Вивчення економічної думки народів стародавнього світу можливе на основі окремих найяскравіших пам´яток, оскільки вірування і уявлення деяких племен були часто подібними. Саме це дає змогу обмежитися аналізом "Авести", щоб збагнути економічний світогляд північно-східного Ірану та сусідніх народів середини І тис. до н. е. "Авести" складаються з трьох головних "Книг" - Ясна, Яшта і Вендіду. "Ясна" - це молитва жертвоприношення, яка містить 72 розділи, 17 з яких - "Гати".

Основний зміст "Гат" спрямований на вирощування і збереження худоби. "Від давнини існують настанови про пастуше життя, котрих ніхто не повинен порушувати", - записано в одній з "Гат". Далі стверджується, що "творець сотворив тебе для скотарства... Самі небожителі й серед них творець худоби стурбовані тим, щоб худоба мала багато мирного пасовища і гідний її догляд". І далі: "Худоба потребує доброго господаря. Сам пророк молиться про усунення від худоби поганого господаря".

Худоба в уявленні авторів "Авести" знаходиться на першому місці, під захистом небесних і божественних сил. Худоба була навіть наділена душею. "Душа худоби звертається з проханням до богів", - зазначено в одній з "Гат". Вільний дух і вільне життя забезпечувалося тим господарям, котрі "тримають на своїй землі худобу". Скотарі - це суспільна верства поряд з жерцями, воїнами і ремісниками.

"Яшти" вважають більш раннього походження, ніж "Гати", пророка Заратуштри. У них викладено світогляд зореастрійського спрямування. У гімні богові Мітрі висловлені погляди на поведінку глави сім´ї, роду і племені. Сам бог дарує добробут, пасовища, життя, добре існування, стада. Характерно, що всюди йдеться про худобу і пасовиська, але ніде - про землеробство.

Складовою "Авести" є "Вендідат" - пам´ятка, в якій значно повніше, ніж у попередніх, сформульовано економічний світогляд іранців. На запитання до творця "тілесного світу", де на землі найкраще, той відповідає, що там, де "чоловік справедливий звів будинок, забезпечений вогнем, молоком, дружиною, дітьми, добрими стадами", де "достатньо нагодована худоба, ситно нагодована собака, добре нагодована дружина, добре нагодована дитина...". Звичайно, запорукою добробуту і господарності тут виступає худоба, пасовисько, але водночас найприємніше те, що на тій землі в "найбільшій мірі засіваючи, вирощують врожаї, трави, плодоносні рослини, де обводнюють безводні місця, де осушують місце з достатком води".

Отже, тут згадується про землеробство, але, по-перше, цитована пам´ятка належить до першої половини І тис. до н. е., по-друге, переклад не дає змоги точно визначити характер землеробських занять. Незважаючи на це, доводиться визнати, що у цитованій пам´ятці хліборобська праця набула рельєфного вираження. "Хто, засіваючи, виробляє хліб, хай виробляє праведність", - так сказано в одному з повчань "Вендідат". Деяке зміщення від глорифікації скотарства до землеробства можна вважати однією із суттєвих прикмет еволюції економічного світогляду населення Стародавнього Ірану.

Цінним джерелом староіндійської економічної думки є "Артхашастра" - пам´ятка другої половини І тис. до н. е. Слово "шастра" староіндійською мовою означає "наука, наукове передбачення"; "артха" - користь, вигода (головно політична). Терміном "артхашастра" індійці називали переважно твори, присвячені державному управлінню, зокрема, адміністративно-господарському.

Наприклад, усі злочини, де б вони не були скоєні, підлягають покаранню. Кару визначають три судді. Це стосується і угод між людьми, які також вважаються дійсними. "Артхашастра" передбачала відповідні кари за злочини, неправдиве свідчення тощо. Звинувач бідного "може примусити до праці".

Складними в стародавній Індії були шлюбні відносини, про які йшлося в "Артхашастрі". Шлюб "брахма" - це дарування дівчини з прикрасами. Шлюб "арша" - це, коли від молодого приймають пару корів. Шлюб "дайва" - за спільною згодою. Шлюб "асура" - коли приймають викуп. Шлюб "ракшаса" - молоду забирають силою. Шлюб "пайшача" - захоплення молодої сплячою або сп´янілою і т. ін.

Докладна регламентація шлюбно-сімейних відносин була елементом економічного світогляду, спрямованим на формування здорових поколінь. Стародавні індійці дбали про продовження роду, який є основою розвитку продуктивної сили - людини.

