Стародавній Китай був одним із центрів цивілізації, тому пізнання його економічної думки має важливе значення. Велику роль у культурі Китаю відіграло конфуціанство, засновником якого був Конфуцій - Кун-цзи (близько 551-479 pp. до н. е.). Своє вчення Конфуцій викладав у формі бесід, які були згодом видані під назвою "Луньюй" ("Бесіди і судження").

Конфуцій створив вчення про досконалу людину, яку всі поважають. Скромність, стриманість, справедливість, однакове ставлення до всіх - це риси досконалої людини. Конфуцій не дорікав людям за прагнення до багатства, але визнавав чесний шлях його надбання. Моральне вдосконалення людини повинно, на думку Конфуція, бути основою, на якій ґрунтується управління державою. Він закликав правителів зробити народ багатим, а потім його виховувати.

Видатним представником стародавнього конфуціанства був Мен-цзи (372-289 pp. до н. е.), який повчав про те, що гуманний правитель, здійснюючи "веління Неба", повинен опікуватися долею народу. Він висунув концепцію керівників і керованих, тобто панування та підлеглості. Мен-цзи критикував несправедливу податкову систему, яка веде до виснаження селянського господарства.

Мен-цзи виступав за втручання держави в господарські справи та регулювання земельних відносин, був проти підвищення цін на внутрішньому ринку, вважав, що одні й ті ж споживні вартості можуть відрізнятися затратами праці на їх виробництво. Однак побоювався того, що регулювання цін призведе до взаємного обману.

"Хіба можна управляти Піднебессям, - запитував Мен-цзи, - займаючись водночас землеробством? Є заняття великих людей і є заняття маленьких людей... Не буває такого, щоби низи керували верхами; завжди верхи керують низами". Верховний правитель - це володар духів і надія народу. Небо породило народ і надало йому правителя для того, щоб він, як і духи, турбувався про нього і не допускав втрати своїх вроджених властивостей. "Народ кориться тим, хто вище від нього, і служить їм, а ті, які внизу, думають про те, на що вони не мають права".

Подібні погляди відображені й в інших пам´ятках стародавнього Китаю. У них були регламентовані всі атрибути, які відрізняли правителів і підданих. Наприклад, син Неба споживає яловичину, баранину і свинину, а в жертву приносить те саме у потрібній порції. Дафу споживає свинину, а в жертву приносить свинину і баранину і т. ін. "У цьому, - записано у старокитайській писемній пам´ятці, - чітко простежуються відмінності між тими, хто вище, і тими, хто нижче".

Для оцінки економічної думки Китаю можуть служити реформи філософа і державного діяча Шан-Яна (390-338 pp. до н. е.). Заслуговують на увагу його погляди на види влади правителя, яка походить від мудрості. Першою справою правителя було розмежування землі, майна, чоловіків і жінок. "У давні часи, - казав Шан-Ян, - любили своїх родичів і шанували вигоду, в середні віки шанували мудрих і раділи людинолюбству, а в пізніші часи почали шанувати тих, хто має високе становище і посади". Шан-Ян уважав доцільним законне встановлення міри ваги і довжини. "Якщо, - зазначав він, - відмовитись від взірців і мір й покладатися лише на власні судження, то це не буде ні для кого обов´язковим". Усе повинно бути чітко визначено, бо воно дає лад суспільним відносинам. "Якщо громадські й приватні інтереси чітко розмежовані, то навіть нікчемна людина не буде ненавидіти гідного, а поганий не стане зневажати достойного". У таких повчаннях, звичайно, є визнане раціональне зерно.

Шан-Ян відстоював принцип рівності перед законом. Посадові ранги потрібно давати відповідно до заслуг людей. Китайські мислителі вважали, що нерішучий не досягне успіху. "Той, - стверджували вони, - кому властиві вчинки видатної людини, неминуче відчуває протидію з боку свого часу; той, кому властиві роздуми незалежного розуму, обов´язково буде оббреханий людьми".

Висловлюючись з приводу реформ у державі, один з китайських мудреців сказав: "Якщо вигода не буде стократною, законів не змінюють; якщо успіх не буде десятикратним, не змінюють знаряддя". Отже, здійснення економічних і політичних реформ пов´язували з підвищенням ефективності господарювання.

Крім того, закони вимагали добрих чиновників. Добрим чиновником вважався той, хто досконало знає закони, інструкції та постанови, вміє вести справи, непідкупний, всі сили віддає служінню правителеві. Це, зокрема, важливо при зборах податків, за приховування яких суворо карали. Передусім це стосувалося зборів податків зерном, сіном і соломою.

Економічна думка стародавнього Китаю була спрямована на вдосконалення державного управління, дотримання законів, забезпечення надходження податків, охорону власності, у тому числі й рабів. З документів того часу можна довідатися про чисельність рабів у деяких власників. Лу Цзя одержав від Чень Піна 100 рабів і рабинь, 50 возів з кінським оснащенням, 5 млн майна грішми на життєві витрати. Члени імператорського роду мали по 300 і більше рабів. Правителі Китаю керувались принципом: "Вихваляти за добродійність і нагороджувати за заслуги, - таке загальне правило давнини і сучасності".

У Китаї існували ринки рабів, яких тримали разом з волами і кіньми. Цікаво, що при купівлі раба враховували його згоду на виконання тієї чи іншої роботи. До речі, раби цінилися дорого. Наприклад, п´ять коней коштувало 20 тис. монет, а два молодих раба - 30 тис., доросла рабиня - 20 тис., пара волів - 6 тис., а садиба - 10 тис. монет.

Економічна думка стародавнього Китаю відповідала господарським потребам, традиціям і конкретно-історичним особливостям розвитку країни. У ній відображені погляди на різні економічні проблеми, в тому числі й з позицій найбідніших верств населення, що знайшло втілення в соціальних утопіях конфуціанства і даосизму. Погляди і концепції, що формувалися в економічній думці стародавнього Китаю, у наступні століття були джерелом формування нових моделей економічного мислення.