хто не принесе - буде покараний. Знесені вістря стріл цар наказав перетопити на казан, який легко вмістить у собі шістсот амфор. Так цар довідався про кількість скіфів і залишив для нащадків цінну пам´ятку. Це був оригінальний підхід до обчислення кількості населення.

Наведені факти, описи і міркування не відображають в усій повноті генетичний процес розвитку господарських форм і технологій, економічних поглядів стародавнього населення в різні історичні епохи, починаючи з палеолітичної доби. Однак вони свідчать, що господарська і культурна спадщина передавалася з покоління в покоління стародавнім мешканцям українських теренів, їхні найцінніші здобутки органічно увійшли у культурну традицію українського народу, сягнувши найновіших часів. Без урахування цих аспектів не можна зрозуміти ні генетики українських господарських форм, ні здобутків у царині економічної думки новітнього часу, ні участі стародавнього населення українських земель у загальноцивілізаційному поступі економічної думки, його внеску в світову скарбницю, до якої кожний народ вніс свою лепту.

Незважаючи на те, що стародавнє населення не створило економічних теорій, але воно у процесі господарської практики сформувало елементи економічних уявлень, що згодом сприяли виникненню економічних учень і теорій.

 Література

1.  Всемирная история экономической мысли: В 6 т. - М., 1987. - Т. 1.

2.  Геродота Турійця з Галікарнаса "Історій" книг дев´ять, що їх називають музами. - К., 1993.

3.  Грушевський Михайло. Історія України-Руси: У10 т. - К., 1991. -ТА.

4. Хрестоматия по истории Древнего Востока: В 2 ч. - М., 1980.