"Артхашастра" належно регулювала майнові відносини. Після смерті батька перевагу на володіння його майном отримували сини, онуки і правнуки, аж до четвертого покоління. "Майно бездітного нехай беруть рідні брати або брати, які живуть разом, а також незаміжні сестри". Якщо не було нащадків, то майно переходило цареві, частка призначалася вдові та на поховання. Регламентовані відносини розподілу спадщини викладені в окремому розділі "Артхашастри". Цими правилами мали послуговуватися судді. При розподілі майна вони повинні були враховувати не тільки родинні зв´язки, але й належність до каст окремих членів роду. Тому був розділ "Види синів", тобто сини могли бути від дружин, які належали до різних каст.

Значний інтерес становить впорядкування поселень, загород, водних та інших споруд. "Жолоб для проточної швидко стічної води або стін водного потоку нехай влаштовує, відступивши від стіни сусіднього будинку 3 пади або 1,5 артні. Якщо є домовленість, господарі нехай влаштовують як завгодно і уникають незручного". Ці відносини регулював зміст розділу "Нерухомість і будинок".

При купівлі земельних ділянок мали перевагу родичі, сусіди, кредитори, а вже потім - усі інші. Оскільки під час купівлі будинку чи ділянки, чагарника, зрошувальної споруди, водоймища виникає суперництво, то той, хто запропонував найвищу ціну, платить податок державі. "Суперечку про поле нехай вирішують сусіди - старійшини села". Порушення межових знаків каралося штрафами. "При нанесенні шкоди чужому полю, виораному або засіяному, використанні водоймища... нехай дадуть ціну відповідно зі шкодою". Варте уваги те, що зведення нової зрошувальної споруди звільнялося від податку на п´ять років.

Взагалі податкові, власницькі, орендні та інші економічні відносини відображені з належною конкретністю в "Артхашастрі", яка захищала право на майно в усіх його формах і видах. Штрафи, податки, інші збори і компенсації охороняли майно, мали сприяти ефективній господарці. Про це, зокрема, свідчить десятий розділ "Нерухомість, нанесення шкоди пасовищу, полю, дорозі та недотримання угоди".

У "Артхашастрі" докладно описані боргові відносини. "За кожний місячний відсоток 11/4 пани із 100, торговий - 5 пан, для постачальників товарів через ліс - 10 пан, морем - 20 пан... Відсоток у зерні до половини запозиченої суми в період врожаю". За цим можна оцінити рівень відсотків за кредит у той час і розвиненість кредитних відносин, які, до речі, були під належним контролем, зокрема, коли йшлося про повернення боргів.

Під належним контролем були і вклади. Позика, яка приносить прибуток, не пропадає; якщо не приносить відсотків, то пропадає. Відповідні правила поведінки стосувалися купців, посередників у торгівлі тощо. Економічні відносини базувалися на певних моральних засадах, несправедливі вчинки підлягали покаранню.

Це стосувалося стимулювання праці як рабів, так і вільних. Стимули були зумовлені прагненням працівника бути винагородженим, а раба - вільним. Якщо раб втече від господаря, то при поверненні назавжди залишиться рабом. "Народженого господарем від рабині нехай вважають не рабом разом з матір´ю. Якщо ця рабиня живе в домі, турбується про благо родини, не рабами будуть її мама, брат і сестра".

У "Статуті про працівників" визначено обов´язки і відповідальність працівників, у тому числі й найманих. "З працівника, якщо не виконав роботу, після того, як одержав платню, - штраф 12 пан... Плата дається за виконану, а не за невиконану роботу". В окремій главі йдеться про відносини власників і невласників майна, товарів, цінностей. Якщо майно втрачене, то його можна компенсувати у чужій країні. Не можна забирати майна в "аріїв і майна богів, брахманів, аскетів".

За тогочасними економічними уявленнями були визначені відповідні штрафи за пограбування "дрібних предметів: квітів, плодів, коріння кущів, вареної їжі, виробів із шкіри, бамбука, глиняного посуду...; більш цінних предметів: виробів із чавуну, дерева, шнурків, великої та дрібної худоби, тканин... виробів з міді, сталі, латуні, шкла, слонової кістки... людей, полів, будинків, грошей, золота, вишуканого одягу..!"

Цей перелік предметів, які були об´єктом крадіжок й відповідних покарань, свідчить про розвинутість економіки того часу. "Артхашастра" може бути підтвердженням того, що економічна думка завжди була спрямована на пізнання таємниць господарювання. Розгляд цієї пам´ятки можна завершити такими словами: "Ти і я заселімо пустелю... Хто з двох заселяє землю із зазначеними прикметами, той має перевагу". І далі: "Від людей залежить царство. Земля без людей подібна до безплідної корови". Давно висловлена ця думка, але вона і досі не втратила свого повчального значення. Отже, староіранські "Авести" і староіндійські "Артхашастри" - це цінні пам´ятки економічної думки стародавніх мешканців цих країн. У них містяться міркування, що передалися у спадок наступним поколінням.